Рішення № 77015519, 02.10.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2018 року м.Житомир

справа № 0640/3722/18

категорія 10.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Горовенко А.В.,

за участю секретаря судового засідання Демчук О.М.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1 (за ордером ЖТ №05475 від 10.07.2018);

представника відповідача - ОСОБА_2 (за довіреністю від 26.06.2018);

представника третьої особи - ОСОБА_3 (за довіреністю від 28.12.2017),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Мала Бердичівська, 23, адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Житомирський обласний військовий комісаріат, про визнання дій неправомірними, скасування рішення комісії, зобов'язання призначити та виплатити грошову допомогу, -

встановив:

У липні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом в якому просить:

- визнати неправомірними дії Міністерства оборони України, які полягають у відмові призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з урахуванням виплаченої раніше суми одноразової грошової допомоги у зв"язку із встановленням 30% втрати працездатності в сумі 208974 грн, як військовослужбовцю, якому з 29.01.2018 встановлено інвалідність другої групи внаслідок захворювання, пов"язаного з проходженням військової служби, після звільнення з військової служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975;

- скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов"язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, викладених у протоколі від 30.03.2018 №34 про відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги;

- зобов"язати Міністерство оборони України призначити та виплатити грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з урахуванням виплаченої раніше суми одноразової грошової допомоги, у зв"язку із встановленням 30% втрати працездатності в сумі 208974 грн, як військовослужбовцю, якому з 29.01.2018 встановлено інвалідність другої групи внаслідок захворювання, пов"язаного з проходженням військової служби, після звільнення з військової служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що в 2014 та 2015 роках брав безпосередню участь у антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, де й отримав 05 серпня 2014 року вогнепальне поранення. Під час огляду медико-соціальної експертної комісії 10.12.2014 йому встановлено 10% втрати працездатності без встановлення інвалідності внаслідок захворювання, пов"язаного з виконанням обов"язків військової служби, у зв"язку з чим отримав одноразову грошову допомогу у розмірі 8526 грн.

В подальшому, 31.10.2016 позивачу встановлено 30% втрати професійної працездатності та під час первинного огляду Житомирською обласною медико-соціальною експертною комісією №2 встановлено третю групу інвалідності з 25.10.2016, що настала внаслідок захворювання, пов"язаного із захистом Батьківщини, у зв"язку з чим отримав доплату одноразової грошової допомоги в сумі 208974 грн відповідно до ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та у порядку, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.

Внаслідок погіршення стану здоров"я з 29.01.2018 позивачу встановлено другу групу інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов"язаного із захистом Батьківщини, а тому вважає, що з 29.01.2018 набув право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, відповідно до ст.16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов"язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, з урахуванням раніше виплаченої суми.

Рішення відповідача, викладене у протоколі №34 від 30.03.2018, яким позивачу відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги у зв"язку із встановленням другої групи інвалідності, з урахуванням раніше виплаченої суми, вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 18.07.2018 провадження у справі за вказаною позовною заявою відкрито, справу призначено до розгляду на 16.08.2018 у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження.

08 серпня 2018 року відповідач надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї правової позиції вказує на те, що п.4 ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв"язку із змінами, що відбулися, не здійснюється. Зазначає, що аналогічні норми містить Постанова Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, якою затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов"язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Оскільки первинно втрата 10% професійної працездатності встановлена позивачу 10.12.2014, а друга група інвалідності із втратою працездатності 40% встановлена лише 29.01.2018, тобто зі спливом двохрічного терміну, відповідачем правомірно відмовлено позивачу у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги відповідно до вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно з довідкою від 16.08.2018 розгляд справи відкладено на 14.09.2018, у зв"язку з участю головуючого судді у розгляді іншої справи та неможливістю проведення судового засідання в режимі відеоконференції внаслідок закінчення робочого дня.

Відповідно до довідки від 14.09.2018 розгляд справи відкладено на 02.10.2018 у зв"язку із тимчасовою непрацездатністю головуючого судді.

Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 12.09.2018 задоволено клопотання відповідача від 07.09.2018 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (а.с. 76-77).

02.10.2018 в судове засідання з"явився представник позивача, позовні вимоги підтримав повністю та просив суд задовольнити їх у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача був присутній у судовому засіданні 02.10.2018 в режимі відеоконференції, просив у задоволенні позову відмовити з підстав, викладений у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи в судовому засіданні заперечив проти задоволення позову, 25.07.2018 подав письмові пояснення щодо позову, в яких зазначає, що у позивача відсутнє право на отримання одноразової грошової допомоги, посилається на положення п.2 ст.16-2 та п.9 ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов"язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивач у період з 04.07.2014 по 06.08.2014 та з 13.12.2014 по 31.01.2015 та з 13.02.2015 по 07.03.2015 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей (а.с.15).

Згідно із довідкою №3582 від 26.11.2014 про обставини поранення 05.08.2014 позивач одержав вогнепальне наскрізне кульове поранення (а.с.16).

Відповідно до витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв"язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 28.09.2016 №4160 встановлено, що отримані ОСОБА_5 поранення та захворювання, так, пов"язані із захистом Батьківщини (а.с.17).

Сторонами не оспорюється, що позивачу в результаті отриманого у 2014 році порання було встановлено 10% втрати працездатності без встановлення інвалідності з 10.12.2014 та виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 8526 грн.

Згідно із довідкою до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12ААА №901099 від 31.10.2019 ОСОБА_4 встановлено третю групу інвалідності з 25.10.2016, причиною інвалідності є поранення, захворювання, так, пов"язані із захистом Батьківщини (а.с.19).

У зв"язку із встановленням позивачу третьої групи інвалідності, внаслідок поранення, захворювання пов"язаних із захистом Батьківщини, ОСОБА_4 отримав одноразову грошову допомогу в сумі 208974 грн, що сторонами не заперечується.

Відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12ААБ №025449 від 29.01.2018 позивачу встановлено другу групу інвалідності з 29.01.2018, причина інвалідності - поранення, захворювання, так, пов"язані із захистом Батьківщини (а.с.21).

Позивач звернувся до Житомирського обласного військового комісаріату із заявою з проханням виплатити одноразову грошову допомогу у зв"язку із встановленням йому 29.01.2018 другої групи інвалідності внаслідок поранення, захворювання пов"язаних із захистом Батьківщин, яка була скерована в подальшому до Міністерства оборони України.

Згідно з рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов"язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого протоколом №34 від 30.03.2018, позивачу відмовлено у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги з тих підстав, що після встановлення йому 10% втрати працездатності без встановлення інвалідності 10.12.2014 до встановлення другої групи інвалідності 29.01.2018, сплинув дворічний термін, а тому підстав для виплати одноразової грошової допомоги, з урахуванням раніше виплачених сум, відсутні (а.с.20).

Не погоджуючись з такими діями та рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами частини п'ятої статті 17 Конституції України обумовлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII.

Відповідно до ст.41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2232-XII), виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно зі ст.1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2011-XII), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

У частині першій статті 16 Закону № 2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Пунктом 4 частини 2 ст. 16 Закону № 2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до пункту б) частини першої статті 16-2 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі : 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Положеннями частини 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII визначено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (далі - Постанова № 975), яка набрала чинності 24.01.2014.

Згідно із пунктом 8 Постанови №975 якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Відтак, нормами Закону №2011-XII та Порядку №975 визначено, що у разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.

Відповідно до пункту 3 Постанови №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Суд зазначає, що 10.12.2014 під час огляду позивача ОСОБА_4 медико-соціальною експертною комісією йому встановлено 10% втрати працездатності без встановлення інвалідності внаслідок поранення, захворювання, так, пов"язаних із захистом Батьківщини (а.с.20).

21 жовтня 2016 року позивачу встановлено третю групу інвалідності у зв'язку з пораненням, захворюванням, так пов"язаними із захистом Батьківщини.

29.01.2018 ОСОБА_4 встановлено другу групу інвалідності у зв'язку з пораненням, захворюванням, так, пов"язаними із захистом Батьківщини, тобто друга група інвалідності встановлена понад дворічний термін після встановлення 10% втрати працездатності без встановлення інвалідності.

Зміст довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії №12 ААА №901099 свідчить, що позивачу встановлена 3-тя група інвалідності у зв'язку з пораненням, захворюванням, пов"язаними із захистом Батьківщини з 25.10.2016, а тому обмеження передбачені п.8 Порядку №975 в даному випадку не можуть бути застосовані.

Окрім того Закон України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким було доповнено ч.4 ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" абзацом 2, відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється, набрав чинності з 01 січня 2017 року.

Конституційний Суд України у рішенні від 9 лютого 1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, в силу статті 58 Конституції України, норма Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яка набрала чинності 1 січня 2017 року, на спірні правовідносини не розповсюджується. Застосування даної норми стосовно позивача можливе лише у разі повторної зміни (встановлення) групи інвалідності з 29 січня 2018 року (друга група інвалідності) і саме з цього моменту слід відраховувати дворічний строк.

Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом в постанові від 20.03.2018 у справі №295/3091/17.

Окрім того, слід зазначити, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (див. рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Згідно із п.21,24 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Стреч проти Сполучного Королівства" ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM " № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

Таким чином, суд вважає, що твердження відповідача про відсутність правових підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги, оскільки закінчився дворічний строк після первинного встановлення йому втрати працездатності, є помилковими.

Інших підстав для відмови у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги в п.23 рішення Комісії, оформленого протоколом №34 від 30.03.2018, не наведено.

При цьому суд зазначає, що встановлення 2-ої групи інвалідності у зв'язку з пораненням, захворюванням, пов"язаними із захистом Батьківщини, є підставами для виплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі передбаченому частиною першої статті 16-2 Закону №2011-XII, а саме в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, у якому встановлено другу групу інвалідності, з урахуванням раніше виплачених сум одноразової грошової допомоги.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Таким чином, п.23 рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 30.03.2018 №34 є протиправним.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ч.5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати з відповідача не стягуються.

Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 139, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-

вирішив:

Позов ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, ідн. номер НОМЕР_1) до Міністерства оборони України (пр-т, Повітрофлотський, буд.6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Житомирський обласний військовий комісаріат (вул.С.Параджанова, буд.4, м.Житомир, 10001, код ЄДРПОУ 07873079), про визнання дій неправомірними, скасування рішення комісії, зобов'язання призначити та виплатити грошову допомогу, - задовольнити.

Визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_4 у виплаті одноразової грошової допомоги у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року, у якому встановлено другу групу інвалідності (29.01.2018), внаслідок захворювання, пов"язаного з проходженням військової служби, з урахуванням раніше виплачених сум одноразової грошової допомоги.

Визнати протиправним та скасувати п.23 рішення Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 00034022), оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 30.03.2018 №34, про відмову ОСОБА_4 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому 2 групи інвалідності, з 29.01.2018, внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини.

Зобов'язати Міністерство оборони України (код ЄДРПОУ 00034022) призначити та виплатити ОСОБА_4 (ідн. номер НОМЕР_1) одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням йому 2 групи інвалідності 29.01.2018, внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року, у якому встановлено другу групу інвалідності, з урахуванням раніше виплачених сум одноразової грошової допомоги.

Вступну та резолютивну частини рішення складено у нарадчій кімнаті і проголошено 02 жовтня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.В. Горовенко

Рішення складено у повному обсязі 08 жовтня 2018 року