Рішення № 77015368, 02.10.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2018 р. Справа№805/1507/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кониченка О.М. при секретарі судового засідання Рудь Т.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Дзержинського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області щодо невиплати їй пенсії, зобов’язання Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області поновити щомісячне нарахування та виплату пенсії з 01.06.2015 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є пенсіонером за віком та внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку в Торецькому об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області. З 01 червня 2015 року після проведення перевірки бази відповідачем припинено виплати пенсії без пояснення своїх дій. Позивач вважає таку бездіяльність протиправною та такою, що порушує конституційні права. Просив суд визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати пенсії та зобов’язати поновити щомісячно нарахування та виплату пенсії з 01.06.2015 року, зобов’язати відповідача негайно виконати рішення суду у межах виплати пенсії за один місяць та надати звіт про виконання судового рішення.

Крім того, позивач просив суд поновити строк звернення до суду та відстрочити сплату судового збору до закінчення розгляду справи по суті.

Ухвалою суду від 19 березня 2018 року суд відкрив провадження по справі, призначивши судове засідання на 10 квітня 2018 року за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 10 квітня 2018 року суд відклав розгляд справи на 23 квітня 2018 року.

Ухвалою суду від 23 квітня 2018 року суд зупинив провадження по справі до набрання законної сили рішення Верховного Суду у зразковій справі 805/402/18-а.

17 вересня 2018 року суд поновив провадження по справі у зв’язку з набранням 04 вересня 2018 року законної сили рішення Верховного Суду у зразковій справі 805/402/18-а (06.09.2018 року оприлюднена скорочена постанова в Єдиному державному реєстрі судових рішень).

Ухвалою суду від 02 жовтня 2018 року суд замінив первинного відповідача його правонаступником Торецьким об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області.

05 квітня 2018 року відповідач надав засобами електронного зв’язку (10 квітня через канцелярію суду) відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволені позовних вимог.

В обґрунтування відзиву на позовну заяву відповідач посилається на те, що згідно особистої заяви позивача від 21.10.2014 року та розпорядження № 8270 від 28.01.2015 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в Торецькому об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області з 01.07.2014 року як внутрішньо переміщена особа, пенсія виплачувалась за даними електронної пенсійної справи. 01.06.2015 року виплату пенсії позивачу припинено до з’ясування фактичного місця проживання.

Згідно витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 23 від 29.11.2016 року вирішено у зв’язку із закриттям довідок про взяття на облік ВПО в результаті закінчення терміну дії довідок та в результаті надання ВПО недостовірних даних та згідно з п. 5 статті Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” припинити соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам згідно додатку №№ 5.1 та 5.2.

Відповідно до додатку 5.1 до протоколу комісії № 23 від 29.11.2016 року вирішено припинити соціальні виплати ОСОБА_1.

Відповідач зазначає, що управління під час вирішення питання виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам керується Законом України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Постановою КМУ від 01.10.2014 року № 509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб”, Постановою КМУ від 05.11.2014 року № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, Постановою КМУ від 08.06.2016 року № 365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат особам”, Постановою КМУ від 18.02.2016 року № 136 “Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування”. Відповідач звертає увагу суду на те, що вищезазначені акти не позбавляють права позивача на отримання пенсії, а встановлюють певний порядок її отримання в умовах проведення антитерористичної операції. Відповідач зазначає, що реалізація права на отримання пенсійних виплат пов’язана з фактом реєстрації пенсіонера як внутрішньо переміщеної особи, що має бути підтверджено відповідною довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що виплата пенсії позивачу була призупинена з 01 червня 2015 року відповідно до рішення № 183911 від 30.11.2016 року. Відповідач зазначає, що порядок та умови отримання пенсій пенсіонерам, які зареєстровані на тимчасово захопленій території України, на території якої органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, передбачено Законом України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20 жовтня 2014 року № 1706, Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509, Постановою Кабінету Міністрів України “Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції” від 5 листопада 2014 року № 637, Тимчасовим порядком фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 595.

Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії ВЕ 379550, ідентифікаційний код НОМЕР_1, місце реєстрації, згідно паспортних даних Донецька область, м. Єнакієве, смт. Булавинське, пров. 1 мая 1/2. Позивач є пенсіонером за віком, про що свідчить посвідчення № 04648 від 15.11.1991 року та перебуває на обліку у відповідача.

16 лютого 2015 року позивач був взятий на облік внутрішньо переміщених осіб за адресою проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2 про що свідчить копія довідки №1421003071 від 16.02.2015 року.

Місто Єнакієве Донецької області включено до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1275-р та до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 1085-р.

Згідно до особистої заяви позивача від 21.10.2014 року та розпорядження № 8270 від 21.01.2015 року ОСОБА_1 перебуває (взятий) на обліку в Торецькому об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області з 01.07.2014 року як внутрішньо переміщена особа, пенсія виплачувалась за даними електронної пенсійної справи.

01 червня 2015 року виплата пенсії позивачеві була призупинена у зв’язку з проведенням інформаційного обміну з органами соціального захисту населення по пенсійній справі позивача, оскільки не підтверджено місце фактичного проживання. Зазначений факт знайшов своє відображення у відзиві відповідача по справі та відповіді відповідача від 13.02.2018 № 1526/03 на запит адвоката ОСОБА_2

Згідно до виписки з витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 23 від 29.11.2016 року в проведенні виплати пенсії позивачу відмовлено у зв’язку із закриттям довідок про взяття на облік ВПО в результаті закінчення терміну дії довідок та в результаті надання ВПО недостовірних даних та згідно з п. 5 статті Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” припинити соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам згідно додатку № 5.1 та 5.2.

Відповідно до додатку 5.1 до протоколу комісії № 23 від 29.11.2016 року вирішено припинити соціальні виплати ОСОБА_1.

При цьому не визначено п.5 якої статті Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” застосований комісією та не надано доказів направлення цього витягу позивачу.

Судом встановлено, що начальником управління Пенсійного Фонду України у м. Дзержинську прийнято рішення № 183911 про припинення виплати пенсії як внутрішньо переміщеній особі від 30.11.2016 року. Підставою для прийняття рішення є: Витяг з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 23 від 29.11.2016 року, п. 5 частини 1 ст. 49 Закону № 1058 Закону України « Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст. 7 Закону України від 20.10.2014 року № 1706 “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», абз.5 п.6 Постанови КМУ № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», п.9 Порядку здійснення контролю за проведення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання, затвердженого постановою КМУ № 365 від 08.06.2016, додаток 5.1 Витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Рішенням відмовлено у відновленні соціальних виплат ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, у зв’язку із закінченням терміну дії довідки про взяття на облік ВПО.

Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб`єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту, з приводу правомірності невиплати такого виду страхової виплати, як пенсія.

Суд зазначає, що позивачу припинено виплату пенсії у зв’язку із закінченням терміну дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Спірним питанням цієї справи є правомірність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачеві у зв’язку із закінченням терміну дії про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до Довідки №1421003071 від 16.02.2015 року про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції визначена дата визначена дата її видачі, але відсутня дата її дії або закінчення.

Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов’язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право відповідно до ч. 2 ст. 46 Конституції України гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел, і забезпечується ч. 2 ст. 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв’язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.

Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 року № 1058 (далі по тексту – Закон № 1058) розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за /днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Приписами статті 47 Закону № 1058 визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Закон № 1058 або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає будь-яких підстав зупинення або непоновлення виплати вже призначеної пенсії, є тільки підстави припинення виплати пенсії, які визначені статтею 49 цього Закону.

Згідно ст. 49 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Прийняття рішення про відмову у відновленні соціальних виплат на підставі Постанов Кабінету Міністрів України суперечить Конституції України та Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, який врегульований Законом України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20 жовтня 2014 року № 1706 (далі по тексту - Закон № 1706).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 7 Закону № 1706, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв’язання проблем, пов’язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно відновлення всіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які зареєстровані як внутрішньо переміщені особи, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Однак, суд зазначає, що згідно з положеннями статті 1 Конвенції, статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями статті 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Таким чином, право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов’язань.

До такого висновку суд дійшов і з врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі “Ілашку та інші проти Молдови та Росії”, в якій встановив обов’язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Суд зауважує, що в даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для неї на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення. З огляду на викладене, суд вбачає в діях відповідача ознаки дискримінації по відношенню до позивача як внутрішньо переміщеної особи та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно з діючим законодавством.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, ніхто не може позбавляти її права на отримання призначеної йому пенсії.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Відповідачем у справі не надано відомостей, що позивач отримує пенсію в іншому територіальному органі Пенсійного Фонду України на території України, зокрема, за місцем свого поточного фактичного проживання.

Суд зазначає, що відсутність у позивача довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не може позбавляти її права на отримання пенсії за віком через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб та отримання відповідної довідки.

Суд також звертає увагу на те, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов’язки повинні визначатися виключно законами, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.

Водночас, зазначена постанова не є законом, а тому як підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Крім того, суд зазначає, що вищезазначена позиція викладене у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 року у зразковій справі № 805/402/18-а (Пз/9901/20/18), яке набрало законної сили 04 вересня 2018 року.

З огляду на наведене, враховуючи, що пенсія за віком є виплатою довічною та постійною, суд прийшов до висновку про порушення відповідачем вимог статті 19 Конституції України.

Суд звертає увагу відповідача на те, що в силу вимог частини п'ятої статті 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів” висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини шостої зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Крім того, суд вказує на те, що управлінням прийнято рішення № 183911 про припинення виплати пенсії як внутрішньо переміщеній особі від 30.11.2016 року, відповідно до якого позивачу відмовлено у відновленні виплати пенсії, однак зазначене рішення прийнято з порушенням норм чинного законодавства, оскільки Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” визначає вичерпний перелік підстав для припинення виплати пенсії, який не визначає підставу для припинення виплати пенсії закінченням строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Відповідачем надана до суду копію листа від 30.11.2016 року, згідно із яким на адресу позивача надсилається рішення № 183911 про припинення виплати пенсії як внутрішньо переміщеній особі від 30.11.2016 року. Однак доказів надіслання зазначеного листа з метою належного повідомлення позивача про прийняте рішення, як то поштова квитанція, чек РРО та інш. до суду не надано.

Суд звертає увагу сторін, що припинення виплати пенсії у інших випадках передбачених законом, який був застосований управлінням як підстава, а саме закінчення дії довідки ВПО, ніяким законом не передбачений. Стаття 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» на яку посилається відповідач у своєму рішенні, передбачає підстави для скасування дії довідки ВПО, в якій така підстава - закінчення дії довідки ВПО відсутня.

Посилання відповідача у рішенні № 183911 про припинення виплати пенсії як внутрішньо переміщеній особі від 30.11.2016 року на п.6 Постанови Кабінету Міністрів України «Про облік внутрішньо переміщених осіб», яким передбачено, що Довідка, видана до 20 червня 2016 р., яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону. Однак, як вже зазначав суд у Довідці взагалі відсутня графа строк дії Довідки ВПО і така підстава у статті 12 взагалі відсутня.

Пункт 9 Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» № 365 на який також посилається відповідач у вищезазначеному рішенні постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.06.2017 р. у справі N 826/12123/16 визнано нечинним. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018 р. у справі N 826/12123/16 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.06.2017 р. залишено без змін.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не наведено жодного порушення з боку позивача, яке б відповідно до чинного законодавства було б підставою для припинення виплати йому пенсії. Діючи поза законом, відповідач тим самим свавільно втрутився у право позивача на отримання пенсії, що призвело до його порушення, а тому воно підлягає захисту шляхом задоволення вимог позивача в частині зобов’язання відповідача поновити виплату їй пенсії з часу припинення.

Проаналізувавши всі докази у їх сукупності та обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та відзив відповідача, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Суд зазначає, що згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб’єкта владних повноважень.

Фактично суд зв'язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб’єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ч. 2 ст. 9 КАС України, а також враховуючи те, що Управлінням Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області прийнято рішення № 183911 про припинення виплати пенсії як внутрішньо переміщеній особі від 30.11.2016 року, яким відмовлено у відновленні виплати пенсії позивачу, суд вважає за доцільне визнати протиправним та скасувати рішення Управлінням Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області № 183911 про припинення виплати пенсії як внутрішньо переміщеній особі від 30.11.2016 року.

На підставі вищевикладеного, суд приходить висновку про задоволення позовних вимог позивача до відповідача про визнання протиправною бездіяльність щодо невиплати пенсії позивачу з 01 червня 2015 року, зобов’язання Торецьке об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити ОСОБА_1 щомісячно нарахування та виплату пенсії з 01.06.2015 року.

Позивач до адміністративного позову надав клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду.

Відповідно до статті 46 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.

Як встановлено судом під час розгляду справи, право на отримання позивачем пенсії відповідачем не оскаржується та оскільки судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що невиплата пенсії позивачу є протиправною бездіяльністю суб'єкта владних, то відповідно до спірних правовідносин має застосовується друга умова - виплата пенсії за минулий час без обмеження строку.

Отже, згідно з нормами частини другої статті 46 Закону № 1058-IV виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення. Таким чином, право позивача щодо виплати раніше призначеної пенсії є абсолютним та не може бути обмежено будь-яким строком.

Правовий висновок щодо неможливості застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою інших складових доходу та доходу в цілому, до якого належить пенсія викладений в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі № 646/6250/17 (адміністративне провадження № К/9901/2128/18).

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з вимогами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

Нормами статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, рішення суду щодо зобов’язання відповідача здійснити нарахування та виплату належної позивачу пенсії з 01.06.2015 року підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Що стосується вимог позивача в частині зобов'язання відповідача подання до суду звіту про виконання судового рішення суд зазначає наступне.

Згідно частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі.

У відповідності до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тож, сплачена позивачем сума судового збору у розмірі 704,80 грн. підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (85200, Донецька область, м. Торецьк, вул. Дружби, 22)код ЄДРПОУ 42170475) щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії з 01.06.2015 року.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управлінням Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області № 183911 про припинення виплати пенсії як внутрішньо переміщеній особі від 30.11.2016 року, яким відмовлено у відновленні соціальних виплат ОСОБА_1.

Зобов’язати Торецьке об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (Донецька область, м. Торецьк, вул. Дружби, 22, код ЄДРПОУ 42170475) поновити щомісячне нарахування та виплату ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_1) пенсії з 01.06.2015 року

Допустити до негайного виконання судове рішення в частині виплати пенсії ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_1) у межах суми стягнення пенсії за один місяць.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (85200, Донецька область, м. Торецьк, вул. Дружби, 22,код ЄДРПОУ 42170475) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Повний текст рішення складено та підписано 08 жовтня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Кониченко О.М.