Постанова № 77013073, 10.10.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 145/1028/18

Провадження № 22-ц/772/1963/2018

Категорія: 69

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач:ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2018 рокуСправа № 145/1028/18м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів судової палати у ци-вільних справах:

судді-доповідача ОСОБА_2,

суддів Берегового О.Ю., Матківської М.В.,

розглянувши за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощено-го позовного провадження, без повідомлення учасників справи цивільну справу за за-явою

ОСОБА_3 за участі заінтересованих осіб: Міністерства соціальної

політики України, Російської Федерації про встановлення факту, що має юридич-

не значення,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу судді Тиврівського ра-йонного суду Вінницької області від 09 липня 2018 року про повернення заяви, поста-новлену у приміщенні суду в смт. Тиврів Вінницької області, за головування судді Мазурчака А.Г.,

В С Т А Н О В И В:

14 червня 2018 року ОСОБА_3 звернулася у Тиврівський районний суд Він-ницької області із заявою за участі заінтересованих осіб: Міністерства соціальної по-літики України, Російської Федерації про встановлення факту, що має юридичне зна-чення, а саме факту загибелі 17 вересня 2015 року ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, при виконанні обов’язків військової служби в районі с. Старогнатівка Волноваського району Донецької області, внаслідок збройної агресії Російської Феде-рації проти України ( а. с. 1-19 ).

Ухвалою судді Тиврівського районного суду Вінницької області від 18 червня 2018 року заяву ОСОБА_3 залишено без руху з наданням їй п’ятиденного строку з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків заяви ( а. с. 84 ).

Ухвалою судді Тиврівського районного суду Вінницької області від 09 липня 2018 року заява ОСОБА_3 повернута заявниці на підставі статей 121, 258 ЦПК України, Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримі-нальних справах від 22 січня 1993 року, ратифікованої в Україні 10 листопада 1994 року ( далі - Конвенція ).

Не погоджуючись із постановленою суддею суду першої інстанції ухвалою, ОСОБА_5 оскаржує її в апеляційному порядку, просить дану ухвалу скасувати, справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття в ній про-вадження. Скаржниця вважає оскаржувану ухвалу постановленою за неповного з’ясу-вання судом обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесу-ального права. Зазначає про безпідставність застосування у даному випадку вимог Конвенції, оскільки вважає, що Російська Федерація в особі Посольства Російської Федерації в Україні, будучи заінтересованою особою у даній справі, наділена проце-суальними правами та обов’язками на рівні з іншими учасниками справи, відповідно застосування будь-якого іншого порядку повідомлення учасників справи не ґрунту-ється на вимогах закону.

Відзив на апеляційну скаргу учасниками справи не подавався.

Пунктом 8 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Колегія суддів апеляційного суду, розглянувши справу у порядку спрощеного по-зовного провадження за наявними у ній матеріалами без повідомлення учасників справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно норм статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на за-садах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухва-лене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесу-ального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясо-ваних обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана ухвала суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.

З матеріалів справи убачається, що ухвалою судді Тиврівського районного суду Вінницької області від 18 червня 2018 року заява ОСОБА_3 про встановлення фак-ту, що має юридичне значення, залишалася без руху з наданням строку для усунення її недоліків. Останні полягали у незазначенні мети звернення в суд з вимогою про встановлення юридичного факту загибелі ОСОБА_4, 08 грудня 1977 року наро-дження, при виконанні обов’язку військової служби 17 вересня 2015 року в районі с. Старогнатівка Волноваського району Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, до яких юридичних наслідків призведе встанов-лення даного факту, а також ненадання примірника заяви з додатками, перекладеними на російську мову для Російської Федерації як заінтересованої у справі особи.

Постановляючи ухвалу про повернення заяви ОСОБА_3, суддя суду першої ін-станції вважав, що заявницею не усунені зазначені в ухвалі суду недоліки, а саме у порушення вимог Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року не надано примірника її заяви із доданими до неї документами, перекладеними російською мовою, для направлення заінтересованій особі.

Колегія суддів апеляційного суду визнає оскаржувану ухвалу судді суду першої інстанції такою, що не відповідає вимогам ЦПК України та підлягає скасуванню з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 10 ЦПК України суд розглядає справи від-повідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно статті дев’ятої ЦПК України цивільне судочинство в судах провадиться державною мовою.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судочинство і діловодство в судах України здійснюються державною мовою.

Пунктом третім статті чотирнадцятої Закону України «Про засади державної мов-ної політики» передбачено, що сторони, які беруть участь у справі, подають до суду письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою. У межах те-риторії, на якій поширена регіональна мова ( мови ), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, допускається подача до суду письмових процесуальних документів і доказів, викладених цією регіональною мовою ( мовами ), з перекладом, у разі необхідності, на державну мову без додаткових витрат для сторін процесу.

На території Вінницької області немає регіональної мови або мови меншин Укра-їни.

Отже, з огляду на викладене та враховуючи наведені положення Закону, у заявни-ці не виникає обов’язку подавати заяву та документи для заінтересованої особи з пе-рекладом іноземною мовою.

Слід звернути увагу, що прецедентна практика Європейського суду з прав люди-ни грунтується на тому, що, реалізуючи пункт перший статті шостої Конвенції про за-хист прав людини її основоположних свобод щодо доступності правосуддя та спра-ведливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встанов-лювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмежен-ня, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

З матеріалів справи убачається визначення заявницею заінтересованою особою у даній справі Російську Федерацію, дипломатичним представництвом якої є Посольс-тво Російської Федерації в Україні. Адресою заінтересованої особи значиться саме ад-реса посольства іноземної держави в Україні по просп. Повітрофлотському, № 27 у м. Києві.

Відповідно до статті 496 ЦПК України іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави ( їх органи, посадові особи ) та міжнародні орга-нізації ( далі іноземні особи ) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Іноземні особи мають процесуальні права та обов’-язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, крім випадків, передбаче-них Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини першої статті 80 Закону України «Про міжнародне приват-не право» у разі якщо при розгляді справи з іноземним елементом у суду виникне не-обхідність у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих проце-суальних дій за кордоном, суд може направити відповідне доручення компетентному органу іноземної держави в порядку, встановленому процесуальним законом України або міжнародним договором України.

Слід звернути увагу, що на сьогодні договори про правову допомогу діють у тому числі і між Україною та Російською Федерацією. Дієвими є механізми обміну право-вою інформацією, що передбачені двосторонніми договорами про правову допомогу, укладеними між Україною та іншими країнами. Як правило, вони містять положення про взаємне надання правової допомоги та органи, що її здійснюють.

Статтями п’ятою та шостою Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року, ратифікованої в Україні 10 листопада 1994 року, учасниками якої є у тому числі Україна та Російська Федерація, визначено, що при виконанні цієї Конвенції компетентні установи юстиції Договірних Сторін зносяться один з одним через свої центральні органи, якщо тільки цією Конвенцією не встановлений інший порядок зносин. Договірні Сторони надають один одному правову допомогу шляхом виконання процесуальних і інших дій, перед-бачених законодавством запитуваної Договірної Сторони, зокрема, складання і пере-силання документів, проведення обшуків, вилучення, пересилання і видача речових доказів, проведення експертизи, допиту сторін, обвинувачених, свідків, експертів, по-рушення карного переслідування, розшуку і видачі осіб, що вчинили злочини, визнан-ня і виконання судових рішень по цивільних справах, вироків у частині цивільного позову, виконавчих написів, а також шляхом вручення документів.

Згідно із статтею 17 Конвенції, Протоколом до цієї Конвенції від 28 березня 1997 року, ратифікованим Верховною Радою України 03 березня 1998 року, який набрав чинності для України 17 вересня 1999 року, у відношеннях один з одним при вико-нанні цієї Конвенції установи юстиції Договірних Сторін користуються державними мовами Договірних Сторін або російською мовою. У випадку виконання документів державними мовами Договірних Сторін до них додаються засвідчені переклади ро-сійською мовою.

Відповідно до Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отриман-ня доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністерс-тва юстиції України, Державної судової адміністрації України від 27 червня 2008 року № 1092/5/54 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 липня 2008 року за № 573/15264, якщо доручення чи документи, що до нього додаються, складено укра-їнською мовою, слід додавати завірений переклад на мову запитуваної держави або на іншу мову, передбачену міжнародним договором України.

З огляду на наведене, висновок суду першої інстанції про невідповідність заяви вимогам Конвенції є помилковими, адже положення Конвенції не покладають на заяв-ника обов’язку надавати копію її заяви та доданих до неї документів з перекладом іноземною мною, якою володіє заінтересована особа, оскільки така вимога стосується лише щодо виконання відповідних доручень, передбачених міжнародним договором.

Окрім того, ухвала судді суду першої інстанції від 09 липня 2018 року не відпові-дає вимогам процесуального закону, оскільки повернення заяви ОСОБА_3 про вста-новлення факту, що має юридичне значення, здійснено на підставі статті 121 ЦПК України, яка стосується визначення розумності процесуальних строків та в жодному разі не стосується процесуального питання, пов’язаного з поверненням заяви учасни-ку справи, що є безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду.

Відповідно до пункту шостого частини першої статті 374 ЦПК України суд апе-ляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продов-ження розгляду до суду першої інстанції є неповне з’ясування судом обставин, що ма-ють значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обстави-нам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду визнає повернення зая-ви ОСОБА_3 безпідставним, оскаржувана судова ухвала підлягає скасуванню з на-правленням справи в суд першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись нормами статей 353, 367, 368, 369, 374, 379, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу судді Тиврівського районного суду Вінницької області від 09 липня 2018 року про повернення заяви скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак во-на може бути оскаржена касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридця-ти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач: ОСОБА_2

Судді: О.Ю. Береговий

ОСОБА_6