Рішення № 77011648, 02.10.2018, Господарський суд Рівненської області

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" жовтня 2018 р. м. Рівне Справа № 918/445/18

Господарський суд Рівненської області у складі судді Бережнюк В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи

за позовом: Заступника військового прокурора Рівненського гарнізону в інтересах держави ОСОБА_1 оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Рівне

до відповідача: ОСОБА_2 міська рада

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

ОСОБА_3

ОСОБА_4

ОСОБА_5

ОСОБА_6

ОСОБА_7

ОСОБА_8

ОСОБА_9

про визнання недійсним та скасування п. 4 рішення ОСОБА_2 міської ради (V скликання) від 18.01.2008 року №760

Секретар судового засідання: Сідлецька Ю.Р.

В засіданні приймали участь:

Від позивача: не з'явився;

Від відповідача: ОСОБА_10;

Від органу прокуратури: ОСОБА_11;

Від третьої особи (ОСОБА_3В.): не з'явився;

Від третьої особи (ОСОБА_4Ф.): не з'явився;

Від третьої особи (ОСОБА_5А.): не з'явився;

Від третьої особи (ОСОБА_6В.): не з'явився;

Від третьої особи (ОСОБА_7І.): не з'явився;

Від третьої особи (ОСОБА_8Т.): не з'явився;

Від третьої особи (ОСОБА_9А.): не з'явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник військового прокурора Рівненського гарнізону звернувся в інтересах держави ОСОБА_1 оборони України в особі Квартирно - експлуатаційного відділу м. Рівне до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 міської ради про визнання недійсним та скасувати п. 4 рішення ОСОБА_2 міської ради (V скликання) від 18.01.2008 р. № 760 "Про прийняття в комунальну власність територіальної громади міста військового містечка № 3 м. Сарни Міністерства оборони України". Позовні вимоги аргументовані тим, що ОСОБА_2 міською радою безпідставно припинено право користування земельною ділянкою ОСОБА_1 оборони України в особі КЕВ м. Рівне, оскільки на момент прийняття оскаржуваного рішення була відсутня добровільна відмова від права користування земельною ділянкою та інші підстави передбачені ст. 141 Земельного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 26 червня 2018 року відкрито провадження у справі №918/445/18, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 17 липня 2018 року.

16 липня 2018 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого позовні вимоги не визнає. Зазначає, що спірне рішення жодним чином не порушує право на земельну ділянку ОСОБА_1 оборони України в особі КЕВ м. Рівне. Вважає, що оскаржуване рішення вичерпало свою дію шляхом його виконання. Скасування п.4 згаданого рішення органу самоврядування, на думку відповідача, не породжує правових наслідків для позивача, оскільки частину земельної ділянки було передано у власність іншим особам. Також у відзиві відповідач просить суд застосувати строки позовної давності та у зв'язку із цим відмовити у позові.

В судовому засіданні від 17 липня 2018 року оголошувалась перерва до 26 липня 2018 року.

20 липня 2018 року прокуратурою подано до суду відповідь на відзив, відповідно до змісту якого прокуратура у справі зазначає, що постійним землекористувачем земельної ділянки є ОСОБА_1 оборони України, яке як орган уповноважений державою здійснює відповідні функції з управління землями оборони та нерухомим майном від імені держави.

На думку позивача, п. 4 рішення ОСОБА_2 міської ради (V скликання) від 18.01.2008 р. № 760 "Про прийняття в комунальну власність територіальної громади міста військового містечка № 3 м. Сарни Міністерства оборони України" порушує надане йому право користування земельною ділянкою.

Щодо порушення строків звернення до суду та клопотання відповідача про застосування наслідків пропущення таких строків прокуратура зазначає, що в даному випадку заступником військового прокурора Рівненського гарнізону строки звернення до суду не порушені, оскільки прокурору про оскаржуване рішення стало відомо під час вивчення стану додержання вимог земельного законодавства України службовими особами КЕВ м. Рівне в травні 2018 року, про що свідчать відповідні запити, а позивачам під час складання акту обстеження земельної ділянки військового містечка №3 (м.Сарни).

В судовому засіданні від 26 липня 2018 року оголошувалась перерва до 09 серпня 2018 року.

Ухвалою суду від 09 серпня 2018 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів до 23.09.2018 р. включно. Залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_12, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 Підготовче засідання відкладено на 03 вересня 2018 року.

Ухвалою суду від 03 вересня 2018 року закрито підготовче провадження, справу призначено до слухання по суті на 26 вересня 2018 року. У подальшому оголошувалася перерва до 02.10.2018 р.

В судовому засіданні представник органу прокуратури підтримав позовні вимоги з підстав зазначених у позові.

Натомість представник відповідача позовні вимоги не визнав.

Представник ОСОБА_1 оборони України не з'явився, про місце дату та час розгляду повідомлений належним чином. Разом з тим, 25 вересня 2018 року представником ОСОБА_1 оборони України подано заяву про розгляд справи за його відсутності.

В судове засідання представник квартирно-експлуатаційного відділу м. Рівне не з'явився, разом з тим 27 вересня до суду надійшло клопотання від 26.09.2018 року про розгляд справи без його участі.

Представники третіх осіб не з'явились, про місце дату та час розгляду справи вказані особи повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

Як вбачається з листа заступника військового прокурора Рівненського гарнізону за №2488 вих.-18 від 22.06.2018 року, прокурор повідомив ОСОБА_1 оборони України та начальника Квартирно-експлуатаційного відділу м. Рівне про намір звернутися до Господарського суду Рівненської області з позовом в інтересах держави ОСОБА_1 оборони України в особі КЕВ м. Рівне до ОСОБА_2 міської ради про визнання недійсним та скасування п. 4 рішення ОСОБА_2 міської ради (V скликання) від 18 січня 2018 року №760.

Таким чином, заступником військового прокурора Рівненського гарнізону даний позов заявлений в інтересах держави оскільки, на думку прокурора, безпідставним вилученням зазначеною в позовній заяві земельної ділянки яка належить до земель оборони ОСОБА_1 оборони України та КЕВ м. Рівне заподіяна безпосередня шкода у вигляді позбавлення можливості виконувати свої завдання за призначенням, порушені їх інтереси, як безпосередніх землекористувачів, а відповідно і інтереси держави, як власника спірної земельної ділянки.

Згідно статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Разом з тим, у суду не виникає сумніву щодо чинності Державного акту на право постійного користування землею від 1982 року, виходячи з того, що відповідно до рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) від 22.09.2005 р. №5-рп/2005 (справа №1-17/2005) використання терміна "набувають", що означає "ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь", після набрання чинності статтею 92 Земельного кодексу України свідчить, що ця норма не обмежує та не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте у встановлених законодавством випадках за станом на 01.01. 2002р. до його переоформлення.

За приписами Законів України "Про оборону України" та "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", ОСОБА_1 оборони України є уповноваженим державою органом управління військовим майном.

Вказані обґрунтування підстав звернення з позовом судом приймаються.

Відповідно до Державного акту на право користування землею № 25 від 1982 року, виданого виконавчим комітетом Рівненської обласної ради народних депутатів, в ОСОБА_2 районі Рівненської області у відповідності до постанов ОСОБА_2 райвиконкому від 05.07.1948 року закріплено в безстрокове і безоплатне користування 4,0 га земель в межах, згідно прикладеного плану землекористування для державних потреб.

Відповідно до ОСОБА_12 передачі земельної ділянки спецпризначення під особисту відповідальність начальника Будинкоуправління №3 м. Сарни від 29.03.1982 року зазначена земельна ділянка передана начальником Рівненської КЕЧ району начальнику будннкоуправління № 3 (для використання).

13 червня 2001 року, керуючись Указом Президента України від 15 червня 1999 року № 648/99 "Про прискорення передачі об'єктів соціальної інфраструктури прав державної власності у комунальну" і розпорядження обласної державної адміністрації від 20 квітня 2001 року № 58 "Про передачу військового містечка військової частини А0153 (м. Сарни) у комунальну власність міста, командування військової частини звернулось до начальника Рівненського КЕЧ м. Рівне, з проханням надати допомогу в підготовці документів житлового фонду для передачі.

В подальшому, 23 лютого 2006 року ОСОБА_2 міською радою (ІV скликання) було прийнято рішення від №1599 "Про надання згоди на прийняття в комунальну власність територіальної громади міста військового містечка № 3 м. Сарни Міністерства оборони України".

Відповідно до пункту 1 вказаного рішення, ОСОБА_2 міська рада надала згоду на прийняття в комунальну власність територіальної громади міста житлових будинків, дворової каналізаційної мережі, каналізаційно-насосної станції військового містечка № 3 в м. Сарни по вул. Ярослава Мудрого, при умові отримання субвенції з Державного бюджету України в сумі 450 тисяч грн.

Директивою ОСОБА_1 оборони України від 11 червня 2007 року № Д-28 "Про безоплатну передачу військового майна до комунальної власності відповідних територіальних громад" зобов’язано начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України організувати безоплатне вилучення з балансу Рівненської квартирно-експлуатаційної частини району військового майна та його безоплатну передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад, згідно з переліком військового майна, що безоплатно передається до комунальної власності територіальної громади м. Сарни (додаток 1 до директиви).

Відповідно до вказаного додатку № 1 передане підлягало наступне майно військового містечка № 3 (м. Сарни):

1. Житлові будинки № 1, 2, 3, 4, 5.

2. Каналізаційно-насосна станція № 6.

3. Мережі теплопостачання.

4. Мережі холодного водопостачання.

5. Каналізаційні мережі.

6. Дорога асфальтова.

7. Тротуари (асфальтові, бетонні, плиточці).

8. Огорожа.

Згідно акту приймання передачі військового майна затвердженого міським головою м.Сарни, комісія, у складі: голова комісії - перший заступник міського голови м.Сарни В.К, Федорович, члени комісії: головний інженер КЕВ м. Рівне Ю.М. Мельниченко, головний бухгалтер КЕВ м. Рівне Н.П. Нестеренко, районного інженера КЕВ м. Рівне П.А. Шкурат, інженера з обліку фондів КЕВ м. Рівне Г.В. Пузюк, інженера по землекористуванню ОСОБА_13, заступника командира з тилу в/ч А0153 підполковника Ю.В, Хижнюка, головного спеціаліста міськвиконкому ОСОБА_14, начальника КП "ОСОБА_2 будинкоуправління" А.М, Дударика, т.в.о. головного бухгалтера КП "ОСОБА_2 будинкоуправління" С.М, Гуславської, директора КП "Екосервіс" ОСОБА_15, пунктом 3 вказаного акту (пропозиції комісії) житловий фонд, об'єкти благоустрою (огорожа металева, дитячий ігровий майданчик, малі архітектурні форми) житлового містечка №3 м. Сарни передати до комунальної власності ОСОБА_2 міської ради.

Разом з житловим фондом передається земельна ділянка площею 4,48 га.

18 січня 2008 року ОСОБА_2 міською радою (V скликання) на виконання рішення міської ради №1599 від 23.02.2006 року "Про надання згоди на прийняття в комунальну власність територіальної громади міста військового містечка №3 м.Сарни Міністерства оборони України", розглянувши акти прийому передачі військового майна, керуючись пунктом 51 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" прийняла рішення "Про прийняття в комунальну власність територіальної громади міста військового містечка № 3 м. Сарни Міністерства оборони України"

Пунктом 4 вказаного рішення ОСОБА_2 міської ради (V скликання) від 18 січня 2008 року "Про прийняття в комунальну власність територіальної громади міста військового містечка № 3 м. Сарни Міністерства оборони України" вирішено земельну ділянку, на якій розташоване військове містечко по вул. Ярослава Мудрого орієнтовною площею 4,48 га, яка обліковувалась ОСОБА_1 оборони України, зарахувати до земель запасу житлової та громадської забудови міської ради.

Однак, зазначена земельна ділянка до цього часу перебуває на обліку Квартирно-експлуатаційного відділу м. Рівне.

Прокурор зазначає, що проведеним вивченням військовою прокуратурою Рівненського гарнізону в травні - червні 2018 року текст вказаного рішення ОСОБА_2 міської рад (V скликання) від 18.01.2018 року до ОСОБА_1 оборони України та КЕВ м. Рівне не надходив.

Позивач зазначає, що про вказане рішення ОСОБА_2 міської ради ОСОБА_1 оборони України та КЕВ м. Рівне стало відомо лише під час проведення обстеження земельної ділянки військового містечка № 3 розташованої за адресою: вул. Ярослава Мудрого, 3, м. Сарни, проведеного па виконаний наказу ОСОБА_1 оборони України від 20 травня 2015 року №225 "Про утворення комісії з питань перевірки, обліку та використання земельних ділянок, що належать до земель оборони" та наказу начальника КЕВ м. Рівне від 02.06.2015 № 68 "Про утворення комісії з питань перевірки обліку та використання земельних ділянок, що належать до земель оборони по квартирно-експлуатаційному відділу м. Рівне".

Позивач зазначає, що за результатами роботи комісії 20 липня 2015 року складено акт обстеження земельної ділянки військовою містечка №3 розташованого за адресою: м. Сарни, вул. Ярослава Мудрого. 3.

Пунктом 4 встановлено, що земельна ділянка площею 4,4800 га вилучена з відання ОСОБА_1 оборони України рішенням ОСОБА_2 міської ради (V скликання) від 18 січня 2008 року № 760.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать, що пункт 4 спірного рішення ОСОБА_2 міської ради прийнято з порушеннями чинного законодавства, порушує право позивача на користування земельною ділянкою, а відтак підлягає до визнання недійсним та скасування.

Статтею 77 Земельного кодексу України встановлено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Згідно статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;

б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації;

в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності;

г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування";

ґ) заклади освіти незалежно від форми власності;

д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Суд звертає увагу, що згідно ст.1 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності», чинного на час ухвалення спірного рішення №760, розмежування земель державної та комунальної власності полягає у здійсненні організаційно-правових заходів щодо розподілу земель державної власності на землі територіальних громад і землі держави, а також щодо визначення і встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок державної та комунальної власності.

Відповідно до п. 44 «Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями» і «Керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України», затверджених наказом Міністра оборони України № 483 від 22.12.1997, передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного, управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.

При цьому, у матеріалах справи відсутні документи, що підтверджують наявність рішення чи іншого документу, виданого ОСОБА_1 оборони України щодо передачі із земель оборони земельної ділянки площею 4,0 га, отже і згоди на вилучення цієї ділянки не надавалося.

Із наявної у справі копії акту приймання-передачі військового майна вбачається, що у пункті 3 останнього "пропозиції комісії" вказано: житловий фонд, об'єкти благоустрою (огорожа металева, дитячий ігровий майданчик, малі архітектурні форми) житлового містечка №3 м. Сарни передати до комунальної власності ОСОБА_2 міської ради. Разом з житловим фондом передається земельна ділянка площею 4,48 га.

Даний документ підписаний наступними працівниками Квартирно-експлуатаційного відділу міста Рівне: головний інженер КЕВ м. Рівне Ю.М. Мельниченко, головний бухгалтер КЕВ м. Рівне Н.П. Нестеренко, районний інженер КЕВ м. Рівне П.А. Шкурат, інженер з обліку фондів КЕВ м. Рівне Г.В. Пузюк, також наявний підпис заступника командира з тилу в/ч А0153 підполковника Ю.В, Хижнюка.

Однак, ні позивачем ні відповідачем не надано будь-яких доказів, підтверджуючих повноваження зазначених вище осіб на розпорядження землями оборони.

Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України (в редакції станом на час прийняття спірного рішення) підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

Згідно статті 142 Земельного кодексу України припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу.

Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у разі згоди на одержання права власності на земельну ділянку укладають угоду про передачу права власності на земельну ділянку. Угода про передачу права власності на земельну ділянку підлягає нотаріальному посвідченню.

Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Статтею 152 Земельного кодексу України (в редакції станом на час прийняття спірного рішення) передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно пункту 2.8. Постанови пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" №6 від 17 травня 2011 року право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.

Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 ЗК України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Господарські суди повинні мати на увазі, що відповідно до частини другої статті 149 ЗК України вилучення земельних ділянок здійснюється за згодою землекористувачів у випадках, передбачених законом, на компенсаційних засадах з визначенням повноважень органів, які здійснюють таке вилучення, та обмежень, встановлених статтею 151 ЗК України.

При цьому земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - рілля, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення вилучає Кабінет Міністрів України, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою статті 149 ЗК України, та у випадках, визначених статтею 150 ЗК України.

Порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства, врегульовано статтею 144 ЗК України.

До відносин, пов'язаних з переходом права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться житловий будинок, будівля, споруда, до особи, що набула права власності на відповідне нерухоме майно, в тому числі стосовно розміру такої земельної ділянки, застосовується законодавство, що діяло на час переходу права власності на житловий будинок, будівлю, споруду.

До відносин користування власником житлового будинку (будівлі, споруди) земельною ділянкою, на якій розташований житловий будинок (будівля, споруда) як до правовідносин, що тривають, застосовується законодавство, що діє протягом періоду користування земельною ділянкою. Норми законодавства, якими змінено правовий режим та умови користування такими земельними ділянками, повинні застосовуватися також і до умов користування земельною ділянкою, які існували до відповідних змін.

За приписами ст.77 Земельного кодексу України, яка кореспондується із ст.1 Закону України "Про використання земель оборони", землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно законодавства України.

Відповідно до ст.14 Закону України "Про Збройні Сили України" земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління.

Пунктом "б" ч.3 ст.84 Земельного кодексу України визначено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.

Відповідно до абз.3 ч.5 ст.20 Земельного кодексу України, земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".

Як уже зазначалось вище, відповідно до Державного акту на право користування землею №25 від 1982 року, земельна ділянка площею 4,0 га закріплена в безстрокове і безоплатне користування в межах, згідно прикладеного плану землекористування для державних потреб. Відповідно до ОСОБА_12 передачі земельної ділянки спецпризначення під особисту відповідальність начальника Будинкоуправління №3 м. Сарни від 29.03.1982 року зазначена земельна ділянка передана начальником Рівненської КЕЧ району начальнику будинкоуправління № 3 (для використання).

Проте, у матеріалах справи відсутні докази щодо додержання процедури відчуження згаданої земельної ділянки державної власності (земель оборони), також відсутні докази погодження ОСОБА_1 оборони України передачі земельної ділянки, а отже у позивача не припинилось право постійного користування зазначеною земельною ділянкою.

Істотною передумовою для припинення права власності постійного користування землями оборони, які закріплені за структурними одиницями Збройних сил України, та подальшої передачі цієї ділянки у власність або користування іншим особам є отримання на це згоди ОСОБА_1 оборони України.

В порушення норм земельного законодавства, відповідачем - ОСОБА_2 міською радою було безпідставно прийнято п.4 оспорюваного рішення, чим порушено право позивача на користування спірною земельною ділянкою з метою виконання покладених на нього функцій та завдань у сфері оборони.

У статті 20 Господарського кодексу України (далі ГК України), статей 16, 393 ЦК України, передбачено можливість визнання судом незаконним і скасування акту органів державної влади, влади Автономної Республіки ОСОБА_15 або місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, належить до способів захисту права власності. Предметом спору є захист права власності особи, а не публічно-правових інтересів держави, Автономної Республіки ОСОБА_15, територіальної громади.

Відповідно до статті 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки ОСОБА_15 або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки ОСОБА_15 або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ч.1 ст.155 Земельного кодексу України, в разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

У частині десятій статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Відповідно до ст.152 Земельного кодексу України, Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відтак, враховуючи, що належність спірної земельної ділянки державної форми власності до земель оборони була визначена в силу її закріплення за позивачем, а судом встановлено відсутність добровільної відмови постійного землекористувача (позивача), або ОСОБА_1 оборони України від спірної земельної ділянки, то, відповідно, матеріали, надані відповідачем, не містять доказів наявності правових підстав для припинення права власності у встановленому законом порядку за державою на спірні земельні ділянки, які є землями оборони.

Спірна земельна ділянка належить до земель оборони, згода Міністра оборони України або іншої особи за його дорученням на її передачу відповідно до чинного законодавства України не надавалася, у зв'язку з чим п.4 оскаржуваного рішення ОСОБА_2 міської ради (яким спірну земельну ділянку зараховано до земель комунальної власності) порушено приписи статей 84, 140, 141 Земельного кодексу України.

Окрім цього, абзацом третім статті 9 Закону України «Про Збройні Сили України», який був чинний на момент прийняття відповідачем спірного рішення, передбачено, що Кабінет Міністрів України встановлює порядок надання Збройним Силам України в управління об'єктів державної власності, в тому числі земельних (водних) ділянок, інших природних ресурсів.

На даний момент такий Порядок розпорядження такими об'єктами державної власності, у тому числі земельними ділянками, визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 22.05.2013 № 436 «Про затвердження Порядку відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого військового майна, що підлягають реалізації, та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил і Державної спеціальної служби транспорту». Ним встановлено, що рішення щодо реалізації земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил і Держспецтрансслужби - приймаються Кабінетом Міністрів України.

Незважаючи на те, що зазначений Порядок під час прийняття відповідачем п.4 оскарженого рішення №760 не був встановлений, суд вважає, що з огляду на вимоги вищевказаної ст.9 Закону України „Про Збройні Сили України" - саме Кабінет Міністрів України був наділений повноваженнями власника державного майна (земельних ділянок), у т.ч. щодо управління та розпорядження ним і тому, жоден інший орган державної влади або місцевого самоврядування правом на розпорядження (у тому числі вилучення, припинення права постійного користування) саме землями оборони наділений не був, окрім, як за відповідним рішенням Кабінету Міністрів України, як представником власника земель оборони.

Таким чином, враховуючи вищезазначені положення законодавства, а також вимоги ч. 2 ст. 145 ГК України, відповідно до якої зміна правового режиму майна суб'єктів господарювання здійснюється виключно за рішенням власника у спосіб, передбачений цим Кодексом та іншими законами, то єдиним способом зміни правового режиму земельних ділянок, віднесених за цільовим призначенням до земель оборони, у разі добровільної відмови ними було адресування уповноваженим органам належним чином оформленої відмови, погодженої з ОСОБА_1 оборони України та за наявності рішення Кабінету Міністрів України з цього приводу.

Отже, внаслідок прийняття п.4 рішення № 760 ОСОБА_2 міською радою було порушено права та охоронювані законом інтереси держави в особі Кабінету Міністрів України (як власника земельної ділянки), в особі ОСОБА_1 оборони України (як органу управління цією земельною ділянкою) та в особі КЕВ міста Рівного (як користувача спірної земельної ділянки).

Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Отже, враховуючи усе викладене вище у сукупності, суд прийшов до висновку що пункт 4 рішення ОСОБА_2 міської ради (V скликання) від 18.01.2008 року №760 порушує право позивача щодо користування земельною ділянкою, наданої згідно Державного акту на право користування землею № 25 від 1982 року, а відтак підлягає скасуванню у цій частині.

Разом з тим, в поданому відзиві відповідач просить суд застосувати строки позовної давності, адже вважає їх пропущеними у відповідності до статті 261 ЦК України.

Щодо застосування строків позовної давності суд зазначає наступне.

Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ст. 267 ЦК України).

Визначення моменту початку відліку позовної давності міститься у ст. 261 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, за загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи-носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Статтею 361 Закону України "Про прокуратуру" та 53 ГПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Таким чином, в даному випадку, вимоги прокурора є похідними від вимог органу, який має повноваження щодо захисту прав інтересів держави в земельних правовідносинах - ОСОБА_1 оборони України. Тому перебіг позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався відповідний орган державної влади. Аналогічної правової позиції дотримується ОСОБА_16 Верховного Суду у своїй постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц.

Між тим, з матеріалів справи вбачається, що про спірне рішення № 760 від 18.01.2008р. знав лише Квартирно-експлуатаційний відділ міста Рівне, оскільки його працівники підписали ОСОБА_12 приймання-передачі військового майна.

Проте, орган, в інтересах якого звернувся із даним позовом військовий прокурор - Міністерство оборони України - довідався про оскаржуване рішення за результатами складеного акту від 20.07.2015 р. обстеження земельної ділянки військового містечка №3.

ОСОБА_15 того, матеріали справи не містять доказів, що про прийняте рішення № 760 та про зарахування земельної ділянки із земель оборони до комунальної власності раніше було відомо ОСОБА_1 оборони України або органу прократури.

Так у справі відсутні будь-які документи з яких можливо було б зробити висновок про обізнаність ОСОБА_1 оборони України чи прокурора з рішенням ОСОБА_2 міської ради № 760 від 17.07.2007р. до моменту складання акту від 20.07.2015 р. обстеження земельної ділянки військового містечка №3.

Саме з цього часу у позивача ОСОБА_1 оборони України почався перебіг строку на звернення до суду із даним позовом. Відтак спливає такий термін 20.07.2018 р.

Позовна заява датована 25.06.2018 р. Тому суд приходить до висновку, що позовна давність в даній справі прокурором не пропущена.

Судовий збір згідно положень статті 129 ГПК України в сумі 1 762,00 грн. покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 129, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Визнати недійсним та скасувати п. 4 рішення ОСОБА_2 міської ради (V скликання) від 18 січня 2008 року №760 "Про прийняття в комунальну власність територіальної громади міста військового містечка № 3 м. Сарни Міністерства оборони України".

3. Стягнути з ОСОБА_2 міської ради (34500, Рівненська область, Сарненський район, місто Сарни, вул. Широка 31, код ЄДРПОУ 04057770) на користь Квартирно - експлуатаційного відділу м. Рівне (33001, м. Рівне, вул. Чернишова, 8, код ЄДРОПРОУ 08005801) 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят два) грн. 00 коп. судового збору.

4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 ГПК України.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повний текст рішення складено та підписано 09 жовтня 2018 року.

Суддя Бережнюк В.В.