Рішення № 77007834, 02.10.2018, Слобідський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд м. Харкова)

Провадження № 2/641/1214/2018 Справа № 635/7689/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2018 року

Комінтернівський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Боговського Д.Є.,

за участю секретаря судового засідання - Бєлової Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом, в якому просить стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за кредитним договором № HAEHAK00140013 від 29.06.2006 в розмірі 88658,66 грн., відшкодувати судові витрати, посилаючись на те, що ОСОБА_1 отримав у розпорядження кредитні кошти в розмірі, у строк та на умовах, визначених договором, однак свої зобов'язання належним чином не виконував, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитом, відсотками за користування кредитом, комісії за користування кредитом та нарахованою пенею за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. Грошові зобов'язання ОСОБА_1 було забезпечено договором поруки, укладеним 29.06.2006 із ОСОБА_2. Розмір заборгованості станом на 18.10.2017 склав 192578,98 грн. При цьому у 2012 році АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості та заочним рішенням суду від 05.12.2012 присуджено до стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № HAEHAK00140013 від 29.06.2006 в розмірі 103920,32 грн. На теперішній час банк просить стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 різницю між задоволеною судом сумою заборгованості та наявним станом на 18.10.2017 розміром заборгованості за кредитним договором № HAEHAK00140013 від 29.06.2006, що складає 88658,66 грн.

Відповідач ОСОБА_2 подала до суду відзив на позов, в якому зазначала, що вже існує судове рішення, що набрало законної сили, про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за кредитним договором № HAEHAK00140013 від 29.06.2006, тобто спір про той самий предмет і з тих самих підстав вже вирішено. Також ОСОБА_2 вказує, що сплив строк дії її поруки, а тому і її зобов'язання як поручителя припинені. В свою чергу кредитний договір припиняє свою дію з дати направлення боржнику вимоги про дострокове погашення всієї суми боргу, тому і вимога про стягнення процентів задоволенню не підлягає. Водночас ОСОБА_2 просить застосувати позовну давність, оскільки строк, в межах якого банк мав звернутися до суду із даним позовом, сплив в червні 2014 року. За таких обставин відповідач ОСОБА_2 просила відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представником АТ КБ «ПриватБанк» Гаренко Н.В. подано відповідь на відзив, в якому вказується, що позовні вимоги, з якими банк звернувся у 2012 році, стосуються іншого періоду виникнення заборгованості, однак погашення заборгованості за рішенням суду не проводилось, рішення не виконано, а тому договірні правовідносини між сторонами не припинились і банк продовжує здійснювати нарахування відсотків та пені. Представником банку також зазначено, що договір поруки набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання зобов'язань за кредитним договором; порука є дійсною до того моменту, коли судом буде встановлено факт припинення договору.

Представником відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подані заперечення на відповідь на відзив, в яких повторно вказується, що позивач не має права звертатися до суду вдруге з вимогою про стягнення однієї ж і тієї заборгованості, кредитний договір припиняє свою дію з дати направлення боржнику вимоги про дострокове погашення всієї суми боргу, тому вимоги про стягнення процентів після цієї дати задоволенню не підлягають. Пред'явивши до відповідача позовну заяву до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська, банк фактично пред'явив вимогу про дострокове погашення суми боргу, а тому в банку відсутні правові підстави для нарахування та стягнення відсотків та пені. До того ж договором поруки визначено, що порука припиняється після закінчення п'яти років з дня настання терміну повернення кредиту, останнім днем поруки є 28.06.2016, а продовження дії поруки не допускається. У випадку пропуску кредитором строку пред'явлення вимоги до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати, суд зобов'язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Сплив строку, передбаченого нормою ч. 4 ст. 559 ЦК України, зумовлює припинення зобов'язань поручителя, а отже і відмову кредиторові в позові в разі звернення до суду.

У судовому засіданні представник позивача АТ КБ «ПриватБанк» Жорник М.С. підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі, просив їх задовольнити. Додатково вказував, що прийняття рішення Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених договором і не тягне за собою припинення договору. Згідно умов договору поруки порука припиняється після закінчення п'яти років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором, умовами якого встановлено, що договір діє в обсязі виданих позичальнику коштів до повного виконання сторонами зобов'язань за договором. Кредитором було пред'явлено вимогу до поручителя в межах п'ятирічного строку, а тому відсутні підстави вважати договір поруки припиненим.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, причини неявки суду не повідомив, відзив на позов не подавав.

Представники відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_6 та ОСОБА_4 у судовому засіданні заперечували проти заявлених позовних вимог, просили застосувати строк позовної давності до вимог та відмовити у задоволенні позову.

Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи, давши добутому правової оцінки, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

29.06.2006 між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № HAEHAK00140013.

За умовами укладеного кредитного договору ОСОБА_1 було надано у розпорядження кредитні кошти в розмірі 46569,00 грн. на термін до 28.06.2011, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 15,84% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, щомісячною комісією.

Зобов'язання ОСОБА_1 за кредитним договором забезпечено порукою, а саме Договором поруки № 1 від 29.06.2006, укладеним між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2

Взяті на себе зобов'язання за кредитним договором банк виконав своєчасно та повністю, надавши ОСОБА_1 в розпорядження грошові кошти за договором.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

В порушення умов договору ОСОБА_1 зобов'язання належним чином не виконував, внаслідок чого у 2012 році АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка виникла станом на 23.10.2012.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2012 року у справі № 2/0417/8699/2012 було присуджено до стягнення з відповідачів ОСОБА_7, ОСОБА_2 та ПАТ «Акцент-Банк» солідарно на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № HAEHAK00140013 від 29.06.2006 в загальному розмірі 103920,32 грн., з яких 15129,09 грн. - заборгованість за кредитом, 39548,17 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 2268,00 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, 46975,06 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

В квітні 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із даним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № HAEHAK00140013 від 29.06.2006 в розмірі 88658,66 грн.

Зазначений розмір заборгованості був визначений банком наступним чином.

Так, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором станом на 18.10.2017 складає 192578,98 грн., з яких 15129,09 грн. - заборгованість за кредитом, 85495,57 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 2268,00 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, 89686,32 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Банком віднімається сума в розмірі 103920,32 грн., яка була задоволена рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05.12.2012, різниця становить 88658,66 грн.

Суд із позицією позивача погодитися не може з наступних підстав.

Так, наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум шляхом звернення стягнення на передане боржником в заставу рухоме майно. Разом із тим задоволення подібних позовних вимог можливе лише у разі, коли суду надані беззаперечні докази того, що попередні заходи не призвели до належного виконання зобов'язання.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05.12.2012 було визначено розмір заборгованості за кредитним договором станом на 23.10.2012 в сумі 103920,32 грн.

У судовому засіданні представник підтвердив, що вказане рішення суду набрало законної сили, позивачем були отримані виконавчі листи для пред'явлення до примусового виконання, однак жодних даних про хід виконання по цим виконавчим листам не надано, представник позивача не зміг ані спростувати, ані підтвердити інформацію про те, що рішення суду виконано або ні. В той же час заявляє вимоги про стягнення заборгованості, в тому числі і пені, яку нараховує всупереч положень про спеціальну позовну давністьбільше ніж один рік, включаючи і тіло кредиту та комісію, про що вже вирішувалось питання при ухваленні рішення суду від 05.12.2012.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст.. 510 ЦК України).

Згідно з нормою ст.. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (ст.ст. 530, 631 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події ( ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Згідно зі ст.. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У абз. 1, 2 п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст.ст. 599-601, 604-609 ЦК України. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою ст. 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

При цьому, суд не погоджується із позицією представника позивача про припинення договору поруки та застосування позовної давності до вимог з огляду на наступне.

Так, відповідно до положень ст. 533 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ст. 554 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

При цьому, звернення до суду після спливу передбаченого ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячного строку не є підставою для відмови в позові у зв'язку зі спливом строку позовної давності, а є підставою для відмови в позові у зв'язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя.

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності, частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, установленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, зокрема й застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

При цьому зазначене положення не виключає можливості пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено у судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто упродовж шести місяців із моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або із дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або із дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі, якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Згідно п. 12 договору поруки, порука за цим договором припиняється після закінчення п'яти років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.

Згідно п. 5.1 кредитного договору, договір діє в обсязі виданих позичальнику коштів до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором.

Повідомлення АТ КБ «ПриватБанк» про дострокове повернення кредитних коштів за кредитним договором № HAEHAK00140013 від 29.06.2006 та договором поруки № 1 від 29.06.2006 у зв'язку із порушенням боржником своїх зобов'язань було направлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 09.11.2017.

Відповідно до положень ст.ст. 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (ст. 259 ЦК України).

Статтею 12 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду (ст.. 13 ЦПК України).

Відповідно до положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів та показаннями свідків.

Обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторін (ст. 81 ЦПК України).

Враховуючи викладене, АТ КБ «ПриватБанк» не пропущено строк позовної давності для звернення до суду із вимогою про стягнення заборгованості з позичальника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором, однак заявлений АТ КБ «ПриватБанк» розмір заборгованості за кредитним договором № HAEHAK00140013 від 29.06.2006 не обґрунтований, жодних належних та допустимих доказів на його підтвердження, в тому числі детального розрахунку, не надано та судом в ході розгляду справи не встановлено, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 141, 255, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, м. Київ, вул. Грушевського,1-Д.

Відповідач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1.

Відповідач - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_2, АДРЕСА_2.

Повне судове рішення складено 09 жовтня 2018 року.

Суддя: Д. Є. Боговський