Рішення № 77007614, 09.10.2018, Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

Номер справи 623/1789/18

Номер провадження 2/623/808/2018

РІШЕННЯ

іменем України

09 жовтня 2018 року Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

в складі: головуючого - судді Гуренко М.О.

з участю: секретаря - Телешевської В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ізюмі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Відділ державної реєстрації виконавчого комітету Ізюмської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації місця проживання,

ВСТАНОВИВ:

В червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Відділ державної реєстрації виконавчого комітету Ізюмської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації місця проживання.

Просив визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 втратившими право на користування жилим приміщенням в АДРЕСА_1. Зобов'язати Відділ державної реєстрації виконавчого комітету Ізюмської міської ради зняти з реєстрації місця проживання ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, як таких, що втратили право користування житловим приміщенням.

До судового засідання позивач не з'явився, згідно наданої письмової заяви, наявної в матеріалах справи, просив розглянути справу без його присутності.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи був належним чином повідомлений, про що свідчить зворотні поштові повідомлення, наявні в матеріалах справи, що відповідають вимогам ст. 130 Цивільного процесуального кодексу України, про причини неявки суд не повідомив.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи був належним чином повідомлений, про що свідчать зворотні розписки, наявні в матеріалах справи, що відповідають вимогам ст. 130 Цивільного процесуального кодексу України, про причини неявки суд не повідомив, заперечень проти позову не надав.

Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявляти клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок, виданого Ізюмським відділом комунального господарства 19.05.1987 року на підставі рішення виконавчого комітету Ізюмської міської Ради народних депутатів № 364 та зареєстрованого в реєстровій книзі № 20/22 за реєстровим № 141 стр. 2 від 18.06.1987 року в Ізюмському МБТІ Харківської області, на праві приватної власності належить будинок № АДРЕСА_1. (а.с.10).

В зазначеному будинку зареєстровані ОСОБА_2 та його дружина ОСОБА_3, що підтверджується домовою книгою. (а.с.12-15).

На підтвердження факту не проживання відповідачів за вищевказаною адресою, головою квартального комітету №16 ОСОБА_4 була надана довідка, в якій зазначено, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 по даній адресі не проживають з 2004 року по даний час. (а.с.11).

З вини відповідача позивач не може скористатися правом власника, а також права на користування субсидією.

Відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Під правом власності розуміється право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України).

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Як передбачено вимогами ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Власність зобов'язує.

Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідач порушує право власності позивача, володіння та користування його майном.

Пунктами 33, 34 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" № 5 від 07.02.2014 року передбачено, що відповідно до положень ст. 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень прав, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Згідно ст. 71 ч. 1 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом 6 місяців.

Статтею 72 ЖК України, встановлено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

За приписом ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено між ним і власником житла або законом.

З урахуванням ст. 7 Закону України від 11 грудня 2003 року « Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» позивач у разі будь яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з ним одну із таких вимог: про позбавлення права власності на житлове приміщення; про позбавлення права користування житловим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Окрім цього, згідно ст. 7 Закону України № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється, зокрема, на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Таким чином, як випливає з вказаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про виселення; 4) визнання особи безвісно відсутньою; 5) оголошення фізичної особи померлою.

Враховуючи викладене, задоволення позову власника про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, і є належним способом усунення перешкод у користуванні власністю, а вказане рішення суду - підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши до органу реєстрації судове рішення про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, тому вимоги позивача щодо зобов'язання Відділу державної реєстрації виконавчого комітету Ізюмської міської ради зняття з реєстрації є зайвими.

Таким чином, суд вважає, що позовна заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Ухвалою суду від 01.08.2018 р. звільнено позивача від сплати судового збору. На підставі ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідачів на користь держави судовий збір у розмірі 704,80 грн. з кожного.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 5, 10-13, 19, 76-82, 141, 258, 259, 264, 265 ЦПК України, ст. 321, 391, 405 ЦК України, ст. 71, 72 ЖК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 року, такими, що втратили право на користування жилим приміщенням в АДРЕСА_1.

В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Ізюм Харківської області, НОМЕР_1, виданий Ізюмським МРВ УМВС України в Харківській області 17.01.1994 року, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженки м. Ізюм Харківської області, НОМЕР_2, виданий Ізюмським МРВ УМВС України в Харківській області 14.12.1999 року, на користь на користь держави (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код ЄДРПОУ: 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача: 899998; рахунок отримувача: 31211256026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір в сумі 704,80 грн. з кожного.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Ізюмський міськрайонний суд Харківської області шляхом подачі у 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Головуючий суддя М.О. Гуренко