Рішення № 77002612, 25.09.2018, Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області

Справа № 683/1795/17

2/683/78/2018

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2018 року м. Старокостянтинів

Старокостянтинівський районний суд

Хмельницької області в складі:

головуючого – судді Цішковського В.А.

з участю секретаря Крупської В.В.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Старокостянтинові справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності за набувальною давністю.

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 і просить визнати за нею право власності за набувальною давністю на квартиру №5, яка знаходиться в м. Старокостянтинів по вул. Миру, будинок 3/23, загальна площа якої 39,4 кв.м., житлова площа - 25.4 кв.м.

В обґрунтування заявленого позову вказує, що із ОСОБА_3 вона перебувала у дружніх відносинах. У 1995 році ОСОБА_3 попросила позивачку до закінчення року приглянути за квартирою у зв’язку із тим, що остання разом із іншими відповідачами від’їжджає за кордон та передала їй ключі від квартири АДРЕСА_1, що в м. Старокостянтинів Хмельницької області. Зокрема відповідачами було передано правовстановлюючі документи на вказану квартиру. З 1996 року і по даний час відповідачі в квартиру не повернулися. Із телефонних розмов відповідач - ОСОБА_3 повідомила, що вона разом із іншими відповідачами надалі буде проживати за кордоном, а квартира їх не цікавить. Позивач неодноразово намагалась зв’язатись із відповідачами та нагадати їм про те, що про квартиру потрібно дбати, підтримувати її в належному стані сплачувати комунальні платежі, здійснювати поточний ремонт та ін., проте будь-якої реакції від відповідачів не отримала. За вказаних обставин, враховуючи те, що позивачу було передано ключі та правовстановлюючі документи на квартиру, починаючи з 2002 року, вона почала володіти вказаною квартирою як своєю, проживати у ній, користуватись нею та повністю піклуватись про вказане майно, утримувати в належному стані, здійснювати поточні ремонти, замінювати сантехніку, вікна, погашати заборгованість за комунальні послуги та нести в подальшому усі комунальні витрати, вказане вона здійснює і по сьогоднішній день. Отже, з 2002 р. ОСОБА_1 добросовісно, безперервно володіє та відкрито користується вказаним нерухомим майном, зокрема дана обставина очевидна для мешканців будинку та відповідачів, які знають про це. Спірною квартирою вона користується як особистою, оскільки проживає в ній та за власні кошти зробила в ній капітальний ремонт, здійснює поточні ремонти, сплачує комунальні послуги, підтримує її належний стан, несе інші витрати по її утриманню. Той факт, що відповідачі тривалий час обходилися без квартири (понад 22 роки), не виявили жодної зацікавленості, є свідченням втрати інтересу та відмови від права власності. Жодних претензій чи вимог щодо повернення квартири від відповідачів позивач не отримала, а те що відповідач передала їй оригінали документів на вищевказану квартиру додатково підтверджує, що вона володіє вказаною нерухомістю добросовісно.

В судовому засіданні позивачка та її представник просили позов задовольнити, та підтвердили усі зазначені обставини, що викладені у позові.

Відповідачі, які у встановленому порядку повідомлені про час і місце судового засідання, до суду не з’явився. У відповідності до ст.281 ЦПК України, суд 27.08.2018 року ухвалив розглянути справу на підставі наявних в ній даних та доказів – в порядку заочного розгляду.

Заслухавши учасників судового розгляду, покази свідків, дослідивши надані докази, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на житло від 31 липня 1995 року, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_2.

Встановлено, що відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з 1996 року не проживають у ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки виїхали за кордон. Позивачу було передано ключі та правовстановлюючі документи на квартиру, починаючи з 2002 року, вона почала проживати у вказаній квартирі та повністю піклуватись про майно.

Вказані обставини підтверджуються: паспортними даними позивачки; копією свідоцтва про право власності на житло від 31 липня 1995 року; копіями квитанцій про оплату комунальних послуг та купівлю сантехніки.

Свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, показали, що відповідачі виїхали у середині 90х років за кордон та залишили ключі від квартири АДРЕСА_3 для ОСОБА_1 З того часу позивачка користується, а з 2002 року проживає у вказаній квартирі.

Крім того, з наданих суду квитанцій про сплату комунальних послуг за вказану вище квартиру вбачається, що частина квитанцій сплачена ОСОБА_1, а частина сплачена ОСОБА_3 (а.с.13-72).

Відповідно до вимог ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Таким чином, для встановлення наявності передбачених законом підстав для набуття права власності на нерухоме майно за набувальною давністю необхідно, щоб особа, яка посилається на таке, в силу положень ч. 1 ст. 81 ЦПК України довела, що заволоділа майном добросовісно і при цьому її володіння є відкритим та безперервним протягом десяти років.

Як роз'яснено в пункті 9 постанови № 5 пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 р. «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третястатті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).

Пункт 11 цієї ж постанови звертає увагу, що право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (ст. 214 ЦПК У країни).

Враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.

Безтитульне володіння - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

З урахуванням зазначеного, для правильного вирішення спору, пов'язаного з правом власності в силу набувальної давності, слід належним чином встановлювати обставини, що мають значення для справи, та враховувати зокрема наступне:

- задоволення судом вимог про визнання за володільцем права власності на нерухоме майно на підставі ст. 344 ЦК України можливе лише за наявності необхідних умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння;

- за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено;

- відлік строку набувальної давності починається з моменту заволодіння нерухомим майном; у випадку коли володілець заволодів майном на підставі певного договору з його власником, строк набувальної власності обчислюється з моменту спливу строку позовної давності.

Враховуючи викладене, судом таких обставин не встановлено, оскільки позивачем не доведено, що відповідачі відмовились від права власності на спірну квартиру, а позивач в свою чергу знала про відсутність у неї підстав для набуття права власності на вказану квартиру.

Так, набувальна давність поширюється на випадки фактичного, безтитульного (незаконного) володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного титулу (договору найму, оренди, зберігання, тощо) виключає застосування набувальної давності.

На підставі вказаного, суд дійшов до висновку, що застосування положень ст., 344 ЦК України до спірних відносин застосуванню не підлягають, а тому слід відмовити у задоволенні позову.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 335, 344 ЦК України ст. ст. 2, 81, 258, 259, 263-265, 268, 281, 282 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2/23, кв.26 ІПН НОМЕР_1) до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 (адреса проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2/23 кв.5) про визнання права власності за набувальною давністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 05 жовтня 2018 року.

Суддя /