Постанова № 77001806, 25.09.2018, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/6392/17Головуючий у 1-й інстанції Сливка Л.М. Провадження № 22-ц/789/726/18 Доповідач - Міщій О.Я.Категорія - 34

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2018 року м. Тернопіль

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Міщія О.Я.

суддів - Ткач З. Є., Шевчук Г. М.,

секретар - Дудіна Т.В.

з участю представника СТОВ "Снович" - адвоката Гарагуц І.Ф., представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу № 607/6392/17 за апеляційною скаргою сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Снович" на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22.05.2018 р., ухвалене в м. Тернополі суддею Тернопільського міськрайонного суду Сливкою Л.М., за позовом сільськогосподарського ТзОВ "Снович" до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

22.05.2017 р. СТОВ "Снович" звернулося в суд із вказаним позовом, посилаючись на те, що згідно наказу №3-К/5 від 31.01.2017 р. позивач був прийнятий на роботу в СТОВ "Снович" на посаду завідувача складом паливо- мастильних матеріалів (ПММ) та 01.02.2017 р. між ним та Тернопільським відділенням СТОВ "Снович" укладено договір № 35/5 про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

Позивач зазначив, що відповідно до наказу СТОВ «Снович» №14/03 від 21 березня 2017 року 24 березня 2017 року проведено інвентаризацію на складі ПММ у с. Забойки, за результатом якої складено акт інвентаризації, яким зафіксовано факт нанесення відповідачем матеріальної шкоди товариству. Зокрема, під час проведення інвентаризації встановлено недостачу дизельного пального в кількості 6044 літри. Указаний акт підписаний усіма членами інвентаризаційної комісії, а також відповідачем.

Посилаючись на вказані обставини СТОВ «Снович» просило задовольнити позов, стягнувши з ОСОБА_2 в користь позивача 144 995,56 грн. заподіяної матеріальної шкоди та судові витрати.

29.06.2017 р. та 05.09.2017 р., ОСОБА_2 подавав заперечення на позов, у яких просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на те, що він, працюючи у відповідача, завжди відповідально ставився до переданого йому майна. Позивач не подав доказів щодо порушення ним трудових обов'язків і не зазначив, в чому саме полягає його протиправна поведінка та у яких діях чи бездіяльності вона проявилася.

Крім того, відповідач вказав, що позивачем не подано доказів, які б вказували на обсяг активів (майна та інших цінностей), які були йому передані на зберігання, в тому числі для виконання посадових обов'язків.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 22.05.2018 р. відмовлено у задоволенні позову СТзОВ «Снович» до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди.

Не погоджуючись з рішенням суду, сільськогосподарське товариства з обмеженою відповідальністю "Снович", звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати, постановивши нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам матеріального права.

Товариство зазначило, що у матеріалах справи наявні документальні докази щодо заподіяння матеріальної шкоди, які суд не взяв до уваги при ухваленні рішення.

Зокрема, товариство посилається на те, що між відповідачем та СТОВ "Снович" укладено договір № 35/5 про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. Актом інвентаризації від 24.03.2017 р. установлено недостачу дизельного пального у розмірі 6044 літри, яку ОСОБА_2 визнав. Ніхто з присутніх членів комісії, в тому числі відповідач, претензій не висловив, тому товариство набуло право вимоги щодо відшкодування завданої матеріальної шкоди.

18.07.2018 р. ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, у якому вказав, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

ОСОБА_2 вказав, що у відповідності до приписів трудового законодавства зобов'язання із відшкодування матеріальної шкоди може покладатися на працівника лише в тому випадку, якщо наявний повний склад цивільного правопорушення: протиправні дії (бездіяльність) працівника, нанесення прямої дійсної шкоди, причинний зв'язок між протиправними діями (бездіяльністю) працівника та заподіяння підприємству прямої дійсної шкоди, вина працівника.

Позивач не подав доказів щодо порушення ним трудових обов'язків, не зазначив, в чому саме полягає його протиправна поведінка та у яких винних діях чи бездіяльності вона проявилася.

Розглянувши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що СТзОВ «Снович» не подало доказів того, що відповідач заподіяв товариству матеріальну шкоду внаслідок порушення покладених на нього трудових обов'язків.

Однак, з таким висновком суду погодитись неможливо.

Судом установлено, що згідно наказу №3-К/5 від 31 січня 2017 року ОСОБА_2 з 01 лютого 2017 року прийнятий на роботу завідувача складу ПММ с.Забойки СТОВ «Снович» по переведенню з «Украгро - інвестсервіс».

01 лютого 2017 року між Тернопільським відділенням СТОВ «Снович» та ОСОБА_2 укладено договір №35/5 про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

24 березня 2017 року проведено інвентаризацію на складі ПММ у с. Забойки Тернопільського відділення СТОВ «Снович», якою установлено недостачу 6044 літри дизельного пального.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

Статтею 132 КЗпП України передбачено, що за шкоду, заподіяну підприємству, установі чи організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Випадки повної матеріальної відповідальності працівника встановлені ст.134 КЗпП України. Зокрема, пунктами 1, 2, 6 ч.1 ст.134 КЗпП України передбачено, що відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст.135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Згідно ст.135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт затверджено постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР по праці і соціальних питаннях, Секретаріату Всесоюзної центральної ради Професійних Спілок від 28.12.1977 р. № 447/24.

Пленум Верховного Суду України у п.п. 8, 12 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від 29 грудня 1992 р. № 14 роз'яснив, що розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п. 1 ст. 134 КЗпП), суд зобов'язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно зі ст. 135-1 КЗпП може бути укладено такий договір, та чи був він укладений. За відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладено лише обмежену матеріальну відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

Судом установлено, що ОСОБА_2, працюючи завідувачем складу ПММ СТОВ «Снович», виконував роботу, пов'язану із зберіганням переданих йому матеріальних цінностей - паливно-мастильних матеріалів. Відповідач належить до категорії працівників, з якими може бути укладений договір про повну матеріальну відповідальність.

Представник ОСОБА_2 не заперечував у суді вказаних обставин, а також визнав факт існування недостачі дизельного палива на складі ПММ в с. Забойки.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що недостача паливо-мастильних матеріалів виникла раніше, ще у 4 січня 2017 року під час його роботи в попередній організації - «Украгро - інвестсервіс» і причиною недостачі були протиправні дії третіх осіб, які пошкодили цистерну і стався витік пального.

Представник СТОВ «Снович» у суді заперечив вказані обставини і зазначив, що не було зафіксовано факту розкрадання паливо-мастильних матеріалів.

Відповідач не подав суду доказів на підтвердження своїх доводів, зокрема в матеріалах справи відсутні будь - які дані щодо звернення ОСОБА_2 до службових осіб товариства з приводу недостачі, звернення до правоохоронних органів, результатів перевірки зазначених фактів. Під час проведення інвентаризації ОСОБА_2 не повідомляв членів комісії про те, що недостача виникла з вини інших осіб.

Допитаний в судовому засіданні за клопотанням представника ОСОБА_2 свідок ОСОБА_4 також не підтвердив доводи щодо розкрадання пального.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як зазначено у п.3 договору про повну індивідуальну відповідальність від 01.12.2017 р. № 35/5, укладеного між сторонами, у випадку виявлення недостачі переданих працівнику під звіт товаро - матеріальних цінностей або коштів більше встановлених допустимих норм, знищення, пошкодження, зниження якості або псування з його вини товаро - матеріальних цінностей, він зобов'язується відшкодувати недостачу товаро - матеріальних цінностей, коштів та заподіяну шкоду відповідним товаро - матеріальним цінностям.

Із змісту акту інвентаризації видно, що вона була проведена комісією у складі: голови комісії - начальника мехзагону Рибак А.В., членів комісії - бухгалтера Майбороди Л.М., обліковця - Щерби М.М. Указаним актом установлено, що до здійснення інвентаризації усі прибуткові та видаткові документи на товаро - матеріальні цінності внесено до звітів (реєстрів) і здано до бухгалтерської служби підприємства, а залишки на момент інвентаризації звірено з бухгалтерською службою підприємства. За даними бухгалтерського обліку маса залишку нафтопродукту - дизельного палива становила 10169 л., однак при знятті фактичних залишків нафтопродуктів, що здійснювалась при проведенні інвентаризації, було виявлено лише 4125 літрів дизпального та встановлено недостачу у розмірі 6044 літри.

Таким чином, під час проведення інвентаризації комісія перевірила кількість пального, що була передана ОСОБА_2 на зберігання його роботодавцем, при визначенні якої були використані документи первинного бухгалтерського обліку. При цьому ОСОБА_2 не мав жодних претензій до інвентаризаційної комісії щодо фактичної кількості нафтопродуктів, указаних в акті інвентаризації, та виявленої недостачі.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає безпідставним висновок суду про відсутність доказів щодо заподіяння відповідачем матеріальної шкоди товариству внаслідок неналежного виконання трудових обов'язків.

Відповідно до ст. 135-3 КЗпП України розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами. У разі розкрадання, недостачі, умисного знищення або умисного зіпсуття матеріальних цінностей розмір шкоди визначається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди.

Як видно з довідки СТОВ «Снович» № 16 від 31.03.2017 року та довідки від 17.10.2017 р. № 57 балансова вартість дизельного пального становить 23,99 грн. за 1 л. Враховуючи вартість дизельного пального та суму недостачі, розмір шкоди, заподіяної товариству становить 144995,56 грн.( 6044 л. * 23,99 грн ).

Представник позивача пояснив у суді, що балансова вартість дизельного пального на час виявлення недостачі відповідає цінам, що діяли у даній місцевості, та просив задовольнити позовні вимоги, виходячи з вартості пального станом на 24.03.2017 року, хоч ціни на дизельне пальне на день відшкодування шкоди значно зросли.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України cуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідач не навів доводів, які б спростовували вказані пояснення, а також не подав доказів щодо існування іншої (нижчої) ціни на дизельне пальне.

Відповідно до п. 3 частини 1 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Враховуючи вказані вимоги закону та обставини справи, колегія суддів вважає, що рішення суду слід скасувати, ухваливши нове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 в користь СТОВ "Снович" 144995,65 грн. матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок недостачі дизельного пального.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи про те, що позивач не подав доказів щодо винної протиправної поведінки ОСОБА_2 та не зазначив у яких діях чи бездіяльності вона проявилася.

Відповідно до ст. 138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду, власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених ст. 130 цього Кодексу.

З матеріалів справи видно, що наявність прямої дійсної шкоди у даному випадку позивач доводить фактом наявності недостачі дизельного палива, що було передане ОСОБА_2, як матеріально відповідальній особі, у зв'язку із виконанням ним трудових обов'язків. Відповідач визнав наявність недостачі, однак не подав жодних доказів, які б підтверджували доводи про те, що недостача виникла внаслідок неправомірних (злочинних) дій інших осіб. При цьому слід врахувати, що відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України саме на відповідача, а не на позивача, покладено обов'язок довести, що недостача виникла не з його вини.

Протиправна поведінка ОСОБА_2 полягала у неналежному виконанні ним, як особою, що уклала договір про повну матеріальну відповідальність, своїх трудових обов'язків, які призвели до недостачі дизельного палива.

Відповідно до ч. 1, ч. 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи те, що позов СТОВ "Снович" задоволено у повному обсязі, слід провести розподіл судових витрат, стягнувши з ОСОБА_2 у користь СТОВ "Снович" 5437,33 грн. судових збору (2174,93 грн. за подання позовної заяви + 3262,40 грн. - за подання апеляційної скарги).

Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Снович" задовольнити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22.05.2018 р. - скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким позов сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Снович" - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (паспорт серії НОМЕР_2, виданий Тернопільським РВ УМВС України в Тернопільській області 04.03.1999 року, ідентифікаційний код НОМЕР_1) в користь сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Снович" (код ЄДРПОУ 04949304) 144995,56 грн. (сто сорок чотири тисячі дев'ятсот дев'яносто п'ять гривень п'ятдесят шість копійок) матеріальної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_2 (паспорт серії НОМЕР_2, виданий Тернопільським РВ УМВС України в Тернопільській області 04.03.1999 року, ідентифікаційний код НОМЕР_1) в користь сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Снович" (код ЄДРПОУ 04949304) 5437,33 грн. (п'ять тисяч чотириста тридцять сім гривень тридцять три копійки) судових витрат.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови суду апеляційної інстанції складено 01 жовтня 2018 року.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи