Рішення № 76999833, 05.10.2018, Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОСОБА_1

_____________________

Справа № 520/1453/18

Провадження № 2/520/3768/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.2018 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого – судді Петренка В.С.,

за участю секретаря – Шевчук В.О.,

за участю представників сторін:

представник позивача – ОСОБА_2, діюча на підставі ордеру та довіреності;

представник відповідача – ОСОБА_3, діюча на підставі довіреності;

представник третьої особи ПАТ «УкрСиббанк» – ОСОБА_4; діюча на підставі довіреності;

представник третьої особи ОСОБА_5 - ОСОБА_2, діюча на підставі довіреності,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Одесі цивільну справу за позовом

ОСОБА_6

до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору – ОСОБА_5, Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»

про припинення договору іпотеки та зняття заборони,

ВСТАНОВИВ:

07.02.2018року ОСОБА_6 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору – ОСОБА_5, Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», в якій просить суд

визнати іпотечний договір від 11 жовтня 2006року, укладений між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та ним - ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7, реєстровий № 3563, за умов якого він передав кредитору в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру за адресою: АДРЕСА_1, припиненим;

зняти заборону на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1, від 11 жовтня 2006 року, реєстраційний №138, реєстраційний номер обтяження: 3872084 від 24.11.2012року та внести відповідні зміни до Державних реєстрів.

В обґрунтування наданого позову позивач посилається на те, що відповідно до умов кредитного споживчого договору від 09.10.2006 року за №853-11 ДОУ 1 Н, укладеним між ним та ПАТ «УкрСиббанк», йому були надані кредитні кошти у сумі 132 730 швейцарських франків на строк до 09.10.2027 року під 7,99% річних, для придбання нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_2.

Позивач вказує, що згідно до заяви про отримання готівки від 11.10.2006року він отримав 516 577 грн. 99 коп.

Позивач зазначає, що 11 жовтня 2006року також був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7, реєстровий №3563, накладена заборона відчуження зазначеної вище квартири до припинення договору, реєстровий номер 138, а кредитний споживчий договір був забезпечений договором поруки з ОСОБА_5 від 09.10.2006року за № 853-11.

Позивач вказує, що умови договору виконувались певний час, однак у зв’язку з дійовими форс-мажорними обставинами, саме мається на увазі світова фінансова криза, яка з червня 2007 року діяла на території Україні, що підтверджується міжнародними угодами, які, відповідно до вимог статті 10 ЦПК України, повинні бути застосовані при розгляді обставин даної справи, оскільки криза значно вплинула на підприємницьку діяльність, фінансовий та соціальний стан позивача.

У 2010 році, як зазначає позивач, ПАТ «УкрСиббанк» звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості з нього та ОСОБА_5 у сумі 1 184 023 грн.19 коп. або 157 510 швейцарських франків, і рішенням Київського районного суду міста ОСОБА_1 від 24 червня 2011 року, яке набрало чинності 04 листопада 2011року, з нього та ОСОБА_5 на користь ПАТ «УкрСиббанк» було стягнуто заборгованість у сумі 1 184 023 грн.19 коп.

Позивач вказує, що рішення від 24.06.2011року стягувачем не було звернуто до примусового виконання, оскільки 08 грудня 2011року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено угоду - договір відступлення прав вимоги за кредитами, за умовами якого був проданий його кредит.

Разом з тим, позивач зазначає, що він не був повідомлений належним чином про вказаний договір відступлення прав вимоги банками, а про наявність існуючого договору він дізнався 15 січня 2013 року у судовому засіданні, у якому розглядалася заява ПАТ «Дельта Банк» про заміну сторони у виконавчому провадженні, якого взагалі не існувало.

Ухвалою Київського районного суду міста ОСОБА_1 від 27 лютого 2013року, як вказує позивач, у задоволенні заяви було відмовлено з підстав того, що первісний кредитор - ПАТ «УкрСиббанк» втратив своє право виконати у примусовому порядку рішення суду від 08.12.2011року, а новий кредитор - ПАТ «Дельта Банк» цього права не набув у відповідності до законодавства України, і саме тому судове рішення від 24.06.2011року про стягнення боргу у примусовому порядку через державну виконавчу службу не виконано.

Після цього, як зазначає позивач, ПАТ «Дельта Банк» звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на квартиру АДРЕСА_3, у задоволенні якого рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10 травня 2017року відмовлено, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 02 листопада 2017року.

Позивач вказує, що на даний час йому необхідно, відповідно до вимог ст.ст.317, 319 ЦК України, реалізувати своє право власності на нерухоме майно, однак, внаслідок існуючого іпотечного договору від 11 жовтня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7, реєстраційний № 3563, та існуючої заборони за реєстраційним номером 138, він позбавлений цього права.

Так, позивач посилається на те, що відповідно до вимог частини 1 пункту 6 статті 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека припиняється, зокрема, з інших підстав, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини 3 статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із частиною 3 статті 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається,зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу відповідно до вимог статті 38 Закону України «Про іпотеку».

Можливість виникнення права власності за рішенням суду Цивільний кодекс України передбачає лише у статях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших, не заборонених Законом підстав, зокрема із правочинів (частина 1 статті 328 ЦК України).

Таким чином, на думку позивача, оскільки відповідач не реалізував передбаченого договором способу позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов’язання, а умовами вищевказаного договору про іпотеку сторонами не передбачено можливості звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності на нього, ПАТ «Дельта Банк» не має права вимагати звернення стягнення на предмет іпотеки вказаним шляхом, а тому іпотечний договір від 11 жовтня 2006 року, реєстровий номер 3563, посвідчений приватним нотаріусом ОМНО ОСОБА_7, необхідно визнати припиненим та зняти заборону за реєстровим № 138.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Київського районного суду м. Одеси Петренку В.С.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси Петренка В.С. від 08.02.2018року позовну заяву ОСОБА_6 до ПАТ «Дельта Банк», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору – ОСОБА_5, ПАТ «УкрСиббанк» про припинення договору іпотеки та зняття заборони було залишено без руху.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси Петренка В.С. від 26.02.2018року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по цивільній справі за позовною заявоюОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору – ОСОБА_5, Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про припинення договору іпотеки та зняття заборони. Розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 26.02.2018року було виправлено описку, допущену в ухвалі судді Київського районного суду м. Одеси Петренка В.С. про залишення позову без руху по справі №520/1453/18 за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору – ОСОБА_5, Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про припинення договору іпотеки та зняття заборон, а саме: замінено дату постановлення ухвали з «08 лютого 2017року» на вірну дату постановлення ухвали «08 лютого 2018року».

21.03.2018року від представника Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник ПАТ «Дельта Банк» просив відмовити у задоволенні позову ОСОБА_5 у повному обсязі.

Так, в обґрунтування наданого відзиву представник ПАТ «Дельта Банк» посилається на те, що твердження позивача є надуманими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи та свідчать про невірне тлумачення позивачем норм чинного законодавства.

Представник відповідача вказує, що рішення Київського районного суду м. Одеси від 10.05.2017 року у справі №520/7068/14-ц та ухвала суду апеляційної інстанції, якою воно залишено без змін, наразі оскаржується в касаційному порядку, провадження в якому відкрито ухвалою Верховного суду від 26.01.2018року.

Представник відповідача вважає, що суди під час розгляду вказаної справи позбавили АТ «Дельта Банк» права справедливий та неупереджений судовий розгляд порушених прав, адже банк звернувся з позовом з вимогою у спосіб, передбачений ст. 16 ЦК України, а вказаним рішенням суди не доклали зусиль для належного захисту порушених прав особи.

Також представник відповідача вказує, що ст. 17 Закону України «Про іпотеку» визначає конкретний перелік підстав припинення іпотеки, і позивач не зазначив у позові жодної з підстав, яка б мала наслідком задоволення позовних вимог про припинення іпотеки.

Так, представник відповідача стверджує, що відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежне виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

На підставі ст.36 Закону України «Про іпотеку», сторони іпотечного договору можуть (тобто, це право, не обов’язок) вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі визначає можливийспосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іптекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

Згідно з положеннями ч.3 ст.37 Закону договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 України «Про іпотеку»; надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 цього Закону.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п.п. 38, 39 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 30.04.2012 року, у випадку якщо іпотекодержатель не реалізував способів позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання (ст. 37 Закону України «Про іпотеку»), він має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно ст. 39 цього Закону, а не з позовом про визнання права власності на нерухоме майно.

З урахуванням положень ч. 3 ст. 33, ст. 36, ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

На думку представника відповідача, аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавець визначив три способи захисту на задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових - на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому, представник відповідача вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (ч. 1 ст. 37 Закону ранні «Про іпотеку»). До такого висновку дійшов ВСУ у справах № 761/32495/15-ц (Постанова від 17.09.2017 року), №466/8679/13-ц (Постанова від 09.08.2017 року), № 6-1219цс16 від 14.09.2016 року.

Як зазначає представник відповідача, спірний договір іпотеки від 09.10.2006року містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя (розділ 5), що є правовою підставою для реєстрації права власності за іпотекодержателем у позасудовому порядку.

Вказане спростовує твердження позивача про те, що спірний правочин не передбачає можливості передачі предмета іпотеки іпотекодержателю в рахунок погашення заборгованості.

Також, суд першої інстанції визначив у рішенні право банку звернутися з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку».

Тобто, на думку представника відповідача, суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову АТ «Дельта Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, фактично, у зв'язку з передчасністю таких вимог, оскільки банком не використано позасудовий спосіб захисту своїх прав, хоча банк з такою позицією не погоджується.

Водночас, як стверджує представник відповідача, зазначені висновки судів попередніх інстанцій не свідчать про те, що банк вичерпав усі можливі способи захисту свого права щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, як про це помилково зазначає позивач, а навпаки, банк має можливість, навіть за умови, якщо касаційна скарга буде відхилена, реалізувати своє право іншим шляхом - шляхом реєстрації права власності на підставі розділу 5 договору іпотеки та ст. 36 Закону, або на підставі ст. 39 Закону.

Проте, представник відповідача вважає, що ті норми законодавства, на які посилається позивач, а саме ст.ст. 33, 36-39 Закону України «Про іпотеку», не передбачають припинення іпотеки, а можливість набуття власності на предмет іпотеки кредитором, всупереч твердженням позивача, передбачені розділом 5 спірного правочину.

Представник відповідача також звертає увагу на те, що жодне з рішень у справі №520/7068/14-ц не містить висновок про припинення іпотеки та суди навіть не роблять жодного висновку підтвердження зазначеного, а навпаки, звертають увагу на те, що кредитор має скористатися іншим способом захисту своїх порушених прав.

Таким чином, представник відповідача вважає, що рішення суду, на яке посилається позивач, не є підставою припинення іпотеки, а ті норми чинного законодавства, що зазначені у позові, навпаки передбачають декілька шляхів задоволення вимог кредитора та, знову ж таки, не мають наслідком припинення іпотеки.

27.03.2018року від представника позивача до канцелярії суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник відповідача вказує на те, що позиція відповідача, яка викладена у відзиві, не містить підстав для відмови позивачу у задоволенні позову та суперечить правовій позиції Верховного Суду України, Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ щодо правозастосовної практики за спорами із кредитних правовідносин, у тому числі за іпотечними договорами.

04.04.2018року до канцелярії суду від представника третьої особи – Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» надійшли письмові пояснення, в яких представник третьої особи зазначив, що оскільки зобов’язання за кредитним договором позичальником належним чином не виконано, доводи позивача щодо припинення зобов’язань за іпотечним договором та зняття заборони є надуманим та безпідставними.

Крім того, у наданих письмових поясненнях представник третьої особи просив застосувати до позовних вимог ОСОБА_6 строк позовної давності.

У підготовчому засіданні 19.06.2018року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 29.08.2018року було поновлено судовий розгляд справи №520/1453/18 за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору – ОСОБА_5, Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про припинення договору іпотеки та зняття заборони.

У судовому засіданні 05.10.2018року представник позивача, який одночасно є представником третьої особи - ОСОБА_5, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

У судовому засіданні 05.10.2018року представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У судовому засіданні 05.10.2018року представник третьої особи - ПАТ «УкрСиббанк» також просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши надані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволені позову, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом у судовому засіданні, що 09.10.2006 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір №853-11 ДОУ 1 Н, відповідно до умов якого, банк надав ОСОБА_6 кредитні кошти в сумі 132 730 швейцарських франків з розрахунку 7,99% річних на строк до 09.10.2027 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 11.10.2006року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_6 було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого, ОСОБА_6 передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_4.

08 грудня 2011року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «УкрСиббанк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами.

Згідно з актом прийому-передачі документації за договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, передано зобов'язання ОСОБА_6 за кредитним договором №853-11 ДОУ 1 Н від 09.10.2006року.

У зв’язку з неналежним виконанням ОСОБА_6 умови кредитного договору щодо своєчасного погашення суми кредиту, станом на 01 квітня 2014року заборгованість ОСОБА_6 перед банком складала 194165,75 швейцарських франків, що за курсом НБУ становило 2 414 600, 99 грн.

Так, ПАТ «Дельта Банк» звернулося до Київського районного суду м. Одеси з позовом, в якому просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за банком права власності, припинення права власності на квартиру за ОСОБА_6, витребування у останнього технічний паспорт на квартиру та виселити з квартири іпотекодавця та інших осіб, які у ній проживають.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10.05.2017року у задоволенні позову було відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 02.11.2017року рішення Київського районного суду м. Одеси від 10.05.2017рокубуло залишено без змін.

Таким чином, вважаючи, що відповідач не реалізував передбаченого договором способу позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов’язання, а умовами вищевказаного договору про іпотеку сторонами не передбачено можливості звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності на нього, ПАТ «Дельта Банк» не має права вимагати звернення стягнення на предмет іпотеки вказаним шляхом, у зв’язку з чим, ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом про припинення договору іпотеки та зняття заборони.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про іпотеку», іпотека це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За змістом ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно ст. 593 ЦК України, право застави припиняється у разі: 1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою; 2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; 3) реалізації предмета застави; 4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 17 Закону України «Про іпотеку» також встановлено підстави припинення іпотеки. Так, іпотека припиняється у разі:

припинення основного зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного договору;

реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону;

набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки;

визнання іпотечного договору недійсним;

знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється;

з інших підстав, передбачених цим Законом.

Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою.

Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до пункту 6.1. договору іпотеки від 11.10.2006 року цей договір діє з моменту його нотаріального посвідчення і діє до повного виконання зобов’язань,

Абзацом 4 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Аналогічна правова позиція висвітлена у Постанові Верховного суду України від 09.09.2015р. по справі №6-939цс15.

Оскільки, як вбачається із копії наданого до суду договору іпотеки, - строк його дії не сплинув, враховуючи, що основне зобов'язання позичальником не виконане, суд вважає, що підстави для припинення іпотечного договору відсутні.

Як вже зазначалося, статтею 17 Закону України «Про іпотеку» визначений вичерпний перелік підстав для припинення договору іпотеки, серед яких не передбачено, що відмова суду в визнанні права власності на предмет іпотеки припиняє дію іпотечного договору.

Так, суд зазначає, що 17.08.2018року представник позивача надав суду Постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової платам Касаційного цивільного суду від 27.06.2018року, зі змісту якої вбачається, що вищезазначені рішення Київського районного суду м. Одеси від 10.05.2017року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 02.11.2017року залишено без змін.

У вказаній постанові Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової платам Касаційного цивільного суду, як і судами попередніх інстанцій, було встановлено, що договором іпотеки від 11 жовтня 2006року передбачено декілька способів звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, за рішенням суду та позасудові, у тому числі, відповідно до пунктів 5.1, 5.2 договору шляхом застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб, що передбачений статтею 36 Закону України «Про іпотеку», тобто шляхом позасудового врегулювання.

При цьому, у статті 37 Закону України «Про іпотеку» не передбачено можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі рішення суду. Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотеко держателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності, на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі.

Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні відповідне волевиявлення та вчинення певних дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

При цьому, позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 ЦК України можливості, звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Під час розгляду справи Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду врахував правовий висновок ОСОБА_8 Верховного Суду, викладений у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц про те, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання спору, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі. При цьому необхідно врахувати, що у статті 37 Закону України «Про іпотеку» не передбачено можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Таким чином, взявши до уваги, що фактичні обставини справи, посилання та доводи заявника у цій справі є аналогічними до обставин у справі №760/14438/15-ц, Верховний Суд не встановив підстав відступити від правового висновку, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у наведеній постанові ОСОБА_8 Верховного Суду.

Враховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтований висновок про те, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду, оскільки з урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій встановлено, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду, оскільки з урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

Разом з тим, позивач (банк) не позбавлений відповідно до статей 38, 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Таким чином, судом не приймаються до уваги посилання позивача як на підставу припинення договору іпотеки на те, що оскільки відповідач не реалізував передбаченого договором способу позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, а умовами вищевказаного договору про іпотеку сторонами не передбачено можливості звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності на нього, ПАТ «Дельта Банк» не має права вимагати звернення стягнення на предмет іпотеки вказаним шляхом, оскільки ПАТ «Дельта Банк» не позбавлений відповідно до статей 38, 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього, а також те, щостаття 17 Закону України «Про іпотеку» визначений перелік підстав для припинення договору іпотеки, серед яких не передбачено, що відмова суду в визнанні права власності на предмет іпотеки припиняє дію іпотечного договору.

Стаття 17 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що іпотека припиняється у разі, зокрема, з інших підстав, передбачених цим Законом, однак з яких саме інших підстав, передбачених Законом договір іпотеки має бути визнаний припиненим, позивачем не визначено.

Разом з тим, реалізуючи передбачене право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушення права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Отже, виходячи із наведених приписів, позивач, звертаючись до суду із даним позовом зобов'язаний довести, яким чином дійсний іпотечний договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для його правового захисту.

Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими; обов'язком позивача, відповідно до ст. 81 ЦПК України, є доведення (підтвердження) в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Враховуючи те, що відсутня жодна із наведених вище обставин для припиненняіпотеки, передбачене статтею 17 Закону України «Про іпотеку», іпотечний договір не може бути припиненим, а тому у задоволенні позову ОСОБА_6 про припинення договору іпотеки, слід відмовити.

У зв’язку з відмовою у задоволенні позову ОСОБА_6 в частині припинення договору іпотеки, позовні вимоги про зняття заборони відчуження з іпотечного майна також задоволенню не підлягають, оскільки вони є похідними від вимог про припинення договору іпотеки.

Також суд вважає за необхідне відмовити представнику третьої особи - Публічному акціонерному товариству «УкрСиббанк» у задоволенні заяви про застосування до позовних вимог ОСОБА_6 строк позовної давності, оскільки, по-перше, відповідно ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, тобто позивача або відповідача, по-друге, у заяві не зрозуміло з якого саме часу почався перебіг позовної заяви, оскільки договір іпотеки діє з моменту його нотаріального посвідчення і до повного виконання зобов’язань, по-третє, позовна давність застосовується у випадку обґрунтованості позову, а у даному випадку суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з інших підстав.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у зв’язку з відмовою у позові, судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору – ОСОБА_5, Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про припинення договору іпотеки та зняття заборони – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Повний текст рішення складено 09.10.2018року.

Суддя Петренко В. С.