Рішення № 76997577, 01.10.2018, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/3815/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2018 року Залізничний районний суд м. Львова в складі:

головуючого – судді Палюх Н.М.

при секретарі Колобич О.О.

з участю представників позивача – ОСОБА_1, ОСОБА_2, представників відповідача – ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ОСОБА_8 державної нотаріальної контори, третя особа – ОСОБА_8 державний нотаріальний архів, про визнання неправомірними дій нотаріуса, визнання недійсними заповіту, договору дарування та свідоцтва про право на спадщину,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, уточнивши в подальшому позовні вимоги, та остаточно просить поновити йому строк звернення до суду, як такий, що пропущений з поважних причин; визнати недійсним заповіт від 10 березня 1998 року, складений ОСОБА_9 та посвідчений державним нотаріусом ОСОБА_7 ОСОБА_8 державної нотаріальної контори ОСОБА_10, зареєстрований в реєстрі за №3-747; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 07 жовтня 2004 року видане ОСОБА_6 на 2/5 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою м. Львів - Рудно, вул. Сполучна, 1, посвідчений державним нотаріусом ОСОБА_7 ОСОБА_8 державної нотаріальної контори, зареєстроване в реєстрі за № 3-1685; визнати недійсним договір дарування від 12 жовтня 1998 року на 3/5 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою м. Львів - Рудно, вул. Сполучна,1 укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_6, посвідчений державним нотаріусом ОСОБА_7 ОСОБА_8 державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за № 1-3978; визнати дії державного нотаріуса ОСОБА_7 ОСОБА_8 державної нотаріальної контори ОСОБА_11 неправомірними при посвідченні договору дарування від 12 жовтня 1998 року на 3/5 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою м. Львів - Рудно, вул. Сполучна,1 укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_6, посвідчений державним нотаріусом ОСОБА_7 ОСОБА_8 державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за № 1-3978; визнати дії державного нотаріуса ОСОБА_7 ОСОБА_8 державної нотаріальної контори ОСОБА_12 неправомірними при посвідченні свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 07 жовтня 2004 року, видане ОСОБА_6 будинок, що знаходиться за адресою м. Львів - Рудно, вул. Сполучна, 1, посвідчений державним нотаріусом ОСОБА_7 ОСОБА_8 державної нотаріальної контори, зареєстроване в реєстрі за № 3-1685. Свої вимоги мотивує тим, що він проживав у будинку за адресою: м. Львів – Рудно, вул. Сполучна,1. Власниками даного будинку були його батько ОСОБА_9, який помер 06 серпня 2002 року та мати ОСОБА_13, яка померла 03 квітня 2013 року. Ще за життя батьків між ним, батьками та його братом ОСОБА_6 була домовленість, що даний будинок, як позивач так і відповідач успадкують порівно, а саме позивачу буде належати перший, а відповідачу другий поверх будинку № 1 по вул. Сполучна у м. Львів - Рудно. Після смерті мами позивача відкрилася спадщина на належне їй майно, а саме на будинок № 1 по вул. Сполучна у м. Львів - Рудно. Згодом позивач після смерті мами звернувся до відповідача з проханням вдвох звернутися до державного нотаріуса з метою прийняття спадщини на вище вказаний будинок та розділити частки будинку, оскільки після смерті матері оригіналів правовстановлюючих документів на будинок не було знайдено. З приводу його прохання відповідач повідомив йому, що вищезазначений будинок належить особисто йому, жодних правовстановлюючих документів останній не надасть для оформлення спадщини. Відповідач навіть не зважав на те, що у вказаному будинку, а саме на першому поверсі знаходяться усі його речі, отримавши таку відповідь він все ж таки звернувся до державного нотаріуса зі заявою про прийняття спадщини після смерті своїх батьків і державним нотаріусом було видано витяг про реєстрацію в спадковому реєстрі. Окрім цього, в подальшому позивачу нотаріусом було повідомлено, що для оформлення спадщини необхідно надати оригінал правовстановлюючого документа на спадкове майно, і при наймі в даний час копію правовстановлюючого документа на спадкове майно, щоб оформити державному нотаріусу запити на оцінку майна і провести інші дії. На запит адвоката позивачем 04.09.2013 року із ЛОР ОКП “БТІ та ЕО” було отримано документи з якого останній встановив, що відповідач дійсно володіє спадковим майно, проте вважає, що документи відповідачу на будинок були видані незаконно – з порушенням Законів України, а саме договір дарування від 20 жовтня 1998 року на 3/5 частини будинку № 1 по вул. Сполучна у м. Львів – Рудно та свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 07 жовтня 2004 року. Так, 10 березня 1997 року його батько склав на брата ОСОБА_6 заповіт, яким заповів останньому ? частину житлового будинку з приналежними до будинку господарськими прибудовами по вул. Сполучна,1 у м. Львів – Рудно. Не скасовуючи та не змінюючи заповіт, 20 жовтня 1998 року батько подарував ОСОБА_6 3/5 частини будинку № 1 по вул. Сполучна у м. Львів – Рудно. А отже будинок, як такий в цілому перестав належати батькові, тому відповідачу не можна було видавати свідоцтво про право на спадщину по заповіту після смерті батька, так як на час оформлення спадщини батько вже не володів цілим будинком, як вказано в заповіті. Вважає, що жодного дозволу на дарування більшої частини будинку відповідачу батьки не могли надати, в тому числі і його мати, оскільки таких розмов ще за життя батьків не було і розподіл часток у будинку батьки не проводили. У матеріалах справи щодо договору дарування міститься заява матері, в якій вона нібито дає свою згоду на дарування чоловіком частини будинку, але у даній заяві є виправлення із 1/6 частини на 2/6 частини будинку, які нотаріусом не застережені, а відтак договір дарування є недійсним, так як не відповідає вимогам ст.23 КЗпШС УРСР, ст.47 Закону України „Про нотаріат” та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (Інструкції). Таким чином, договір дарування був посвідчений державним нотаріусом з грубим порушенням вимог чинного законодавства. Окрім того, нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом отримала від його матері лише заяву про відмову від обов’язком частки при оформленні спадщини, але не від свого майна в спільному майні подружжя набутого під час шлюбу. Дана заява про відмову від обов’язкової частки була прийнята нотаріусом з порушенням строків для відмови від спадщини, а саме батько позивача помер 06 серпня 2002 року, а мати написала заяву про відмову від обов’язкової частки лише 04 жовтня 2004 року, тобто з порушенням строків 6 місяців. З огляду на дану заяву позивач стверджує, що даної заяви державний нотаріус не мала права приймати і видавати відповідачу свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Також зазначає, що у свідоцтві про право на спадщину, договорі дарування та заповіті підписи його батька є різними, а відтак вважає, що підписи у вказаних документах виконані не батьком, а іншою особою з наближенням до його підпису, тому в даний час оскаржує такі і з цих підстав також. За наведених обставин, просить позов задовольнити.

В судовому засіданні представники позивача позов підтримали, надали пояснення аналогічні наведеним у позовній заяві, та заяві про уточнення позовних вимог, та додатково зазначили, що державним нотаріусом ОСОБА_12 в порушення положень ст.533 ЦК України взято до уваги заяву ОСОБА_13 про відмову від обов’язкової частки у спадщині, оскільки така була подана після спливу шестимісячного строку на прийняття спадщини, та неправомірно видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 07 жовтня 2004 року без врахування обов’язкової частки у спадковому майні ОСОБА_13 в розмірі 2/3 частки. Окрім того, вважають, що оспорюваний заповіт підписаний не заповідачем ОСОБА_9, а іншою особою, при цьому зазначили, що оспорюваний договір дарування підпис особисто дарувальником ОСОБА_9 Також, 12 жовтня 1998 року державним нотаріусом ОСОБА_11 посвідчено та зареєстровано за №1-3978 оспорюваний договір дарування. Згідно реєстру №4 з індексом „І” для реєстрації дій ОСОБА_7 ОСОБА_8 державної нотаріальної контори за 1998 рік за номером нотаріальної дії 1-3978 від 12 жовтня1998 року значиться договір дарування 2/6 частини житлового будинку на бланку ААН №770560. Однак представлений відповідачем оригінал договору дарування складений на бланку ААН №787569. За даними єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів, бланк ААН №770560 було використано на договір відчуження нерухомого майна 12 жовтня1998 року, тобто між вказаним реєстром та договором є очевидні невідповідності стосовно використаного бланку, розміру частки, яка підлягала даруванню, а також використання вказаних бланків на інші цілі. Відтак вважають, що оспорюваний договір дарування на бланку ААН №787569 не зареєстрований у встановленому законом порядку. Окрім того, нотаріусом при укладенні договору дарування взято до заяву матері позивача про надання згоди на дарування чоловіком частини будинку, в якій є виправлення із 1/6 частини на 2/6 частини будинку, що не застережені нотаріусом. Тому у своїй сукупності наведені факти свідчать про протиправність дій нотаріуса ОСОБА_11 при посвідчення договору дарування. З врахуванням наведеного, просять позов задовольнити.

Представники відповідача позову не визнали, надали пояснення аналогічні наведеним у додаткових поясненнях від 19 вересня 2016 року, та додатково зазначили, що рішенням Апеляційного суду Львівської області від 21 липня 2014 року рішення Залізничного суду м.Львова від 02 квітня 2014 року скасовано та ухвалено нове, яким визнано недійсним договір дарування від 12 жовтня 1998 року на 3/5 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходяться за адресою м. Львів – Рудно, вул. Сполучна 1, укладений між ОСОБА_5 та мною ОСОБА_6, посвідчений державним нотаріусом ОСОБА_7 ОСОБА_8 державної нотаріальної контори ОСОБА_11 зареєстрований в реєстрі № 1-3978 в частині 4 /15 часток житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою м. Львів – Рудно, вул. Сполучна, 1. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 07 жовтня 2004 року на 2/5 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою м. Львів – Рудно, вул. Сполучна 1, посвідчене державним нотаріусом ОСОБА_7 ОСОБА_8 державної нотаріальної контори ОСОБА_12, зареєстроване в реєстрі за № 3-1686 в частині 1/ 15 частки житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою м. Львів – Рудно, вул. Сполучна, 1. При ухваленні рішення у справі судом апеляційної інстанції вже досліджувалися оспорювані договір дарування, свідоцтво про право на спадщину за заповітом та дії державних нотаріусів, на які покликається позивач у позовній заяві, як на підставу для скасування договору дарування та свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Щодо внесення нотаріусом у реєстр помилкових даних стосовно змісту договору дарування та використання бланку, то вважають, що такі помилки не можуть бути підставою для визнання правочину недійсним. За наведеного просять в позові відмовити. Крім того, подали до суду заяву за підписом ОСОБА_6, в якій останній просить застосувати сплив позовної давності та відмовити у позові, в зв’язку зі спливом строку позовної давності.

Представник відповідача ОСОБА_7 ОСОБА_8 державної нотаріальної контори в судове засідання не з’явився, проте подав до суду заяву, в якій просить справу розглядати без його участі, що суд вважає за можливе.

Представник третьої особи в судове засідання не з’явився, проте подав до суду заяву, в якій просить справу розглядати без його участі, що суд вважає за можливе.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, оглянувши матеріали цивільної справи №2-1477/09р., цивільної справи № 462/7758/13-ц, інвентаризаційної справи, суд прийшов до висновку, що позов до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Згідно ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором.

Захист цивільних прав це передбачені законом або договором способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше встановлено законом.

З матеріалів цивільної справи №426/7758/13-ц вбачається, що ОСОБА_5 у жовтні 2013 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ОСОБА_8 державної нотаріальної контори, у якому просив визнати недійсним договір дарування від 12 жовтня 1998 року на 3/5 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою: м.Львів-Рудно, вул. Сполучна, 1, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 посвідчений державним нотаріусом ОСОБА_7 ОСОБА_8 державної нотаріальної контори ОСОБА_11, зареєстрований в реєстрі за № 1-3978; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 07 жовтня 2004 року, видане ОСОБА_6 на 2/5 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою: м.Львів-Рудно, вул. Сполучна, 1, посвідчене державним нотаріусом ОСОБА_7 ОСОБА_8 державної нотаріальної контори ОСОБА_12, зареєстроване в реєстрі за № 3-1685. Свої вимоги мотивував тим, що проживав у будинку за вказаною адресою, який належав його батькові ОСОБА_9, який помер 06 серпня 2002 року та матері ОСОБА_13, яка померла 03 квітня 2013 року. Після смерті матері відкрилася спадщина на належне їй майно, а саме - на будинок №1 по вул.Сполучна у м.Львів-Рудно. Після смерті матері стало відомо, що відповідач ОСОБА_6 володіє спадковим майно, проте вважав, що документи відповідачу на будинок були видані незаконно - з порушенням закону, а саме договір дарування від 20 жовтня 1998 року на 3/5 частини будинку та свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 07 жовтня 2004 року. Окрім цього вважав, що жодного дозволу на дарування більшої частини будинку відповідачу батьки не могли надати, оскільки таких розмов за життя батьків не було. Нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом отримала від його матері лише заяву про відмову від обов'язкової частки при оформленні спадщини, але не від всього свого майна в спільному майні подружжя набутого під час шлюбу. Дана заява про відмову від обов'язкової частки була прийнята нотаріусом з порушенням строків для відмови від спадкового майна, тобто з порушенням шестимісячного строку. З огляду на дану заяву стверджував, що даної заяви нотаріус не мала права приймати і видавати відповідачу свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 2 квітня 2014 року визнано недійсним договір дарування від 12 жовтня 1998 року на 3/5 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою м. Львів - Рудно, вул. Сполучна,1 укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посвідчений державним нотаріусом ОСОБА_7 ОСОБА_8 державної нотаріальної контори ОСОБА_11, зареєстрований в реєстрі за № 1-3978. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 07 жовтня 2004 року видане ОСОБА_6 на 2/5 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою м. Львів - Рудно, вул. Сполучна,1, посвідчений державним нотаріусом ОСОБА_7 ОСОБА_8 державної нотаріальної контори ОСОБА_12, зареєстроване в реєстрі за № 3-1685.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 21 липня 2014 року, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 грудня 2014 року, скасовано рішення Залізничного районного суду м.Львова від 02 квітня 2014 року та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано недійсним договір дарування від 12 жовтня 1998 року на 3/5 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою: м.Львів-Рудно, вул. Сполучна, 1, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посвідчений державним нотаріусом ОСОБА_7 ОСОБА_8 державної нотаріальної контори ОСОБА_11, зареєстрований в реєстрі за № 1-3978, - в частині 4/15 часток житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою: м.Львів-Рудно, вул. Сполучна, 1. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 07 жовтня 2004 року, видане ОСОБА_6 на 2/5 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою: м.Львів-Рудно, вул. Сполучна, 1, посвідчене державним нотаріусом ОСОБА_7 ОСОБА_8 державної нотаріальної контори ОСОБА_12, зареєстроване в реєстрі за № 3-1685, - в частині 1/15 частки житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою: м.Львів-Рудно, вул. Сполучна, 1.

Даними судовими рішеннями встановлено, що з 19 липня 1947 року ОСОБА_9, який помер 06 серпня 2002 року, перебував по день своєї смерті у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_13, яка померла 03 квітня 2013 року. У шлюбі в них народилося троє дітей: ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_14

Подружжю ОСОБА_9 та ОСОБА_13 з 1986 року на праві спільної сумісної власності належав житловий будинок по вул. Сполучна,1 у м. Львові-Рудно. Рішенням виконавчого комітету Рудненської селищної ради № 39 від 26 березня 1998 року ОСОБА_9 було узаконено здійснену надбудову зазначеного житлового будинку (мезонін) загальною площею 80,0 кв.м. та житловою площею 39,2 кв.м. Таким чином, беручи до уваги положення ч. 1 ст. 22 КЗпШС УРСР кожному з подружжя належало по 1/2 частині спірного будинку.

10 березня 1998 року ОСОБА_9 склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом ОСОБА_7 ОСОБА_8 державною нотаріальною конторою, зареєстрований за № 3-747, яким заповів належну йому на праві власності 1/2 частину житлового будинку по вул. Сполучна,1 у м. Львові-Рудно своєму синові ОСОБА_6

12 жовтня 1998 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 був укладений договір дарування, посвідчений державним нотаріусом ОСОБА_7 ОСОБА_8 державної нотаріальної контори ОСОБА_11, зареєстрований в реєстрі за № 1-3978, згідно з умовами якого ОСОБА_9 віддарував ОСОБА_6 3/5 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою м. Львів - Рудно, вул. Сполучна,1

Між тим, письмовою заявою від 12 вересня 1998 року ОСОБА_13 підтвердила свою згоду на дарування її чоловіком ОСОБА_9 1/6 частини, яка згодом була виправлена на 2/6 частини, житлового будинку по вул. Сполучній,1 у м. Львові-Рудно їх синові ОСОБА_6, при цьому вказані виправлення незастережені. Державний нотаріус прийняв для вчинення нотаріальної дії зазначену заяву ОСОБА_13, чим грубо порушив п. 16 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою Наказом Міністерства юстиції України № 18/5 від 14.06.1994 р. /надалі Інструкція № 18/5 від 14.06.1994 р./ (в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин), яким передбачалося, що нотаріуси не приймають для вчинення нотаріальних дій документи, що мають підчистки або дописки, закреслені слова чи інші незастережені виправлення, документи, текст яких неможливо прочитати внаслідок пошкодження, а також написані олівцем.

На день смерті ОСОБА_9 у будинку по вул. Сполучній,1 у м. Львові-Рудно проживало лише два спадкоємця, а саме: ОСОБА_6 (спадкоємець за заповітом) та непрацездатна дружина померлого - ОСОБА_13 Отже, після смерті ОСОБА_9 його спадкоємцями за законом були четверо осіб (дружина та троє дітей).

Спадщина після смерті ОСОБА_9 відкрилася 06.08.2002 року, його дружина ОСОБА_13 після його смерті, яка мала право на обов’язкову частку в спадщині, фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, оскільки постійно проживала у будинку по вул. Сполучній,1 у м. Львові-Рудно, проте заява про відмову від обов’язкової частки у спадщина була подана нею до ОСОБА_7 ОСОБА_8 державної нотаріальної контори лише 04.10.2004 року, тобто більше ніж через два роки після відкриття спадщини.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що договір дарування від 12.10.1998 року на 3/5 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою: м.Львів-Рудно, вул. Сполучна,1, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 є недійсним в силу ст. 48 ЦК УРСР, оскільки не відповідає вимогам ст. 23 КЗпШС УРСР, ст. 47 Закону України «Про нотаріат» та Інструкції № 18/5 від. 14.06.1994 року, а також прийшов до висновку, що оскільки позивач при перерозподілі спадщини може претендувати на частину зазначеного будинку, яка лишилася після смерті його матері ОСОБА_13, то є всі підстави для визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним, оскільки таке видане з грубим порушенням чинного законодавства.

Проте судова колегія апеляційного суду з висновками районного суду не погодилася та прийшла до переконання, що посилання судом першої інстанції на п. 16 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України за № 18/5 від 14.06.1994 року, та ст. 48 Закону «Про нотаріат», як на підставу недійсності договору дарування, оскільки заява ОСОБА_13 містить незастережені виправлення, а саме 1/6 частини на 2/6, - є безпідставним, так як ОСОБА_13 особисто подавала свою заяву нотаріусу, що давало можливість нотаріусу беззаперечно визначитись з часткою на яку ОСОБА_13 давалась згода на відчуження, та не заперечувалось це нею і в подальшому, зокрема, з матеріалів цивільної справи № 2-1477/09, а саме позовної заяви ОСОБА_13 вбачається, що нею особисто давалась в нотаріальну контору заява, якою вона давала «згоду на дарування синові 2/6 частин будинковолодіння». Спірне будинковолодіння було спільним майном подружжя ОСОБА_9 та ОСОБА_13, то після укладення договору дарування частка кожного з них стала становити по 1/3 частки (1-2/6=4/6=2/3; 2/3 : 2 = 1/3). Також, судова колегія прийшла до висновку, що своєю заявою ОСОБА_13 підтвердила своє небажання отримати право на обов'язкову частку у спадщині, тобто вправі була відмовитись від оформлення обов'язкової частки, що відповідає нормам ЦК УРСР 1963 року.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області 06 квітня 2015 року роз’яснено рішення мотивувальну частину рішення Апеляційного суду Львівської області від 21 липня 2014 року та зазначено, що ОСОБА_6 на підставі договору дарування від 12 жовтня 1998 року, що був укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_6, посвідчений державним нотаріусом ОСОБА_7 ОСОБА_8 державної нотаріальної контори ОСОБА_11, зареєстрований в реєстрі за № 1-3978, набув право власності на 1/3 частину житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою: м.Львів-Рудно, вул.Сполучна,1. ОСОБА_6 в порядку спадкування за заповітом, що був складений ОСОБА_9 та посвідчений державним нотаріусом ОСОБА_7 ОСОБА_8 державною нотаріальною конторою, зареєстрований за № 3-747, успадкував 1/3 частину житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою: Львів-Рудно, вул. Сполучна, 1, після смерті ОСОБА_9 ОСОБА_5 та ОСОБА_6, як спадкоємці першої черги, що прийняли спадщину після смерті матері ОСОБА_13, вправі звернутися в нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини за свідоцтвом про право на спадщину за законом на спадкове майно спадкодавця ОСОБА_13, яке складається з 1/3 частки в житловому будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою: Львів-Рудно, вул. Сполучна, 1.

ОСОБА_5 подав заяву про перегляд у зв’язку з нововиявленими обставинами рішення Апеляційного суду Львівської області від 21 липня 2014 року, в якій вказав, що за наслідками розгляду справи ним було скеровано заяву в прокуратуру, яка була скерована для розгляду та перевірки в Головне територіальне управління юстиції у Львівській області. За наслідками розгляду цієї заяви Головним територіальним управлінням юстиції у Львівській області була проведена перевірка даних оспорюваних документів, а саме на предмет їх законності та було винесено документ, яким визнано факт порушень з боку нотаріусів при вчиненні таких правочинів. Тобто, було визнано факт порушень з боку нотаріусів, хоча останні заперечували у суді проти позову і було визнано той факт, що такі договори не мали права вчиняти нотаріуси. Зважаючи на те, що самим Головним територіальним управлінням юстиції у Львівській області було визнано факт незаконності таких правочинів, які були вчинені нотаріусами вважає, що Апеляційним судом Львівської області було незаконно скасоване рішення Залізничного районного суду м.Львова. Тобто, Головним управлінням було підтверджено усі мотиви заяви, а саме, що нотаріусами при оформленні договору дарування було порушено інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та нормативно правові акти, закони, згоди на дарування мама заявника не давала, а саме не давала згоди на дарування не тільки 3/5 частини будинку, але і своєї частки. Окрім цього, в заяві мами є виправлення, які ніким не застережені, що є порушенням п.16 Інструкції. Проте суд не взяв до уваги доводи заявника, не зважаючи на те, що вищим керівництвом в особі управління юстиції визнаються порушення чинного законодавства на час вчинення таких незаконних правочинів.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 22 грудня 2015 року заяву ОСОБА_5 про перегляд рішення Апеляційного суду Львівської області від 21 липня 2014 року за нововиявленими обставинами залишено без задоволення. Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_5 про перегляд рішення від 21 липня 2014 року, колегія суддів прийшла до висновку, що обставини, на які заявник покликається як нововиявлені, не передбачені ст.361 ЦПК і не можуть прийматись як підстави для перегляду законного рішення суду, залишеного без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 03 грудня 2014 року.

ОСОБА_5 14 березня 2016 року звернувся до Апеляційного суду Львівської області із заявою про ухвалення додаткового рішення, в які просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 07 жовтня 2014 року, видане на 2/5 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою: Львів-Рудно, вул. Сполучна, 1, видане державним нотаріусом ОСОБА_7 ОСОБА_8 державної нотаріальної контори ОСОБА_12, зареєстроване в реєстрі за №1-1685 – в частині 2/3 обов»язкової частки житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою: Львів-Рудно, вул. Сполучна, 1, яке успадкувала ОСОБА_13 після смерті його батька –ОСОБА_9, який помер 06 серпня 2002 року. Заяву мотивував тим, що він звернувся у нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини і йому було повідомлено, що він не може оформити спадщину з підстав, що не в повній мірі визначена спадкова маса майна його матері, а також не визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане відповідачу в частині 2/3 частини обов’язкової частки, яке успадковане ОСОБА_13

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 27 квітня 2016 року в задоволенні заяви ОСОБА_5 про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 ОСОБА_8 державної нотаріальної контори про визнання недійсним договору дарування та свідоцтва про право на спадщину за заповітом відмовлено. Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_5 про ухвалення додаткового рішення суд прийшов до переконання, що при ухваленні рішення судом вирішено всі питання стосовно позовних вимог. Мотиви заяви ОСОБА_5 свідчать про те, що останній не погоджується з суттю, змістом та резолютивною частиною рішення від 21 липня 2014 року в цілому та бажає внести будь-які виправлення в текст цього рішення та послідуючих ухвал шляхом зміни їх правової аргументації.

Таким чином, судом апеляційної інстанції вже досліджувалися заява ОСОБА_13 від 12 вересня 1998 року про надання згоди на дарування її чоловіком ОСОБА_9 частини будинку, яка містить незастережні виправлення з 1/6 частини на 2/6, заява ОСОБА_13 від 04 жовтня 2004 року про відмову від обов’язкової частки у спадщині після смерті чоловіка ОСОБА_9, дії державних нотаріусів ОСОБА_7 ОСОБА_8 державної нотаріальної контори ОСОБА_11 і ОСОБА_12 при вчиненні відповідних нотаріальних дій та зібраним по справі доказам в їх сукупності дано правову оцінку та ухвалено рішення, яке набрало законної сили.

З оглянутих в судовому засіданні двох оригіналів договору дарування від 12 жовтня 1998 року, укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_6, посвідченого державним нотаріусом ОСОБА_7 ОСОБА_8 державної нотаріальної контори ОСОБА_11, зареєстрованого в реєстрі за № 1-3978, та реєстру №4 для реєстрації нотаріальних дій за 1998 рік вбачається, що оспорюваний договір дарування 3/5 частини житлового будинку міститься на бланку ААН №787569, а в реєстрі за номером нотаріальної дії № 1-3978 від 12 жовтня 1998 року державним нотаріусом зазначено договір дарування 2/6 частини житлового будинку на бланку ААН №770560.

Разом з тим, суд зазначає, що вищезазначені невідповідності, які виникли з вини державного нотаріуса ОСОБА_11, в силу положень цивільного законодавства не можуть бути підставою для визнання недійсним договору дарування від 12 жовтня 1998 року, укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_6, посвідченого державним нотаріусом ОСОБА_7 ОСОБА_8 державної нотаріальної контори ОСОБА_11, в якому справжність підпису дарувальника ОСОБА_9 сторонами не заперечується. Відтак доводи представників позивача щодо невідповідностей у договорі дарування та реєстрі нотаріальних дій, як на підставу для визнання недійсним договору дарування, не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до ст.541 ЦК України 1963 року, заповіт повинен бути укладений у письмові формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

Згідно висновку №3233 криміналістичної експертизи з дослідження почерку та підписів за матеріалами цивільної справи №462/3815/16-ц від 2 листопада 2017 року, підписи від імені ОСОБА_9, розташовані після слова „Підписи” на двох примірниках заповіту від його імені від 10.03.1998р., виконані однією особою, а саме ОСОБА_9. ОСОБА_15 Семеновичем чи іншою особою виконаний підпис від імені ОСОБА_9, розташований в графі „розписка про одержання оформленого документу” в Реєстрі для реєстрації нотаріальних дій державного нотаріуса ОСОБА_7 ОСОБА_8 держнотконтори ОСОБА_16С за 1998 рік під №3-747, встановити не виявилося можливим. Даний висновок експерт ОСОБА_17 підтримала в судовому засідання.

Суд не приймає до уваги покликання позивача на те, що заповіт складений від імені ОСОБА_9 від 10.03.1998р., посвідчений державним нотаріусом ОСОБА_7 ОСОБА_8 державною нотаріальною конторою, зареєстрований за № 3-747, підписаний не заповідачем, а іншою особою, оскільки суду не надано належних доказів на підтвердження того і таке спростовується висновком №3233 криміналістичної експертизи з дослідження почерку та підписів за матеріалами цивільної справи №462/3815/16-ц від 2 листопада 2017 року, згідно якого два примірники заповіту від імені ОСОБА_9 від 10.03.1998р. підписані особисто заповідачем ОСОБА_9

З листа Головного територіального управління юстиції у Львівської області від 31.07.2015 року вбачається, що Головним територіальним управлінням юстиції у Львівської області за зверненням ОСОБА_5 з приводу дотримання нотаріусами вимог нормативних актів при вчиненні нотаріальних дій - посвідченні правочинів проводилася перевірка, в ході якої встановлено, що нотаріусами при посвідченні договору за результати якої встановлено, що нотаріусом при посвідченні договору дарування від 12 жовтня 1998 року за реєстровим №1-3978 не дотримано п.35 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою Наказом Міністерства юстиції України № 18/5 від 14.06.1994 р. /надалі Інструкція № 18/5 від 14.06.1994 р./ (зі змінами чинними на момент посвідчення договору), а саме нотаріусом неналежно перевірено умови вказані у заяві про згоду на відчуження майна, та окрім того, в даній заяві, яка надрукована на друкарській машині, на цифрі 1/6 вдруковано 2/6. Дане виправлення незастережне відповідно до вимог п.16 даної Інструкції.

Як роз’яснено п.6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ „Про судову практику розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні” №2 від 07 лютого 2014 року, відповідно до ч.2 ст.50 Закону України „Про нотаріат” від 02 вересня 1993 року (Закон №3425-ХІІ), право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. Тобто закон визначає досить широке коло осіб, правомочних оскаржувати нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні. Право на звернення до суду з позовом про незаконність нотаріальної дії чи відмови в її вчиненні мають заінтересовані особи (фізичні та юридичні), стосовно яких були вчинені нотаріальні дії, або які одержали відмову в їх вчиненні, тобто безпосередньо брали участь у нотаріальному процесі. Особи, які не брали участі у вчиненні нотаріальних дій, але вважають, що їх права і охоронювані законом інтереси порушені нотаріальною дією, вправі звернутися до суду з відповідним самостійним позовом про недійсність посвідченого акта, але не до нотаріуса, а до інших суб’єктів спірних матеріальних правовідносин, з приводу яких виник спір. Саме таке процесуальне правило визначення суб’єктивного складу осіб наведене у ст. 50 Закону №3425-ХІІ.

Суд зазначає, що позивач не брав участі у нотаріальному процесі, а відтак він вправі звернутися до суду з відповідним самостійним позовом про недійсність посвідченого акта, але не до нотаріуса, а до інших суб’єктів спірних матеріальних правовідносин, з приводу яких виник спір.

Таким чином, суд вважає, що ОСОБА_8 державної нотаріальна контора не є належним відповідачем у даній справі та приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_7 ОСОБА_8 державної нотаріальної контори про визнання направомірними дій нотаріуса до задоволення не підлягають.

За наведеного, враховуючи, що доводи позивача на те, що підпис на оспорюваному заповіті підписані не заповідачем ОСОБА_9, а іншою особою, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а також те, що рішенням Апеляційного суду Львівської області від 21 липня 2014 року вже вирішено спір між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з підстав, на які покликається позивач, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання недійсними заповіту, договору дарування та свідоцтва про право на спадщину задоволенню не підлягають.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.12, 89, 263, 264, 265 ЦПК України, суд-

ухвалив:

В задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ОСОБА_8 державної нотаріальної контори, третя особа – ОСОБА_8 державний нотаріальний архів, про визнання неправомірними дій нотаріуса, визнання недійсними заповіту, договору дарування та свідоцтва про право на спадщину - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідач: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН НОМЕР_2, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Повне судове рішення складено 09.10.2018 року.

Суддя: