Рішення № 76997077, 02.10.2018, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/15684/17

Провадження № 2/761/3487/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2018 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Рибака М.А.

за участю секретаря Малашевського О.В.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача Талан О.П.,

представника третьої особи Терехова М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, третя особа Державний науково-дослідний інститут з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду із позовом до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (далі по тексту - відповідач), в якому з урахуванням подальших уточнень (заява про збільшення позовних вимог від 18.01.2018 року. - а.с.52-54, заява про збільшення позовних вимог від 08.08.2018р. - а.с.113) просив визнати незаконними дії відповідача щодо звільнення його з посади директора Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи, визнати незаконним та скасувати наказ відповідача № 141-к від 27.03.2017 року «Про звільнення ОСОБА_1», поновити на посаді, стягнути з Відповідач на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з квітня 2017 року по липень 2018 року у розмірі 210437,32 грн., моральну шкоду у розмірі 70 000,00 грн., судовий збір, а також допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач працював на посаді директора Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи - завідувача радіологічним відділом. На дану посаду його було призначено з терміном з 27 січня 2016 року по 26 січня 2021 року на підставі Контракту №4/2015 від 30 грудня 2015 року. Наказом від 27 березня 2017 року №141-к «Про звільнення ОСОБА_1» вказаний вище Контракт відповідно до підпункту «г» пункту 25 та підпункту «к» пункту 26 вказаного Контракту розірвано достроково, а позивача звільнено з посади за порушення вимог ст.ст.22, 28 Закону України «Про запобігання корупції» відповідно до пункту 9 ст.36 Кодексу законів про працю України у перший робочий день. Однак законних підстав для дострокового розірвання Контракту та звільнення позивача з посади не має. Жодна із статей Закону України «Про запобігання корупції», зазначених у наказі про звільнення, не передбачає підстав для звільнення особи за конфлікт інтересів. Більш того, на час перевірки дотримання законодавства у Державному науково-дослідному інституті лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи, робоча група для проведення якої була створена 01.02.2017р., конфлікт інтересів відповідно до ст.29 Закону України «Про запобігання корупції» був врегульований шляхом позбавлення відповідного приватного інтересу, а саме: ОСОБА_5, який займав посаду провідного фахівця - лікаря ветеринарної медицини - бактеріолога лабораторії діагностики захворювань бактеріальної етіології науково-дослідного відділу, 06.09.2018р. було звільнено.

Позивач наголошує, що він є кандидатом ветеринарних наук, досвідченим фахівцем та керівником, який тривалий час працює на посаді директора інституту загальнодержавного значення, а його звільнення є нічим іншим як переслідуванням його з боку посадових осіб вказаної установи та чергова спроба зацікавлених осіб зневолювати і підірвати авторитет Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів серед населення. Оскільки позивач вважає його звільнення незаконним, а відповідно відсутність його на роботі є вимушеним прогулом, то період такого прогулу з квітня 2017 року по липень 2018 року в розмірі 210 437,32 грн. має бути оплачений роботодавцем.

Крім того, ОСОБА_1 вказує, що незаконне звільнення спричинило йому моральні страждання, призвело до втрати впевненості у завтрашньому дні, необхідності прикладення додаткових зусиль по організації свого життя, чим йому завдано моральної шкоди, яку визначає у розмірі 70 000,00 грн. При цьому позивач акцентував увагу на тому, що пережив тяжкий психологічний шок у момент, коли дізнався про безпідставне звільнення, перебуває у сумнівах щодо добровільного відновлення його прав, порушених Відповідачем, через що постійно відчуває психологічний дискомфорт, а формулювання його звільнення з попереднього місця роботи вплине на можливість його подальшого працевлаштування.

Ухвалою суду від 19.06.2017 року відкрито провадження у цивільній справі.

21.08.2017 року до суду надійшли заперечення відповідача щодо позову (а.с.34-36). У запереченнях вказано, що наказ відповідача від 27.03.2017р. №141-к прийнятий відповідно до вимог чинного законодавства. Під час перевірки дотримання законодавства у Державному науково-дослідному інституті лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи, робоча група для проведення якої була створена 01.02.2017р., було встановлено, що позивач не повідомив відповідача про наявність у нього реального конфлікту інтересів у зв'язку з прийняттям близької людини (рідного сина) - ОСОБА_5 на посаду провідного фахівця - лікаря ветеринарної медицини - бактеріолога лабораторії діагностики захворювань бактеріальної етіології науково-дослідного бактеріологічного відділу, який працював на зазначеній посаді у період з 07.09.2015р. по 06.09.2016р., чим порушено вимоги ст.ст. 22, 28 Закону України «Про запобігання корупції». Позивач не вжив передбачених вказаним Законом заходів для запобігання та врегулювання конфлікту інтересів такої особи у строк, встановлений ч.3 ст.28 Закону, не звернувся за роз'ясненнями до територіального органу Національного агентства з питань запобігання корупції, як то передбачено ч.5 ст.28 Закону, а тому виходячи з положень ст.65 Закону до позивача було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення. Під час виконання своїх обов'язків Позивач не утримався від прийняття рішень стосовно ОСОБА_5 (свого сина), а саме: прийняття на роботу(посаду), надання відпустки, заробітної плати, премії, заохочувальних виплат тощо.

Щодо вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, відповідач також заперечив, вказавши, що у позовній заяві не зазначено, в чому саме полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, як і не вказано з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, якими доказами це підтверджується.

15.12.2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017 року, яким Цивільний процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.

Так, згідно п.п.9 п.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст. 19 та п.4 ч.2 ст. 187 ЦПК України цивільне судочинство у порядку позовного провадження здійснюється за правилами загального та спрощеного провадження.

У судовому засіданні 18.01.2018 року представник позивача подав заяву про збільшення позовних вимог разом з документом про направлення копії позову стороні Відповідача.

Крім того, представником позивача у цьому ж судовому засіданні заявлено клопотання про витребування у відповідача доказів (а.с.51-58), яке було задоволено судом, а стороні Відповідача надано час для ознайомлення з заявою про збільшення позовних вимог і для подання до суду витребуваних доказів.

На виконання ухвали суду від відповідача 27.03.2018р. до суду надійшла копія наказу про звільнення позивача (а.с.62-63).

У судовому засіданні 28.03.2018 року до участі у справі залучено в якості третьої особи - Державний науково-дослідний інститут лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи (а.с. 69-70).

На виконання ухвали суду від відповідача 24.05.2018 року до суду надійшла довідка щодо середньої заробітної плати позивача (а.с.76-77).

01.06.2018 року до суду надійшло клопотання представника позивача, який надає правову допомогу згідно договору про надання правової допомоги та ордеру від 01.06.2018р., про ознайомлення з матеріалами справи та відкладення розгляду на іншу дату (а.с. 83-91).

У судовому засіданні 01.06.2018 року представниками позивача та третьої особи оголошено клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та оголошення у справі перерви (а.с.97-98).

Ухвалою суду, яка була занесена до протоколу судового засідання, з урахуванням думки всіх учасників справи, було постановлено провести наступне судове засідання 08.08.2018 року в порядку спрощеного позовного провадження по суті, роз'яснено право подачі відзиву та пояснень щодо позову.

20.06.2018р. на адресу суду від представника третьої особи надійшли пояснення щодо позову (а.с.100-102), в яких вказано, що позовна заява не підлягає задоволенню. Звільнення позивача з посади здійснено за результатами перевірки роботи Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи (далі - Інститут, Третя особа), в тому числі законодавства по протидії корупції, наказом по Інституту від 27.03.2017р. №58-к (на підставі наказу відповідача від 27.03.2017р. №141-к) за порушення вимог ст.ст.22, 28 Закону України «Про запобігання корупції» відповідно до п.9 ст.36 КЗпПУ в перший робочий день. Крім того, на ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення №41-03/74 від 09.08.2017р., відповідно до якого останній перебуваючи на посаді директора Інституту, будучи посадовою особою юридичної особи публічного права та у відповідності до п.«а» п. 2 ч.1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» є суб'єктом на якого поширюється дія цього Закону, в порушення вимог п.3 ч.1 ст.28 Закону вчинив дії та прийняв рішення в умовах реального конфлікту інтересів, а саме: видав накази від 04.11.2015р. №317-к, від 23.12.2015 №368-к, від 27.01.2016р. №19-к, від 29.03.2016 №88-к, від 25.04.2016р. №113-к про преміювання підлеглих працівників, в тому числі і близької йому особи - сина ОСОБА_5, що відноситься до адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.172-7 КУпАП. Таким чином, ОСОБА_1 не вжив заходів щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, передбачених ст.22, ч.ч.1, 3, 4 ст.28 Закону, а також заходів щодо зовнішнього та самостійного врегулювання конфлікту інтересів у порядку ст.29 Закону та у поряду ч.5 ст.28 Закону не звернувся за роз'ясненням до територіального органу Національного агентства. Відповідно до постанови Солом'янського районного суду м. Києва від 23.10.2017р. у справі №760/15418/17 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні вищевказаного адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-7КУпАП.

06.08.2018р. на адресу суду надійшла відповідь на відзив представника позивача (а.с.108-110), в якій вказано, що позиція відповідача з приводу звільнення позивача суперечить законодавству України, оскільки норма п.9 ч.1 ст.36 КЗпПУ має відсилочний характер, а ст.ст.22, 28 Закону України «Про запобігання корупції» не містять підстав звільнення особи. При цьому норми Закону, які передбачають право звільнення особи відповідно до ст.34 Закону, у наказі про звільнення позивача відсутні. На час видання відповідачем наказу про звільнення позивача від 27.03.2017р. конфлікт інтересів був відсутній, оскільки ОСОБА_5 вже був звільнений. Крім того, до повноважень відповідача, визначених Положенням про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, затвердженим постановою КМУ від 02.09.2015р. №667, не віднесено проведення перевірок у випадку наявності конфлікту інтересів.

08.08.2018 року до суду від представника третьої особи надійшло клопотання про витребування доказів, а саме: матеріалів судової справи Солом'янського районного суду м. Києва №760/15418/17, для дослідження оригіналів доказів, на підставі яких було звільнено Позивача. До вказаного клопотання долучено роздрукований з Єдиного державного реєстру судових рішень текст постанови Солом'янського районного суду м. Києва від 23.10.2017р. у справі №760/15418/17 (а.с.120-121).

У судовому засіданні 02.10.2018 року з урахуванням думки учасників судового розгляду щодо клопотання представника третьої особи, у його задоволенні судом було відмовлено, оскільки підстава звільнення позивача, вказана у наказі про звільнення, і обставини, зазначені як підстави для притягнення до адміністративної відповідальності, вказані у постанові суду, різні.

Позивач та його представник у судовому засіданні позов підтримали та просили його задовольнити.

Представники відповідача та третьої особи щодо задоволення позову заперечили. В тому числі, представник відповідача в судовому засіданні вказав, що звільнення Позивача з посади за неповідомлення про наявність реального конфлікту інтересів передбачено ст.65 Закону України «Про запобігання корупції».

Суд, заслухавши думку учасників судового розгляду, розглянувши подані сторонами докази, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач - ОСОБА_1, був призначений на посаду директора Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи - завідувача радіологічним відділом на термін з 27.01.2016р. по 26.01.2021р., на підставі Контракту №4/2015 від 30.12.2015р., укладеного між Державною ветеринарною та фітосанітарною службою України, до сфери управління якої належить Державний науково-дослідний інститут з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи, в особі заступника Голови вказаної Служби Вержиховського О.М., з одного боку та ОСОБА_1, з другого боку (а.с. 7-10).

Згідно з наказом Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 27.03.2017р. №141-к «Про звільнення ОСОБА_1» розірвано достроково Контракт №4/2015 від 30.12.2015р. із ОСОБА_1 відповідно до підпункту «г» пункту 25 та підпункту «к» пункту 26 цього Контракту, а Позивача звільнено з посади директора Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи - завідувача радіологічним відділом за порушення вимог статей 22, 28 Закону України «Про запобігання корупції» відповідно до пункту 9 ст.36 КЗпП України у переший робочий день (а.с.63).

При цьому у наказі зазначено, що відповідно до наказу Держпродспоживслужби від 01.02.2017р. №69 «Про створення робочої групи» робочою групою Держаної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів проведено перевірку дотримання законодавства у Державному науково-дослідному інституті з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи під час якої було встановлено, що директором вказаного Інституту ОСОБА_1 не повідомлено Держану службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів про наявність у нього реального конфлікту інтересів у зв'язку з прийняттям близької особи (рідного сина) ОСОБА_5 на посаду провідного фахівця - лікаря ветеринарної медицини - бактеріолога лабораторії діагностики захворювань бактеріальної етіології науково-дослідного відділу (працював у період з 07.09.2015р. по 06.09.2016р.), чим порушено вимоги статей 22, 28 Закону України «Про запобігання корупції».

З урахуванням наведено та керуючись Положенням про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, затвердженим постановою КМУ від 02.09.2015р. №667, на підставі довідки за результатами перевірки Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи від 10.02.2017р., Відповідачем було видано наказ про звільнення Позивача.

При цьому в наказі не зазначено як додаток, а відповідачем не надано до суду жодних документів на підставі яких прийнято оспорюваний наказ про звільнення позивача.

Відповідачем не наведено обставин та не надано суду доказів неможливості надання до суду документів, на підставі яких було прийнято оспорюваний наказ.

З тексту постанови Солом'янського районного суду м. Києва від 23.10.2017р. у справі №760/15418/17 (роздруківка з Єдиного держаного реєстру судових рішень) вбачається в тому числі те, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення №41-03/74 від 09.08.2017р., який надійшов до суду з Національного агентства з питань запобігання корупції, Особа_1, перебуваючи на посаді директора Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи, в порушення вимог п.3 ч.1 ст.28 Закону України «Про запобігання корупції» 04.11.2015р., 23.12.2015р., 27.01.2016, 29.03.2016р., 25.04.2016р. вчинив дії та прийняв рішення в умовах реального конфлікту інтересів, а саме: видав накази від 04.11.2015р. №317-к, від 23.12.2015 №368-к, від 27.01.2016р. №19-к, від 29.03.2016 №88-к, від 25.04.2016р. №113-к про преміювання підлеглих працівників, в тому числі і близької йому особи - сина Особа_2, що відноситься до адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.172-7 КУпАП.

Згідно з постановою суду Особа_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-7 КУпАП, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито у зв'язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення (а.с. 65-68, 122-123).

Сторонами у судовому засіданні не заперечувалось, що постанова Солом'янського районного суду м. Києва від 23.10.2017р. у справі №760/15418/17 винесена стосовно Позивача.

Стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ч.3 ст.21 КЗпПУ особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Підпунктом «г» пункту 25 Контракту №4/2015 від 30.12.2015р., укладеного із ОСОБА_1, визначено, що цей Контракт припиняється з інших підстав, передбачених законодавством та цим контрактом.

Згідно з підпунктом «к» пункту 26 Контракту №4/2015 від 30.12.2015р. керівник може бути звільнений з посади, а цей контракт розірваний з ініціативи Уповноваженого органу управління, в тому числі місцевого органу державної виконавчої влади, до закінчення терміну його дії, з інших підстав, передбачених законодавством.

Пунктом 9 ч. 1 ст.36 КЗпПУ визначено, що підставою припинення трудового договору є підстави, передбачені іншими законами.

Як встановлено судом, Відповідач, видаючи оспорюваний наказ про звільнення Позивача з посади, послався на порушення ним ст.ст. 22, 28 Закону України «Про запобігання корупції» (далі - Закон).

Статтею 22 зазначеного вище Закону, в редакції, яка діяла станом на 27.03.2017р. було передбачено, що особам, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону, забороняється використовувати свої службові повноваження або своє становище та пов'язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі використовувати будь-яке державне чи комунальне майно або кошти в приватних інтересах.

При цьому ст.28 Закону стосується питань запобігання та врегулювання конфлікту інтересів. Зокрема, частиною 1 вказаної статті Закону визначено, що особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов'язані: 1) вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів; 2) повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі - Національне агентство чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно; 3) не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів; 4) вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів.

Згадана стаття Закону містить 7 частин, проте жодна з них не передбачає звільнення керівника у випадку невжиття ним передбачених Законом заходів для запобігання та врегулювання конфлікту інтересів підлеглої йому особи.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що дострокове розірвання Контракту з позивачем та його звільнення з посади здійснено відповідачем на підставі норм Закону (ст.22, ст.28), які не передбачають звільнення, і не містять підстав такого.

При цьому слід зазначити, що за змістом ст.27 Закону, яка регулює обмеження спільної роботи близьких осіб, особи, зазначені у підпунктах "а", "в"-"з" пункту 1 частини першої статті 3 цього Закону, не можуть мати у прямому підпорядкуванні близьких їм осіб або бути прямо підпорядкованими у зв'язку з виконанням повноважень близьким їм особам. У разі виникнення обставин, що порушують вимоги частини першої цієї статті, відповідні особи, близькі їм особи вживають заходів щодо усунення таких обставин у п'ятнадцятиденний строк. Якщо в зазначений строк ці обставини добровільно не усунуто, відповідні особи або близькі їм особи в місячний строк з моменту виникнення обставин підлягають переведенню в установленому порядку на іншу посаду, що виключає пряме підпорядкування. У разі неможливості такого переведення особа, яка перебуває у підпорядкуванні, підлягає звільненню із займаної посади.

Порядок переведення та звільнення особи у зв'язку з наявністю конфлікту інтересів, визначений ст.34 Закону.

Тобто, Законом чітко передбачено, що звільненню із займаної посади підлягає особа, яка перебуває у підпорядкуванні, тобто не позивач, а близька особа.

Як вбачається з тексту Наказу відповідача від 27.03.2017р. про звільнення позивача його близька особа (рідний син) - ОСОБА_5, працював на посаді провідного фахівця в третій особі, директором якої був позивач, з 07.09.2015р. по 06.09.2016р.

Отже, на момент видання відповідачем наказу від 27.03.2017р. про звільнення з посади Позивача, син останнього вже не перебував у підпорядкуванні Позивача і був звільнений.

Питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.172-7 КУпАП вирішувалось Солом'янським районним судом м. Києва у жовтні 2017р. за порушення вимог п.3 ч.1 ст.28 Закону України «Про запобігання корупції» вчинення дії та прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів, а саме: видання наказів від 04.11.2015р. №317-к, від 23.12.2015 №368-к, від 27.01.2016р. №19-к, від 29.03.2016 №88-к, від 25.04.2016р. №113-к про преміювання підлеглих працівників, в тому числі і близької йому особи - сина, що не заперечувалось сторонами, тоді як наказ про звільнення позивача було винесено Відповідачем у березні 2017р за те, що позивачем не повідомлено Держану службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів про наявність у нього реального конфлікту інтересів у зв'язку з прийняттям близької особи (рідного сина) ОСОБА_5 на посаду провідного фахівця - лікаря ветеринарної медицини - бактеріолога лабораторії діагностики захворювань бактеріальної етіології науково-дослідного відділу (працював у період з 07.09.2015р. по 06.09.2016р.), чим порушено вимоги статей 22, 28 Закону України «Про запобігання корупції».

Як встановлено судом, в наказі від 27.03.2017 р. про звільнення позивача, не містилось жодної норми, яка б передбачала підставу звільнення з посади, в тому числі і як вид дисциплінарного стягнення за вчинення корупційного чи пов'язаного з корупцією правопорушення, встановленого у передбачений законом спосіб, а тому посилання представника відповідача на те, що звільнення позивача є дисциплінарним стягненням, застосованим виходячи з положень ст. 65 Закону, суд не приймає до уваги.

Окрім того, жодним компетентним органом не було встановлено, що позивач вчинив саме корупційне правопорушення, на чому наголошував відповідач.

Звільнення позивача здійснено відповідачем без законної підстави, а тому наказ відповідача від 27.03.2017р. №141-к «Про звільнення ОСОБА_1» є незаконним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При ухваленні судом рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, видається наказ про поновлення на роботі та відповідно до п. 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. N 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за N 110, вносяться відповідні зміни до трудової книжки працівника, зокрема, визнається недійсним запис, зроблений відповідно до наказу, визнаного судом незаконним.

Враховуючи те, що як встановлено судом, позивача було звільнено 27.03.2017р. без законної підстави, то він підлягає поновленню на посаді. При цьому судом враховано, що Контракт з позивачем від 30.12.2015р. №4/5015 було укладено на строк з 27.01.2016р. по 26.01.2021р.

З огляду на те, що наказ про звільнення позивача з посади, яким в тому числі вирішено питання про дострокове розірвання контракту №4/2015 та звільнення позивача, є незаконним, а на час вирішення судом трудового спору строк дії Контракту не закінчився, то позивач підлягає поновленню на посаду директора Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи.

Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок) основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку).

Крім того, положеннями розділу ІІІ Порядку передбачені виплати, які підлягають і не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

Згідно із довідкою про доходи позивача, наданою до суду відповідачем, фактична середньоденна заробітна плата позивача з розрахунку двох місяців, які передували звільненню (січень, лютий 2017 року) становила 678,83грн. (а.с.77).

Середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу за період з 27.03.2017р. по день ухвалення судового рішення - 02.10.2018р., становить 678,83грн. * 377 днів (4 - березень 2017р., 19 - квітень 2017р., 20 - травень 2017р., 20 - червень 2017р., 21 - липень 2017р., 22 - серпень 2017р., 21- вересень 2017р., 21 - жовтень 2017р., 22 - листопад 2017р., 20 - грудень 2017р., 21 - січень 2018р., 20 - лютий 2018р., 21 - березень 2018р., 19 - квітень 2018р., 21 - травень 2018р., 20 - червень 2018р., 22 - липень 2018р., 22- серпень 2018р., 20- вересень 2018 р., 1 - жовтень 2018р.), що разом становить 255 918,91грн.

Разом із тим, згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За ч. 2 ст. 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

А тому, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в межах суми заявлених позивачем позовних вимог (а.с.113) в сумі 210437,32 грн. з подальшим вирахуванням із вказаної суми податків та обов'язкових платежів.

Щодо заявленої позивачем позовної вимоги про стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди у розмірі 70 000 грн., то суд приходить до висновку, що дана вимога підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Виходячи з положень ч.1 ст.1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з ч.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої (п.2 ч.2 ст.23 ЦК України).

Позивач у позовній заяві вказував на те, що незаконне звільнення і порушення його прав та гарантій як працівника призвели до значних моральних страждань, втрати впевненості у завтрашньому дні, що призводить до необхідності прикладення ним додаткових зусиль до організації його життя. Він пережив тяжкий психологічний шок у момент, коли дізнався про безпідставне звільнення, перебуває у сумнівах щодо добровільного відновлення його прав, порушених відповідачем, через що постійно відчуває психологічний дискомфорт, а формулювання його звільнення з попереднього місця роботи вплине на можливість його подальшого працевлаштування.

Виходячи з того, що як встановлено судом, звільнення позивача з посади здійснено відповідачем без законної на те підстави, то таке незаконне рішення та пов'язані з ним дії відповідача не могли не завдати моральних страждань позивачу у зв'язку з протиправною поведінкою щодо нього, а тому суд приходить до висновку, що позивачу завдано моральної шкоди.

Визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача на користь Позивача, суд виходить з положень ч.3 ст.23 ЦК України, якою зокрема визначено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, а при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Враховуючи вимоги розумності і справедливості, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 1000,00 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З урахуванням всього наведеного вище, суд приходить до висновку, що позивачем доведено обставини, які мають значення для справи і на які він посилався як на підставу своїх вимог, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню шляхом: визнання незаконним звільнення позивача з посади; визнання незаконним та скасування наказу відповідача №141-к від 27.03.2017р.; поновлення позивача на посаді директора Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи; стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 210437,32 грн. з подальшим вирахуванням із вказаної суми податків та обов'язкових платежів; стягнення з Відповідача на користь позивача 1000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди.

З урахуванням положень ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а також витрати зі сплати судового збору в дохід Державного бюджету України, виходячи із вимог, за які позивача було звільнено від оплати судових витрат.

Таким чином, з відповідача на корись позивача підлягає стягненню сума сплаченого ним судового збору у розмірі - 1920,00 грн.

На підставі ч.1 ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді, оскільки позивач також просив про це у своїй позовній заяві.

Враховуючи викладене та керуючись ст.43 Конституції України, ст.ст. 21, 36, 235, 237-1 КЗпП України, ст. 23, ст.1167 ЦК України, та ст. ст. 12, 76, 81, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 272, 430 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, третя особа Державний науково-дослідний інститут з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди - задовольнити.

Визнати незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади директора Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи.

Визнати незаконним та скасувати наказ Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів № 141-к від 27.03.2017 року «Про звільнення ОСОБА_1».

Поновити ОСОБА_1 на посаді директора Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи.

Стягнути з Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 210437,32 грн. з подальшим вирахуванням із вказаної суми податків та обов'язкових платежів.

Стягнути з Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на користь ОСОБА_1 1000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на користь ОСОБА_1 1920,00 грн. судового збору.

Допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді директора Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду міста Києва шляхом подання апеляційної скарги через Шевченківський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити сторін:

ОСОБА_1: АДРЕСА_1, РНОКПП: НОМЕР_1;

Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів: 01001, м. Київ, вул. Б.Грінченка, 1, ЄДРПОУ 39924774;

Державний науково-дослідний інститут з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи: 03151, м. Київ, вул. Донецька, 30, ЄДРПОУ 00699690.

СУДДЯ М.А. РИБАК

Повний текст рішення суду складено 08.10.2018 року