Рішення № 76993681, 26.09.2018, Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Справа № 359/1427/18

Провадження № 2/359/1363/2018

РІШЕННЯ

Іменем України

26 вересня 2018 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі :

головуючої судді Яковлєвої Л.В.,

при секретарі Івченко В.І.,

за участі позивача ОСОБА_1

провівши відкрите судове засідання у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Київській області, третя особа без самостійних вимог ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої службовою особою органу державної влади, -

встановив:

23 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, яким просить стягнути з Державного казначейства України відшкодування завданої йому моральної шкоди в розмірі 1515 грн. За рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку на користь ОСОБА_1 з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України.

Вимоги обгрунтовано тим, що 27 квітня 2017 року у позивача викрадено суцільно зварений металевий гараж з автомобілем та іншим майном всередині. Гара незаконно було здано на пункт прийому металобрухту ТОВ «Вторметкиїв» за адресою : м. Бориспіль, вул. Запорізька, 14 та знищено. За даним фактом відкрито три кримінальних провадження за ст. 185 (Єдиний реєстр досудових розслідувань (далі по тексту - ЄРДР) № 12017110100001061), 198 (ЄРДР № 42017111100000229) та 396 (ЄРДР № 42017111100000230) КК України. Фактично розслідується лише кримінальне провадження № 12017110100001061 від 10 травня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України.

За наслідком аналізу дій слідчого під час розслідування даних проваджень позивач прийшов до переконання, що службові особи Бориспільського ВП ГУ НП у Київській області покривають злочинну діяльність працівників ТОВ «Вторметкиїв», у звязку з чим 29 листопада 2017 року звернувся до начальника Бориспільського ВП ГУ НП у Київській області, підполковника поліції ОСОБА_2 з клопотанням про проведення службового розслідування по фактам, наведеним в клопотанні.

22 грудня 2017 року ОСОБА_1 отримав відповідь на своє клопотання, яким заступник начальника – начальник слідчого відділу майор поліції ОСОБА_3 повідомив, що кримінальне провадження № 12017110100001061 від 10 травня 2017 року знаходиться на вивченні в Бориспільській місцевій прокуратурі Київської області та після повернення даних матеріалів, його буде вивчено та прийнято рішення про задоволення або відмову у задоволенні клопотання.

Не погодившись з даною відповіддю, ОСОБА_1 повторно 10 січня 2018 року звернувся до начальника Бориспільського ВП ГУ НП у Київській області, підполковника поліції ОСОБА_2 з заявою, якою просив невідкладно вирішити питання про відмову або проведення службового розслідування на підставі належним чином оформленого письмового наказу.

Останнє звернення позивача лишилось без відповіді та належного, на думку ОСОБА_1, реагування, у звязку з чим він вважає, що наведеною бездіяльністю при розгляді та вирішенні питань, наведених у зверненні позивача, останньому завдано моральної шкоди особою органу державної влади. За наслідком наведеного, позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх порушених прав.

Як на нормативне обгрунтування позову ОСОБА_1 посилається на вимоги Закону України «Про звернення громанян» та на ст. 1174 ЦК України.

Позивач до суду зявився, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити. Щодо визначення розміру моральної шкоди зазначив, що є пенсіонером та отримує пенсію у розмірі 1515 грн.. Саме виходячи з цього розміру він визначив розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача, оскільки цей розмір є незначним та не слугуватиме підставою його власного збагачення.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи представник відповідача і третя особа до суду не зявились. Разом з тим, відповідач подав до суду відзив в ппункті 2 прхальної частини якого висловив прохання розгляд справи проводити у відсутність їх представника.

Суд на підставі ст. 223 ЦПК України розгляд справи провів у відсутність вказаних сторін.

Заслухавши надані позивачем обгрунтування та дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно положень ст. 55, 124 Конституції України, кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом свого особистого немайново-го або майнового права та інтересу.

Згідно зістаттею 56 Конституції Україникожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року за № 475/97-ВР передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом.

Відповідно ч. 1 ст. 4 та ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частинами 3, 4 ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч. 1 ст. 81, 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 82 ЦПК України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Судом встановлено та не оспорюється сторонами, що в провадженні Бориспільського ВП ГУ НП у Київській області перебувають три кримінальні провадження, а саме : за ст. 185 КК України внесене до ЄРДР 10 травня 2017 року за № 12017110100001061, за ст. 198 КК України внесене до ЄРДР 04 вересня 2017 року за № 42017111100000229 та ст. 396 КК України внесене до ЄРДР 04 вересня 2017 року за № 42017111100000230. Потерпілим у даних кримінальних провадженнях є ОСОБА_1.

29 листопада 2017 року звернувся до начальника Бориспільського ВП ГУ НП у Київській області, підполковника поліції ОСОБА_2 з клопотанням провести службове розслідування щодо покривання службовими особами Бориспільського ВП ГУ НП у Київській області злочинної діяльності працівників ТОВ «Вторметкиїв». Наведене пітверджується відміткою про вхідну реєстрацію за № Ш-2856 та круглою печаткою Бориспільського ВП ГУ НП у Київській області, проставлених на примірнику клопотання (а.с. 5-8).

22 грудня 2017 року ОСОБА_1 отримав відповідь на своє клопотання, яким заступник начальника – начальник слідчого відділу майор поліції ОСОБА_3 повідомив, що кримінальне провадження № 12017110100001061 від 10 травня 2017 року знаходиться на вивченні в Бориспільській місцевій прокуратурі Київської області та після повернення даних матеріалів, його буде вивчено та прийнято рішення про задоволення або відмову у задоволенні клопотання (а.с. 9).

Не погодившись з даною відповіддю, позивач 10 січня 2018 року повторно звернувся до начальника Бориспільського ВП ГУ НП у Київській області, підполковника поліції ОСОБА_2 з заявою подібного змісту до попередньої, якою просив невідкладно вирішити питання про відмову або проведення службового розслідування на підставі належним чином оформленого письмового наказу. Наведене пітверджується відміткою про вхідну реєстрацію за № 45 та круглою печаткою Бориспільського ВП ГУ НП у Київській області, проставлених на примірнику клопотання (а.с. 10).

Наведені факти в силу вимог ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

На момент звернення з даним позовом до суду позивачу не наданої відповіді на останне звернення від 10 січня 2018 року. Доказів протилежного сторонами суду не надано.

Відповідно ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого само-врядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених ч.2 цієї статті.

Як свідчить тлумачення статті 1176 ЦК України шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розсліду-вання, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності умов для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовує-ться на загальних підставах, тобто на основі загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті1173,1174 ЦК України).

Аналогічний правовий висновок про застосування статей1166, 1167, 1173, 1174, 1176 ЦК України зроблено Верховним Судом України у постанові від 25 травня 2016 року при розгляді справи № 6-440цс16.

Відповідно ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

З позовної заяви вбачається, що позивач просить стягнути з державного бюджету України через Державну казначейську службу України на його користь моральну шкоду в розмірі 1515 грн. 00 коп., завданих внаслідок ненадання начальником Бориспільського ВП ГУ НП у Київській області, підполковником поліції ОСОБА_2 відповіді на останнє звернення ОСОБА_1 від 10 січня 2018 року та не проведення службового розслідування обумовленого в клопотанні.

З цього приводу слід зазначити наступне. Згідно ч. 1, 3 ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.

Громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, відповідно ст. 18 вказаного Закону, серед іншого, має право : особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Статтею 19 Закону України «Про звернення громадян» на органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг покладено, серед іншого, обов'язки об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; у разі визнання заяви чи скарги необгрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи, тощо.

Звернення відповідно ст. 20 цього Закону розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Разом з тим, відповідно ч. 2 ст. 8 Закону України «Про звернення громадян» не підлягають розгляду повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними. Рішення про припинення розгляду такого звернення приймає керівник органу, про що повідомляється особі, яка подала звернення.

Зважаючи на вказане суд приходить висновку, що заява, подана ОСОБА_1 10 січня 2018 року на ім’я начальника Бориспільського ВП ГУ НП у Київській області, підполковника поліції ОСОБА_2, є саме повторною, оскільки на аналогічного змісту заяву позивача від 29 листопада 2017 року йому 22 грудня 2017 року вже було надано відповідь, з якою він не погодився.

Разом з тим, суд вбачає в діях начальника Бориспільського ВП ГУ НП у Київській області, підполковника поліції ОСОБА_2, порушення прав ОСОБА_1, оскільки ОСОБА_2, всупереч вимогам ч. 3 ст. 8 Закону України «Про звернення громадян», не повідомив позивача про припинення розгляду повторного звернення.

За змістом ч. 2 ст. 25 Закону України «Про звернення громадян» громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі визначається судом.

Пунктами 3, 4, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року за № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі по тексту – постанова Пленуму) роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

В пункті 5 наведеної постанови Пленуму також зазначено, що до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають : наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяль-ністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Встановлено, що позивач не надав жодних доказів на підтвердження завдання йому службовою особою Бориспільського ВП ГУ НП у Київській області моральної шкоди.

Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст. 1167, 1174 ЦК України доказуванню підлягають : факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Всупереч наведеному позивачем не надано доказів на підтвердження перенесених ним душевних страждань чи погіршення стану здоров’я, порушення нормальних життєвих зв’язків тощо.

Крім того, в обгрунтування визначення розміру моральної шкоди ОСОБА_1 зазначив, що є пенсіонером та отримує пенсію у розмірі 1515 грн.. Саме виходячи з цього розміру він визначив розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача, оскільки цей розмір є незначним та не слугуватиме підставою його власного збагачення.

Проте, навіть на доведення цих фактів позивачем не надано суду доказів перебування у статусі пенсіонера та отримання пенсійного щомісячного забезпечення саме у розмірі 1515 грн. 00 коп..

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку, що позивачем не доведено та не надано належних доказів, які підтвердили б отримання ОСОБА_1 моральної шкоди, спричиненої службовою особою органу досудового розслідування.

Відповідно вимог ст. 141 ЦПК України суд відносить судові витрати по даній справі на рахунок держави Україна.

Враховуючи наведене та керуючись пункти ст. 19, 55, 56, 124 Конституції України, 3, 4, 5, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року за № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року за № 475/97-ВР, ст. 8,15, 18-20, 25 Закону України «Про звернення громадян», ст. 23, 1176, 1174 Цивільного кодексу України, ст. 4, 5, 12, 13, 141, 81, 82, 89, 263-265, 268, 353, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Київській області, третя особа без самостійних вимог ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої службовою особою органу державної влади, відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги через Бориспільський міськрайонний суд Київської області до Апеляційного суду Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Відповідно пункту 15.5 розділу ХІІІ Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повний текст рішення суду виготовлено 05 жовтня 2018 року.

Суддя Л.В. Яковлєва