Рішення № 76991339, 27.09.2018, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 756/1793/17

Провадження № 2/161/2509/18

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2018 року місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді – Гриня О.М.,

з участю секретаря судовий засідань – ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4 «Факторингова компанія «Вектор плюс»» - ОСОБА_5,

представника Служби у справах дітей Луцької міської ради - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_7 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс»», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8, третя особа без самостійних вимог на стороні позивача: Служба у справах дітей Луцької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 та ОСОБА_9 звернулися в суд із позовом про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора – приватного нотаріуса Київського нотаріального округу ОСОБА_8 від 2 жовтня 2015 року №24993677 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно – квартиру №85, що знаходиться в місті Луцьку по проспекту Грушевського, будинок №18, за ОСОБА_4 «Факторингова компанія «Вектор-Плюс».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що приватним нотаріусом Київського нотаріального округу ОСОБА_8 протиправно було проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно – квартиру №85, що знаходиться в місті Луцьку по проспекту Грушевського, будинок №18, оскільки іпотекодержатель вже використав один із способів звернення стягнення на предмет іпотеки, що підтверджується рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 листопада 2011 року по справі №2-6917/11, тому він не має законних підстав задоволити свої вимоги в позасудовому порядку. Крім того, позивачі посилаються на те, що у квартирі зареєстровані та проживають неповнолітні діти, проте відповідач зазначені факти не перевірила та дозволу органу опіки та піклування на відповідний правочин не отримувала. Також, відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не було враховано положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

З наведених підстав, просили визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора – приватного нотаріуса Київського нотаріального округу ОСОБА_8 від 2 жовтня 2015 року №24993677 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно – квартиру №85, що знаходиться в місті Луцьку по проспекту Грушевського, будинок №18, за ОСОБА_4 «Факторингова компанія «Вектор-Плюс».

Відповідачем ОСОБА_4 «Вектор Плюс» було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позивачем та ПАТ «Сбербанк» було укладено кредитний договір. З метою забезпечення виконання взятих зобов’язань укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір, яким передано в іпотеку нерухоме майно за адресою: 43005, м.Луцьк, проспект Грушевського 18/85. Банк згідно договору факторингу відступив право вимоги за вказаними договорами відповідачу. ОСОБА_4 «Вектор Плюс», обравши позасудовий порядок врегулювання спору, звернуло стягнення на предмет іпотеки на підставі договору, в якому наявне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. Той факт, що сторони домовились про застосування позасудового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, свідчить про те, що вони дійшли згоди про те, що у разі невиконання, або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель набуває права на звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до одного з обраних способів (судовий або позасудовий), передбачених договором. При цьому, наявність чи відсутність домовленості між сторонами взагалі не є обставиною, яка може обмежити державного реєстратора у здійсненні відповідної реєстраційної дії, так як іпотекодержатель має безумовне право набуття права власності на предмет іпотеки. Вказано, що положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», на які посилається позивач, не можуть бути застосовані до даних правовідносин, оскільки ним не надано належного доказу відсутності іншого житла та те, що ні державний реєстратор, ні іпотекодержатель не є посадовими особами, що здійснюють примусове стягнення. Щодо відсутності згоди органу опіки та піклування дітей, відповідач зазначає про те, що в даному випадку нотаріус діє як спеціальний суб’єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора, відповідно його рішення не є правочином у даному випадку, а отже, не потребує попереднього додаткового погодження. Також ОСОБА_4 «Вектор Плюс» вказує на невідповідність обраного позивачем способу захисту своїх прав специфіці правовідносин та говорить про те, що даний спір підлягає до розгляду в порядку адміністративного судочинства. З огляду на вищенаведене просить відмовити у задоволенні позову.

Позивач ОСОБА_2, скориставшись своїм правом, подав до суду відповідь на відзив, в якому зазначає, що вказаний спір не є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, що також підтверджується ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2016 року. Вказує, що поняття мораторію, не передбачає втрату іпотекодержателем права звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання боржником своїх зобов’язань, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати таке майно (відчужувати без згоди власника). В той же час, повторно звертає увагу суду на те, що кредитор уже реалізував своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, згідно рішення Луцького міськрайоннго суду Волинської області від 14.11.2011 року, на виконання якого Першим відділом ДВС м.Луцька ГТУЮ у Волинській області відкрито виконавчі провадження №32308305 та №50091664, проте у зв’язку з мораторієм виконавчі листи були повернуті стягувачу, а звернення стягнення на іпотечне майно фактично відстрочене в часі. Отже, своїми діями ОСОБА_4 «Вектор плюс» двічі застосувало один вид юридичної відповідальності за прострочення виконання зобов’язання. Крім того, 28.10.2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 «Вектор Плюс» було укладено договір № 0201/0708/88-079/10 про припинення зобов’язання переданням відступного. Відповідно до Розділу 4 вказаного договору, який обумовлює відповідальність сторін, ОСОБА_4 «Вектор Плюс» не наділено правом звертати стягнення на предмет іпотеки. Боржник, який прострочив термін передачі відступного, зобов’язаний на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та сплатити інші штрафні санкції. Жодних вимог про сплату коштів за вказаним договором позивач не отримував. Більше того, на виконання умов договору ОСОБА_2 було перераховано 107500,01 грн., що становить понад 80 % від розміру відступного.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та його представник позов підтримали та просили задовольнити.

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 в судове засідання не з’явилась, однак подала до суду заяву про розгляд справи без її участі, в якій з позовом не погоджується та просить відмовити у його задоволенні.

Представник відповідача ОСОБА_4 «Вектор Плюс» проти позову заперечував, з підстав наведених у письмовому відзиві, та просив відмовити у його задоволенні.

Представник Служби у справах дітей Луцької міської ради при вирішенні спору поклалась на думку суду.

Дослідивши подані докази, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 1 липня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі – ВАТ «Сведбанк») та ОСОБА_2, як позичальником, було укладено кредитний договір №0201/0708/88-079, згідно якого банк зобов’язується надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 15 500 доларів США на строк з 1 липня 2008 року по 1 липня 2018 року та на умовах, передбачених у цьому договорі, а позичальник зобов’язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов’язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором (а.с. 10-12).

Також, 1 липня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», як іпотекодержателем, та ОСОБА_2, як іпотекодавцем, та ОСОБА_9, яка є майновим поручителем ОСОБА_2 по зобов’язаннях, передбачених кредитним договором від 1 липня 2008 року №0201/0708/88-079, укладено іпотечний договір за №3217, згідно із яким на забезпечення виконання основного зобов’язання за кредитним договором від 1 липня 2008 року №0201/0708/88-079 іпотекодавець передає в іпотеку належне йому на праві власності майно, а саме: квартиру №85, яка знаходиться у місті Луцьку по проспекту Грушевського, будинок №18. Предмет іпотеки належить іпотекодавцеві на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 19 жовтня 2000 року відділом по приватизації житлового фонду виконавчого комітету Луцької міської ради на підставі її розпорядження від 19 жовтня 2000 року №435-р (а.с. 15-16).

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 листопада 2011 року по справі №2-6917/11, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 1 липня 2008 року №0201/0708/88-079 в розмірі 17 926 доларів США 89 центів та 21 386 грн. 30 коп., що становить в національній валюті згідно курсу НБУ 164 294 грн. 09 коп. – звернуто стягнення на предмет іпотеки: квартиру №85, загальною площею 58, кв.м, що знаходиться по проспекту Грушевського, 18 в місті Луцьку Волинської області, та належить на праві приватної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_9 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 19 жовтня 2000 року відділом по приватизації житлового фонду виконавчого комітету Луцької міської ради на підставі її розпорядження від 19 жовтня 2000 року №435-р. Дане рішення набрало законної сили 9 лютого 2012 року (а.с 17-18).

На виконання рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 листопада 2011 року по справі №2-6917/11, у виконавчому провадженні №32308305 винесено постанови від 20 квітня 2012 року про відкриття виконавчого провадження та від 15 вересня 2014 року про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (наявна встановлена заборона щодо звернення стягнення на майно згідно із Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті») (а.с. 19-21).

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», яке є правонаступником ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_4 «Факторингова компанія «Вектор-Плюс» укладено договір факторингу №15, згідно умов якого ОСОБА_4 «Факторингова компанія «Вектор-Плюс», в тому числі отримало право вимоги ПАТ «Сведбанк» за кредитним договором від 1 липня 2008 року №0201/0708/88-079 (а.с. 22-26).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, ОСОБА_1 реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна від 11 квітня 2016 року №57077344, приватним нотаріусом Київського нотаріального округу ОСОБА_8 2 жовтня 2015 року прийнято рішення №24993677 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно – квартиру №85, що знаходиться в місті Луцьку по проспекту Грушевського, будинок №18, за ОСОБА_4 «Факторингова компанія «Вектор-Плюс». Номер запису про право власності 11445521 (а.с. 28-31).

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 20.05.2106 року (справа № 803/548/16) рішення приватного нотаріуса Київського нотаріального округу ОСОБА_8 від 2 жовтня 2015 року №24993677 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно – квартири №85, за адресою: Волинська область, місто Луцьк, проспект Грушевського, будинок №18, за Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор-Плюс» було визнано протиправним та скасавано (а.с. 32-35). Проте, ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2016 року вказану постанову суду перщої внстанції було скасовано, а провадження у справі закрито (оскільки спір не є публічно-правовим та повинен вирішуватись в порядку ЦПК) (а.с. 36-37).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 року №898-IV (в редакцій, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) іпотека - вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За змістом статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до припинення основного зобов’язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

У разі порушення боржником основного зобов’язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Передбачений розділом V Закону України «Про іпотеку» та частиною восьмою статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» спеціальний примусовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки з метою задоволення вимог іпотекодержателя, застосовується за умови ухвалення судом рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки або вчинення нотаріусом виконавчого напису.

У той самий час, якщо виконавчі дії вчиняються на підставі судового рішення про стягнення заборгованості та за відсутності судового рішення або виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, то вони регулюються загальними нормами Закону України «Про виконавче провадження», а не нормами спеціального Закону України «Про іпотеку».

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 4 лютого 2015 року у справі №6-238цс14, яка в силу частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України є обов’язковою для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Згідно із статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

При цьому, частиною першою статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Згідно із частиною першою статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

З аналізу вищенаведених законодавчих норм вбачається, що Законом України «Про іпотеку» виокремлюється позасудове вирішення питання про звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі договору та вирішення цього питання у судовому порядку, при цьому зі змісту частини першої статті 36 Закону України «Про іпотеку» випливає, що позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, а, отже, застосування засобів позасудового врегулювання після ухвалення судового рішення з цього питання є неможливим.

Судом встановлено, що в іпотечному договорі від 1 липня 2008 року №3217 сторони визначили, що іпотекодержатель має право обирати порядок стягнення на предмет іпотеки.

Водночас, відповідач, приймаючи рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 2 жовтня 2015 року №24993677 щодо реєстрації за ОСОБА_4 «Факторингова компанія «Вектор-Плюс» права власності на квартиру №85, що знаходиться в місті Луцьку по проспекту Грушевського, будинок №18, вищеозначені обставини не врахувала, чим порушила вимоги Закону України «Про іпотеку» та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зокрема, в частині не виконання обов’язку щодо встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року №1952-IV (із змінами та доповненнями) (далі – Закон №1952-IV).

Частиною першою статті 2 Закону №1952-IV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із частиною першою, другою статті 9 Закону №1952-IV, у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб’єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Державній реєстрації, відповідно до частини четвертої статті 15 Закону №1952-IV, підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Частиною першою, дев’ятою статті 15 Закону №1952-IV передбачено, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Відповідно до частини п’ятої статті 3 Закону №1952-IV державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія.

Процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов’язки суб’єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначає Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року №868 (далі – Порядок №868) (чинний на день прийняття оскаржуваного рішення).

Згідно із пунктом 2 Порядку №868 нотаріус проводить державну реєстрацію права власності на нерухоме майно або на об’єкт незавершеного будівництва виключно у випадку вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном.

Таким чином, законодавством не передбачено можливості проведення державної реєстрації речових прав на об’єкт нерухомого майна нотаріусом без вчинення ним нотаріальної дії, пов’язаної із переходом таких прав на об’єкт нерухомості.

Проте, приватним нотаріусом Київського нотаріального округу ОСОБА_8 нотаріальна дія з нерухомим майном не вчинялася. Посвідчення факту виникнення, переходу або припинення права на нерухоме майно не мало місця.

Пунктом 8 Порядку №868 передбачено, що для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові, особі, зазначеній у пункті 1-1 цього Порядку, заяву, форму та вимоги до заповнення якої встановлює Мін’юст.

Пунктом 46 Порядку №868 передбачено, що для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: 1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов’язання, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; 2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження нерухомого майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого відбувається перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно не є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Крім того, суд приймає до уваги ту обставину, що відповідно до пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону: 1) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об’єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об’єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку; 2) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки); 3) кредитна установа не може уступити (продати, передати) заборгованість або борг, визначений у підпункті 1 цього пункту, на користь (у власність) іншої особи.

Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Тому установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) в разі невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати його (відчужувати без згоди власника).

Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що квартира №85, загальною площею 58, кв.м, що знаходиться по проспекту Грушевського, 18 в місті Луцьку Волинської області не може бути примусово стягнута на підставі Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Крім того, 28.10.2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 «Вектор Плюс» було укладено договір № 0201/0708/88-079/10 про припинення зобов’язання переданням відступного (а.с 217- 220). Відповідно до Розділу 4 вказаного договору, який обумовлює відповідальність сторін, ОСОБА_4 «Вектор Плюс» не наділено правом звертати стягнення на предмет іпотеки. Боржник, який прострочив термін передачі відступного, зобов’язаний на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та сплатити інші штрафні санкції. Згідно Розділу 5 після набрання чинності цим договором всі попередні перегновори за ним, листування, попередні договори, протоколи про наміри та будь-які інші усні або письмові домовленості сторін з питань, що так чи інакше стосуються цього договору втрачають юридичну силу, але можуть враховуватись при тлумаченні цього договору. Вимог про сплату коштів за вказаним договором позивач не отримував. На виконання умов договору ОСОБА_2 було перераховано 107500,01 грн., що підьверджується наявними в матеріалах справи копіями квитанцій та платіжних доручень (а.с. 221-227).

Суд також бере до уваги те, що звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідно до ч.3 ст.33 Закону України «Про іпотеку», може здійснюватись як в судовому, так і в позасудовому порядку (на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя) за вибором стягувача. Вказані норми за своїм змістом мають альтернативний характер, відповідно застосуванню підлягає лише один із вказаних способів. Іпотекодержателем, в свою чергу, було здійснено звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, що підтверджується рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 листопада 2011 року по справі №2-6917/11. Відповідно до цього, звернення до нотаріуса та винесення ним рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно в даному випадку розцінюється як повторне застосування одного і того самого виду відповідальності за порушення порядку виконання зобов’язання.

Таким чином, виходячи із системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачів є підставними та підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача, у разі відмови - на позивача.

При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір на загальну суму, згідно квитанції, у розмірі 640 грн., відповідно ці кошти підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 77, 81, 141, ч. 9, 10 ст. 158, 263, 264, 265 ЦПК України, ст. 37 Закону України «Про іпотеку» суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 від 02 жовтня 2015 року № 24993677 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно – квартиру № 85, за адресою: Волинська область, місто Луцьк, проспект Грушевського, будинок № 18, за Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс»».

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 (01054, місто Київ, вулиця Дмитрівська, будинок 33, офіс 2) на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1), понесені ним витрати по сплаті судового збору в сумі 640 (шістсот сорок) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Луцького міськрайонного суду Гринь О.М.

Волинської області