Рішення № 76990369, 20.09.2018, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа №263/16780/17

Провадження № 2 /263/726/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2018 року Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі: головуючого судді Соловйова О.Л., за участю секретаря судових засідань ОСОБА_1, Представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4, розглянувши в порядку загального позовного провадження в судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В позовній заяві зазначив, що відповідно до укладеного договору б/н від 17.09.2008 року ОСОБА_3 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту у сумі 740 грн., який в подальшому було збільшено, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії карти. За умовами договору позичальник зобов’язався повернути банку кредит та проценти по ньому. Свої зобов’язання відповідач за кредитним договором не виконав, внаслідок чого, станом на 30.11.2017 року, утворилася заборгованість в розмірі 60 607 грн. 05 коп., яка складається з заборгованості за тілом кредиту у розмірі 7 188 грн. 14 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 48 106 грн. 67 коп., заборгованості з пені та комісії за користуванням кредитом у розмірі 1 950 грн., штрафу в розмірі 500 грн. (фіксована частина) та штрафу в розмірі 2 862 грн. 24 коп. (процентна складова), яку позивач просив стягнути з відповідача, а також просив стягнути судовий збір в розмірі 1 762 грн.

Представник позивача у судовому засіданні наполягала на задоволенні позовних вимог з підстав, зазначених в позовній заяві та відповіді на відзив відповідача на позовну заяву.

Відповідач та представник відповідача у судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог, на підставах, зазначених у відзиві на позовну заяву. В обґрунтування заперечень посилались на те, що заява ОСОБА_3 про отримання кредитної картки не містить жодних даних та умов кредитного договору. Надана позивачем копія витягу з тарифів та Умов і Правил надання банківських послуг відповідачем підписана не була, та їх оригінали відповідачу не надавались, що суперечить вимогам ч. 4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів». Позивачу не надавалось жодних документів про зміну назви ЗАТ КБ «Приватбанк» на ПАТ КБ «Приватбанк». На момент звернення до суду з позовом строк дії платіжної картки минув, оскільки карта діяла 36 місяців, починаючи з вересня 2008 року, у зв’язку із чим, позивачем пропущено строк позовної давності, який на його думку сплинув у вересні 2011 року, що в свою черго є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Позивачем було в односторонньому порядку змінено процентну ставку за кредитним договором, у зв’язку із чим, відповідач зверталась до суду з позовом про розірвання кредитного договору, та рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 08.12.2016 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено, та у зв’язку із скрутним матеріальним становищем та неможливістю сплатити судовий збір, зазначене рішення відповідачем не оскаржувалось. Позивач неправильно обрахував відсотки за кредитним договором, які повинні були обраховуватись згідно облікової ставки НБУ, у зв’язку із чим, наданий позивачем розрахунок заборгованості не є належним доказом, та не може прийматись судом. Крім цього, позивач неправомірно нарахував відповідачу штрафні санкції в порушення вимог Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції». Також, згідно інформації з ЄІС «Реєстр позичальників» відповідач не має простроченої заборгованості перед банками України.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що 17.09.2008 року банк уклав з ОСОБА_3 договір б/н, на підставі якого остання, ознайомившись з Умовами та Правилами надання банківських послуг та підписавши анкету-заявку про приєднання до них, отримала кредитну карту зі встановленим кредитним лімітом у розмірі 740 грн., який в подальшому було збільшено, та зі сплатою відсотків на суму залишку заборгованості за кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідач умови повернення кредиту належним чином не виконував, у зв’язку з чим, станом на 31.11.2017 року, утворилася заборгованість в розмірі 60 607 грн. 05 коп., яка складається з заборгованості за тілом кредиту у розмірі 7 188 грн. 14 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 48 106 грн. 67 коп., заборгованості з пені та комісії за користуванням кредитом у розмірі 1 950 грн., штрафу в розмірі 500 грн. (фіксована частина) та штрафу в розмірі 2 862 грн. 24 коп. (процентна складова).

Згідно ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановленi однiєю iз сторiн у формулярах або iнших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цiлому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

З копії анкети-заяви від 17.09.2008 року, підписаної ОСОБА_3 вбачається, що відповідач висловила свою згоду про укладення договору шляхом отримання кредитної картки “Універсальна”. Крім цього підтвердила своїм підписом згоду з тим, що заява, разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та Банком Договір про надання банківських послуг. Факт ознайомлення з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які були надані позивачем у письмовому вигляді, також підтверджується відповідним підписом відповідача.

Зазначені обставини спростовують доводи відповідача, щодо не ознайомлення з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, та відповідно не можливістю вважати їх складовою частиною укладеного договору.

Посилання відповідача на вимоги ч. 4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» суд також не бере до уваги, оскільки зазначена норма передбачає процедуру укладення договору про надання споживчого кредиту, а грошові кошти відповідачу надавалися у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, що не підпадає під поняття споживчого кредиту.

Стосовно посилання відповідача на пропуск позивачем позовної давності при зверненні до суду з позовом, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін (ч.1 ст. 259 ЦК України).

Статтею 261 ЦК України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Як вбачається з довідки № 30.1.0.0/2-2017219/496 від 10.05.2018 року, відповідач в рамках кредитного договору б/н від 17.09.2008 року, отримувала та перевипускала кредитні картки № 4149437323038560, 4149437408578563 та 5457082230447984, строк дії останньої до останнього дня вересня 2017 року.

Крім цього, згідно ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

З наданою позивачем виписки по рахунку вбачається, що останній раз відповідачем погашення заборгованості здійснювалось 24.05.2016 року.

Оскільки позивач звернувся до суду з позовом 24.12.2017 року, з урахуванням зазначених вище обставин, суд не вбачає пропуску позивачем строку позовної давності.

Щодо посилання відповідача на факт зміни позивачем кредитного ліміту, та відповідно порушення умов кредитного договору, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка може бути фіксованою або змінною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Під час укладення кредитного договору діяла процентна ставка по кредиту в розмірі 3 в місяць або 36 % на рік. Далі процентна ставка була змінена, що підтверджується наказами банку.

Зазначені зміни повністю узгоджуються з Умовами та правилами надання банківських послуг.

Зокрема, згідно до п. 1.1.3.2.3 Умов та правил надання банківських послуг передбачена можливість зміни Тарифів та інших невід`ємних частин Договору.

Крім цього, зазначені обставини були предметом судового розгляду, та рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 08.12.2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ПАТ КБ «Приватбанк» про розірвання кредитного договору, було відмовлено. Зазначене рішення набрало законної сили.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на істотне порушення умов договору з боку позивача.

Відповідно до ч.1. ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ч 1. ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, відповідно до ст. 1048 ЦК України, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.1. ст. 624 ЦК України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Згідно положень статті 549 ЦК України пеня і штраф є різновидами неустойки, як юридичної відповідальності.

Як передбачено Умовами та Правилами надання банківських послуг, позичальник зобов’язаний погасити заборгованість по кредиту, процентам за його використання а також сплатити комісії на умовах, передбачених цим договором.

З урахуванням викладених обставин та з оглядом на порушення відповідачем умов кредитного договору та взятих на себе зобов’язань, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з неї заборгованості за тілом кредиту у розмірі 296 грн. 45 коп. та заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 27 133 грн. 38 коп.

Суд також не бере до уваги посилання відповідача на відсутність відомостей у ЄІС «Реєстр позичальників» про наявність у відповідача заборгованості перед банками України, оскільки наявність такої заборгованості встановлено судовим рішенням.

Розглядаючи посилання відповідача на неправомірне нарахував позивачем штрафних санкцій в порушення вимог Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», суд виходить з наступного.

Згідно зі ст. 2 Закону України № 1669-VІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 року на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам-підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку де проводилась антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов’язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов’язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

На виконання цього Закону 30 жовтня 2014 року Кабінет Міністрів України прийняв Розпорядження №1053-р, яким було затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Згідно з п. 20 ч. 1 цього Розпорядження м. Маріуполь Донецької області входить до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Проте, 05 листопада 2014 року Кабінет Міністрів України прийняв Розпорядження №1079-р про зупинення дії Розпорядження від 30 жовтня 2014 року № 1053-р, яке в подальшому постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 09 лютого 2015 року було визнано не чинним (справа № 826/18330/14).

Відповідно до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року №1275-р, яким визнано такими, що втратили чинність розпорядження №1053-р від 30.10.2014 року та №1079-р від 05.11.2014 року, місто Маріуполь Донецької області відноситься до населеного пункту, на території якого здійснювалася антитерористична операція.

Крім того, згідно зі ст. 1 Закону України «Про боротьбу із тероризмом» район проведення антитерористичної операції – це визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

Згідно з наказом керівника Антитерористичного центру при СБУ від 07 жовтня 2014 року №33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» районами проведення АТО визначені всі населені пункти Донецької та Луганської області (без виключень).

Національний банк України своїми листами від 13 жовтня 2014 року № 47-411/58939 та від 05 листопада 2014 року № 18-112/64483 наголошував банкам України про неухильне дотримання вимог Закону України № 1669-VІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року щодо не нарахування пені та штрафів за договорами кредиту під час антитерористичної операції.

Як проголошено в ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи.

Згідно зі ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

У п. 3.4. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 ЦПК України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 (Справа N 1-10/2004)) зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об’єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.

Як вбачається зі справи, позивач просить стягнути з відповідача пеню та штрафи, що нараховані у період з 04.09.2014 року станом на 30.11.2017 року, тобто в період дії ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Згідно з матеріалами справи відповідач ОСОБА_3 зареєстрована та проживає на території міста Маріуполя.

Отже, враховуючи те, що відповідач є громадянином України, яка зареєстрована та постійно проживає в населеному пункті, де проводилась антитерористична операція, на підставі ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», штрафні санкції за укладеним з ним кредитним договором нараховувати заборонено, а тому позов банку в частині стягнення пені у розмірі 4 300 грн., штрафу в розмірі 500 грн. (фіксована частина) та штрафу в розмірі 1 586 грн. 49 коп. (процентна складова), задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду позивачем був сплачений судовий збір у сумі 1600,00 грн., а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати за сплату судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (позовні вимоги, які підлягають задоволенню: 55 294,81 грн. *100% : 60 607,05 грн. ціни позову = 91,24 %), тобто 91,24 % від ціни позову (91,24 % *1600,00 грн. :100%), що складає 1459,84 грн.

На підставі ст.ст. 256, 257, 261, 264, 549, 624, 634, 1046, 1048, 1050, 1054, 1056-1 керуючись ст.12-13, 81, 82, 141, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 17.09.2008 за тілом кредиту у розмірі 7 188,14 грн., заборгованість за відсотками за користування кредитом у розмірі 48 106,67 грн., судовий збір у розмірі 1607,65 грн., а всього стягнути 56 902 (п’ятдесят шість тисяч дев’яноста дві) грн. 46 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до апеляційного суду Донецької області у 30-денний строк з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Із повним текстом рішення суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості про сторін у справі:

Позивач: Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, юридична адреса: вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, 01001, адреса для листування: вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпро, 49094.

Представник позивача: ОСОБА_2, зареєстрована за адресою: вл. ПарашутнаАДРЕСА_1, місто Маріуполь Донецької області, діє на підставі довіреності № 6624-К-О від 18.05.2017 року

Відповідач: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Представник відповідача: ОСОБА_4, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 3107 від 10.12.2008 року, діє на підставі доручення Маріупольського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 27.03.2018 року № 0502-005417-02.

Суддя О.Л. Соловйов