Рішення № 76989836, 05.10.2018, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/5681/18

Провадження № 2/219/3108/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2018 року м. Бахмут

Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Конопленко О.С.

за участю секретаря судового засідання Троян Л.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі м. Бахмут Донецької області у спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Донецького обласного управління акціонерного товариства «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

01 червня 2018 року позивач в особі представника за довіреністю ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідно до кредитного договору № 175 від 20 листопада 2007 року відповідач отримав кредит у розмірі 27000 доларів США зі сплатою 14% річних за користування кредитом із кінцевим терміном повернення 19 листопада 2010 року. Пунктом 1.6 кредитного договору № 175 передбачено, що відповідач зобов’язаний здійснювати погашення кредиту рівними частинами в сумі 750 доларів США до 30 (31) числа кожного місяця, починаючи з наступного місяця після видачі кредиту, шляхом внесення готівки до каси банку або шляхом безготівкових перерахувань. У зв’язку з порушенням відповідачем своїх зобов’язань позивач в квітні 2009 року звернувся до Артемівського міськрайонного суду Донецької області з позовом до відповідача про розірвання договору та стягнення заборгованості за кредитним договором. 29 травня 2009 року Артемівським міськрайонним судом Донецької області було ухвалено рішення на користь позивача, яким було розірвано кредитний договір № 175 від 20 листопада 2007 року з 29 травня 2009 року та стягнуто зі ОСОБА_1 заборгованість станом на 30 квітня 2009 року в сумі 146607,79 гривень, з яких 138600 гривень – заборгованість за кредитом, 4731,44 гривень – заборгованість за відсотками, 3276,35 гривень – пеня. Станом на дату звернення до суду офіційний курс НБУ на 30 квітня 2009 року становив 7,7000 гривень за купівлю 1 долара США. Оскільки рішенням суду від 29 травня 2009 року по справі № 2-3962-2009 було стягнуто заборгованість станом на 30 квітня 2009 року у гривневому еквіваленті, то на теперішній час заборгованість відповідача збільшилася у вигляді недоотриманих доходів. Вказане рішення суду не виконується з 2009 року по теперішній час. За офіційним курсом НБУ станом на 04 травня 2018 року борг у розмірі 146607,79 гривень становить 5597,54 доларів США. Загальна сума заборгованості відповідача, що обліковується на рахунках, відкритих в АТ «Ощадбанк» на його ім’я, станом на 04 травня 2018 року за вказаним договором складає 18863,17 доларів США, а саме: 18093,31 доларів США – заборгованість за основним боргом; 720,87 доларів США – заборгованість за нарахованими відсотками; 48,99 доларів США – пеня. Враховуючи те, що рішенням суду від 29 травня 2009 року по справі № 2-3962-2009 було стягнуто заборгованість в сумі 146607,79 гривень (станом на 04 травня 2018 року відповідає 5597,54 доларів США) заборгованість відповідача станом на 04 травня 2018 року становить 13265,63 доларів США, що відповідно до курсу валют до української гривні, встановленого Національним банком України станом на 04 травня 2018 року, відповідає 347446,35 гривень. Просить стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитом у розмірі 13265,63 доларів США та витрати по сплаті судового збору в розмірі 5211,66 гривень.

Заочним рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 08 серпня 2018 року задоволено позов Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Донецького обласного управління акціонерного товариства «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено повністю, у зв’язку з чим підлягає стягненню з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 175 від 20 листопада 2007 року в розмірі 13265 (тринадцять тисяч двісті шістдесят п’ять) доларів США 63 центи, з конвертацією цієї суми в національну валюту України гривню на день здійснення платежу, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 5211 (п’ять тисяч двісті одинадцять) гривень 66 копійок (а.с. 53-54).

Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 18 вересня 2018 року скасовано заочне рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 08 серпня 2018 року по цивільній справі за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Донецького обласного управління акціонерного товариства «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та призначено справу до судового засідання за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 09 годину 30 хвилин 05 жовтня 2018 року.

25 вересня 2018 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що відповідач позовні вимоги не визнає та просить у їх задоволені відмовити з тих підстав, що сам по собі факт зростання курсу іноземної валюти – долара США, і відповідного знецінення національної валюти – гривні не може бути підставою для задоволення повторного позову. Згідно Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 12 листопада 2003 року № 496 (чинне до 01 серпня 2018 року), офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долара США, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату. Згідно Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів і розрахунку довідкового значення курсу гривні до долара США, що затверджене Постановою НБУ від 19 липня 2018 року № 80 «Про деякі питання встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та внесення змін до Класифікатора іноземних валют та банківських металів», офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів установлюється щоденно – для конвертованих валют, які широко використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями. Курси іноземної валюти не є постійно встановленою величиною, його показники змінюються практично щохвилини, встановлюється середньо збільшений або зменшений добовий курс на мирових фінансових ринках та валютних біржах. Тобто, цілком очевидно, що курс долара США не залежить від волі відповідача ОСОБА_1, з огляду на що немає причинного зв’язку між невиконанням ОСОБА_1 заочного рішення № 2-3962-2009 та зростанням курсу долара США і відповідним знеціненням національної валюти, внаслідок чого, за версією позивача, йому заподіяні збитки. Позивачем не надано суду бухгалтерських документів та розрахунку очікуваного приросту в майні з врахуванням постійних та перемінних витрат, відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318. Повторний позов, поданий до суду 01 червня 2018 року, та додані до нього документи не містять жодних відомостей про заходи, вжиті позивачем щодо одержання присудженого заочним рішенням № 2-3962-2009 на його користь боргу за кредитним договором № 175 від 20 листопада 2007 року у сумі 146607,79 грн. Якщо позивач не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується. Пред’явивши 27 квітня 2009 року первісний позов до відповідача про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за його користування, позивач відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України та п. 2.2 Кредитного договору № 175 від 20 листопада 2007 року змінив строк та спосіб виконання боргових зобов’язань за договором, а саме: з окремих зобов’язань по внесенню щомісячних платежів на одне зобов’язання достроково виконати боргове зобов’язання в цілому, шляхом погашення однією сумою, й був зобов’язаний пред’явити новий позов до боржника протягом трьох років від дати пред’явлення первісного позову. При цьому, не можна прийняти до уваги положення п. 8.1 Кредитного договору № 175 від 20 листопада 2007 року, відповідно до якого договір діє до повного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором , тому що дані положення не є умовою про збільшення позовної давності, оскільки остання за своєю правовою природою є певним періодом у часі, який починається від конкретного дня і спиває також у певний момент часу. У даному випадку строк позовної давності (після його переривання) починає свій перебіг наступного дня після пред’явлення позову, а саме з 28 квітня 2009 року і відповідно спливає 29 квітня 2012 року. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб’єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов’язаної особи. Зі спливом позовної давності кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов’язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду – захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов’язку. З огляду на викладене, відповідач просить суд застосувати строк позовної давності, який сплив 29 квітня 2012 року, з наслідками, передбаченими ч. 4 ст. 267 ЦК України, і відмовити позивачу у задоволені позову в повному обсязі.

До судового засідання представник позивача ОСОБА_3 не з’явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином: у відповідності до частини 6 статті 128 ЦПК України – шляхом направлення судової повістки із розпискою рекомендованим листом з повідомленням на адресу, зазначену позивачем у позовній заяві. В матеріалах справи наявна заява, у якій представник позивача ОСОБА_3 просить справу розглядати без її участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі (а.с. 40).

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справ повідомлявся належним чином у відповідності до пункту 2 частини 7 статті 128 ЦПК України шляхом направлення судової повістки рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою його міста проживання, зареєстрованою у встановленому законом порядку, а також у відповідності до частини 6 зазначеної статті – шляхом вручення судової повістки безпосередньо у суді його представнику ОСОБА_4 У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що просить розглянути справу у його відсутність та відсутність його представника ОСОБА_4

У зв'язку з неявкою сторін та у відповідності до частини 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, приходить до висновку, що позовна заява не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судом, відповідно до кредитного договору № 175 від 20 листопада 2007 року, ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 27000 доларів США зі сплатою 14% річних за користування кредитом із кінцевим терміном повернення 19 листопада 2010 року. Пунктом 1.6 кредитного договору № 175 передбачено, що відповідач зобов’язаний здійснювати погашення кредиту рівними частинами в сумі 750 доларів США до 30 (31) числа кожного місяця, починаючи з наступного місяця після видачі кредиту, шляхом внесення готівки до каси банку або шляхом безготівкових перерахувань з рахунків, відкритих в ВАТ «Ощадбанк». Останнє погашення кредиту здійснюється позичальником не пізніше 19 листопада 2010 року (а.с. 6-8).

Банк зі свого боку виконав свої зобов’язання та надавав відповідачу грошові кошти у розмірі 27000 доларів США, проте останній свої зобов’язання з повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом не виконав.

Згідно рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 29 травня 2009 року по цивільній справі № 2-3962-2009 договір № 175 від 20 листопада 2007 року укладений між ВАТ «Державний Ощадний банк України» в особі філії – Артемівського відділення № 21 та ОСОБА_1 про надання кредиту в сумі 136350 грн. вважається розірваним з 29 травня 2009 року, стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ВАТ «Державний Ощадний банк України» заборгованість станом на 30 квітня 2009 року в сумі 146607,79 гривень, з яких 138600 гривень – заборгованість за кредитом, 4731,44 гривень – заборгованість за відсотками, 3276,35 гривень – пеня, вказане рішення 11 червня 2009 року набрало законної сили (а.с. 11, 18-29).

За офіційним курсом НБУ станом на 04 травня 2018 року борг у розмірі 146607,79 гривень становить 5597,54 доларів США.

З розрахунку заборгованості за договором № 175 від 20 листопада 2007 року вбачається, що відповідач ОСОБА_1 станом на 04 травня 2018 року має заборгованість за кредитом у розмірі 18863,17 доларів США, а саме: 18093,31 доларів США – заборгованість за основним боргом; 720,87 доларів США – заборгованість за нарахованими відсотками; 48,99 доларів США – пеня (а.с. 15).

Враховуючи те, що рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 29 травня 2009 року по справі № 2-3962-2009 було стягнуто заборгованість в сумі 146607,79 гривень, яка станом на 04 травня 2018 року відповідає 5597,54 доларів США, заборгованість відповідача станом на 04 травня 2018 року становить 13265,63 доларів США, що відповідно до курсу валют до української гривні, встановленого Національним банком України станом на 04 травня 2018 року, відповідає 347446,35 гривень.

Згідно постанови про відкриття виконавчого провадження серії ВП № 13930527 від 27 липня 2009 року відкрито виконавче провадження по виконавчому листу № 2-3962, виданому 29 травня 2009 року Артемівським міськрайонним судом Донецької області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Державний Ощадний банк України» заборгованості в сумі 146607,79 гривень, з яких: 138600 гривень борг за кредитом, 4731,44 гривень сума боргу за відсотками, 3276,35 гривень сума пені, також сплачений судовий збір в сумі 1146,08 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення слухання справи в сумі 30 гривень (а.с. 83).

Відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження серії ВП № 56720408 від 09 липня 2018 року відкрито виконавче провадження по виконавчому листу № 2-3962, виданому 08 липня 2009 року Артемівським міськрайонним судом Донецької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ДОБУ» заборгованість в сумі 147783,87 гривень (а.с. 84).

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України (далі за текстом – ЦК України) за кредитним договором банк чи інша фінансова установа зобов’язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства у строк, встановлений договором. Боржник зобов’язаний виконати своє зобов’язання, а кредитор – прийняти виконання особисто, якщо інше не передбачено договором або законом.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Споживчий кредит – це кошти що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

За ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Відповідно ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

Відповідно ст. 256 ЦК України, позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Якщо вимоги позивача є обґрунтованими, але строк, встановлений ст. 261 ЦК України пропущено без поважних причин, суд також відмовляє у позові, але вже з інших мотивів: у зв'язку з пропуском встановленого строку.

Статтею 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку. Позовна давність переривається у разі пред’явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року роз’яснено щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 ст.1 ст. 11, ч. 8 ст. 18, ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв’язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України, а саме: у п. 3.2 вказаного рішення одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у п. 3 ст. 3 Цивільного Кодексу України.

Разом з тим, зазначена свобода є обмеженою – межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності.

Конституційний Суд вважає, що держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг.

Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної асамблеї Ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, зокрема, передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача.

Згідно ч. 3, 4, 5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Враховуючи положення пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв’язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі.

Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовується й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи).

Згідно роз'яснень, які містяться у п. 31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, тощо).

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України 20 листопада 2013 року у справі про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2013 року, сплив позовної давності є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Якщо суд визнає поважним причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України). У справі, рішення в якій переглядається, касаційним судом правильно застосовано ст. 257 ЦК України та п.7 ч.11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», що відповідно до ч.1 ст. 360-5 ЦПК України є підставою для відмови у задоволені заяви.

Аналогічна позиція щодо застосування строків позовної давності висловлена і в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року по цивільній справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за касаційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк» на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 25 вересня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 16 грудня 2015 року.

Згідно з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України 09 листопада 2016 року у справі про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2016 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 02 липня 2015 року, за змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто, позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи. Якщо виконання зобов’язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Відповідно правової позиці, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 07 червня 2017 року у справі № 6-298цс17, згідно до положень статей 256, 257 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України. Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок. Тобто новий строк позовної давності (після його переривання) починає свій перебіг наступного дня після пред’явлення позову. Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Такі ж самі висновки наявні і у Постанові Великої палати Верховного суду від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10 цс 18), де Верховний суд зазначив ще й те, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі за текстом – Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32). ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)).

Таким чином, оскільки споживчим договором визначено кінцевий термін повернення кредиту, а саме 19 листопада 2010 року включно, а вказаний договір, в свою чергу, рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 29 травня 2009 року розірваний, внаслідок чого на підставі зазначеного рішення суду підлягає стягненню зі ОСОБА_1 на користь ВАТ «Державний Ощадний банк України» заборгованість станом на 30 квітня 2009 року в сумі 146607,79 гривень, то з врахуванням вищевказаної правової позиції, частини 3 статті 264 ЦК України та статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок. Тобто новий строк позовної давності (після його переривання) починає свій перебіг наступного дня після пред’явлення позову – 28 квітня 2009 року.

При цьому, позовну заяву, про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 175 від 20 листопада 2007 року в розмірі 13265 (тринадцять тисяч двісті шістдесят п’ять) доларів США 63 центи, з конвертацією цієї суми в національну валюту України гривню на день здійснення платежу, отримано судом 01 червня 2018 року. З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що з часу наступного дня після пред’явлення позову – 28 квітня 2009 року до часу звернення із вказаним позовом до суду – 01 червня 2018 року – сплив строк загальної позовної давності – 3 (три) роки. При цьому суд вважає доцільним зауважити, що сторони не укладали у письмовій формі договір про збільшення позовної давності, як того вимагає ч. 1 ст. 259 ЦК України.

Також слід зазначити, що встановлення строків звернення до суду законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасної реалізації ними права на судовий захист. Інститут строків в цивільному процесі стимулює учасників цивільного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини набувають ознаки стабільності.

До того ж, суд зазначає, що практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (наприклад, рішення у справах «Девеер проти Бельгії», «Голдер проти Сполученого Королівства»).

Вирішуючи питання про поважність причин пропуску позивачем строку на звернення до суду із даними вимогами, суд враховує принцип верховенства права та судову практику Європейського Суду з прав людини, який у своїх рішеннях зазначає, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватись з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (рішення у справі «Ілхан проти Туреччини»).

Позивачем в установленому законом порядку не заявлено клопотання про поновлення строків звернення до суду та не доведено поважність причин пропуску позовної давності. Поважними причинами за чинним законодавством визнаються обставини, які є об’єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається з позовною заявою, та пов’язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду за захистом порушеного права.

Відповідачем було надано суду заяву про застосування строків позовної давності до позовних вимог у зв’язку з їх спливом.

Під час розгляду справи судом були створені всі необхідні умови для всебічного та повного дослідження обставин справи, сторонам було надано всі можливості для заявлення необхідних клопотань та надання доказів, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно статті 12 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи та витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (ч. 5 ст. 81 ЦПК України).

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що суд зобов’язаний застосувати сплив строку позовної давності, а тому не знаходить законних підстав для задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Донецького обласного управління акціонерного товариства «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, з огляду на що в їх задоволені слід відмовити за спливом позовної давності.

Оскільки у задоволені позовних вимог відмовлено, суд відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України не стягує з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати, а залишає їх за позивачем.

Керуючись статтями 251, 253, 256, 257, 259, 261, 264, 267, 526, 527, 530, 1049, 1054 Цивільного кодексу України, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 12, 81, 82, 141, 259, 264-265, 268, 280-284, 356 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

Відмовити у задоволені позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Донецького обласного управління акціонерного товариства «Ощадбанк», місцезнаходження якого: 84302, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Сіверська, буд. 51, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 09334702, до ОСОБА_1, місце проживання якого: 84511, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1, про стягнення заборгованості за кредитним договором № 175 від 20 листопада 2007 року в розмірі 13265 (тринадцять тисяч двісті шістдесят п’ять) доларів США 63 центи, з конвертацією цієї суми в національну валюту України гривню на день здійснення платежу, та стягненні зі ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Донецького обласного управління акціонерного товариства «Ощадбанк», витрат по сплаті судового збору у розмірі 5211 (п’ять тисяч двісті одинадцять) гривень 66 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Донецького апеляційного суду через Артемівський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя О.С.Конопленко