Постанова № 76988812, 04.10.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2018 р. м. ХарківСправа № 643/11328/17Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Чалого І.С.

суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

за участю секретаря судового засідання - Струкової Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Московського районного суду м. Харкова від 09.10.2017р. (суддя Харченко А.М., повний текст складено 09.10.2017 р., м. Харків) по справі № 643/11328/17 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м.Харкова про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1) звернулася до Московського районного суду м. Харкова з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова, в якому просить визнати протиправними дії (в частині припинення виплати пенсії) відповідача та визнати протиправною його ж бездіяльність в частині невиплати їй пенсії з березня 2016 року; зобов'язати відповідача поновити їй нарахування та виплату пенсії за віком та сплати заборгованості за період, починаючи з березня 2016 року; звернути постанову до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць; зобов'язати відповідача у встановлений судом строк подати до суду звіт про виконання судового рішення.

Постановою Московського районного суду м. Харкова від 09.10.2017 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивачка вказала, що суд першої інстанції взагалі не дослідив якими нормами права регулюються спірні відносини, не вивчив аргументи та докази позивача, не надав їм належної оцінки, і по суті підмінив предмет спору.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вказав, що позивачка не скористалася законним правом у визначеному законом порядку на звернення до Управління з метою поновлення пенсії, рахунок у ПАТ "Ощадбанк" не відкривала. Звертаючись до суду, позивачка бажає уникнути передбаченого законодавством контролю за фактом її можливого повернення на окуповану територію.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року провадження у справі було зупинено до набрання чинності рішення Верховного Суду у зразковій справі №805/402/18. Ухвалою суду від 19 вересня 2018 року поновлено провадження у справі та призначено до апеляційного розгляду на 04.10.2018.

У судове засідання суду апеляційної інстанції учасники справи не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, відповідно до ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що у зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції у смт. Білоріченський Лутугинського району Луганської області позивач була вимушена покинути своє постійне місце проживання та переїхати до Московського району м. Харкова (АДРЕСА_1)

Згідно довідки від 26.02.2015 № 6330010297, виданої Управлінням праці та соціального захисту населення Адміністрації Московського району Харківської міської ради, позивач була взята на облік, як внутрішньо переміщена особа.

Позивач перебувала на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова та отримувала пенсію за віком згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплата якої здійснювалася на поточний рахунок, відкритий в ГРУ Приватбанк.

З 01.03.2016 Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова припинило виплату пенсії ОСОБА_1

Вмотивоване рішення про припинення виплати пенсії в матеріалах справи відсутнє, відповідачем не надано.

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивачка звернулася до суду за захистом своїх порушених прав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не скористалася законним правом у визначеному законом порядку на звернення до Управління з метою поновлення пенсії, соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, не оскаржувала рішення про скасування виплати пенсії, а тому дії відповідача щодо зупинення виплати позивачу пенсії є правомірними та такими, що відповідають вимогам діючого законодавства України.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

З 22.11.2014 набрав чинності Закон України від 20.10.2014 № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (Закон № 1706-VII), яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Згідно статті 1 Закону № 1706 -VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Статтею 12 Закону № 1706-VII визначені підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб. Абзац сьомий частини першої статті 12 цього Закону передбачає, що рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення.

Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб відомості про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Згідно зі статтею 14 Закону № 1706-VII (Заборона дискримінації) внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

З урахуванням наведених норм, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи. Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Як встановлено з матеріалів справи, позивачка у встановленому порядку була взята на облік як внутрішньо переміщена особа та отримувала пенсію за віком.

Проте, фактично підставою для припинення позивачу виплати пенсії слугувало припущення відповідача про повернення позивачки до покинутого місця постійного проживання та не відкриття рахунку в ПАТ "Державний ощадний банк України". При цьому, в матеріалах справи відсутні докази скасування вказаної вище довідки, а також рішення відповідача у письмовій формі про припинення виплати пенсії ОСОБА_1

Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції, що припинення такої виплати та відмова у виплаті пенсії позивачу є законною, виходячи з такого.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV.

Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Таким чином, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Отже, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 Закону № 1058-IV.

Водночас, Законом № 1058-IV не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як відсутність особи за її фактичним місцем проживання, не відкриття рахунку в іншому уповноваженому банку, а тому припинення відповідачем виплати пенсії позивачці з 01.03.2016 було здійснено не у спосіб передбачений Законом №1058- IV, що свідчить про протиправність дій відповідача.

При цьому, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо застосування до даних правовідносин Постанови Кабінету Міністрів України №365 від 8 червня 2016 року "Про деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", а також про те, відповідач діяв в межах Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", оскільки Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-VI має вищу юридичну силу аніж положення Постанови КМ України №365 від 8 червня 2016 року та Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", а тому застосуванню судом підлягають норми Закону 1058-VI.

Отже, з наведеного вбачається, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом, але жоден з таких випадків управлінням не застосований та не доведений.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (див. цитату у п. 25 цього рішення).

У цих рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Припиняючи нарахування та виплату позивачці пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивачки на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. А в даному випадку втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії є таким, що не ґрунтується на Законі, тому право позивачки на мирне володіння своїм майном було порушено.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідачем безпідставно було припинено позивачу виплату пенсії з 01.03.2016, чим порушено гарантоване Конституцією України право позивача на пенсійне забезпечення, а відтак, позовні вимоги про визнання протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачці пенсії за віком з 01.03.2016, зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії за віком та сплати заборгованості за період, починаючи з 01 березня 2016 року, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність достатніх правових підстав для задоволення позову.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки позивачка звернулася до суду з позовом про поновлення виплати пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, однак було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення.

Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 у зразковій справі № 805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18, набрало законної сили 04.09.2018), висновок якого суд апеляційної інстанції враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 3 статті 291 КАС України).

Щодо висновку суду, яким підтримано доводи відповідача про необхідність відкриття рахунку в ПАТ "Ощадбанк", суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" починаючи з 01 липня 2016 р. виплата соціальних виплат за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, що призначені внутрішньо переміщеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України(абз. 4 п. 1 Порядку № 637).

Аналогічні вимоги містить також і п. 6 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх поточні рахунки у банках, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1596 (зі змінами та доповненнями),

Таким чином, колегія суддів зазначає, що починаючи з 01 липня 2016 року виплата соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюється виключно через установи ПАТ "Державний ощадний банк України", що свідчить про те, що без відкриття позивачем рахунку ПАТ "Державний ощадний банк України", у відповідача відсутні правові підстави для виплати пенсії з 01.07.2016.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що пенсію позивачці відповідач перестав нарахувати з 01 березня 2016 року, тобто до внесення змін у Постанову № 637, а тому на той час позивачка мала право на отримання пенсії в будь-якій банківській установі.

Крім того, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для покладення на відповідача обов'язку подати звіт про виконання судового рішення в порядку, передбаченому ст. 382 КАС України.

Зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.

Разом з тим, позивачкою не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання судового рішення, судова колегія дійшла висновку, що підстави зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення відсутні.

Відповідно п. 2 ч.1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нового про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, п. 2 ч.1 ст. 315, 317, 321, 322, 325, 326 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково .

Постанову Московського районного суду м. Харкова від 09.10.2017 по справі № 643/11328/17 скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м.Харкова про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова в частині невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2016 року.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з 01.03.2016 та сплати заборгованості за період, починаючи з 01 березня 2016 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя І.С. ЧалийСудді В.В. Зеленський Я.В. П'янова Повний текст постанови виготовлено 09.10.2018 року.