Рішення № 76987547, 09.10.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/1606/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2018 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши у приміщенні суду в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 до Комісії з ліквідації УМВС України на Одеській залізниці (вул.Середньофонтанська,14, м.Одеса, 65007), Міністерства внутрішніх справ України (вул. Академіка Богомольця, 10, м. Київ, 01601, Україна) про визнання протиправною бездіяльність суб'єкта владних повноважень - начальника сектору організації діяльності комісії з ліквідації УМВС України на Одеській залізниці Дулгер В.В., яка полягає у не приведенні документів до відповідності нормам законодавства та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що порушує його права працівника, зобов'язати начальника сектору організації діяльності комісії з ліквідації УМВС України на Одеській залізниці Дулгер В.В. привести до відповідності норм діючого законодавства документи щодо звільнення Дулгер В.В. з ОВС та сплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу, стягнення компенсації моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

З позовом до суду звернувся ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 до Комісії з ліквідації УМВС України на Одеській залізниці (вул.Середньофонтанська,14, м.Одеса, 65007) про визнання протиправною бездіяльність суб'єкта владних повноважень - начальника сектору організації діяльності комісії з ліквідації УМВС України на Одеській залізниці Дулгер В.В., яка полягає у не приведенні документів до відповідності нормам законодавства та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що порушує його права працівника, зобов'язати начальника сектору організації діяльності комісії з ліквідації УМВС України на Одеській залізниці Дулгер В.В. привести до відповідності норм діючого законодавства документи щодо звільнення ОСОБА_1 з ОВС та сплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу, стягнення компенсації моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн..

В судовому засіданні 20.08.2018 року за ініціативою суду в справі в якості другого відповідача було залучено Міністерство внутрішніх справ України (вул. Академіка Богомольця, 10, м. Київ, 01601, Україна).

В судовому засіданні 03.10.2018 року позивача подав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності. Представники відповідачів були сповіщені належним чином про день, час та місце слухання справи, але не прибули в судове засідання без поваж них причин, а тому, на підставі положень ч.9 ст.205 КАС України, суд ухвалив рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження 09.10.2018 року за наявними в справі письмовими доказами та запереченнями.

Позивач проходив службу в органах МВС України, що згідно положень п.17 ч.1 ст.4 КАС України відноситься до поняття публічної служби, спори з відповідачем - ЛК УМВС на Одеській залізниці щодо її проходження, у тому числі й спори щодо прийняття, звільнення з неї, отримання відповідних компенсацій, пов`язаних з її проходженням згідно п.2 ч.1 ст.19 КАС України віднесені до компетенції адміністративних судів та повинні розглядатись за правилами адміністративного судочинства.

Наказом УМВС України на Одеській залізниці від 08.09.2015 № 130 о/с ОСОБА_1 було звільнено з органів внутрішніх справ України за п. 64 «г» «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України». Після винесення зазначеного наказу ОСОБА_1 припинив виходи на службу, не приступав до виконання своїх функціональних обов'язків, з ним проведено розрахунок грошового забезпечення станом на 08.09.2015 року, після цього позивач не отримував щомісячне грошове забезпечення. Крім того, згідно ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» ОСОБА_1 була виплачена в повному обсязі одноразова грошова допомога при звільненні зі служби у зв'язку із скороченням штатів, в розмірі 32462,55 грн..

Трудову книжку та військовий квиток ОСОБА_1 отримав особисто 05.10.2015, одночасно ОСОБА_1 був ознайомлений зі змістом наказу про звільнення та отримав витяг з нього.

На момент видання наказу №130 о\с від 08.09.2015 позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України та мав спеціальне звання підполковник міліції.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про міліцію» міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінальну процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції.

Згідно зі ст.16 Закону України «Про міліцію» особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.

Відповідно до ст.18 Закону України «Про міліцію» порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням про проходженням служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (далі - Положення).

Так, пунктом 64 «г» вказаного Положення передбачено, що особи середнього, старшого і начальницького складу звільняються зі служби в запас Збройних сил через скорочення штатів при відсутності можливості подальшого використання їх на службі.

В ході реформування ОВС України, на протязі 2015 року Наказами МВС України №431 від 14.04.2015 «Про заходи щодо реформування органів внутрішніх справ», №661 від 08.06.2015 «Про ліквідацію УМВС України на Одеській залізниці», №741 від 22.06.2015 «Про організаційно-штатні зміни в підрозділах транспортної міліції», спочатку УМВС було виключено зі складу структури МВС України, а в подальшому ліквідовано з одночасним створенням комісії з ліквідації УМВС України на Одеській залізниці. При цьому, керівництвом УМВС були здійснені вичерпні заходи з метою ознайомлення особового складу з зазначеними нормативно-правовими актами, в тому числі, кожного працівника було попереджено.

Згідно п.1 Наказу МВС України від 08.06.2015 №661, Наказу МВС України від 22.06.2015 №741 ліквідовано УМВС України на Одеській залізниці, а саме скорочено всі штатні посади в Управлінні та структурних підрозділах. Тому, наказ т.в.о. начальника УМВС України на Одеській залізниці від 08.09.2015 №130 о\с «По особовому складу» в частині звільнення з посади слідчого СВ ЛВ на ст.Одеса-Головна УМВС ОСОБА_1 - було видано на підставі скорочення займаної позивачем посади.

Позивач вважає, що він має право на отримання грошового забезпечення за час виконання службових обов'язків в період з дати видання наказу про звільнення 08.09.2015 року по день фактичного ознайомлення з ним та проведення остаточного розрахунку 05.10.2015 року та 21.10.2015 року відповідно. До того ж, позивач вважає, що є підстави для зобов'язання відповідача привести накази про його звільнення у відповідність до фактичних обставин та такими діями відповідачів йому причинена моральна шкода, компенсацію якої він оцінив в розмірі 5000,00 грн.

Представники відповідачів подали до суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначили про відсутність підстав для його задоволення через законність дій відповідачів при звільненні позивача із органів МВС України.

Розглянувши заявлені позовні вимоги та додані додаткові письмові докази, суд вважає, що існують наступні підстави для часткового задоволення позову.

Так, під час розгляду справи було встановлено, що позивач виконував покладені на нього службові обов'язки слідчого в період вересень-жовтень 2015 року, що підтверджується власними поясненнями позивача та допитаного свідка начальника СВ УМВС на Одеській залізниці ОСОБА_3 в судовому засіданні 03.08.2018 року.

Вказана обставина також підтверджується даними першого аркушу особової справи позивача, відповідно до якого на ньому міститься запис, виконаний особисто позивачем про те, що він не 08.09.2015 року у день звільнення, а лише 05.10.2015 року отримав витяг з наказу про звільнення, трудову книжку та військовий квиток.

Відповідно до положень ч.4 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду України є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Відповідно до положень ст.244-2 КАС України (2005) рішення Верховного Суду України, прийняті за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права та для всіх судів України.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України (2017) суди при вирішенні адміністративних спорів повинні враховувати висновки Верховного Суду щодо застосування окремих положень норм матеріального чи процесуального права.

Постановою Верховного Суду України від 05.03.2012 року по справі №21-42а-12 (номер рішення у ЄДРСР - 24068075) встановлено, що питання, пов'язані із прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням із неї (її припиненням), урегульовані спеціальним законодавством, зокрема, Законом України від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ «Про міліцію», Законом України від 2 грудня 1990 року №509-XII «Про державну податкову службу», Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР. Тому, за загальним правилом, під час вирішення справ цієї категорії пріоритетними є норми спеціальних законів. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у своїй постанові від 17.02.2015 року по справі №21-8а15 (номер рішення у ЄДРСР - 42946756).

Оскільки положеннями спеціального законодавства з питань проходження служби в поліції - Законом України «Про міліцію» не врегульоване питання виплати працівнику компенсації за затримку у видачі трудової книжки чи проведенні остаточного розрахунку при звільненні, суд вважає за можливим застосувати до цих спірних правовідносин положення ст.ст.116,117 КЗпП України.

Відповідно до положень ст.ст.116,117 КЗпП України встановлений обов'язок роботодавця провести остаточний розрахунок з працівником у день його звільнення та видати трудову книжку та відповідальність роботодавця за порушення цього обов'язку у вигляді виплати середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу за весь час затримки.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку, який не був оскаржений представником відповідача УМВС на Одеській залізниці, розмір грошового забезпечення позивача за період з 08.09.2015 року по 30.09.2015 року складає 2396,86 грн. та за період з 01.10.2015 року по 21.10.2015 року складає 2354,06 грн., а всього 4750,92 грн.

Вказана сума є заборгованістю відповідача - УМВС на Одеській залізниці перед позивачем за затримку проведення остаточного розрахунку з ним та підлягає стягненню з останнього на користь позивача на підставі положень ст.117 КЗпП України, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню на підставі положень ч.1 ст.245 КАС України.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність суб'єкта владних повноважень - начальника сектору організації діяльності комісії з ліквідації УМВС України на Одеській залізниці Дулгер В.В., яка полягає у не приведенні документів до відповідності нормам законодавства та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що порушує його права працівника, зобов'язати начальника сектору організації діяльності комісії з ліквідації УМВС України на Одеській залізниці Дулгер В.В. привести до відповідності норм діючого законодавства документи щодо звільнення ОСОБА_1 з ОВС, вони підлягають задоволенню частково відповідно до вимог ч.1 ст.245 КАС України в частині, яка встановлена судом вище щодо визнання протиправною бездіяльність УМВС на Одеській залізниці щодо не проведення остаточного розрахунку з позивачем у день його звільнення 08.09.2015 року та не видачі йому у цей день копії наказу про звільнення, трудової книжки та військового квитку.

Щодо стягнення з відповідачів компенсації моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн., суд вважає, що вказана вимога не підлягає задоволенню.

Позивач на обґрунтування вказаної вимоги посилається на статтю 56 Конституції України, яка передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

В той же час, стаття 23 Цивільного кодексу України передбачає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 ЦК України). Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Пленум Верховного Суду України в своїй постанові № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснив, що моральною шкодою є втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Крім того, Верховний Суд України зазначає, що в позовній заяві про відшкодування моральної шкоди повинні бути зазначені обставини того, у чому полягає моральна шкода, якими діями, рішеннями вона завдана та якими доказами вона підтверджена. Факт заподіяння шкоди доводить позивач.

Таким чином, обов'язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом. За змістом частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, хоча й бездіяльність відповідача УМВС на Одеській залізниці носила не законний характер, позивачем в порушення приписів ст.77 КАС України, не надано доказів настання моральної шкоди, страждань, втрат здоров'ю, порушення встановлених відносин, розладів у родині тощо, а тому відсутній повний склад деліктного правопорушення щодо заподіяння моральної шкоди позивачу, відповідальність за який передбачений ст.ст.22,1166,1167 ЦК України.

Судові витрати розподілити за правилами ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст.139,242-246 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність УМВС на Одеській залізниці щодо не проведення остаточного розрахунку з ОСОБА_1 у день його звільнення 08.09.2015 року та не видачі йому у цей день копії наказу про звільнення, трудової книжки та військового квитку.

3. Стягнути з Управління МВС на Одеській залізниці (вул. Середньофонтанська,14, м.Одеса, 65007) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 компенсацію за затримку проведення остаточного розрахунку при звільнення за період з 08.09.2015 року по 21.10.2015 року в розмірі 4750,92 грн.

4. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя Єфіменко К.С.

.