Рішення № 76987029, 03.10.2018, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" жовтня 2018 р. справа № 0940/1353/18

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Скільського І.І.,

за участю секретаря судового засідання Волочій Л.І.,

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1,

до Департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради,

про визнання дій протиправними та зобов'язання до їх вчинення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі-позивач) звернулася в суд з позовною заявою до Департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради (далі-відповідач) про визнання протиправним дій та зобов'язання видати будівельний паспорт на забудову земельної ділянки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 09.07.2018 ОСОБА_1 звернулася до Департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради щодо видачі будівельного паспорту на будівництво індивідуального житлового будинку на земельній ділянці, що належить їй на праві приватної власності і знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Однак, відповідачем листом від 20.07.2018 за №Д/6840 відмовлено у видачі будівельного паспорту з підстав порушення державних будівельних норм ДБН В.2.2 - 15-2005 «Житлові будинки. Основні положення» та ДБН360-92 «Містобудування. Планування і забудови міських і сільських поселень» та повідомлено, що намір забудови ОСОБА_1 впливає на можливість забудови власників суміжної ділянки. Позивач зазначив, що вказана відмова у видачі будівельного паспорта є протиправною враховуючи, що позивачем подано усі необхідні для видачі будівельного паспорту документи. Враховуючи наведене, просить суд зобов'язати відповідача видати будівельний паспорт на забудову земельної ділянки розміром 0,0594 га, кадастровий номер 26101100000:08:007:0422, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, Івано-Франківська область.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.08.2018 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін і проведенням судового засідання.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.08.2018 задоволено клопотання позивача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, справу призначено до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (а.с.28-29).

Позивач, представник позивача позовні вимоги, викладені в позовній заяві підтримали в повному обсязі. Представник позивача додатково вказав, що позивачем подано всі необхідні документи для видачі будівельного паспорта. Крім того наголосив, що законодавчої заборони такого будівництва немає, враховуючи, що суміжним землекористувачем на даний час не ведеться будівництво, тобто земельна ділянка є вільною від забудови. Просили суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, 19.09.2018, 03.10.2018, хоча був належним чином повідомлений про розгляд справи. Крім того, заяв чи клопотань представник відповідача суду не подав, правом подання відзиву на позовну заяву не скористався, що у відповідності до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України суд розцінює як визнання позову, оскільки об'єктивних перешкод у відповідача - суб'єкта владних повноважень для подання відзиву на позовну заяву судом не встановлено.

Розглянувши позовну заяву, заслухавши пояснення позивача, представника позивача, дослідивши докази, судом встановлено таке.

Відповідно до договору дарування від 23.12.2005 року ОСОБА_1, на праві приватної власності належить земельна ділянка, кадастровий НОМЕР_2, площею 0,0594 га по АДРЕСА_1 (а.с.11). Вказане також підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №50595760 від 23.12.2015 (а.с.12).

09.07.2018 ОСОБА_1, звернулася до Департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради із заявою про видачу будівельного паспорта на будівництво індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1.

Листом від 20.07.2018 за №Д/6840 відповідачем повідомлено, що намір забудови ОСОБА_1, впливає на можливість забудови власників суміжної ділянки, порушуючи державні будівельні норми ДБН В.2.2 -15-2005 «Житлові будинки. Основні положення» та ДБН360-92 «Містобудування. Планування і забудови міських і сільських поселень». Крім того, зазначено, що подальший розгляд питання щодо видачі будівельного паспорта можливий за умови одночасного подання узгодження проекту будівництва з власниками сусідньої земельної ділянки або наявності нотаріально посвідченої згоди власника суміжної земельної на будівництво на вказаній відстані чи його відмови від своїх намірів забудови (а.с.10).

Вважаючи дії відповідача щодо відмови у видачі будівельного паспорта на будівництво індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1, позивач звернулася до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності, а також розвиток територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, визначаються Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI (надалі, також - Закон).

Згідно із статтею 27 вказаного Закону, забудова присадибних, дачних і садових земельних ділянок може здійснюватися на підставі будівельного паспорта забудови земельної ділянки (далі - будівельний паспорт). Будівельний паспорт визначає комплекс містобудівних та архітектурних вимог до розміщення і будівництва індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку не вище двох поверхів (без урахування мансардного поверху) з площею до 300 квадратних метрів, господарських будівель і споруд, гаражів, елементів благоустрою та озеленення земельної ділянки. Будівельний паспорт складається з текстових та графічних матеріалів. За наявності плану зонування території розроблення будівельного паспорта здійснюється на його підставі. Проектування на підставі будівельного паспорта здійснюється без отримання містобудівних умов та обмежень. Для об'єктів, зазначених у частині першій цієї статті, розроблення проекту будівництва здійснюється виключно за бажанням замовника. Надання будівельного паспорта здійснюється уповноваженим органом містобудування та архітектури на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня надходження відповідної заяви та пакета документів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування. Порядок видачі та форма будівельного паспорта визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 103 від 05.07.2011 зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.07.2011 за № 902/19640, затверджений Порядок видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки (надалі, також - Порядок).

Відповідно до пунктів 2.1, 2.3 вказаного Порядку, видача будівельного паспорта здійснюється уповноваженим органом містобудування та архітектури безпосередньо, через центри надання адміністративних послуг та/або через Єдиний державний портал адміністративних послуг. Будівельний паспорт надається уповноваженим органом містобудування та архітектури на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня надходження пакета документів, до якого входять:

заява на видачу будівельного паспорта зі згодою замовника на обробку персональних даних за формою, наведеною у додатку 1 до цього Порядку;

засвідчена в установленому порядку копія документа, що засвідчує право власності або користування земельною ділянкою, або договір суперфіцію;

ескізні наміри забудови (місце розташування будівель та споруд на земельній ділянці, відстані до меж сусідніх земельних ділянок та розташованих на них об'єктів, інженерних мереж і споруд, фасади та плани поверхів об'єктів із зазначенням габаритних розмірів, перелік систем інженерного забезпечення, у тому числі автономного, що плануються до застосування, тощо);

проект будівництва (за наявності);

засвідчена в установленому порядку згода співвласників земельної ділянки (житлового будинку) на забудову.

Уповноважений орган містобудування та архітектури на підставі отриманих документів визначає відповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам чинної містобудівної документації на місцевому рівні, детальним планам територій, планувальним рішенням проектів садівницьких та дачних товариств, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.

Згідно з пунктами 2.4, 2.5 Порядку, пакет документів для видачі будівельного паспорта або внесення змін до нього повертається уповноваженим органом містобудування та архітектури замовнику з таких підстав:

неподання повного пакета документів, визначених пунктом 2.1 або 2.2 цього розділу;

невідповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, детальним планам територій, планувальним рішенням проектів садівницьких та дачних товариств, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.

Повернення пакета документів для видачі будівельного паспорта або внесення змін до нього здійснюється з відповідним обґрунтуванням уповноваженим органом містобудування та архітектури у строк, який не перевищує строк його надання.

Судом встановлено, що позивачем для отримання будівельного паспорта забудови земельної ділянки подано заяву за формою, наведеною у додатку 1 до Порядку, до якої доданий повний пакет документів, визначений вказаним Порядком.

Крім того, суд зазначає, що позивач неодноразово, а саме 10.05.2018, 22.05.2018, 05.06.2018 зверталася до Департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради із заявами про видачу будівельного паспорта на вказану земельну ділянку, яка розташована за адресою АДРЕСА_1. Проте відповідачем надавались відповіді від 21.05.2018 за №Д/6532, від 04.06.2018 за №Д/6607, від 05.07.2018 за №Д/6691, якими позивачу відмовлено у видачі будівельного паспорта, з різних підстав, без повернення замовнику уповноваженим органом містобудування та архітектури пакету документів для видачі будівельного паспорта або внесення змін до нього (а.с.50-52).

Суд звертає увагу на те, що у наданій відповіді відповідача від 20.07.2018 №Д/6840, якою в черговий раз відмовлено позивачу у видачі будівельного паспорта на будівництво індивідуального житлового будинку, уповноваженим органом містобудування та архітектури не зазначено обґрунтування такої відмови із зазначенням конкретних порушень державних будівельних норм ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення» та ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень».

Судом також встановлено, що суміжним з позивачем власником земельної ділянки є ОСОБА_3, що підтверджується договором дарування від 23.12.2018 (а.с.11). На даний час вказана суміжна земельна ділянка не забудована. Крім цього, законодавчих заборон такого виду будівництва судом не встановлено. Згідно тверджень позивача будь-яких спорів між нею та власником суміжної земельної ділянки на час звернення до відповідача з заявою про видачу будівельного паспорта та розгляду адміністративної справи в суді - не має. У свою чергу відповідачем не надано доказів зворотного.

Відповідно до частини четвертої статті 373 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України), власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Згідно з договором дарування від 23.12.2015, цільове призначення належної позивачу земельної ділянки - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (а.с.11).

Виходячи зі змісту ескізних намірів забудови земельної ділянки, позивач має намір побудувати на земельній ділянці, індивідуальний житловий будинок.

В силу частин першої-третьої статті 375 ЦК України, власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Власник земельної ділянки або землекористувач має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків згідно з частиною другою статті 152 Земельного кодексу України.

Норми наведених законодавчих актів України при розгляді заяви про надання будівельного паспорта на забудову земельної ділянки відповідачем враховані не були, чим позбавлено позивача, як власника земельної ділянки, реалізувати право на забудову відповідно до її цільового призначення на її початковій стадії - отримання будівельного паспорта.

Враховуючи вищевикладене, на думку суду, дії відповідача щодо відмови у видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки не відповідають вимогам частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі, також - КАС України).

Частиною 1 статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Пунктом 4 частини 1 статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, в тому числі, шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Відповідно до частини 2 статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом в будь-який спосіб, що не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно із частиною 4 статті 189 КАС України, у разі визнання позову відповідачем повністю або частково суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову повністю або у відповідній частині вимог.

В рішенні Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року по справі № 21-1465а15, суд зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Згідно із частиною 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Згідно із статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Засіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьев проти України» від 05.04.2005, заява № 38722/02).

Засоби юридичного захисту ефективними є тоді, коли вони можуть запобігти виникненню умов, які становлять порушення, або не допустити подальшого існування таких умов (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006, заява № 72286/01, щодо статті 13).

Враховуючи суть порушеного права (неможливість здійснення забудови власної земельної ділянки внаслідок протиправних дій відповідача), зобов'язання відповідача видати будівельний паспорт забудови земельної ділянки є самим ефективним способом захисту порушеного права, про захист якого поданий позов.

Відповідно до статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, окрім іншого, про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії. В цьому випадку, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки у спірних правовідносинах відповідач не може діяти на власний розсуд, а позивачем надано повний пакет документів, передбачений пунктом 2.1 Порядку, на переконання суду, є достатні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Щодо поданої позивачем заяви про включення до судових витрат на професійну правничу допомогу від 19.09.2018, суд зазначає таке.

Суд зазначає, що компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

До заяви позивачем долучено свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю НОМЕР_3 від 02.06.2004, договір про надання правової допомоги від 30.07.2018, ордер про надання правової допомоги серія ІФ №005396, розрахунок судових витрат, квитанція про сплату ОСОБА_1 коштів за професійну правничу допомогу від 28.08.2018 в розмірі 6100 грн. (а.с.45-49).

Суд звертає увагу на те, що відповідно до розрахунку судових витрат, позивач отримала правову допомогу у формі попередньої консультації щодо характеру спірних правовідносин, вивчення та правовий аналіз матеріалів справи, вивчення та аналіз судової практики, складання позовної заяви, участь у судових засіданнях. Вказаний розрахунок не містить жодного посилання на адміністративну справу, в межах якої заявлені витрати до відшкодування.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Враховуючи набрання чинності з 15 грудня 2017 року нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України та запровадження положеннями цього Кодексу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, вбачається доцільним приведення укладених договорів у відповідність до вимог діючого Кодексу адміністративного судочинства України та доведення відображення адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як самозайнятої особи шляхом надання доказів ведення Книги обліку доходів та витрат, затвердженої наказом Міндоходів від 16 вересня 2013 року № 481 «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення», зареєстрованим у в Міністерстві юстиції України 1 жовтня 2013 р. за № 1686/24218.

Аналогічна правова позиція висвітлена в рішенні Верховного Суду №821/1594/17 від 15.05.2018.

Враховуючи наведене, а також те, що наданими суду документами не підтверджено витрати на правничу допомогу у даній адміністративній справі, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про включення до судових витрат витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно вимог частини 1 статті 139 КАС України підлягають стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 704,80 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 134, 139, 241-246, 250, 264 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради щодо відмови у наданні будівельного паспорта ОСОБА_1 на забудову земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1.

Зобов`язати Департамент містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради видати ОСОБА_1 будівельний паспорт на забудову земельної ділянки розміром 0,0594 га, кадастровий НОМЕР_2, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнути з Департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 704 (сімсот чотири гривні) 80 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивач:

ОСОБА_1, адреса: АДРЕСА_1, 76007, ідентифікаційний номер НОМЕР_1;

Відповідач:

Департамент містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради, адреса: вул.Незалежності, 9, м.Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 40216470.

Суддя /підпис/ Скільський І.І.

Рішення складене в повному обсязі 08 жовтня 2018 р.