Рішення № 76986762, 03.10.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2018 р. Справа№805/2466/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка О.М. при секретарі судового засідання Рудь Т.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірною бездіяльність та зобов’язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, громадянин України, пенсіонер по інвалідності з дитинства, звернувся до суду з адміністративним позовом до Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України з вимогами про визнання дій відповідача протиправними, відновлення нарахування та виплати пенсії інваліду 2 групи з урахуванням заборгованості , що виникла з 01 березня 2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є отримувачем пенсії по інвалідності та перебуває на обліку у відповідача. Призначену пенсію він отримував до 1 березня 2018 року. На його звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області останній електронним листом від 26.03.2018 року № 2949/02-2/27 повідомив, що виплата пенсії була призупинена за результатами обміну даними з Єдиною інформаційною базою даних про внутрішньо переміщених осіб.

Позивач вважає такі дії протиправними, оскільки жодних законних підстав для припинення пенсії не було та просив суд поновити нарахування та виплати призначеної позивачу пенсії по інвалідності з дитинства з урахуванням заборгованості що виникла з 01 березня 2018 р.

Правовими підставами для задоволення позову позивачем визначені: Конституція України, ст.8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (справа Європейського суду з прав людини «Мюллер проти Австрії», 1975 рік), ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, практику ЄСПЧ, Закон України «Про забезпечення прав свобод внутрішньо переміщених осіб».

Відповідач до судового засідання не з’явився, надав заперечення на адміністративний позов, проти задоволення позову заперечує, пенсія виплачена до 01.03.2018 року.

Виплата пенсії призупинена після звірки з даними управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради та управління праці та соціального захисту населення Бахмутського району.

Звернув увагу суду на ту обставину, що позивачу будуть відновленні виплати пенсії після нового звернення позивача із заявою, наданням пакета документі для перерахунку пенсії на рахунок відкритий у АТ «Ощадбанк». Зазначив, що посилання позивача на певну судову практику Європейського суду повинна враховуватись із врахуванням іншої практики зазначеного суду, ОСОБА_2 Міністрів України є повноважною особою, який вповноважений вирішувати зазначені питання щодо здійснення політики соціального захисту.

Ухвалою суду від 10 квітня 2018 року суд відкрив провадження у справі, призначивши підготовче засідання на 23 квітня 2018 року за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

23 квітня 2018 року суд зупинив провадження у справі до набрання чинності рішення Верховного Суду у зразковій справі № 805/402/18а.

Ухвалою від суд поновив провадження у справі у зв’язку із набранням чинності рішення Верховного Суду у зразковій справі № 805/402/18а.

У зв’язку із тим фактом, що Рішення Верховного Суду у зразковій справі № 805/402/18-а (Пз/9901/20/18) набрало законної сили 04 вересня 2018 року (06.06.2018 року оприлюднена скорочена постанова в Єдиному державному реєстрі судових рішень) ухвалою від 17 вересня 2018 року суд поновив провадження у справі.

Ухвалою від 17 вересня 2018 року суд закрив підготовче провадження, призначивши судовий розгляд справи на 03 жовтня 2018 року.

Ухвалою від 03.10.2018 року суд допустив заміну відповідача на ОСОБА_3 об’єднане управління Пенсійного фонду України.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

Позивач, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії № ВА 111289, ідентифікаційний код НОМЕР_1, адреса реєстрації за паспортом: Україна, Донецька область, м. Єнакієве, вул. Айвазовського б. 76, кв.49.

Позивач є отримувачем пенсії, як інвалід з дитинства, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 серії ААД № 803795, яке видане Пенсійним Фондом України 12.08.2009 року. Відповідно до довідки МСЕК № 251082 позивачу встановлена 2 група інвалідності з 30.01.1996 року, як інваліду з дитинства. Інвалідність встановлена безстроково.

22 лютого 2017 року позивач взятий на облік внутрішньо переміщена особа за адресою проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, про що свідчить довідка № НОМЕР_2. Довідка є чинною та на момент розгляду справи не скасовано (доказів її скасування сторонами до суду не надано).

Відповідач ОСОБА_3 об’єднане управління Пенсійного фонду України є суб’єктом владних повноважень – органом виконавчої влади, основним завданням якого, згідно вимог чинного законодавства, зокрема, є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.

Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об’єднані управління, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 на управління покладені повноваження, зокрема, щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії, щомісячного довічного грошове утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством (підпункти 7,8 пункту 4 Положення).

Як підтверджено наявними матеріалами справи позивач перебуває на пенсійному обліку відповідача та з березня 2018 року виплату йому пенсії було припинено.

Факт припинення виплати пенсії з березня 2018 року також підтверджується наданою відповідачем довідкою із особового рахунку № 303465.

Як вбачається із матеріалів справи позивач звернувся із зверненням до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області. Останній електронним листом від 26.03.2018 року № 2949/02-2/27 повідомив, що було розглянуто зазначене звернення у порядку передбаченому Законом України «Про звернення громадян» - виплата пенсії була призупинена за результатами обміну даними з Єдиною інформаційною базою даних про внутрішньо переміщених осіб. Для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно звернутись до відповідача та надати певний перелік документів.

Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви та відзиву на позов, спірними питанням у справі є правомірність припинення виплати пенсії позивачеві.

Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості. При цьому основи соціального захисту, а також форми і виді пенсійного забезпечення, визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).

Зокрема, з огляду на положення статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Разом з цим, положення частини 1 статті 27 цих же основ передбачають, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.

Отже, Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування вичерпних випадків припинення таких страхових виплат, як пенсія, не передбачають, але встановлюють, що вони можуть бути передбачені іншими законами.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон №1706-VII).

Відповідно до ст. 7 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно ст. 5 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до ст. 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

У статті 49 Закону № 1058-IV зазначені підстави припинення та поновлення виплати пенсії. У частині 1 цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 2 ст. 49 зазначеного Закону поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Судом встановлено, що рішення про припинення позивачу виплати пенсії відповідачем не надано, та в матеріалах справи воно відсутнє.

Суд зазначає, що Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає підставу припинення або зупинення пенсійних виплат через обмін інформацією з Єдиною інформаційною базою даних про внутрішньо переміщених осіб.

Крім того, як свідчить аналіз положень Закону № 1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.

Отже, і закон, який є спеціальним, вичерпних випадків припинення пенсійних виплат не передбачав, але унормовував, що ці інші випадки припинення пенсійних виплат можуть бути передбачені тільки законом.

Також суд звертає увагу на те, що у будь-якому випадку, хоча припинення виплати пенсії могло мати місце й в інших випадках, передбачених іншим законом, воно можливе виключно на підставі рішення територіального органу Пенсійного фонду або за рішенням суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що призупинення виплати пенсії позивачу мало місце не у спосіб передбачений законом України, а з точки зору положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було “законним”.

Суд зазначає, що позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, в силу положень статті 1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”. Проте будь-яких положень щодо незастосування до внутрішньо переміщених осіб Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” у собі не містить, а положення Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” та Закону України “Про боротьбу з тероризмом” не містять вказівок про те, що ці закони є спеціальними по відношенню до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Суд констатує, що Закон України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” та Закон України “Про боротьбу з тероризмом” не визначає жодної спеціальної підстави для припинення виплати особі будь-якого виду соціальної виплати, у тому числі і пенсії, як і не наділяє органи пенсійного фонду України правом не приймати рішення у випадку наявності підстави для припинення виплати пенсії, як це прямо встановлено частиною 1 статті 49 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” і тим більше, не встановлює права вчинити це автоматично на підставі інформації, отриманої від Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради(комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат Бахмутської міської ради), Держприкордонслужби або іншого державного органу про відсутність внутрішньо переміщеної особи за місцем проживання чи про її повернення до покинутого місця проживання і не повернення назад.

Пунктом 1 частини 1 статті 92 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов'язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Право виносити закони, вносити до них зміни належить виключно Верховній раді України і не може передаватися іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Верховна рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти ОСОБА_2 Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Право на обмеження конституційних прав громадян ОСОБА_2 Міністрів України Верховною радою України не надано.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тому аргументи відповідача про те, що припинення виплати пенсії позивачу з 01.03.2016, керуючись Постановами ОСОБА_2 Міністрів України: від 08.06.2016 №365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, від 05.11.2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщюються з тимчасово окупованої території України » було правомірним, суд вважає помилковими.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії, суд вважає таким, що не мало ознак “законності”. Тому, суд не бачить необхідним перевіряти дії пенсійного органу на предмет того чи переслідували вони легітимну мету: публічні або ж суспільні інтереси, а також чи було втручання у право на мирне володіння своїм майном пропорційним поставленій меті. Встановлення судом відсутності “законності втручання”, тобто вчинення дії не у спосіб, що встановлений законом, є окремою підставою, яка вказує на те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

За таких обставин суд вважає обґрунтованими в цій частині вимоги позивача.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у зразковій адміністративній справі № 805/402/18-а від 03.05.2018.

Суд звертає увагу відповідача на те, що в силу вимог частини п'ятої статті 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів” висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини шостої зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Крім того, згідно частини п’ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, відповідачем порушено вимоги ст. 19 Конституції України, ч.1 ст. 49 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, оскільки з 1 березня 2018 року позивачу припинено виплату пенсії за відсутності законодавчо встановлених підстав, та без прийняття відповідного рішення.

За вказаними обставинами суд дійшов висновку, що діями відповідача щодо призупинення виплати пенсії порушені права позивача на отримання пенсії, оскільки відповідач на виконання вимог ст. 49 Закону № 1058-IV не приймав рішення про припинення виплати пенсії позивача, тому позов підлягає задоволенню.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з вимогами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

Нормами статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, рішення суду щодо зобов’язання відповідача здійснити нарахування та виплату належної позивачу пенсії з 01.03.2018 року підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору в силу Закону України «Про судовий збір», а суду не надано доказів понесення витрат, судові витрати не стягуються.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Бахмутсько-Лиманського об’єднаного управлінню Пенсійного фонду України щодо припинення з 01 березня 2018 року виплати призначеної пенсії по інвалідності з дитинства ОСОБА_1.

Зобов'язати Бахмутське об'єднане управління Пенсійного фонду України області (Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, 35, код ЄДРПОУ 42172734) поновити ОСОБА_1 (Донецька область, м. Бахмут, вул. Гоголя, 50, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН НОМЕР_1) нарахування та виплати призначеної пенсії по інвалідності з дитинства з урахуванням заборгованості що виникла з 01 березня 2018 року.

Допустити до негайного виконання судове рішення в частині виплати пенсії ОСОБА_1 (Донецька область, м. Бахмут, вул. Гоголя, 50, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН НОМЕР_1) у межах суми стягнення пенсії за один місяць.

Повний текст рішення складено та підписано 08 жовтня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Кониченко О.М.