Рішення № 76986259, 03.10.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.10.2018Справа № 910/10501/18

За позовом доТовариства з обмеженою відповідальністю "Абіт-Текс" Товариства з обмеженою відповідальністю "Текстиль-Контакт"провизнання договору поставки неукладеним. Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Коновалов С.О.Представники сторін: від позивача:Пономаренко К.П. - представник за довіреністю; від відповідача:Павлюк В.М. - представник за довіреністю.ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Абіт-Текс" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Текстиль-Контакт" (надалі - відповідач) про визнання неукладеним договору купівлі-продажу № 322 від 11.04.2018.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки у зв'язку з підписанням договору купівлі-продажу № 322 від 11.04.2018 між позивачем та відповідачем не досягнуто згоди щодо предмета договору, який є його істотною умовою, вказаний договір має бути визнаний неукладеним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.08.2018 відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 19.09.2018.

06.09.2018 відповідачем через канцелярію суду надано відзив на позовну заяву, у якому він вказує на те, що Сторони, відповідно до умов Договору, погодили найменування, асортимент та кількість товару, зокрема - шляхом виставлення рахунків та прийняття товару за видатковими накладними та окрім того відповідачем було виконано у повному обсязі обов'язок по відображенню податкових накладних у реєстрі виданих податкових накладних, а отже - спірний Договір не заперечується відповідачем. Разом з тим, відповідач вказує на те, що вимога про визнання правочину неукладеним не відповідає передбаченим законом способам захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів, у зв'язку із чим просить суд відмовити відповідачеві у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

12.09.2018 позивачем, на виконання ухвали суду від 20.08.2018, через канцелярію суду надано пояснення, у яких він зазначає, що на виконання умов спірного Договору, позивач зобов'язаний прийняти будь-який товар, поставлений відповідачем, незалежно від його кількості, асортименту та ціни, а також дійсної потреби у позивача у закупівлі того чи іншого товару та в іншому разі - на позивача покладаються обов'язки щодо відшкодування відповідачеві шкоди та сплати штрафу у розмірі 10% від вартості товару. Також позивач вказує, що до істотних умов договору поставки (купівлі-продажу) відноситься, зокрема, предмет, яким є конкретно визначений Сторонами товар та при цьому виставлені відповідачем рахунки на оплату та видаткові накладні, в яких відсутні посилання на Договір, не можуть вважатись належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, підтверджуючими здійснення відповідачем поставки товару, згідно з умовами Договору.

17.09.2018 позивачем через канцелярію суду надано відповідь на відзив, у якому він вказує, що доводи відповідача відносно погодження найменування, асортименту, кількості та ціни партії товару шляхом надання відповідачем рахунків на оплату товару та складення видаткових накладних, з яких жодним чином не вбачається їх відношення до договору, що свідчить про відсутність домовленості Сторін щодо взаємних зобов'язань за спірним Договором, у якому не визначено, який саме товар має поставитись відповідачем на користь позивача, що свідчить про недосягнення Сторонами згоди щодо умов, необхідних для укладення цього Договору. Також позивач зазначає, що реєстрація відповідачем податкових накладних не доводять факт укладення Договору, оскільки з наданих відповідачем квитанцій не вбачається жодного відношення фактів реєстрації податкових накладних до положень Договору. Позивач вказує на те, що відсутні законні підстави вважати, що зобов'язання за спірним Договором виконувались, товар було отримано у відповідності до умов Договору, а також реєстрація вищевказаних податкових накладних була здійснена саме у зв'язку з укладенням спірного Договору. Разом з тим, невизначеність в Договорі товару, який має поставитись відповідачем на адресу позивача, свідчить про недосягнення Сторонами згоди щодо умов, необхідних для укладення цього Договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.10.2018.

У судовому засіданні 03.10.2018 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

11 квітня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Текстиль-Контакт" (за договором - Продавець) Товариством з обмеженою відповідальністю "Абіт-Текс"(за договором - Покупець) було укладено договір № 322 купівлі-продажу (надалі - Договір), за умовами якого Продавець зобов'язується продати, а Покупець - прийняти та оплатити товар (надалі - «товар») на умовах ЕХW (франко-склад продавця) або за додатковою згодою сторін - на умовах РСА (франко-перевізник, склад продавця або база перевізника) згідно «Інкотермс»-2010.

Відповідно до п. 1.2. Договору, загальний обсяг купівлі-продажу по цьому Договору (ціна договору) на умовах ЕХW (франко-склад, м. Київ) становить: 600 000,00 (шістсот тисяч грн. 00 коп.) грн., в тому числі ПДВ 100 000,00 грн. Вартість кожної окремої партії товару вказується Продавцем у видатковій накладній на цю партію товару за цінами Продавця на дату підписання вказаної видаткової накладної, яка є невід'ємною частиною цього Договору.

Пунктом 1.3. Договору Сторони погодили, що кількість, асортимент та ціна за одиницю товару (з урахуванням п.1.2. цього договору) вказуються Продавцем у видатковій накладній. Отримання представником Покупця партії товару за видатковою накладною буде свідчити про погодження сторонами найменування, асортименту, кількості та ціни партії товару, яка вказана у видатковій накладній. Будь-які поставки товару у період дії цього договору є поставками за вказаним Договором, навіть за відсутності посилання на договір у рахунку на оплату та/або видаткових накладних.

Згідно п. 1.5. Договору, Сторони згодні, що у разі безпідставної відмови Покупця від отримання товару, який придбаний Продавцем у третьої особи за замовленням, специфікацією або листом (у. т.ч. факсограмою) Покупця, Покупець повинен сплатити Продавцю штраф у розмірі 10 % від вартості вказаного товару та відшкодовувати збитки. Даний пункт діє незалежно від того, чи буде укладений або діяти цей Договір.

За умовами п. 2.1. Договору, Покупець повинен повністю оплатити товар протягом 15 (п'ятнадцять) днів з дати його поставки, якщо видатковою накладною не буде передбачений інший порядок оплати.

Згідно п. 2.2. договору, Продавець має право незалежно від дати та/або призначення платежу зарахувати будь-які грошові кошти, отримані від Покупця, в погашення самого раннього боргу Покупця перед Продавцем (у т.ч. за іншим договором).

Пунктом 2.3. договору визначено, що якість та упаковка товару повинні відповідати ДСТУ або ТУ підприємства - виробника товару. У разі, якщо товар підлягає обов'язковій сертифікації, за вимогою покупця до товару додається копія сертифікату відповідності, засвідчена Продавцем.

Відповідно до п. 2.4. договору, приймання-здача товару за кількістю та якістю здійснюється безпосередньо на складі Продавця, а при продажу товару на умовах РСА - на складі Покупця. У разі невідповідності кількості та/або якості товару виклик представника Продавця є обов'язковим. Після підписання видаткової накладної претензії щодо кількості товару не приймаються.

Пунктом 3.3. Договору обумовлено, що у разі виявлення недоброякісних товарів протягом 20 днів від дати їх отримання Продавець після перевірки їх якості зобов'язується у розумний строк за свій рахунок замінити ці товари на якісні або повернути їх вартість Покупцю та розпорядитися недоброякісними товарами.

Договір вважається укладеним і набуває чинності з моменту його підписання Сторонами та діє до 31 грудня 2018 року та належного виконання зобов'язань за Договором (п. 4.1.Договору).

Мотивуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що в Договорі не визначається, який саме товар має поставитись відповідачем на користь позивача та при цьому, як передбачено в п. 1.3. Договору, допускається навіть відсутність посилань на Договір у рахунках на оплату та/або видаткових накладних, що начебто буде свідчити про належне виконання відповідачем умов Договору, а отже, спірним Договором не встановлено всіх істотних умов, згідно з вимогами чинного законодавства України, а недосягнення Сторонами згоди щодо таких істотних умов Договору має наслідком невизначеність правовідносин між Сторонами, адже виходячи з його умов неможливо встановити, про що домовились Сторони.

Також позивач зазначає, що виходячи зі змісту положень Договору, відповідач міг поставити абсолютно будь-який товар, незалежно від його найменування, кількості, якості, асортименту, на виконання умов Договору та зазначене свідчить про відсутність домовленості Сторін щодо товару, який мав бути поставлений відповідачем на користь позивача, а саме - в Договорі не визначено найменування, кількість, асортимент та якість товару, який мав бути поставлений згідно з Договором. А отже - оскільки умови Договору про його предмет є невизначеними, з урахуванням положень чинного законодавства України, договір купівлі-продажу № 322 від 11.04.2018 не свідчить про наявність домовленості Сторін, спрямованої на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, та відповідно - є неукладеним (таким, що не відбувся) та на підставі ч. 8 ст. 181 ГК України, має бути визнаний неукладеним.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 8 ст. 188 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) встановлено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Разом з тим, частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 712 ЦК України, що кореспондуються за змістом з ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Також, положеннями ч. 1 ст. 655 та ч. 1 ст. 656 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Так, як вбачається з умов, що визначені Сторонами в п. 1.3. Договору, Сторони погодили, що кількість, асортимент та ціна за одиницю товару (з урахуванням п.1.2. цього договору) вказуються продавцем у видатковій накладній та отримання представником покупця партії товару за видатковою накладною буде свідчити про погодження сторонами найменування, асортименту, кількості та ціни партії товару, яка вказана у видатковій накладній.

Статтею 526 ЦК України, що кореспондуються за змістом з положеннями ст. 193 ГК України, передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, в силу ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, в умовах договору купівлі-продажу № 322 від 11.04.2018 Сторони визначили, що істотні умови, з якими законодавець пов'язує факт укладення договору поставки погоджуються Сторонами безпосередньо при укладанні первинних документів - видаткових накладних, підписання яких засвідчує факт погодження найменування, асортименту, кількості та ціни партії товару, що підлягає постачанню.

Разом з тим, надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, суд зазначає, що загальні засади захисту цивільних прав та інтересів судом, в тому числі захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначаються приписами ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.

Так, за приписами ч. ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Поряд з тим, приписами ст. 20 ГК України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

При цьому, суд приймає до уваги роз'яснення, що викладені у абз. 6, 8 п. 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», згідно яких не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

При цьому позовна вимога про визнання правочину неукладеним не відповідає передбаченим законом способам захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів, і тому в задоволенні відповідної вимоги має бути відмовлено; в такому разі можуть заявлятися вимоги, передбачені главою 83 ЦК України.

Аналогічні приписи викладені в роз'ясненнях абз. 6 п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними», у якому вказується, що вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п'ятої ЦК України.

Також, вказана правова позиція міститься постанові судової палати в господарських справах Верховного Суду України від 14.01.2002.

Тобто, при встановленні факту укладання Договору, фактично мова йде про встановлення факту, який має юридичне значення і який може бути встановлено тільки під час розгляду спору між Сторонами щодо виконання такого Договору.

Відтак, вимога позивача про визнання неукладеним договору купівлі-продажу № 322 від 11.04.2018 не відповідає передбаченим законом способам захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів та встановлення вказаного факту має здійснюватися під час розгляду спору між Сторонами щодо виконання даного Договору.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту власних прав, а тому вимоги позивача про визнання неукладеним договору купівлі-продажу № 322 від 11.04.2018 є необґрунтованими та підстави для задоволення позовних вимог - відсутні, у зв'язку із чим позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до положень статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2. ч. 5. ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1. ст. 256 Господарського процесуального кодексу України ст. 16 Цивільного Кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Абіт-Текс" відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з п. п. 17.5 пункту 17 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу..

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 08.10.2018 року.

Суддя Ю.О. Підченко