Рішення № 76985661, 17.09.2018, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" вересня 2018 р. Справа № 911/1123/18

Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В., при секретарі судового засідання Литовці А.С., розглянувши матеріали справи

за позовом публічного акціонерного товариства «Український професійний банк»

до товариства з обмеженою відповідальністю «-Еліт Буд-»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

про визнання нікчемного правочину недійсним та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину

за участю представників:

позивача: Бондаренко М.Г. - предст. за дов. № 36 від 31.08.2017;

відповідача: Слуцька Н.С. - предст. за дов. від 11.06.2018;

третьої особи: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк» (далі - ПАТ «УПБ», позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «-Еліт Буд-» (далі - ТОВ «-Еліт Буд-», відповідач) про визнання недійсним нікчемного правочину - договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.05.2015 посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л. та зареєстрованого в реєстрі за №1602, а також про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права власності за ТОВ "-Еліт Буд-" на нерухоме майно, яким є земельна ділянка площею 0,15 га з кадастровим номером 3222480400:05:002:0106, що знаходиться за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Шевченкове, вул. Амосова, 6.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що спірний договір має ознаки нікчемності, встановлені статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та ознаки недійсності правочину, у зв'язку з чим земельна ділянка підлягає поверненню позивачу.

Ухвалою господарського суду Київської області від 30.05.2018 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 18.06.2018. Зазначеною ухвалою залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, а також зобов'язано позивача надати суду письмові пояснення яким чином рішення у даній справі може вплинути на права чи/та обов'язки приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бойко Людмили Леонідівни.

13.06.2018 через канцелярію суду третьою особою подано письмові пояснення щодо позову від 08.06.2018 № 27-12161/18, в яких просить суд задовольнити позов у повному обсязі, оскільки оспорюваний договір укладено з порушенням постанови Правління Національного Банку України від 30.04.2015 № 293/БТ «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку», відповідно до якої було установлено цілий ряд обмежень у здійсненні діяльності банком.

14.06.2018 через канцелярію суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, згідно з яким відповідач з позовом не погоджується та просить відмовити в задоволенні позову з наступних підстав.

Так, відповідач вважає, що постанова Правління НБУ від 30.04.2015 № 293/БТ, про яку зазначає у позовній заяві позивач, не є нормативно-правовим актом, а є актом індивідуальної дії, що розповсюджується на позивача, а тому недодержання її приписів не може мати наслідком невідповідність спірного договору вимогам чинності правочину.

Також відповідач зауважує, що твердження позивача щодо наявності в оспорюваного договору ознак нікчемності не відповідають дійсності, з огляду на те, що зобов'язання по оплаті за договором були виконані відповідачем в повному обсязі, позивачем отримано кошти в розмірі 128 000,00 грн., безоплатність даного договору позивачем не доведено.

Крім того, на переконання відповідача, оскільки правочин, перевірка якого здійснювалася в порядку ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», може вважатись нікчемним лише з підстав, передбачених цим законом, то у справі про застосування наслідків нікчемних правочинів суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує їх нікчемність і настання певних юридичних наслідків.

15.06.2018 через канцелярію суду позивачем на виконання вимог ухвали суду від 30.05.2018 подано письмові пояснення від 14.06.2018 № 01-10/498 щодо обґрунтування необхідності залучення до участі у справі приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бойко Людмили Леонідівни в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору.

Так, на думку позивача, рішення по справі може вплинути на права і обов'язки приватного нотаріуса Бойко Л.Л. у зв'язку з тим, що остання (приватний нотаріус) посвідчувала спірний договір купівлі-продажу та здійснила державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

В підготовчому засіданні 18.06.2018 суд відхилив клопотання позивача про залучення до участі у справі приватного нотаріуса Бойко Л.Л. в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору. Відмовляючи у задоволенні вказаного клопотання, суд виходив з того, що позивачем у даній справі позовні вимоги не обґрунтовуються неправомірністю дій нотаріуса, який посвідчив оспорюваний договір. А сама лише констатація у тексті позову про те, що незаконний, з точки зору позивача, договір купівлі-продажу земельної ділянки від 26.05.2015 посвідчено приватним нотаріусом Бойко Л.Л., якою також вчинено дії щодо реєстрації права власності на земельну ділянку, не є підставою для залучення такого нотаріуса в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору у даній справі.

Ухвалою господарського суду Київської області від 18.06.2018 відмовлено позивачу в задоволенні заяви про забезпечення позову.

В підготовчому засіданні 18.06.2018 судом оголошено перерву до 23.07.2018, про що представників учасників справи повідомлено під розписку.

17.07.2018 через канцелярію суду позивач подав відповідь на відзив відповідача, у якій зазначає, що викладені у відзиві доводи відповідача є необґрунтованими та не відповідають дійсним обставинам справи, у зв'язку з наступним.

Позивач наголошував на тому, що відповідно до ст. 56 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк видає нормативно-правові та розпорядчі акти. Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов правління Національного банку. Посилання ж відповідача на те, що дана редакція статті Закону України «Про Національний банк України» набрала чинності після укладення нікчемного правочину, на переконання банку, не заслуговують на увагу, оскільки і зі змісту вказаної редакції цієї статті, і зі змісту редакції, що діяла до 28.05.2015, вбачалося, що постанови НБУ є нормативно-правовими актами. До того ж, внесенням відповідних змін до статті 56 Закону України «Про Національний банк України» законодавцем фактично лише було усунено виявлені в нормативно-правовому акті неясності, що виникли в силу неоднозначності формулювання норми права. Відповідно до п. 3 постанови № 293/БТ усі обмеження, встановлені у здійсненні діяльності ПАТ «УПБ», діяли з саме з дня прийняття такої постанови, тобто, з 30.04.2015.

На думку позивача, посилання відповідача на те, що йому не було відомо про існування постанови № 293/БТ, не заслуговують на увагу суду, оскільки, по-перше, такі посилання не відповідають дійсності, адже відповідач є пов'язаною з банком особою, а по-друге, не спростовують недійсності правочину.

За твердженнями позивача, розрахунки за договором не здійснювались через кореспондентський рахунок ПАТ «УПБ», відкритий в НБУ, що підтверджується відповідною довідкою. Замість розрахунків через кореспондентський рахунок, відкритий в НБУ, у балансі ПАТ «УПБ» були відображені, на переконання позивача, штучні транзакції з оплати договору, внаслідок чого позивачем грошових коштів отримано не було. Так, платіжне доручення було оформлено від імені третьої особи, що мала відкриті рахунки в ПАТ «УПБ» - ТОВ «Розвиток-2012». Крім того, безпідставними, на думку позивача, є посилання відповідача на те, що останній не міг здійснити оплату нікчемного правочину через кореспондентський рахунок, відкритий в Національному банку України, оскільки з метою фактичного надходження коштів на кореспондентський рахунок, відкритий в Національному банку України, відповідачу необхідно було здійснити оплату з власного поточного рахунку, відкритого в будь-якому іншому банку.

При цьому, банк наполягає на тому, що і відповідач, і ТОВ «Розвиток-2012» (юридична особа, по рахунку якої оформлено нікчемні транзакції зі штучної оплати нікчемного договору) є пов'язаними з банком особами.

19.07.2018 через канцелярію суду відповідачем подано заперечення на відповідь позивача на відзив, у яких відповідач зазначив, зокрема, що статтею 56 Закону України «Про Національний банк України» в редакції, що діяла станом на 30.04.2015, нормативно-правові акти Національного банку набирають чинності з дня їх офіційного опублікування. Дана постанова так і не була зареєстрована в Мін'юсті та не опублікована в офіційних періодичних виданнях, а відтак не набула чинності та не є нормативно-правовим актом, відтак недодержання її приписів не може мати наслідком визнання укладеного сторонами договору недійсним. Оскільки постанова Правління Національного банку України № 293/БТ від 30.04.2015 прийнята стосовно позивача, то вона не може мати юридичних наслідків для відповідача.

Відповідач зауважив, що в п.п. 3, 5 оспорюваного договору вказано, що земельна ділянка належить продавцю на підставі рішення господарського суду Київської області від 08.04.2013 у справі № 911/874/13-г. Згідно висновку зі звіту про оціночну вартість земельної ділянки, складеного суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Бейкер Тіллі Україна ЕК», ринкова вартість земельної ділянки, що відчужується, станом на 20.05.2015 рік складає 128000,00 грн. Відповідно до рішення господарського суду Київської області від 08.04.2013 у справі № 911/874/13-г земельна ділянка, що є предметом спірного договору, була набута позивачем в результаті реалізації свого права іпотекодержателя. Таким чином, укладаючи оспорюваний договір, сторонами не було та не могло бути порушено вимоги постанови Правління НБУ № 293/БТ від 30.04.2015.

В підготовчому засіданні 23.07.2018 суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття підготовчого провадження, внаслідок чого постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 20.08.2018.

Розгляд спору по суті неодноразово відкладався, про що судом постановлялись відповідні ухвали.

В судовому засіданні 17.09.2018, заслухавши вступне слово представників сторін, з'ясувавши обставини, на які посилаються сторони, суд дослідив в порядку статей 209-210 Господарського процесуального кодексу України докази у справі.

Після закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд перейшов до судових дебатів.

Представники сторін виступили з промовами (заключним словом), в яких посилалися на обставини і докази, досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для повного, всебічного та об'єктивного розгляду спору по суті, в судовому засіданні 17.09.2018 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

26.05.2015 між публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «-Еліт Буд-» (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л. за реєстровим № 1602 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1 Договору продавець передає у власність покупця, а покупець набуває у власність від продавця земельну ділянку, розташовану за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Шевченкове, вулиця Амосова, 6 (шість), та сплачує за неї обговорену грошову суму. Площа земельної ділянки становить 0,15 га. Кадастровий номер земельної ділянки 3221480400:05:002:0106.

Згідно з п. 2 Договору цільове призначення земельної ділянки: для ведення особистого селянського господарства (01.03). Категорія земель - землі сільськогосподарського призначення. Експлікація земельних угідь: рілля - 0,1500 га.

У відповідності з п. 3 Договору вказана земельна ділянка належить продавцю на підставі рішення господарського суду Київської області від 08.04.2013, справа № 911/874/13-г. Право власності за продавцем на земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 3228408, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 202403932224, індексний номер витягу 12202798 від 04.11.2013 року.

В п. 4 Договору зазначено, що цей продаж вчинено за 128000,00 грн., які покупець сплатить продавцеві на рахунок № 361075783 в ПАТ «УПБ» м. Київ, код банку 300205, після підписання цього договору.

Згідно висновку зі звіту про оціночну вартість земельної ділянки, проведену суб'єктом оціночної діяльності товариством з обмеженою відповідальністю «Бейкер Тіллі Україна ЕК», ринкова вартість земельної ділянки, що відчужується, станом на 20.05.2015 року, складає 128000,00 грн. (п. 5 Договору).

За змістом п. 9 Договору сторони, у присутності нотаріуса, заявляють одна одній, що вони однаково розуміють значення і умови цього договору та правові наслідки, що обумовлені ним; вони не страждають в момент укладення цього договору на захворювання, що перешкоджають усвідомленню його суті, договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені в ньому, вони вільно володіють українською мовою. Продавець та покупець підтверджують, що цей правочин відповідає їх дійсним намірам і не носить характеру фіктивного та/або удаваного.

28.05.2015 на виконання умов Договору кошти в сумі 128000,00 грн. були перераховані ТОВ «Розвиток-2012» на рахунок ПАТ «УПБ» № 361075783, з призначенням платежу: «оплата за ТОВ «-Еліт Буд-» зг. дог. доруч. 1/822-ДР від 28.05.2015 за догов. куп. прод. 26.05.15 зем. діл. Києво-Святош. р-н, с. Шевченкове, вул. Амосова, 6 без ПДВ».

Постановою Правління Національного банку України від 28.05.2015 № 348 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» до категорії неплатоспроможних» банк було віднесено до категорії неплатоспроможних.

На підставі вказаної постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО) було прийнято рішення від 28.05.2015 № 107 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «УПБ», згідно з яким вирішено розпочати з 29.05.2015 процедуру виведення банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації. Тимчасову адміністрацію запроваджено строком на три місяці з 29.05.2015 по 28.08.2015 включно. Уповноваженою особою ФГВФО призначено Пантіну Л.О.

Постановою Правління НБУ від 28.08.2015 № 562 відкликано банківську ліцензію ПАТ «УПБ» та прийнято рішення про ліквідацію останнього.

На виконання вказаної постанови виконавчою дирекцією ФГВФО було прийнято рішення № 158 від 28.08.2015 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «УПБ» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Вказаним рішенням ФГВФО припинено здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «УПБ» з 28.08.2015 і розпочато процедуру ліквідації банку з 31.08.2015 до 30.08.2016. Уповноваженою особою ФГВФО на здійснення ліквідації ПАТ «УПБ» було призначено Пантіну Л.О.

Поряд з цим, як слідує з матеріалів справи, постановою правління НБУ від 30.04.2015 № 293/БТ були встановлені обмеження у діяльності ПАТ «УПБ» як юридичної особи, що входить до банківської системи України, зокрема: банку було заборонено передавати в забезпечення вкладникам, іншим кредиторам майно та активи банку; був призначений куратор банку з числа працівників Національного банку України; банку заборонено використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки, всі розрахунки мали бути здійснені виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України.

Слід зазначити, що здійснення діяльності тимчасової адміністрації та ліквідації банків регулюється Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон).

Відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі - договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті (в редакції, чинній на дату введення тимчасової адміністрації у ПАТ «УПБ»).

На виконання своїх обов'язків, передбачених ст. 38 Закону, Уповноваженою особою ФГВФО згідно з наказом № 26/ТА від 29.05.2015 було створено комісію з перевірки договорів (інших правочинів), укладених ПАТ «УПБ».

За результатами роботи комісією з перевірки було виявлено, що при укладенні, в тому числі, спірного договору купівлі-продажу від 26.05.2015, було допущено порушення законодавства України та обмежень, встановлених Національним банком України, а саме - договір купівлі-продажу від 26.05.2015 укладено з порушенням вимог постанови НБУ № 293/БТ від 30.04.2015, яка забороняє банку передавати в забезпечення третім особам майно та активи; розрахунок за договором було здійснено з використанням прямих кореспондентських рахунків, а не через кореспондентський рахунок банку, відкритий в НБУ, чим було порушено вимоги постанови НБУ № 293/БТ від 30.04.2015, відповідно до якої всі розрахунки в національній валюті повинні проводитися через кореспондентський рахунок банку, відкритий у Національному банку України; банк, уклавши договір купівлі-продажу, прийняв на себе зобов'язання, внаслідок чого виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим, що прямо зазначено у п. 2 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» як ознака нікчемності правочину; банк, уклавши договір купівлі-продажу, прийняв на себе зобов'язання щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки та банківську діяльність», що прямо зазначено у п. 5 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» як ознака нікчемності правочину; умови договору купівлі-продажу від 26.05.2015, укладеного між ПАТ «УПБ» та ТОВ «-Еліт Буд-», прямо передбачають передачу контрагенту, що є одночасно кредитором банку, майна банку - земельної ділянки (по ціні, значно нижчій, ніж балансова вартість цієї земельної ділянки) та надають кредитору ТОВ «-Еліт Буд-» переваги перед іншими кредиторами, не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами банку, що прямо зазначено у п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Наказом Уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «УПБ» № 201/ТА від 21.08.2015 щодо здійснення дій, пов'язаних з наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів), було зафіксовано виявлення комісією з перевірки правочинів (договорів) факту відчуження об'єктів нерухомості на користь ТОВ «-Еліт Буд-», створеною згідно з наказом № 26/ТА від 29.05.2015, укладення нікчемних договорів, зокрема, договору купівлі-продажу від 26.05.2015, укладеного між ПАТ «УПБ» та ТОВ «-Еліт Буд-», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л., за реєстровим № 1602.

Позивачем на адресу відповідача було відправлено повідомлення № 01-10/3857 від 12.08.2015 про нікчемність договорів купівлі-продажу земельних ділянок, у тому числі - Договору від 26.05.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л., за № 1602.

У повідомленні про нікчемність банк, як на підстави нікчемності, посилався на п.п. 2, 3, 6, 7 та 8 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач, посилаючись на п.п. 1, 2, 7, 8 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», просить визнати недійсним нікчемний правочин - договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений між ПАТ «УПБ» та ТОВ «-Еліт Буд-», нотаріально посвідчений 26.05.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л., зареєстрований в реєстрі за № 1602, та застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права власності за ТОВ «-Еліт Буд-» на нерухоме майно, яким є земельна ділянка, площею 0,15 га, кадастровий номер 3221480400:05:002:0106, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Шевченкове, вул. Амосова, 6 (номер запису про право власності 9809708, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 21605479 від 26.05.2015 19:40:31, державний реєстратор - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л.), що є підставою для внесення відповідного запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, чинній станом на момент прийняття рішення про введення тимчасової адміністрації банку), правочини (у тому числі - договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

У відповідності до підпункту 1 частини 4 статті 38 Закону, уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Висновок Уповноваженої особи про те, що, уклавши договір купівлі-продажу від 26.05.2015, банк взяв на себе зобов'язання, внаслідок якого виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим, ґрунтується на тому, що сума договору 128000,00 грн. не була відображена в кореспондентському рахунку та у касі банку, і такі кошти не є високоліквідними та не можуть бути направлені на задоволення вимог кредиторів, у даному випадку не підтверджується наявними матеріалами справи, оскільки позивачем було отримано кошти в розмірі 128000,00 грн. на підставі платіжного доручення № 221 від 28.05.2018 на його власний рахунок на виконання умов оспорюваного договору купівлі-продажу.

Доказів протилежного до матеріалів справи не надано.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Слід зазначити, що оспорюваний договір купівлі-продажу не передбачає безоплатної передачі майна, і позивач, передавши у власність відповідача нерухоме майно, отримав за нього плату.

Отже, укладення сторонами договору купівлі-продажу від 26.05.2015 не призвело до того, що виконання банком його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами стало неможливим, у зв'язку з чим посилання позивача на п. 2 ч. 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в даному випадку не відповідає обставинам справи.

Посилання на порушення пункту 1 ч. 3 ст. 38 «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яким передбачено, що банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог, також спростовується матеріалами справи, оскільки, як зазначалось вище, відповідно до платіжного доручення № 221 від 28.05.2015 на рахунок позивача в оплату договору було перераховано 128000,00 грн.

Оскільки позивачем було отримано кошти в розмірі 128000,00 грн. на його рахунок відповідно до умов спірного договору, то зобов'язання по оплаті за договором купівлі-продажу були виконані в повному обсязі.

Поряд з цим, слід зазначити, що відповідно до приписів ст. 1066 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком і не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами.

Водночас, згідно з пп. 7.1.3 п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про платні системи та переказ коштів в Україні» кореспондентським є рахунок, що відкривається одним банком іншому банку для здійснення міжбанківських переказів.

Тобто, кореспондентський рахунок може відкрити лише банківська установа, тому вимога щодо відкриття кореспондентського рахунку відповідачем та проведення ним розрахунків через кореспондентський рахунок не ґрунтується на приписах законодавства.

Окрім того, в ст. 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність», на яку посилається позивач як на підставу позову, дійсно містяться норми відносно заборони проблемному банку використовувати прямі кореспондентські рахунки для здійснення розрахунків. У той же час, здійснення або нездійснення таких розрахунків проблемним банком за тим чи іншим договором (у даному випадку - договором купівлі-продажу) не може мати наслідком недійсність (нікчемність) такого договору, адже стосується не стадії укладення такого договору, коли сторони погоджують його умови та положення, а фактично стадії виконання сторонами цього договору і правомірність якої (стадії виконання) не може бути підставою для визнання такого договору недійсним (нікчемним).

Отже, оскільки вимога щодо проведення розрахунків через кореспондентські рахунки направлена лише на позивача, слід дійти висновку, що безоплатність даного правочину позивачем у даній справі не доведена.

З приводу посилань позивача на порушення п.п. 7, 8 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідно до яких якщо банк уклав правочини (у тому числі - договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку, а також банк уклав правочини з пов'язаною особою банку на умовах, що не є поточними ринковими умовами, то вказані правочини визнаються недійсними з моменту їх укладення, слід зазначити таке.

Кредиторами неплатоспроможних боржників є юридичні або фізичні особи, які мають підтверджені в встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника. Водночас, будь-яких доказів на підтвердження тієї обставини, що ТОВ "-Еліт Буд-" є кредитором ПАТ «УПБ» до матеріалів справи не надано.

Поряд з цим, відповідно до ст. 52 Закону України «Про банки та банківську діяльність» пов'язаними з банком особами є: контролери банку; особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку; керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку; споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи; особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку; керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб; асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1-6 цієї частини; юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі; будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини. Банк зобов'язаний подавати Національному банку України інформацію про пов'язаних із банком осіб у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Національного банку України.

Як стверджує відповідач, на день укладення оспорюваного правочину останній не мав грошових коштів на рахунках, відкритих в ПАТ «УПБ», не надавав жодного забезпечення чи поруки за виконання ПАТ «УПБ» своїх зобов'язань перед третіми особами, не був ані акціонером, ані кредитором банку.

Доказів протилежного до матеріалів справи не надано.

Отже, твердження позивача, що відповідач є пов'язаною особою з ПАТ «УПБ», є необґрунтованим, оскільки не підтверджується жодними доказами.

Таким чином, твердження позивача, що оспорюваний договір є нікчемним на підставі п.п. 7, 8 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» також не відповідає обставинам справи.

Окрім того, суд зазначає, що посилання позивача на порушення відповідачем постанови правління НБУ № 293/БТ від 30.04.2015 не є підставою для визнання нікчемним правочину в розумінні ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та недійсним в силу ст. 215 Цивільного кодексу України, з огляду на таке.

30.04.2015 Національним банком України було видано постанову № 293/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку» та зобов'язано позивача здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентські рахунки.

Водночас, дана постанова, на яку посилається позивач, містить гриф «Банківська таємниця», а Законом України «Про банки і банківську діяльність» та постановою Національного банку України № 267 від 14.07.2006 про затвердження Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, визначений термін «Банківська таємниця» і порядок доступу до неї.

При цьому, ст. 56 ЗУ «Про Національний банк України», яка передбачала, що нормативно-правові акти Національного банку України, які містять інформацію з обмеженим доступом, не підлягають опублікуванню та доводяться до відома юридичних та фізичних осіб, на яких поширюється їх дія, у порядку, встановленому Національним банком України, на якій акцентував увагу суду позивач, у зазначеній редакції почала діяти лише з 10.07.2015. Тому посилання на неї є недоречним, оскільки оспорюваний правочин було укладено 26.05.2015, до початку дії даної норми закону.

Як зазначалося вище, постанова № 293/БТ була прийнята правлінням Національного банку України 30.04.2015. Водночас, статтею 56 ЗУ «Про Національний банк України» в редакції станом на 30.04.2015 було передбачено, що нормативно-правові акти Національного банку України набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо більш пізній строк набрання чинності не передбачений у такому акті. Офіційним опублікуванням нормативно-правового акта Національного банку України вважається перше опублікування його повного тексту в одному з періодичних друкованих видань - «Офіційному віснику України», газетах «Урядовий кур'єр», «Голос України» або перше розміщення на сторінці Офіційного Інтернет-представництва Національного банку України.

Відповідно до ст. 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у разі порушення банками банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, нормативно-правових актів Національного банку України, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного.

Пунктом 12.3 Розділу 12 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою правління Національного банку України від 17.08.2012 № 346, встановлено, що рішення правління Національного банку про віднесення банку до категорії проблемних містить, зокрема, строк, протягом якого проблемний банк зобов'язаний привести свою діяльність у відповідність до вимог законодавства України, у тому числі - нормативно-правових актів Національного банку України, але не більше 180 днів; обмеження у діяльності банку; порядок та строки повідомлення проблемним банком про стан виконання заходів щодо фінансового оздоровлення банку, а також приведення банком своєї діяльності у відповідність до вимог законодавства.

Частиною 6 ст. 67 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та пунктом 5.1 глави 5 розділу 1 Положення № 346 передбачено право Національного банку України запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора.

Отже, постановою правління НБУ № 293/БТ від 30.04.2015 були встановлені обмеження у діяльності ПАТ «УПБ» як юридичної особи, що входить до банківської системи України.

При цьому вказана постанова НБУ № 293/БТ від 30.04.2015 не є нормативно-правовим актом, оскільки не зареєстрована в Міністерстві юстиції України, містить гриф «Банківська таємниця», а отже є актом індивідуальної дії, чинність якого направлена індивідуально на позивача.

Наслідком порушення такого акту індивідуальної дії може бути лише застосування Національним банком України до позивача заходів впливу за порушення банківського законодавства відповідно до ст. 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Положення № 346, однак не визнання правочину недійсним.

При цьому, слід врахувати і те, що невідповідність укладеного договору вимогам постанови НБУ не визначено як підставу нікчемності правочину за приписами ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Крім того, за своєю правовою природою договір купівлі-продажу від 26.05.2015 не належить до договорів, що забезпечують виконання зобов'язань, а відтак, його укладення не могло порушити встановленого абз. 10 п. 3 постанови НБУ від 30.04.2015 № 293/БТ обмеження щодо передачі в забезпечення майна та активів.

Отже, оскільки постанова НБУ від 30.04.2015 № 293/БТ «Про віднесення ПАТ «УПБ» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку» є актом індивідуальної дії, що розповсюджується на ПАТ «УПБ», то недодержання її приписів не може мати наслідком невідповідність договору купівлі-продажу положенням, передбаченим ст. 203 Цивільного кодексу України щодо вимог чинності правочину.

За приписами ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином, для визнання правочину недійсним потрібна наявність підстав, передбачених ч.ч. 1, 3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

У відповідності з ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Разом з тим, в силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Матеріали справи свідчать про те, що Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 26.05.2015 посвідчений нотаріально, що вимагається ст. 657 Цивільного кодексу України, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л., та зареєстрований в реєстрі за № 1602, що відповідає ст. 210 Цивільного кодексу України. Договір вчинено повноважними особами, що мали необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасників правочину було вільним та відповідало їх внутрішній волі. Даний правочин було спрямовано на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин виконано в повному обсязі.

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.07.2015 № 6-301цс15).

Таким чином, з урахуванням ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони були вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Враховуючи викладене, доводи позивача щодо нікчемності договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ПАТ «УПБ» та ТОВ «-Еліт Буд-», нотаріально посвідченого 26.05.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л., зареєстрованого в реєстрі за № 1602, у зв'язку з наявністю підстав, визначених п.п. 1, 2, 7, 8 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та його недійсності в силу вимог ст. 215 ЦК України, є недоведеними, необґрунтованими і такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Позивач також просив суд застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину, а саме - скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, яка є предметом договору купівлі-продажу від 26.05.2015.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Позовна вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину є похідною від вимоги про визнання недійсним нікчемного правочину, а тому за відсутності доказів на підтвердження нікчемності договору купівлі-продажу від 26.05.2015 та, відповідно, встановлення судом відсутності підстав вважати даний договір нікчемним і недійсним, відсутні і підстави для застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, у зв'язку з чим позов не підлягає задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 09.10.2018.

Суддя О.В. Щоткін