Рішення № 76985632, 25.09.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.09.2018Справа № 910/11151/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Дьогтяр О.О., розглянув матеріали господарської справи

за позовом публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до Національного університету «Київо-Могилянська Академія»

про стягнення 2 498,99 грн.

за участю представників сторін:

від позивача Вознюк Є.В. - представник (довіреність № 14-69 від 14.04.2017)

від відповідача Гончарук Н.Є. - представник (довіреність № 01/2101 від 29.12.2017)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У серпні 2018 року публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - ПАТ «НАК «Нафтогаз України», позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Національного університету «Київо-Могилянська Академія» (далі - Університет, відповідач) про стягнення 2 498,99 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем його обов'язку своєчасно та в повному обсязі оплатити товар, переданий позивачем за договором купівлі-продажу природного газу № 2922/14-ТЕ-17 від 06.08.2014.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду та просив стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 2 498,99 грн., з яких: 907,75 грн. - пеня, 63,75 грн. - 3% річних, 1 527,49 грн. - інфляційна складова боргу.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.08.2018 відкрито провадження у справі № 910/11151/18 та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 25.09.2018.

17.09.2018 відділом автоматизованого діловодства суду був зареєстрований поданий відповідачем відзив на позовну заяву, в якому останній вказав, що строк позовної давності для заявлених позивачем вимог сплив, у зв'язку з чим просив суд у задоволенні позову відмовити.

25.09.2018 відділом автоматизованого діловодства суду була зареєстрована подана позивачем відповідь на відзив, в якій останній вказав, що умовами укладеного сторонами договору строк позовної давності був подовжений до п'яти років та на момент звернення позивача до суду з даним позовом не сплив.

Крім того, відділом автоматизованого діловодства суду була зареєстрована подана відповідачем заява про застосування наслідків спливу строку позовної давності та відмову в задоволенні заявлених позовних вимог.

У судовому засіданні 25.09.2018 представник позивача позовні вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та правомірними, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги вважав необґрунтованими та безпідставними, просив суд в задоволенні позову відмовити.

Зважаючи на відсутність підстав для відкладення розгляду справи та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважав за можливе розглянути справу по суті.

У судовому засіданні 25.09.2018 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

06.08.2014 між публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (продавець) та Національним університетом «Київо-Могилянська Академія» (покупець) був укладений договір купівлі-продажу природного газу № 2922/14-ТЕ-17 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ (далі - газ) на умовах цього договору.

Згідно з п. 1.2 договору газ, що передається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.

Пунктом 3.3 договору передбачено, що приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг спожитого газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-ого числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1 договору).

На виконання умов укладеного сторонами договору позивач передав, а відповідач прийняв газ загальною вартістю 18 957,23 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2014, 30.11.2014, 31.12.2014, підписаними представниками обох сторін та засвідченими їх печатками.

Таким чином, зважаючи на обумовлений у п. 6.1 договору порядок оплати поставленого позивачем газу, останнім днем строку виконання відповідачем зобов'язання з оплати газу, поставленого позивачем у жовтні 2014 року є 14.11.2014, у листопаді 2014 року - 14.12.2014, у грудні 2014 року - 14.01.2015.

Як свідчить долучена до матеріалів справи довідка про операції по рахунку відповідача, останній оплатив газ, поставлений йому позивачем, проте здійснив таку оплату несвоєчасно.

Так, газ поставлений в жовтні 2014 року був оплачений 03.12.2014 (у той час, як строк оплати настав 14.11.2014), газ поставлений в листопаді 2014 року був оплачений 04.12.2014 (своєчасно), газ поставлений в грудні 2014 року був оплачений 15.04.2015 (у той час, як строк оплати настав 14.01.2015).

У зв'язку з цим позивач звернувся до суду з даним позовом та просив суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 907,75 грн., 3% річних в розмірі 63,75 грн. та інфляційну складову боргу в розмірі 1 527,49 грн.

Заперечуючи проти обґрунтованості заявлених позовних вимог відповідач вказував на сплив строку позовної давності.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 2.2 постанови Пленум Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.2013 (далі - постанова Пленуму ВГСУ № 10), за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш, ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

За приписами ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Разом з тим, ч. 1 ст. 259 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Судом встановлено, що відповідно до п. 9.3 договору сторони погодили, що строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у п'ять років.

Згідно з ч. 1 ст. 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (ч. 1 ст. 254 Цивільного кодексу України).

Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з п. 4.2 постанови Пленуму ВГСУ № 10, у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків.

Беручи до уваги наведені приписи чинного законодавства та подовжений за домовленістю сторін строк позовної давності, а також зважаючи на те, що строк оплати для газу, поставленого позивачем у жовтні 2014 року настав 14.11.2014, у листопаді 2014 року - 14.12.2014, у грудні 2014 року - 14.01.2015, а позивач звернувся до суду з даним позовом 18.08.2018 (шляхом направлення позовної заяви поштою), суд встановив, що строк позовної давності для звернення позивача з вимогами, заявленими в межах даного позову, на день подання такого позову не сплив. Отже, враховуючи встановлене судом порушення виконання відповідачем обов'язку щодо своєчасної оплати спожитого природного газу, відповідні права позивача підлягають захисту в судовому порядку.

Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, суд виходив з наступного.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 263 Господарського кодексу України господарсько-торговельною є діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг. Господарсько-торговельна діяльність опосередковується, зокрема, господарськими договорами купівлі-продажу.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що відповідач газ, поставлений позивачем у жовтні та грудні 2014 року, оплатив з порушенням строку, встановленого умовами укладеного сторонами договору, відтак допустив порушення зобов'язання.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Пунктом 7.2 договорів передбачено, що у разі невиконання покупцем пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, суд встановив, що він виконаний арифметично вірно, з дотриманням вимог чинного законодавства та умов укладеного сторонами договору. Таким чином, вказана позовна вимога підлягає задоволенню в розмірі, заявленому позивачем, а з відповідача підлягає стягненню пеня в розмірі 907,75 грн.

Крім того, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційної складової боргу, суд встановив, що він виконаний арифметично вірно, з дотриманням вимог чинного законодавства та умов укладеного сторонами договору. Таким чином, вказані позовні вимоги підлягають задоволенню в розмірі, заявленому позивачем, а з відповідача підлягають стягненню 3% річних в розмірі 63,75 грн. та інфляційна складова боргу в розмірі 1 527,49 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Національного університету «Київо-Могилянська Академія» (04070, м. Київ, вул. Григорія Сковороди, буд. 2, ідентифікаційний код 16459396) на користь публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6, ідентифікаційний код 20077720) пеню в розмірі 907,75 грн. (дев'ятсот сім грн. 75 коп.), 3% річних в розмірі 63,75 грн. (шістдесят три грн. 75 коп.), інфляційну складову боргу в розмірі 1 527,49 грн. (одна тисяча п'ятсот двадцять сім грн. 49 коп.) та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 762,00 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят дві грн. 00 коп.).

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення підписано 09.10.2018.

Суддя О.Г. Удалова