Рішення № 76985313, 08.10.2018, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" жовтня 2018 р. м. Житомир Справа № 906/447/18

Господарський суд Житомирської області у складі судді Машевської О.П.

за участю секретаря судового засідання: Сидорчук О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, ордер серія РН-710 №004 від 12.06.18; договір про надання правової допомоги №4/С від 12.06.18; посвідчення №1385 від 25.04.2018;

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність №б/н від 03.07.2018;

від третьої особи: не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгагро сольюшн" (м. Шепетівка)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Груп" (с. Броники Новоград-Волинського району)

за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Перший національний виробничий кооператив" (м. Шепетівка, Хмельницька область)

про стягнення 5930770,04грн

Позивач ТОВ "Торгагро сольюшн" звернувся з позовом до суду до відповідача ТОВ "Цефей-Груп" про стягнення 5089000,00 грн основного боргу, 567597,78 грн пені, 222306,29 грн інфляційних втрат та 51865,97 грн 3% річних.

В якості правових підстав позову позивач посилається на ст.ст. 193, 199, 216, 218, ч. 1 ст. 222 ГК України, в якості фактичних підстав позову - Договір позики №1204-СЦ (зворотної фінансової позики) від 12.04.2017.

Ухвалою від 05.06.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 26.06.2018 о 12:00 та вчинено інші процесуальні дії.

Ухвалою від 25.06.2018 продовжено строк підготовчого провадження по 05.09.18, відкладено підготовче засідання на 21.08.18 та вчинено інші процесуальні дії.

У відзиві на позов (вх. № г/с 9717/18 від 19.07.18) відповідач позов не визнає , оскільки зобов'язання вважається припиненим зарахуванням на підставі ст. 601 ЦК України, про що доводять подані ним докази. Просить закрити провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України.

У відповіді на відзив ( вх. № г/с 11145/18 від 21.08.18) позивач не визнає факт припинення зобов'язання зарахуванням на підставі ст. 601 ЦК України з підстав, у ньому викладених та поданих доказів.

Ухвалою від 21.08.18 відкладено підготовче засідання на 03.09.2018 , витребувано у позивача для огляду в оригіналі : договір № 1204-СЦ від 12.04.17 , платіжні доручення від 13.04.17 №643, від 22.05.17 №816 та від 24.05.17р.№825, та у відповідача для огляду в оригіналі: договір №4-ЦГ про відступлення права вимоги (цесії) від 23.05.18р.

Окрім того, залучено до участі у справі на стороні відповідача третьою особою без самостійних вимог щодо предмету спору Сільськогосподарський виробничий кооператив "Перший національний виробничий кооператив" ( м. Шепетівка ).

Ухвалою від 04.09.2018р. закрито підготовче провадження та призначено справу №906/447/18 до судового розгляду по суті, зобов'язано позивача та відповідача вчинити певні дії.

10 вересня 2018р. до господарського суду позивач надіслав суду додаткові пояснення за №03/2-2018 від 03 вересня 2018р.

13 вересня 2018р. засобами електронної пошти суду та 17 вересня 2018р. поштовим зв'язком відповідач надіслав суду додаткові пояснення у справі разом з нотаріально засвідченою заявою (показанням) свідка громадянина України ОСОБА_3 від 12 вересня 2018р.

13 вересня 2018р. до господарського суду позивач надіслав суду на виконання вимог ухвали суду від 04 вересня 2018р. засвідчений витяг із Статуту ТОВ "Торгагро Сольюшн" в редакції, чинній станом на 07.08.2017р.

Ухвалою від 24.09.18 відкладено розгляд справи по суті на 03.10.18.

Ухвалою від 03.10.18 задоволено усне клопотання представника відповідача ОСОБА_4 в частині надання їй можливості ознайомитися з матеріалами справи, підготуватися до судових дебатів, та оголошено перерву в судовому засіданні по суті до 10:00 год. 08.10.18.

Після оголошеної перерви заслухано вступне слово представників сторін, безпосередньо досліджено докази , що є в матеріалах справи та виступ представників у судових дебатах.

Заслухавши представників сторін та дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

12 квітня 2017 року між ТОВ "Торгагро сольюшн" (надалі за текстом - Позивач) та ТОВ "Цефей-груп" ( надалі за текстом - Відповідач) укладено Договір позики № 1204-СЦ (зворотної фінансової допомоги) (надалі за текстом - Договір позики).

Відповідно до п.2.1 Договору позики , розмір поворотної фінансової допомоги становить 5010000,00 грн .

У п. 2.2. Договору позики Сторони домовились збільшення розміру поворотної фінансової допомоги оформляти додатковою угодою.

У п. 6.5 Договору позики Сторони також погодили, що всі зміни у цей Договір набирають чинності з моменту належного оформлення Сторонами відповідної додаткової угоди до цього Договору.

Відповідно до п. 4.1 та 5.4 Договору позики, поворотна фінансова допомога повертається у строк до 31.12.17 р. та вважається повернутою в момент , коли грошові кошти в сумі 5010000,00грн перераховані позичальником або внесені ним в касу позикодавця готівкою, про що останній видає прибутковий касовий ордер (інший документ).

У п.5.5 Договору позики позичальник зобов'язаний повністю повернути надану поворотну фінансову допомогу не пізніше 10 календарних днів після закінчення строку, передбаченого п. 4.1 цього Договору .

У випадку порушення позичальником строків повернення поворотної фінансової допомоги , позикодавець має право застосувати відповідальність, встановлену законодавством України та неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченої заборгованості , за кожний день прострочення ( п.п. 7.1 та 7.2 Договору позики) ( а с. 14-15).

13 квітня 2017 року платіжним дорученням № 643 Позивач перерахував на розрахунковий рахунок Відповідача поворотну фінансову допомогу в сумі 5010000,00грн ( а.с. 17).

В подальшому, Позивач, з посиланням на Договір позики, перерахував Відповідачу платіжним дорученням № 816 від 22.05.17 кошти в сумі 5000,00 грн та платіжним дорученням №825 від 24.05.17 кошти в сумі 74000,00грн. ( а.с. 18,19).

За доводами позову, кошти в загальній сумі 79 000,00грн також перераховано на виконання Договору позики.

Судом встановлено, що 27.02. 2017 року між Позивачем та Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Перший національний виробничий кооператив" (надалі за текстом - Третя особа) укладено Договір поставки № 27/02-С ( надалі за текстом - Договір поставки) ( а.с. 103-104).

За умовою п.1.1 та п. 1.5 Договору поставки Позивач зобов'язався поставити Третій особі пшеницю 3-го класу урожаю 2017року в кількості 4250,000 тонн +/-5% загальною вартістю 20 187 500,00грн. у строк до 01 жовтня 2017 у визначене в п.1.4 цього Договору місце поставки.

У п.2.1 Договору поставки Третя особа зобов'язалась здійснити на користь Позивача попередню оплату в сумі 20 000 000,00грн у строк до 01.03.2017року.

27.02.17 Третя особа двома платежами в сумі 10 000 000,00грн кожен перерахувала Позивачу попередню оплату ( платіжні доручення від 27.02.17 №№ 481 та 482) (а. с. 105-106).

Судом встановлено, що 23.05.2018 року між Третьою особою та Відповідачем укладено Договір відступлення права вимоги (цесії) №4-ЦГ до Позивача на суму 20 000 000,00грн ( надалі за текстом - Договір цесії) ( а.с. 54).

Відповідно до п.1.1 Третя особа відступила належне їй право вимоги згідно із Договором поставки на суму 20 000 000 грн , укладеним між Позивачем та Третьою особою, Відповідачу , який прийняв право вимоги за цим договором поставки (надалі за текстом - Договір поставки).

У п. 1.2 Договору цесії обумовлено, що від Третьої особи до Відповідача перейшли усі права за зобов'язаннями , що виникли з Договору поставки , в обсязі та на умовах, що існували на момент укладення Договору цесії.

До Договору цесії Третя особа та Відповідач склали Акт приймання-передачі документів , відповідно до якого , Третя особа передала, а Відповідач прийняв:

- Договір поставки;

- платіжне доручення №481 від 27.02.17;

- платіжне доручення № 482 від 27.02.17;

- лист директора Позивача про зобов'язання повернути попередню оплату в сумі 20 000 000,00грн , у зв'язку з неможливістю виконання зобов'язання щодо поставки товару за Договором поставки;

- картка рахунку №631 за період з 01.02.17по 23.05.18р. ( а.с. 168).

На виконання вимог ч.2 ст. 516 ЦК України листом від 23.05.18 Третя особа повідомила Позивача як боржника про відступлення права вимоги на суму 20 000 000,00грн (а.с.57-58).

Фактично лист від 23.05.18 з копією Договору цесії, Третьою особою надіслано Позивачу лише 25.06.18 листом з описом вкладення через відділення поштового зв'язку у м. Новоград-Волинський Житомирської області ( а.с. 58).

На підставі статті 601 ЦК України Відповідач надіслав Позивачу заяву від 24.05.18 про припинення зобов'язання зарахуванням на суму 17 728 513,61 грн. У тексті цієї заяви запропонував Позивачу підписати Угоду про припинення зобов'язань зарахуванням , яку в двох примірниках надіслав додатком до заяви про припинення зобов'язань зарахуванням ( а.с. 59 -60).

Фактично заяву від 24.05.18 про припинення зобов'язання зарахуванням з двома примірниками Угоди про припинення зобов'язань зарахуванням , надіслано Позивачу лише 07.07.18 листом з описом вкладення через відділення поштового зв'язку у м. Шепетівка Хмельницької області ( а. с. 60).

Судом встановлено, що Позивач надіслав Відповідачу заяву про відмову у задоволенні заяви щодо припинення зобов'язання зарахуванням від 16.07.18 за № 67-ТАС з підстав у ній викладених - 17.07.18 через відділення поштового зв'язку у м. Шепетівка Хмельницької області ( а.с. 78-81).

Оскільки за Договором цесії Третьою особою передано Відповідачу лист №б/н від 07.08.17 за підписом колишнього директора Позивача ОСОБА_3 про зобов'язання повернути попередню оплату в сумі 20 000 000,00грн у строк до 02.10.17, у зв'язку з неможливістю виконання зобов'язання щодо поставки товару за Договором поставки у строк до 01.10.17, Відповідач подав заяву свідка ( а.с. 227).

У заяві свідка громадянин ОСОБА_3 , підтверджує, що станом на 07.08.17 , йому як керівнику Позивача, було відомо про неможливість виконання зобов'язання з поставки товару за Договором поставки , тому на підставі ч.2 ст.205 ГК України , ним повідомлено Третю особу про повернення їй попередньої плати у строк до 02.10.17.

Лист №б/н від 07.08.17 , як визнається у заяві свідка, ним надруковано особисто, підписано особисто та особисто передано представнику Третьої особи за місцем її знаходження у м. Шепетівка, пров. Подільський ,20 ( а.с. 227).

До винесення рішення у справі Позивач не визнав доводи Відповідача про припинення його зобов'язання за Договором позики зарахуванням однорідних вимог . Відповідачем підтримано доводи про те, що внаслідок набутого за Договором цесії права вимоги до Позивача, до нього перейшли всі права Третьої особи, в тому числі, право вимагати повернення попередньої плати і це право є грошовим, тому зобов'язання за Договором позики припинилось шляхом його зарахування.

Дослідивши матеріали справи у сукупності, суд дійшов висновку позов задовольнити частково, про що викладає мотиви далі по тексту.

1. Суд не погоджується з доводами Позивача про те, що кошти в загальній сумі 79 000,00грн перераховано на виконання Договору позики, та що їх неповернення Відповідачем у гранично допустимий строк - 10.01.18 , є підставою для їх стягнення за цим позовом , в тому числі , зі сплатою пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Так, за правилом статті 654 ЦК України зміни до будь-якого договору вчиняються в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

У п.п. 2.2, 6.4 та 6.5 Договору позики Сторони домовились збільшення розміру поворотної фінансової допомоги оформляти додатковою угодою, і лише з її наявністю пов'язують набрання чинності змінами до Договору позики, зокрема, такої істотної умови як предмет договору.

Судом встановлено, і цю обставину Сторони визнають, що додаткових угод щодо збільшення розміру поворотної фінансової допомоги не укладали.

2. Суд не погоджується з доводами Позивача про те, що оскільки Відповідач прийняв від нього два платежі на суми 5000,00 грн та 74000,00грн, з призначенням платежу, що містить посилання на Договір позики, слід вважати, що останні перераховані саме на його виконання.

Так, у п. 9.4 Договору позики Сторони домовились у випадках, непередбачених цих Договором, керуватися нормами чинного законодавства.

Насамперед суд враховує, що одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми ( абз. 8 ст. 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (надалі - Закон № 996-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону № 996-XIV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням має дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку ( правова позиція ВСУ , викладена у постанові від 06.12.2016 в адміністративній справі № 826/3939/15, № в реєстрі 63703964).

У п. 3.8. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління НБУ від 21.01.2004 № 22 ( з наступними змінами та доповненнями) ( надалі - Інструкція № 22) передбачено, що реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

В свою чергу, у п. 9.3. Інструкції № 22 передбачено, що підприємства, що мають господарські зв'язки за поставками товарів (виконаними роботами, наданими послугами), можуть здійснювати розрахунки періодично за сальдо зустрічних вимог.

У п. 9.4. Інструкції № 22 передбачено, що у договорах між підприємствами передбачаються періодичність звіряння взаємної заборгованості зі складанням відповідного акта, строки та платіжні інструменти, із застосуванням яких здійснюватимуться розрахунки.

Згідно п. 9.5. Інструкції № 22 після складання акта звіряння взаємної заборгованості в строки, визначені законодавством України, та сторона, на користь якої склалося кредитове сальдо взаємозобов'язань, виписує розрахунковий документ (платіжне доручення, вимогу-доручення) або оформляє вексель.

Оскільки повне виконання Договору позики зі сторони Позивача в частині надання поворотної фінансової допомоги в сумі 510000,00грн відбулось станом на 13.04.18, у Відповідача станом на 22 та 24 травня 2017 настали правові підстави в с т а н о в и т и с у т н і с т ь отриманих від Позивача коштів в загальній сумі 79000,00грн, незалежно від зазначеного у платіжних дорученнях № 816 від 22.05.18 та № 825 від 24.05.17 призначення платежу (абз. 8 ст. 1 Закону № 996-XIV) та повернути їх Позивачу.

Той факт , що Відповідач таким правом не скористався , не дає підстав вважати, що правовою підставою отримання коштів в сумі 79 000,00 грн є Договір позики.

Оскільки Позивач не довів, що звертався до Відповідача з вимогою про повернення коштів в сумі 79000,00грн , як отриманих без достатньої правової підстави, на підставі ч.2 ст. 530 ЦКУ до звернення з цим позовом до суду , суд не встановив факту порушення права Позивача в цій частині , та факту прострочення виконання грошового зобов'язання.

З врахуванням викладеного, суд відмовляє Позивачу у позові в частині стягнення коштів в сумі 79000,00грн за цим позовом. Окрім того, зазначена сума виключається судом із розрахунку пені, 3% та інфляційних втрат.

3. Суд погоджується з доводами Відповідача , що за укладеним Договором цесії набув всі права Третьої особи за Договором поставки.

Так, у п. 1.2 Договору цесії від Третьої особи до Відповідача перейшли усі права за зобов'язаннями , що виникли з Договору поставки , в обсязі та на умовах, що існували на момент укладення Договору цесії.

Так, на момент укладення Договору цесії - 23.05.18 , Позивач не виконав зобов'язання з поставки Третій особі товару . Оскільки строк зобов'язання з поставки товару настав 01.10.2017 , з 02.10.17 Позивач вважається таким, що прострочує його виконання належним чином перед Третьою особою.

Оскільки станом на 27.02.17 року Третя особа здійснила на користь Позивача попередню оплату за товар в сумі 20 000 000,00грн , і ця обставина визнається учасниками справи, починаючи з 02.10.2017 у Третьої особи на підставі частини 2 ст. 693 Цивільного кодексу України виникло право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Судом встановлено, що Третя особа у період з 02.10.17 до 23.05.18 не скористалась правом , передбаченим ч.2 ст. 693 ЦК України, вимагати повернення суми попередньої оплати.

У ч. 3 статті 612 ЦК України передбачено право кредитора відмовитися від прийняття виконання зобов'язання, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило для нього інтерес.

Судом встановлено, що Третя особа не відмовилась від прийняття виконання зобов'язання Позивача з поставки товару.

Тому, станом на 23.05.18 у Позивача існувало зобов'язання з поставки товару за Договором поставки.

Окрім того, за своєю суттю обов’язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов’язання в розумінні ст.625 ЦК України, як помилково вважає Відповідач (постанова Верховного Суду від 14.03.2018р. у справі № 910/24853/13).

Отже, права покупця за договором вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати не є грошовими правами .

За приписами ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України унормовано, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У зв'язку з цим, статті 517 ЦК України зобов'язує первісного кредитора у зобов'язанні передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Судом встановлено, що Третя особа передала Відповідачу : Договір поставки, платіжні доручення на суму 20 000 000,00грн та лист №б/н від 07.08.17 від імені Позивача за підписом його колишнього керівника ОСОБА_3

У числі переданих документів відсутні ті, які засвідчують відмову Третьої особи від прийняття виконання зобов'язання з поставки товару Позивачем та вимогу Третьої особи до Позивача про повернення попередньої оплати.

Таким чином, внаслідок укладення 23.05.18 Договору цесії до Відповідача перейшли права Третьої особи за Договором поставки , тобто , всі права покупця , в тому числі ті, що передбачені у ч. 2 ст. 693 ЦК України. Здійснити ці права вправі Відповідач на власний розсуд. Однак у будь - якому разі, ці права не є грошовими, а тому не є грошовими вимоги.

При вирішенні цього спору, суд враховує правову позицію Верховного Суду у подібних правовідносинах , викладену у постанові 02.04.2018 у справі № 910/8315/16.

Доводи Позивача в частині відсутності доказів виконання Відповідачем зобов'язання з оплати Третій особі права вимоги в сумі 20 000 000,00грн , суд оцінює критично з врахуванням змісту умови п.2.2 Договору цесії про те, що строк виконання цього зобов'язання становить 5 років з моменту підписання Договору цесії.

Оскільки на Договір цесії поширюється презумпція його дійсності , передбачена у ст. 204 ЦК України, її спростування здійснюється за рішенням суду , винесеним в окремому позовному провадженні. І в цій частині доводи Відповідача слушні.

4. Суд не погоджується з доводами Відповідача про те, що станом на 24.05.2018 у нього існувала право грошової вимоги до Позивача на суму 20 000 000,00грн та що така грошова вимога могла бути зарахована Позивачем як однорідна на суму 5010000,00грн за Договором позики та на суму 79000,00грн , перерахованих поза умовами Договору позики, на підставі ч.2 статті 601 ЦК України.

За ч. 1 ст. 601 ЦК України вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:

1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);

2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема, грошей).

Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги.

Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);

3) строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Грошові вимоги мають презюмуватися як однорідні у силу однорідності грошей як предмету виконання зобов'язань.

Отже, вимога про сплату грошей за загальним правилом є однорідною із іншою вимогою про сплату грошей. Адже гроші як предмет задоволення майнової вимоги мають ознаку замінності, абсолютної еквівалентності та інші властивості, що дозволяють проводити обмін та інші грошові операції.

Отже, з аналізу положень ст.203 ГК та ст.601 ЦК можна зробити висновок, що метою даних норм є:

1. уникнення зайвого та непотрібного перерахування чи передачі сторонами одна одній та повернення в зворотному напрямку тієї частини однорідних зустрічних основних зобов'язань, які однакові за розміром для обох сторін, а отже можуть бути зараховані, що відповідатиме принципу розумності.

2. уникнення ситуації, коли одна сторона добросовісно повністю виконає своє зустрічне однорідне основне зобов'язання, а інша, внаслідок власної недобросовісної поведінки або з інших підстав, своє зобов'язання не виконає, що дозволить добросовісній стороні зменшити свої втрати (або взагалі їх уникнути) на ту частину основного зобов'язання, яку можна зарахувати, що відповідатиме принципам справедливості та добросовісності.

При цьому, основне зобов'язання, як правило, носить ясний та безспірний характер, оскільки зазвичай підтверджується первинними документами, підписаними обома сторонами. Крім того, строк виконання основного зобов'язання детально регламентований нормою ст.530 ЦК України (постанова Верховного Суду від 05 липня 2018 року у справі № 914/3013/16).

Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог як одностороннього правочину не передбачено законодавством. За загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони, чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов'язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку ( постанови Верховного Суду від 24.01.2018 у справі № 908/3039/16 та від 05.04.2018 у справі № 910/13205/17).

В свою чергу, у ч. 2 статті 598 ЦК України передбачено, що припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань. Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними, однорідними та такими, за якими настав строк виконання. Тобто умовою, за наявності якої можливе припинення зобов'язання зарахуванням, є ясність вимог, коли між сторонами немає спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо ( постанова Верховного Суду від 14.02. 2018 року у справі № 910/6374/17).

Суд виходить з того, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Тому, виходячи із загальних засад цивільного законодавства і господарського судочинства, у разі невизнання кредитором права боржника на припинення зобов'язання за договором, таке право підлягає захисту судом за позовом боржника шляхом його визнання на підставі пункту 1 частини 2 статті 16 ЦК України (постанова Верховного Суду від 19.06. 2018 року у справі № 916/993/17, від 15.03. 2018 року у справі № 914/909/17 ).

І навпаки, якщо кредитор вважає, що заява боржника є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 203 Господарського кодексу України, статтею 602 Цивільного кодексу України), то кредитор вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання боржником в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом ( постанова Верховного Суд від 21.06.18 у справі № 917/1862/16).

На підставі вищевикладеного, при вирішенні цього спору відсутні підстави для застосування статті 601 ЦК України.

Окрім того, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання - це його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Частиною 1 ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, зі змісту зазначеної норми права можна зробити висновок, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

При цьому, можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

У цьому зв'язку, Відповідач вправі обрати такий варіант поведінки як повернення суми попередньої оплати товару шляхом пред'явлення вимоги до Позивача , в тому числі, у формі позову ( постанова Верховного Суд від 05.06.18 р. у справі № 904/8972/17).

Тому лист №б/н від 07.08.17 , який визнається у заяві свідка таким , що надрукований особисто колишнім керівником Позивача ОСОБА_3, підписаний ним особисто та особисто переданий представнику Третьої особи за місцем її знаходження у м. Шепетівка, пров. Подільський ,20 , юридичного значення немає , оскільки права, про які йдеться у ч. 2 ст. 693 ЦК України, належали виключно Третій особі як покупцю товару.

5. Суд частково погоджується з доводами Позивача про застосування до нього відповідальності , передбаченої у п.п. 7.1 та 7.2 Договору позики.

Відповідно до п. 4.1 та 5.4 Договору позики, поворотна фінансова допомога мала бути повернута Відповідачем у строк до 31.12.17 р. в сумі 5010000,00грн.

У п.5.5 Договору позики надано можливість Відповідачу повністю повернути надану поворотну фінансову допомогу не пізніше 10 календарних днів після закінчення строку, передбаченого п. 4.1 цього Договору .

Оскільки поворотну фінансову допомогу станом на 10.01.18 Відповідачем не повернуто, за період прострочення з 11.01.18 по 14.05.18 підлягає до стягнення пеня в сумі 558786, 58 грн, визначена із суми 5010000,00грн.

На підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України за період прострочення з 11.01.18 по 14.05.18 підлягають до стягнення 3% річних в сумі 51060,82грн, визначені із суми 5010000,00грн.

На підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України за період прострочення лютий 2018-травень 2018 підлягають до стягнення інфляційні втрати в сумі 141581,56грн , визначені із суми 5010000,00грн.

В решті грошових вимог до Відповідача суд відмовляє.

На підставі ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін спорі пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст. 221 ГПК України представник позивача адвокат ОСОБА_1, ордер серія РН-710 №004 від 12.06.18 заявив про неможливість подання доказів , понесених на оплату послуг адвоката до закінчення судових дебатів. Порядок розподілу витрат на правничу допомогу в такому випадку врегульовано ст. 221 та 244 ЦК України.

Керуючись статтями123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Груп" (11772, Житомирська обл., Новоград-Волинський р-н, с. Броники, вул. Весела, буд. 7, ід. код 37529380) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгагро сольюшн" (30400, Хмельницька обл., м. Шепетівка, пров. Подільський, буд. 20, ід код 39022147): 5010000,00 грн основного боргу; 558786, 58 грн пені; 51060, 82грн 3% річних; 141581,56 грн інфляційних; 86421,44 грн судового збору.

3. У стягненні 79 000,00 грн основного боргу, 8811,20 грн пені , 805,15 грн 3% річних та 80724,73 грн інфляційних відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 08.10.18

Суддя Машевська О.П.

Віддрукувати: 1 - у справу, 2-4 - сторонам та третій особі (рек. з пов.).