Рішення № 76982085, 04.10.2018, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/926/18

Справа №754/7521/17

РІШЕННЯ

Іменем України

04 жовтня 2018 року Деснянський районний суд м. Києва

в складі: головуючого -судді - Панченко О.М.

за участі секретаря судового засідання - Табачука Д.О.

за участі позивача ОСОБА_1

представника позивача - адвоката ОСОБА_2

відповідача - ОСОБА_3

представника відповідача - адвоката ОСОБА_4

представника третьої особи - Швець А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа: Публічне акціонерне товариство «Комерційний Банк «Хрещати» про визнання права власності та усунення перешкод в користуванні спільним майном,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_3, третя особа: ПАТ КБ «Хрещатик» про визнання права власності та усунення перешкод в користуванні спільним майном, просив суд про визнання за ним права власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 та зобов»язання відповідача у справі не чинити йому перешкод в користуванні вказаною вище квартирою та передати йому ключі від вхідних дверей квартири, судові витрати у справі у вигляді судового збору покласти на відповідача. Мотивував вимоги свого позову тим, що 21.07.2006 року між ним та відповідачем у справі було укладено шлюб. Орієнтовно у 2007 році ними спільно з відповідачем було придбано квартиру АДРЕСА_2, титульний документ на квартиру було оформлено на дружину. Придбання квартири та її капітальний ремонт вони здійснювали за його особисті кошти, кошти відповідача та їх з відповідачкою спільні кошти, частину грошових коштів на квартиру вони позичили у банківській установі - ПАТ КБ «Хрещатик». На день подання позову до суду в спірній квартирі проживає відповідач разом з дітьми, шлюбні відносини між ними припинено в зв»язку з чим було подано позов до суду про розлучення. 01.05.2017 року він приїхав до їх спільної квартири побачитися з дітьми і забрати документи на пральну машину.В цей день він попросив відповідачку надати йому копії документів на їх квартиру і квитанції на сплачені ним суми кредиту, на що відповідач йому відмовила і між ними виникла сварка. 26.05.2017 року при їх з відповідачкою зустрічі за участі їх представників (адвокатів) відповідачка повідомила його про те, що не визнає ним право власності на половину набутої ними в шлюбі квартири, на її думку його частка в квартирі повинна бути меншою. 31.05.2017 року відповідач повністю відмовила йому в дотупі до квартири, змінила замки на вхідних дверях не надавши йому другий комплект ключів, чим позбавила його доступу до квартири та його особистих речей, які там знаходяться. В зв»язку із викладеним, позивач був вимушений звернутися до суду з даним позовом.

13.06.2017 року ухвалою Деснянського районного суду м. Києва відкрито провадження по даній цивільній справі.

В судовому засіданні позивач та його представник в повному обсязі підтримали вимоги заявленого позову, просили суд про його задоволення. Позивач зазначив про те, що мета виділення своєї частки в спірній квартирі є в подальшому укладання ним заповіту, або договору дарування на цю частку на його дітей.

Відповідач у справі та її представник в судовому засіданні просили відмовити в задоволенні позову з підстав, що викладені в письмових запереченнях.

Представник третьої особи в судовому засіданні подала письмові пояснення у справі, просила суд про ухвалення рішення у справі з їх урахуванням.

Вислухавши вступне слово учасників судового процесу, дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов до наступного висновку.

Правовідносини по позову регулюються Сімейним Кодексом України (далі за текстом СК України) та Цивільним Кодексом України (далі за текстом ЦК України).

Вирішуючи по суті даний спір, який виник між сторонами, щодо поділу майна подружжя, суд виходить з того, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України).

Відповідно до ст.3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, через формулювання її ознак.

Відповідно до ст.60 СК України, майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, підставою набуття подружжям права спільної сумісної власності є лише одна обставина: набуття (придбання, виготовлення, спорудження) майна за час шлюбу. Якщо майно придбане під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя. Якщо у відповідному документі (договорі купівлі-продажу, договорі про державну реєстрацію прав та їх обтяжень) власником чи набувачем вказано, лише дружину, це ще не значить, що вона є одноосібним власником майна.

Відповідно до ст.68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об'єктом спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.368 ч.3 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Із позову вбачається, що між сторонами у справі 21.07.2006 року було укладено шлюб. На час подання даного позову до суду шлюбні відносини між позивачем та відповідачем було припинено в зв»язку з чим було подано позов до суду про розлучення.

Позивач в судовому засіданні пояснив, що орієнтовно у 2007 році ними спільно з відповідачем було придбано квартиру АДРЕСА_2, титульний документ на квартиру було оформлено на дружину. Придбання квартири та її капітальний ремонт вони здійснювали за його особисті кошти, кошти відповідача та їх з відповідачкою спільні кошти, частину грошових коштів на квартиру вони позичили у банківській установі - ПАТ КБ «Хрещатик».

Відповідно до довідки, виданої позивачу ПАТ КБ «Хрещатик» 08.12.2017 року, ОСОБА_3 отримала кредит відповідно до положення «Про порядок фінансово-кредитної підтримки молодих сімей та одиноких молодих громадян на будівництво (реконструкцію) житла в м. Києві (а.с. 109).

Відповідно до п. 1.1 договору іпотечного кредиту №37/07-17М від 20.02.2007 року ПАТ КБ «Хрещатик» надав позичальнику (відповідачу) довготерміновий кредит в сумі 229 170.60 грн. з кінцевим терміном погашення 24 серпня 2035 року.

В забезпечення виконання зобов»язань відповідача за договором іпотечного кредиту було укладено договір іпотеки №37/07-17М-01 від 22.02.2007 року зі змінами та доповненнями. (а.с. 82-85).

Відповідно до п. 1.1 Договору іпотеки від 22.02.2007 року відповідач з метою забезпечення виконання власних зобов»язань у повному обсязі, що випливають з договору іпотечного кредиту №37/07-17М від 22.02.2007 року передав, а Банк прийняв в іпотеку нерухоме майно, яким є квартира АДРЕСА_3.

Згідно заяви позивача від 22.02.2007 року (а.с. 86) він надав згоду своїй дружині - відповідачу у справі на передачу в іпотеку ВАТ КБ «Хрещатк» майнових прав на двокімнатну квартиру НОМЕР_3 загальною проектною площею 69,14 кв.м., розташованої в секції А будинку, що будується по АДРЕСА_1 у Деснянському районі м. Києва та підписання нею договору іпотеки, а також надав згоду після отримання свідоцтва про право власності на вказану квартиру укласти та підписати договір про зміну договору іпотеки з зазначенням конкретної поштової адреси вказаної вище квартири. (а.с.86).

Відповідно до копії свідоцтва про право власності від 16.01.2008 року Головне управління житлового забезпечення Виконавчий орган КМР посвідчує, що квартира АДРЕСА_4 належить на праві власності ОСОБА_3 (а.с. 102).

Згідно заяви позивача від 25.09.2008 рокувін надав згоду відповідачу - своїй дружині на передачу в іпотеку на умовах на її розсуд ВАТ КБ «Хрещатик» квартири АДРЕСА_5, яка набута ними під час перебування в зареєстрованому шлюбі і є спільно нажитим майном, а також надав згоду на підписання нею договору про внесення змін до договору іпотеки від 22.02.2007 року. (а.с. 91).

Відповідно до ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім»ї, створює обов»язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім»ї. Дружина та чоловік незалежно від припинення шлюбу мають рівні права та обов»язки щодо спільно нажитого у шлюбі майна, оскільки розірвання шлюбу не щвільняє подружжя від зобов»язання за кредитом.

Крім того, позивач є поручителем за договором іпотечного кредиту, на підставі договору поруки №37/07-17М-02 від 22.02.2007 року. Відповідно до умов цього договору позивач зобов»язується нести солідарну відповідальність за невиконання зобов»язань відповідача за договором іпотечного кредиту.(а.с. 92-93).

Вирішуючи спір, суд виходив з наступних норм законодавства.

За частинами 1-4 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, повязаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з чч.1, 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.2 ст.77 ЦПК України).

За частинами 1, 2, 4 статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За ч.1 ст.79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

У відповідності до вимог ст. 70 ч.1 СК України та ст. 372 ЦК України, частки вищезазначеного майна спірної квартири, для кожного зі сторін, є рівними.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

На підставі п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання за ним права власності на ? частину квартири АДРЕСА_4 підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про усунення перешкод в користуванні спільним майном, то судом встановлено наступне.

Частиною 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Положення ст. 391 ЦК України встановлює право власнику майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

В судовому засіданні відповідач не визнала право власності позивача на спірну квартиру, заперечувала проти задоволення позовних вимог, зазначаючи про те, що вони не можуть і не будуть проживати разом, а тому ключі від квартири вона йому не надала і вважає ві цьому немає необхідності.

Таким чином, посилання позивача на те, що відповідач відмовила йому в доступі до спірної квартири , він не має комплекту ключів від неї, знайшли своє обґрунтування та підтвердження при розгляді справи, а тому підлягають задоволенню також.

Крім того, представником відповідача у справі на стадії судових дебатів до канцелярії суду були подані письмові пояснення, на які вона також посилалася в своїй промові на даній стадії судового розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 242 ЦПК України у судових дебатах виступають з промовами (заключним словом) учасники справи. У цих промовах можна посилатися лише на обставини і докази, досліджені в судовому засіданні.

Зважаючи на те,що ні відповідач ні її представник не заявляли клопотання про повернення до з»ясування обставин у справі, викладене в письмових поясненнях сторони відповідача не було предметом дослідження під час розгляду справи судом, тому судом не беруться до уваги письмові пояснення представника відповідача подані нею до канцелярії суду на стадії судових дебатів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 228, 247, 258-260, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа: Публічне акціонерне товариство «Комерційний Банк «Хрещати» про визнання права власності та усунення перешкод в користуванні спільним майном, - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_1 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_6 де в м. Києві.

Зобов»язати ОСОБА_3 ІПН НОМЕР_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод в користуванні квартирою АДРЕСА_1 та передати йому ключі від вхідних дверей квартири АДРЕСА_6 де в м. Києві.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 7 390.00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення суду виготовлено 08.10.2018 року.

.

Головуючий