Рішення № 7697648, 01.02.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

01.02.10 р.                     Справа № 37/323пд                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Кварцяній О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою Регіонального відділення фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк, ідентифікаційний код 13511245

до Відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю „Веспром”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 24642536

та Відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю „Альянс плюс”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 31586710

про: визнання недійсним договору купівлі-продажу №1061 від 18.05.2004р. та застосування наслідків недійсного правочину.

за участю уповноважених представників:

від Позивача – Тищенко Ю.С. (за довіреністю № 88 від 22.09.09р.);

від Відповідача 1 - не з’явився;

від Відповідача 2 - не з’явився.

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно ст. 77 ГПК України судове засідання відкладалось з 21.12.2009р. на 18.01.2010р., з 18.01.2010р. на 26.01.2010р., з 26.01.2010р. на 01.02.2010р.

СУТЬ СПРАВИ:

Регіональне відділення фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк (далі – Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Веспром”, м. Донецьк (далі – Відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю „Альянс плюс”, м. Донецьк (далі – Відповідач 2) про визнання недійсним договору купівлі-продажу №1061 від 18.05.2004р. та застосування наслідків недійсного правочину шляхом зобов’язання Відповідача 1 повернути Відповідачу 2 будівлю адміністративно-побутового корпусу автоколони №2 Автотранспортного підприємства облдержадміністрації, розташованої за адресою: м. Донецьк, вул. Щорса, 100-А за актом приймання-передачі.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на те, що Відповідачами при укладанні спірного договору були допущенні порушення чинного законодавства України, а саме: Відповідач 2 не отримав обов’язкової згоди державного органу приватизації на подальше відчуження об’єкту приватизації та спірним договором не покладено на нового власника майна передбачені первісним договором приватизації №4031 відповідні приватизаційні зобов’язання; Відповідач 1 у двотижневий термін не повідомив про перехід до нього права власності на приватизований об’єкт.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав акт поточної перевірки виконання умов договору купівлі-продажу від 11.09.2002р.; листи №11-2928 від 22.04.2002р., №11-02-7490 від 10.10.2005р., №11-02-2480 від 06.04.2006р., №11-11786 від 07.11.2007р., № 22-15/3554 від 14.11.2007р., №11-11785 від 07.11.2007р., №01/9738 від 30.11.2007р., №11-11919 від 09.11.2007р., №4435/03 від 21.12.2007р., №11-222 від 17.01.2008р., №4 від 24.01.2008р., ; договір купівлі продажу №4031 від 17.04.2002р., договір купівлі-продажу №1061 від 18.05.2004р.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтував ст.ст. 16, 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, ст.27 Закону України „Про приватизацію державного майна” та ст.ст. 2, 12 Господарського процесуального кодексу України.

На обґрунтування своєї позиції та на виконання вимог суду Позивачем надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.33-47, 62) у тому числі - письмові пояснення від 21.12.2009р. щодо терміну контролю виконання приватизаційних зобов’язань і відсутності доказів виконання спірного договору, та від 30.12.2009р. відносно здійснення приватизації об’єктів комунальної власності.

Суд, для встановлення істотних обставин у справі та з’ясування поточного статусу Відповідачів витребував в порядку ст. 38 Господарського процесуального кодексу України у державного реєстратора відомостей (витягу) з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відносно статусу Відповідачів та їх місцезнаходження.

На запит суду від Управління Державної реєстрації Донецької міської ради надані Відомості відносно статусу та місцезнаходження Відповідачів (а.с.а.с. 57-61), з яких вбачається, що останньою адресою місцезнаходження Відповідача 1 є: 83085, м. Донецьк, вул. Баумана, 10, а Відповідача 2 є 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 80, тоді як позовна заява була надіслана за іншими адресами.

Відповідач 1 згідно витягу №083703 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців є припиненим.

Відповідач 2 у судове засідання і після надсилання ухвали за адресою місцезнаходження, встановленою за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, не з’явився та процесуальними правами, передбаченими ст.ст. 22, 59 Господарського процесуального кодексу України не скористався.

Ухвалами суду від 18.01.2010р. та від 26.01.2010р. двічі в порядку ст. 38 Господарського процесуального кодексу України витребувалися у Донецької обласної ради відомості з підтверджуючими доказами щодо здійснення Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області функцій контрою щодо приватизованого об’єкту, який було відчужено за спірним договором, проте відповідні документи надані не були.

Представник Позивача у судових засіданнях підтримали свою позицію, викладену письмово.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а окремі ненадані документи та відсутність представників учасників справи у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33 цього Кодексу істотним чином не вливають на таку кваліфікацію, тим більше 01.02.2010р. добігає кінця процесуальний строк розгляду цієї справи, визначений ст. 69 Кодексу.

Вислухавши у судовому засіданні представника Позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

17.04.2002р. між Позивачем (Продавець) та Відповідачем 2 (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу об’єкту комунальної власності №4031, який був нотаріально посвідчений та зареєстрований в реєстрі провочинів за №1611 (а.с.а.с. 16-20), згідно умов п.1.1 якого Продавець зобов’язався передати у власність Покупця будівлю адміністративно-побутового корпусу автоколони №2 автотранспортного підприємства облдержадміністрації, розташовану за адресою: 83114, м. Донецьк, вул. Щорса, 100а, загальною площею 512,5кв.м., а Покупець зобов’язався прийняти вказаний об’єкт та сплатити ціну у відповідності з умовами, що визначені в цьому договорі.

Пунктом 1.2. договору встановлено, що право власності на приміщення переходить до Покупця з моменту нотаріального посвідчення договору.

Відповідно до умов п.п.5.4, 5.5, 5.6 Договору Покупець зобов’язаний виконувати умови договору купівлі-продажу, які випливають з умов аукціону: утримувати об’єкт у належному санітарно-технічному стані; відчужувати об’єкт приватизації або надавати в оренду з додержанням умов на яких він був придбаний; забезпечувати вільний доступ обслуговуючих служб до комунікацій загального користування; забезпечити укладання договорів з експлуатаційними організаціями на обслуговування і оплату послуг. Надавати по вимозі Продавця необхідні матеріали, відомості, документи та інше про виконання Покупцем умов цього договору. При зміні власника на об’єкт приватизації Покупець повинен покласти всі зобов’язання за даним договором на нового власника.

Згідно п.6.2 договору Позивач зобов’язаний здійснювати контроль за виконанням умов цього договору.

11.09.2002р. була проведена поточна перевірка виконання умов договору купівлі-продажу, за результатами якої було встановлено, що умови договору купівлі-продажу виконуються, договір залишається на контролі згідно діючого законодавства, про що було зафіксовано у відповідному акті (а.с.а.с.9-10).

Листами №11-2928 від 22.04.2002р., №11-02-7490 від 10.10.2005р., №11-02-2480 від 06.04.2006р. Позивач повідомляв Відповідача 2 про те, що будівлю адміністративно-побутового корпусу автоколони №2 автотранспортного підприємства облдержадміністрації, розташовану за адресою: 83114, м. Донецьк, вул. Щорса, 100а, загальною площею 512,5кв.м. включено до плану-графіку перевірок дотримання умов договорів купівлі – продажу, у зв’язку з чим останньому необхідно з’явитися з необхідними документами та печаткою до Регіонального відділення фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк. У випадку неявки, інформація про відмову буде направлена до прокуратури Донецької області (а.с.а.с. 11-13).

З метою перевірки адреси, на яку були направлені зазначені вище листи, Позивач 07.11.2007р. звернувся до Головного управління статистики у Донецькій області (а.с. 14).

Крім того, Позивач у листі №11-11785 від 07.11.2007р. (а.с.21) просив КП БТІ м. Донецька повідомити за ким зареєстровано право власності на будівлю адміністративно-побутового корпусу автоколони №2 автотранспортного підприємства облдержадміністрації, розташовану за адресою: 83114, м. Донецьк, вул. Щорса, 100а. Згідно наданих відомостей БТІ вбачається, що вказане майно належить ТОВ „Веспром” на підставі договору купівлі-продажу №1061 від 18.05.2004р.

Позивач також звертався до Донецької міської санітарно-епідеміологічної станції для визначення санітарно-технічного стану будівлі, якою було встановлено – стан приміщення задовільний (а.с.а.с.24, 25).

17.01.2008р. у листі №11-222 Позивач повідомив Відповідача 1 (а.с.26) про те, що договір купівлі-продажу обтяжений зобов’язаннями, які зберігають свою дію для осіб, які придбають об’єкт у разі подальшого відчуження протягом дії цих зобов’язань, та про необхідність надання до Регіонального відділення фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк у термін до 25.01.2008р. необхідні документи для проведення перевірки.

У відповіді №4 від 24.01.2008р. (а.с.27) Відповідач 1 зазначив, що відмовляється від надання необхідних документів, посилаючись на закінчення термін дії зобов’язань за договором купівлі-продажу від 15.02.2006р.

За таких обставин Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом, наполягаючи на визнання договору купівлі-продажу №1061 від 18.05.2004р. та застосування наслідків недійсного правочину.

Відповідач 1 є припиненим як юридична особа, про міститься відповідний запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців.

Відповідач 2 процесуальними правами, передбаченими ст.ст. 22, 59 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідачів такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

З огляду на матеріали справи та зміст позовної заяви, сутність розглядуваного спору полягає у визнанні спірного договору купівлі-продажу між Відповідачами недійсним через порушення фактом його укладання приватизаційних зобов’язань Відповідача 2 за укладеним із Позивачем договором купівлі-продажу об’єкту комунальної власності №4031 від 15.02.2002р.

Як зазначено в абз. 3 п. 1 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. №02-5/111, вирішуючи спір про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсним і настання відповідних правових наслідків.

При цьому, враховуючи правову позицію Верховного суду України, викладену в абз. 3 п. 2 Постанови Пленуму „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 6 листопада 2009 року N 9, оцінка законності спірного договору здійснюється судом з урахуванням законодавства, що діяло на момент його вчинення.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються його положеннями та іншими актами законодавства, зокрема – Цивільним кодексом України та законодавством про приватизацію, у світлі яких судом і розглядається питання дійсності спірного договору.

За змістом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, наступна сукупність умов:

- наявність у Позивача певного суб’єктивного права (інтересу) – об’єкту судового захисту;

- порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку Відповідачів;

- належність обраного способу судового захисту (з точки зору передбаченого до застосування діючим законодавством та адекватного наявному порушенню).

Суд наголошує, що обов’язковість доведення наявності факту порушення спірної угодою прав та/або інтересів позивача випливає із позиції Вищого господарського кодексу України, викладеною в абз. 1 п. 4. Роз’яснення „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. № 02-5/111 та у повній мірі узгоджується із змістом ст. 55 Конституції України.

Як вбачається із матеріалів справи, Позивач безпосередньо не є стороною, або вигодонабувачем чи зобов’язаною особою за спірним договором, що, у світлі положень ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України та ст.ст.173, 174 Господарського кодексу України, які визначають угоду як підставу для виникнення у її сторін кореспондуючих прав та обов’язків, зумовлює висновок суду про те, що спірний договір безпосередньо не впливає на права та обов’язки Позивача.

Проте, зважаючи на статусу Позивача – держаний орган приватизації згідно ст. 7 Закону України „Про приватизацію державного майна” – та приписи абз. 16 ч. 2 ст. 27 цього Закону, подання розглядуваного позову розцінюється судом як реалізацію Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області у розумінні ч. 2 ст. 1 та ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України спеціального повноваження із захисту інтересів держави у сфері контролю за дотриманням приватизаційного законодавства.

Як встановлено ч. 2 ст. 27 Закону України „Про приватизацію державного та комунального майна” всі зобов’язання сторін, які визначалися умовами відповідного аукціону, мають бути обов’язково включені до договору, що дозволяє зробити висновок про граничність переліку зобов’язань Відповідача 2 як покупця, встановлених розділом 5 договору купівлі-продажу об’єкту комунальної власності №4031 від 15.02.2002р.

Здійснення органом приватизації функцій контролю за виконанням приватизаційних зобов’язань за змістом наведеної норми обмежується терміном дії означених зобов’язань, який не може перевищувати 5-ти років. Отже і порушення визначених такими зобов’язаннями умов обтяжень об’єкту приватизації може бути вчинене виключно впродовж відповідного строку їх дії.

Між тим, за висновком суду, встановлення законодавцем граничної тривалості існування обтяжень об’єкту приватизації зобов’язаннями не може ототожнюватися із обов’язковістю застосування 5-ти річного строку їх дії відносно кожного договору безвідносно до змісту домовленостей сторін з цього приводу, адже імперативно заборонено лише визначати більшу, аніж 5 років тривалість таких зобов’язань, тоді як встановлення меншого строку не заборонено.

Оскільки термін дії зобов’язань має істотне значення для здійснення покупцем своїх прав і обов’язків щодо об’єкту приватизації, остільки, у світлі запровадженого ч. 1 ст. 27 Закону України „Про приватизацію державного та комунального майна” правила оформлювати приватизаційні правовідносини угодою, термін має визначатися саме у договорі про приватизацію відповідного майна.

Однак, як вбачається із змісту договору купівлі-продажу об’єкту комунальної власності №4031 від 15.02.2002р., його положення не визначають такого терміну, що унеможливлює існування факту порушення інтересів держави в контексті покладених на Позивача функцій контролю виконання зобов’язань на момент звернення із розглядуваними позовом (30.11.2009р.) – після спливу максимального 5-ти річного строку існування будь-яких приватизаційних зобов’язань.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України Позивач як державний орган приватизації має здійснювати свої повноваження з контролю за виконанням приватизаційних зобов’язань виключно в межах, встановлених законом, у тому числі – щодо строків дії відповідних обтяжень приватизаційного майна.

Приймаючи до уваги викладене, суд вважає ініціювання Позивачем розглядуваного позову таким, що виходить за межі наданих йому діючим законодавством повноважень, тим більше, що за змістом ч. 5 ст. 27 Закону України „Про приватизацію державного майна” невиконання визначених зобов’язань сторін у відповідний строк може вважатися підставою для визнання недійсним саме приватизаційного договору, яким спірний наразі вважатися не може з огляду на статус його учасників та відчужуваного майна.

Поряд із цим, згадуване Позивачем неповідомлення новим власником органу приватизації про перехід до нього права власності на приватизований об’єкт законодавством взагалі не пов’язується із можливістю визнання договору недійсним, що є логічним, адже законність або незаконність договору у даному випадку визначається в контексті дотриманості вимог його чинності, визначених ст. 203 Цивільного кодексу України, саме на момент вчинення договору, тоді як повідомлення (неповідомлення) є хронологічно пізнішою дією.

Враховуючи викладені вище висновки суду, розглядуваний позов задоволенню не підлягає, що має наслідком відмову у позовних вимог відносно Відповідача 2 та припинення провадження за вимогами до Відповідача 1 на підставі п. 6 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, якого ліквідовано як юридичну особу.

Згідно правової позиції Вищого господарського суду України, викладеної в п. 31 Інформаційного листа „Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році” від 18.03.2008 р. N 01-8/164, у розглядуваному випадку питання при припинення провадження в частині позовних вимог до одного Відповідача та про відмову у задоволенні вимог до іншого може бути вирішено у єдиному процесуальному документі – рішенні.

У відповідності до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що Позивач згідно п. 35 ст. 4 Декрету КМУ „Про державне мито” звільнений від сплати державного мита, з урахуванням п. 6.6. Роз’яснення ВАСУ „Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України” від 04.03.1998р. №02-5/78, судові витрати не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 4-2 - 4-6, 33, 34, 43, 49, 75, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Регіонального відділення фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк (ідентифікаційний код 13511245) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Веспром”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 24642536) та Товариства з обмеженою відповідальністю „Альянс плюс”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 31586710) про визнання недійсним договору купівлі-продажу №1061 від 18.05.2004р. та застосування наслідків недійсного правочину залишити без задоволення.

2. Припинити провадження у справі в частині вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю „Веспром”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 24642536).

3. Відмовити у задоволенні позову в частині вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю „Альянс плюс”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 31586710).

4. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його підписання, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку – після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

За згодою присутнього Позивача у судовому засіданні 01.02.2010р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення підписано 01.02.2010р.

5. Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його підписання або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя