Постанова № 76976339, 20.09.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/948/18

Номер справи місцевого суду: 511/399/17

Головуючий у першій інстанції Ільяшук А. В.

Доповідач Заїкін А. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.09.2018 року м. Одеса

Справа № 511/399/17

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді - Заїкіна А.П.,

- суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря - Драганової Ю.С.,

учасники справи:

- позивач - ОСОБА_4,

- відповідач -ОСОБА_5,

- третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Старостинська сільська рада Роздільнянського району Одеської області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Старостинська сільська рада Роздільнянського району Одеської області, про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житлом, зняття з реєстрації, за апеляційною скаргою ОСОБА_6, представника ОСОБА_4, на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області, ухвалене у складі судді Ільяшук А.В. 17 жовтня 2017 року,

встановив:

У лютому 2017 р. ОСОБА_4 звернулася до суду з вищезазначеним уточненим у квітні місяці позовом, в якому остаточно просить: 1) визнати ОСОБА_5 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме - житловим будинком АДРЕСА_1; 2) усунути їй перешкоди у здійсненні права власності шляхом зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_5 за місцем реєстрації за адресою - АДРЕСА_1.

ОСОБА_4 обґрунтовує свої вимоги тим, що 21.12.1991 р. вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_5. У 1998 р. за згодою її батька - ОСОБА_7, який був власником будинку АДРЕСА_1, ОСОБА_5 як член сім'ї вселився в даний будинок. Здійснив державну реєстрацію свого місця проживання за вказаною адресою.

05.03.2004 р. на підставі договору дарування вона набула право власності на вищевказаний будинок.

14.03.2012 р. шлюб між сторонами рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області розірвано. Після розірвання шлюбу відповідач протягом року проживав поза її волею у вказаному будинку. Постійно зловживав спиртними напоями, влаштовував скандали, погрожував їй та дітям застосувати відносно них фізичне насилля. Його визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.173 КУпАП, накладено адміністративне стягнення.

У лютому 2013 р. ОСОБА_5 добровільно зібрав особисті речі та виїхав з будинку. За місцем реєстрації не проживає. У будинку, на подвір'ї та у господарських спорудах його особисті речі відсутні. Житловим приміщенням, господарськими спорудами не користується. Участі в оплаті вартості послуг не приймає. Вона вимушена сплачувати додаткові кошти в якості комунальних платежів чим порушуються її права як власника в користуванні і розпорядженні майном (а. с. 2 - 5, 34 - 37).

Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 17.10.2017 р. у задоволенні вищезазначеного позову ОСОБА_4 повністю відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 є власником будинку АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 05.03.2004 р..

Сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 21.12.1991 р., який рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 14.03.2012 р. розірвано. Сторони від шлюбу мають доньку - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та доньку - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.

ОСОБА_5 вселився та проживає в спірному будинку на правах члена сім`ї власника з 1998 р..

Згідно довідки №119 від 21.02.2017 р. Старостинської сільської ради Роздільнянського району Одеської області ОСОБА_5 зареєстрований за адресою - АДРЕСА_1

Згідно довідки Троїцької сільської ради Любашівського району Одеської області № 566 від 16.06.2017 р. ОСОБА_5 у колишньому будинку його батьків за адресою - АДРЕСА_2 ніколи не був зареєстрований та ніколи не проживав. Після смерті його батька в 2005 р. та матері в 2006 р. ОСОБА_5 за отриманням права на спадщину до сільської ради не звертався.

Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 18.04.2013 р. по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа Роздільнянський РС ГУДМС України в Одеській області, про виселення з житлового будинку без надання іншого житлового приміщення та примусове зняття з реєстрації у задоволені позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 22.10.2013 р. вказане рішення Роздільнянського районного суду від 18.04.2013 р. залишено без змін.

22.03.2016 р. Роздільнянським районним судом Одеської області видано виконавчий лист по справі №511/1055/13-ц про вселення ОСОБА_5 у вищевказаний будинок. ОСОБА_5 вселений у спірний будинок, про що складено акт державного виконавця від 19.05.2017 р..

20.05.2017 р. ОСОБА_4 звернулася до Роздільнянського ВП ГУНП в Одеській області із заявою на незаконні дії державного виконавця по вселенню ОСОБА_5 у вищевказаний будинок, що по матеріалам ЖЕО №2821 від 20.05.2017 р. не найшло підтвердження в процесі перевірки.

20.05.2017 р. ОСОБА_5 звернувся до Роздільнянського ВП ГУНП в Одеській області із заявою на незаконні дії ОСОБА_4, яка перешкоджає його проживанню у вищевказаному будинку після вселення, що по матеріалам ЖЕО №2822 від 20.05.2017 р. знайшло підтвердження в процесі перевірки. З ОСОБА_4 проведена профілактична бесіда.

Наявний факт реєстрації ОСОБА_5 за вказаною адресою з дозволу власника будинку. Судовими рішеннями, які набрали законної сили встановлено, що відповідач в будинку проживав постійно з 1998 р., а позивачка не допускає його в житло, в якому знаходяться його речі.

ОСОБА_5 залишив будинок з причини того, що позивачка постійно вчиняла сварки, погрожувала йому, викликала безпідставно міліцію.

Не знайшли підтвердження посилання позивачки на систематичне порушення правил співжиття ОСОБА_5, тому суд не бере до уваги єдину постанову суду про притягнення ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності по ст.173 КУпАП від 15.01.2013 р., як доказ на обґрунтування вимог позивачки.

Розірвання шлюбу між сторонами не позбавляє відповідача ОСОБА_5 права користування вказаним житлом.

ОСОБА_5 вимушений був залишити житловий будинок у зв'язку з тим, що позивачка вчиняла сварки, погрожувала викликами міліції, та звернулась до суду з позовом про його виселення.

Посилання ОСОБА_4 на те, що вона є власником будинку, а отже має охоронюване законом право володіти, користуватися і розпоряджатися належним їй майном, саме по собі не може бути підставою для визнання відповідача таким, що втратив право користування житлом та зняття його з реєстрації, оскільки право ОСОБА_5 на користування жилим приміщенням врегульоване житловим законодавством. Згідно ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у користуванні ним інакше як із підстав і в порядку, передбачених законом .

Позивачка не надала достовірні докази того, що більше року відповідач постійно безперервно не проживає у вказаному будинку, докази відсутності його речей, відсутності інтересу до житлової площі.

Суд приходить до висновку, що ОСОБА_5 не втратив право користування будинком, хоча добровільно і залишив його через неприязні стосунки з позивачкою. Разом з тим, речі не забрав, а приніс їх при вселенні (а. с. 157 - 162).

ОСОБА_6, представник ОСОБА_4, в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати. Ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.

ОСОБА_6, представник ОСОБА_4, вказує на те, що судом не враховано, що після розірвання шлюбу ОСОБА_5 втратив статус члена сім'ї. Суд надав невірну оцінку поясненням свідків. Судом не враховано, що після вселення на підставі виконавчого листа у травні 2017 р. ОСОБА_5 не проживає у будинку.

Апелянт у судове засідання не з'явилася. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщена належним чином. Причини неявки не повідомила. Заяв та клопотань не надала.

ОСОБА_5 у відзиві на апеляційну скаргу вважає необхідним скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін. Посилається на законність та обґрунтованість рішення.

Вказує, що у житловому будинку не проживав у зв'язку із неприязненими стосунками з позивачкою. За час знаходження у шлюбі він витрачав свою заробітну плату на поліпшення житлового будинку, побудували новий будинок. Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області, у задоволенні позову ОСОБА_4 про його виселення із спірного житлового будинку відмовлено. Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 18.04.2014 р. він вселений у спірний житловий будинок. Під час здійснення виконавчих дій, на підставі виконавчого листа, він був примусово вселений у спірний житловий будинок у травні 2017 р..

Представник ОСОБА_5 у судовому засіданні підтримала викладені у відзиві на апеляційну скаргу доводи та вимоги.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Старостинська сільська рада Роздільнянського району Одеської області представника у судове засідання не направила. Про дату, час і місце розгляду справи рада сповіщена належним чином. Причини неявки представника не повідомила. Заяв та клопотань не надала.

Частиною 2 ст. 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у вирішені спору, думку осіб, які прийняли участь у судовому засіданні про можливість розгляду справи за відсутності позивачки, колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності її інших учасників.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги та пояснень на неї, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України, чинних на час ухвалення рішення судом першої інстанції, передбачено, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України, чинного на час апеляційного перегляду, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене не підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції, на підставі наявних у справі, наданих сторонами і досліджених судом доказів, вірно встановив вищевказані обставини по справі, дійшов правильного вищезазначеного висновку про необхідність відмови у задоволенні позову. Висновки суду відповідають обставинам справи, вимогам норм матеріального (ст. 47 Конституції України, ст. 405 ЦК України, ст. ст. 116, 156 ЖК України) та процесуального (ст. ст. 11, 60, 61, 179, 213 ЦПК України, які були чинними на час ухвалення рішення судом першої інстанції, ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України) права.

Між сторонами виникли правовідносини щодо визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

За правилами, передбаченими ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше на встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Частина 1 ст. 116 ЖК України передбачає, що наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавці або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Згідно із ч. 4 ст. 156 ЖК України припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє колишніх членів його сім'ї права користуватися займаним приміщенням.

Право вимагати в судовому порядку виселення колишніх членів сім`ї власник жилого будинку (квартири) має, відповідно до ст. 157 ЖК, за наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу.

Оскільки беззаперечно встановлено, що ОСОБА_5 покинув будинок внаслідок неприязних стосунків з позивачкою, інтересу до проживання у спірному житловому будинку не втратив, у травні 2017 р. був примусово вселений у спірний житловий будинок, вірним є висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимог про визнання його таким, що втратив право користування спірним житловим будинком.

Доводи апелянта про те, що після розірвання шлюбу ОСОБА_5 втратив статус члена сім'ї, а тому втратив право на проживання у житловому будинку не засновані на положеннях вищевказаних норм діючого законодавства щодо права колишніх членів сім'ї користуватися займаним приміщенням.

Не відповідають встановленим по справі обставинам доводи апелянта про те, що суд надав невірну оцінку поясненням свідків.

Доводи апеляційної скарги про те, що після вселення на підставі виконавчого листа у травні 2017 р. ОСОБА_5 не проживає у будинку, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки це не стосується підстав позову по даній справі.

Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_6, представника ОСОБА_4, є безпідставною, а тому її треба залишити без задоволення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.

За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів ОСОБА_6, представника ОСОБА_4, а також для прийняття доводів апеляційної скарги останньої у суду апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6, представника ОСОБА_4, - залишити без задоволення.

Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 17 жовтня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 01 жовтня 2018 року.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: С. О. Погорєлова

О. М. Таварткіладзе