Рішення № 76973152, 01.10.2018, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/1603/18

Провадження №2/442/997/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2018 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

в складі:

головуючої - судді - Курус Р.І.,

з участю секретаря судового засідання - Тацишин Г.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дрогобичі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Дрогобицька районна державна адміністрація про позбавлення батьківських прав, -

за участю представника позивача - ОСОБА_3,

відповідача - ОСОБА_2, представника відповідача - адвоката ОСОБА_4,

представника третьої особи - Лесько С.Р., -

в с т а н о в и в :

15.03.2018 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2,третьої особи - Дрогобицької районної державної адміністрації, в якому просить позбавити відповідача батьківських прав, відносно малолітньої доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

15.03.2018 року направлено запит щодо доступу до персональних даних в АДР Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області щодо реєстрації місця проживання відповідача - ОСОБА_2, відповідь на який судом отримано 04.04.2018 року.

11.04.2018 року відкрито провадження в зазначеній справі та призначено підготовче судове засідання на 04.05.2018 року.

04.05.2018 року в підготовчому судовому засіданні оголошено перерву до на 24.05.2018 року для надання можливості відповідачу подати докази в обґрунтування своїх заперечень проти позову.

24.05.2018 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.07.2018 року.

В обґрунтування позову посилається на те, що відповідач ОСОБА_2 її колишнім чоловіком з яким вона розірвала шлюб 08.06.2016 року та батьком малолітньої ОСОБА_6 Зазначає, що дитина проживає разом з нею та знаходяться на повному її утриманні. В той же час, відповідач не бере участі у вихованні дитини, не провідує її, не цікавиться її здоров'ям, успіхами у навчанні, морально та матеріально не підтримує її. Згідно рішення суду, з відповідача на її користь було вирішено стягувати аліменти на утримання доньки, по яких станом на 15.03.2018 року наявна заборгованість. Також, відповідно до заяв свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 вбачається, що від народження малолітньої ОСОБА_6 і по теперішній час, її вихованням та утриманням займається мати, батька дитини вони не бачили. Оскільки відповідач без поважних причин не виявляє батьківського піклування, ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, а тому вважає за доцільним позбавити його батьківських прав.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала в повному обсязі, покликаючись на викладені в позовній заяві та у відповіді на відзив обставини, просить позов задовольнити. Водночас, у відповіді на відзив позову зазначила, що в жовтні 2012 року відповідач прийшов о 24.00 год. перебуваючи в нетверезому стані та з якою метою їй невідомо. В результаті чого вона звернулась до правоохоронних органів та відповідача було притягнуто до відповідальності. Не зважаючи на це, вона ніколи не чинила перешкод у побаченнях з дитиною і за весь цей період, протягом шести років, відповідач жодного разу не відвідав дитину, не брав жодної участі у її вихованні. В той же час, як бабуся, мати відповідача, приходила до дитини лише один раз на три місяці.Просить даний позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 в судовому засіданні щодо задоволення даного позову заперечила, посилаючись обставини викладені нею поданому в відзиві та запереченні на позовну заяву, в яких відзначила, що саме позивачка забороняє відповідачу брати участь у вихованні дитини та особистому спілкуванні з дочкою.Про це свідчить той факт, що його притягнено до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУ ПАП на підставі ЗУ «Про попередження насильства в сім»ї» від 11.10.2012 року.Саме тоді він прийшов до позивачки і хотів побачити дочку,але позивачка разом з батьками не допустили його до дитини,вчинили скандал і звернулись в поліцію про порушення проти нього кримінальної справи за ст.296 КК України.Не знайшовши в діях ОСОБА_2ознак злочину хуліганства,його було офіційно попереджено про недопустимість учинення насильства в сім'ї.Хоча жодного насильства він не вчиняв, лише хотів бачитись з дитиною.Після цьогоОСОБА_2. декілька разів бачився з дитиною,але йому і надалі відмовляли у спілкуванні з дочкою.З дитиною спілкувалась та часто бачилась його мати,її бабуся.Через неї він неодноразово передавав подарунки для дитини,цікавився її розвитком, станом здоров'я.Відповідач вважав,що дитина трохи підросте,зрозуміє,що їй потрібен батько ,піде в школу і він зможе бачити її та повноцінно приймати участь у її вихованні.В березні 2017 року звільнився з роботи,оскільки почав отримувати мізерну заробітну плату,проте продовжував сплачувати аліменти. При зверненні позивачки у виконавчу службу було чомусь вирахувано заборгованість і розмір її визначено , виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості- 5362 грн.Такої заробітної плати відповідач не одержував і не має можливості отримати,а тому поїхав на заробітки за межі України.З цієї причини не міг бути присутнім на співбесіді щодо доцільності позбавлення його батьківських прав відносно дочки. Найближчим часом він має намір звернутись із заявою в органи опіки та піклування для визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею.Відповідач любить свою дочку і хоче приймати участь в її вихованні,піклуватись про її духовний і фізичний розвиток, матеріальне забезпечення. Вважає,що позов є необґрунтований та безпідставний, оскільки позивачка обґрунтовуючи свої вимоги,повідомляє факти,які не відповідають дійсності.

Представник третьої особи Дрогобицької районної державної адміністраціїЛесько С.Р.в судовому засіданні позов підтримала.

Вислухавши пояснення учасників справи, перевіривши письмові докази, суд приходить до наступного висновку.

Вимогами ст. ст. 13, 81 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частинами 2, 3 ст. 150 СК України визначено, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно ч. 3 ст. 9 Конвенції про права дитини, дитина яка не проживає з одним чи обома батьками, має право підтримувати на регулярній основі особисті і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до вимог ч. 3, ч. 4 ст. 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в постанові «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 року № 3, особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише з підстав, передбачених ст. 164 Сімейного кодексу України, а також при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, повинен з'ясувати безліч обставин, які дають підстави для позбавлення таких прав щодо дитини.

Згідно преамбули Європейської конвенції про здійснення прав дітей, ратифікованої Україною, визначається важливість ролі батьків у захисті та підтримці прав і найвищих інтересів дітей, зважаючи на те, що Держави в разі необхідності мають також брати участь у такому захисті й у такій підтримці.

Матеріалами справи встановлено, що відповідач ОСОБА_2 та позивач ОСОБА_1 є батьками малолітньої ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, що стверджується наявними в матеріалах справи свідоцтвом про народження останньої серії НОМЕР_1 від 08.05.2012 року (а.с. № 9).

Відповідно до рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 08.06.2016 року вбачається, що шлюб відповідачем ОСОБА_2 та позивачем ОСОБА_1 розірвано.

Згідно довідок за № № 134,135 від 07.03.2018 року виданих Долішньолужецькою сільською радою Дрогобицького району Львівської області вбачається, що малолітня донька ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає разом із своєю матір'ю, тобто позивачкою по справі ОСОБА_1 та знаходиться на повному її утриманні.

Відповідно до довідки Броницької амбулаторії загальної практики сімейної медицини від 13.03.2018 року вбачається, що вихованням дитини займається її матір ОСОБА_1, в той же час як батько дити ОСОБА_2 не звертався у Броницькц амбулаторію загальної практики сімейної медицини з приводу розвитку, стану здоров'я та лікування дитини.

Згідно довідки Долішньолужецької середньої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Дрогобицького району від 12.03.2018 року вбачається, що батько дитини абсолютно не цікавиться навчанням дитини, не приводить і не забирає її зі школи, не відвідує батьківські збори, увага батька до дитини цілком відсутня.

Також, як вбачається зі заяв ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, відповідач по справі ОСОБА_2 не цікавиться дитиною, не відвідує її за місцем проживання, протягом 6 років, вихованням дитини займається позивачка ОСОБА_1

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що відповідно до роз'яснень викладених в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

В п. 16 зазначеної постанови зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Разом з тим, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і безумовним втручанням у права, які передбачені ч. 1 ст. 8 Конвенції, тому обставини цієї справи належить проаналізувати через призму умов ч. 2 цієї статті.

Для цього суд вважає необхідним звернутись до прецедентної практики ЄСПЛ як джерела права (п. 4 ст. 10 ЦПК України).

У справі «Хант проти України» (Заява N 31111/04) під час розгляду питань позбавлення батьківських прав у п. 50 Рішення Суд зазначив, що «…втручання не становить порушення статті 8, якщо воно здійснене "згідно із законом", відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей…».

Натомість, при вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьком обов'язків по вихованню, а також встановити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки.

Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

При розгляді даної справи судом не встановлено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.

Відповідно до розпорядження Дрогобицької районної державної адміністрації від 05.11.2012 року за № 530 вбачається, що відповідачу ОСОБА_2 було надано можливість спілкуватись з дочкою та брати участь у її вихованні, а саме, бачитись з нею у будь-який день тижня з 11.00 год. до 14.00 год. в присутності матері, за місцем проживання дитини, що слід розцінювати як те, що останній самостійно звертався до Дрогобицької районної державної адміністрації щодо отримання такого дозволу.

Відповідно до характеристики виданої виконкомом Долішньолужецької сільської ради на ОСОБА_2 від 03.05.2018 року за № 110 вбачається, що останні на даний час знаходиться за межами України, розлучений зі сім'єю, сплачує аліменти. Скарг чи нарікань від сусідів на нього в сільську раду не поступало.

В матеріалах даної справи відсутні докази застосування до відповідача заходів впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, притягнення до адміністративної відповідальності щодо неналежного виконання своїх батьківських обов'язків, зокрема за ст. 184 КУпАП. Також відсутні будь-які докази щодо бесід, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування.

З наведених обставин, суд критично ставиться до викладених у позові пояснень позивача щодо негативної характеристики відповідача, оскільки вони не найшли своє підтвердження в судовому засіданні.

Умовою по ухиленню від обов'язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов'язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідача відносно своєї дитини в матеріалах справи відсутні.

Пунктом 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено право суду, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків з урахуванням характеру, особи батька, а також конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дітей, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Позивачем не доведено, що поведінка відповідача відносно його доньки є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов'язками, оскільки як відзначено в поданих відзиві та запереченні, відповідач ОСОБА_2найближчим часом він має намір звернутись із заявою в органи опіки та піклування для визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею. Відповідач любить свою дочку і хоче приймати участь в її вихованні, піклуватись про її духовний і фізичний розвиток, матеріальне забезпечення.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю (батьком).

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позбавлення батьківських прав відповідача відносно його доньки не забезпечуватиме інтересів самої дитини.

Позивач не довів та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення її батька по відношенню до неї батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов'язків відносно дитини.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є не доцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна, а тому вважає за необхідне у позові відмовити, однак, враховуючи протиправну поведінку відповідача щодо ставлення до виконання своїх батьківських обов'язків по відношенню дочки, його слід попередити, що у разі продовження протиправної поведінки він буде позбавлений батьківських прав.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4-13, 76-89, 258-273 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третьої особи - Дрогобицької районної державної адміністрації про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Попередити ОСОБА_2 про неприпустимість в подальшому порушення з його боку батьківських обов'язків щодо його малолітньої дитини - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та про їх можливі наслідки у разі їх неналежного виконання - позбавлення батьківських прав.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Апеляційного суду Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно п. п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повний текст судового рішення складено 08 жовтня 2018 року.

Суддя Курус Р.І.