Постанова № 76971867, 02.10.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Л.М. Опімах

02 жовтня 2018 р. м. ХарківСправа № 818/1551/17Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Старостіна В.В.

суддів: Григорова А.М. , Бегунца А.О.

за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача Крупської К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Прокуратури Сумської області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.02.2018 по справі № 818/1551/17

за позовом ОСОБА_1

до Прокуратури Сумської області третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

20 жовтня 2017 року, позивач ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Прокуратури Сумської області, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області, в якому з урахуванням уточнень, просив суд стягнути з прокуратури Сумської області на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1:

- індексацію за затримку виплати заробітної плати за вимушений прогул за період з 19.08.2014 року до 24.02.2015 року в сумі 281 грн. 80 коп.;

- індексацію за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 24.02.2015 року до 21.12.2017 року в сумі 8315,52 грн.;

- компенсацію втрати частини заробітку за несвоєчасний розрахунок за період з 24.02.2015 року по 27.02.2018 року в сумі 228048,09 грн.;

- стягнути 27391,32 грн. за затримку виконання рішення про поновлення на роботі з 27.08.2012 року;

- компенсацію за невикористані основну та додаткові щорічні відпустки починаючи з 27.08.2012 року і до 24.02.2015 року за 147 днів щорічної основної та додаткової оплачуваємої відпустки з урахуванням компенсації та індексації за затримку виплати в сумі 40170,44грн.;

- моральної шкоди в сумі 27391,32 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що постановою Сумського окружного адміністративного суду від 12 травня 2016 року частково задовлено його позов до прокуратури Сумської області та стягнуто з прокуратури середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 серпня 2014 року по 01 жовтня 2015 року в розмірі 60385,41 грн. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року постанова суду першої інстанції змінена та доповнена наступним: вважати, що сума середнього заробітку в розмірі 27391 грн. 32 коп. стягнута з прокуратури Сумської області на користь позивача як оплата вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника за період з 19 серпня 2014 року до 23 лютого 2015 року включно, підлягає виплаті позивачу з відрахуванням обов'язкових податків, зборів, платежів. В частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24 лютого 2015 року по 01 жовтня 2015 року в сумі 32894,09 грн., постанову суду скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 вересня 2017 року зазначені рішення залишені без змін.

На час звернення до суду з даним позовом рішення суду про стягнення середнього заробітку в розмірі 27391 грн. 32 коп. відповідачем не виконане, розрахунок проведений лише 21.12.2017 року шляхом перерахунку коштів на картковий рахунок позивача.

Також постановою Сумського окружного адміністративного суду від 18.08.2014 року у справі №2а-1870/8103/12 було частково задовлено позовні вимоги ОСОБА_1 до прокуратури Сумської області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Сумської області "Про звільнення з роботи" від 27.08.2012 року №1125к, поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого прокуратури Сумського району, стягнуто з прокуратури Сумської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 134324 грн. 25 коп. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2015 року рішення суду першої інстанції скасоване в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 32021,82 грн., в цій частині в задоволенні позову відмовлено, а також змінено в частині рішення про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 102302 грн. 43 коп. з доповненням про відрахування необхідних податків і зборів. 24 листопада 2015 року Вищим адміністративним судом України рішення судів у цій справі залишені в силі.

Зазначеними судовими рішеннями встановлений і використовувався при розрахунках розмір середньоденної заробітної плати позивача в сумі 207 грн. 51 коп.

02 жовтня 2015 року позивача знову звільнено з роботи з органів прокуратури за прогул, наказ про звільнення позивач оскаржив до суду, в задоволенні позову йому відмовлено, проте на даний час рішення судів перщої та апеляційної інстанції ним оскаржено до Верховного Суду.

Позивач зазначає, що з моменту його першого незаконного звільнення 27.08.2012 року і по день видання наказу про поновлення на роботі 24.02.2015 року тривав період вимушеного прогулу. Відповідно до положень Закону України "Про відпустки" він має на компенсацію за дні невикористаної відпустки, вважає, що кількість таких днів повинна складати 147, враховуючи стаж роботи в органах прокуратури, до якого необхідно у відповідності до ч. 5 ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" включити період проходження строкової військової служби та половину строку навчання у вищому навчальному закладі. Крім того, Мінсоцполітики своїм листом від 11.08.2014 року №348/13/16-14 роз'яснило, що працівникам незалежно від обійманої посади, які працюють на електронно-обчислювальних машинах (у т.ч. на персональних комп'ютерах) незалежно від виду монітора надається право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці тривалістю до 4 календарних днів. Також позивач зазначив, що має право на додаткову відпустку як працівник, котрий має на утриманні неповнолітнії дітей.

Тому, виходячи із розміру середнього заробітку, позивач просить стягнути компенсацію за невикористані щорічні основні та додаткові відпустки. Крім того, зважаючи на те, що відповідачем зазначена компенсація за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки не сплачена ні під час поновлення на роботі, ні під час наступного звільнення, на підставі Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", а тому позивач вважає, що вказана сума має бути проіндексована та виплачена відповідачем.

Також, позивач зазначає, що відповідач за період з 19.08.2014 року по 24.02.2015 року не виплатив йому заробітну плату за вимушений прогул в сумі 27391,32 грн. що є порушенням ч.1 ст.115 КЗпП України, у відповідності до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", що складає 281,80 грн., а в подальшому, з врахуванням вказаного розміру індексації, по день фактичного розрахунку 21.12.2017 року розмір індексації склав 8315,52 грн.

Крім того, позивач зазначає про обов'язок відповідача сплатити йому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку на підставі ст. 117 КЗпП України, починаючи з 24.02.2015 року по 21.12.2017 року, виходячи із середнього розміру заробітної плати 207,51 грн., що в загальній сумі складає 228048,09 грн.

Також позивач просить стягнути 27391,32 грн. за затримку виконання рішення про поновлення роботі з 27.08.2012 року.

Позивач просить стягнути також з відповідача 27391,32 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, в обґрунтування якої зазначив, що протягом тривалого періоду часу прокуратурою не виконуються рішення судів про стягнення йому коштів, що негативно вплинуло на стан його здоров'я, змусило докладати додаткових зусиль, направлених на організацію свого життя, забезпечення своєї родини, що призвело до моральних страждань внаслідок.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 28.02.2018, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Прокуратури Сумської області на користь ОСОБА_1 з відрахуванням необхідних податків і зборів компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за час вимушеного прогулу з 28.08.2012 по 23.02.2015 у сумі 5975 грн. 47 коп.

Стягнуто з Прокуратури Сумської області на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 2000 грн.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення індексації за затримку виплати заробітної плати за вимушений прогул за період з 19.08.2014 по 24.02.2015 в сумі 281,80 грн., індексації за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 24.02.2015 до 21.12.2017 в сумі 8315,52 грн., компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 228048,09 грн., заробітку за затримку виконання рішення про поновлення на роботі в сумі 27391,32 грн., компенсації за невикористані основну та додаткову щорічні відпустки за період з 27.08.2012 до 24.02.2015 р. з врахуванням компенсації та індексації в сумі 34194,97 грн., моральної шкоди в сумі 25391,32 грн. - відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, позивачем, ОСОБА_3 подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на неправильне та неповне дослідження доказів при встановленні обставин справи, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.02.2018 року повністю та ухвалити нове рішення, яким стягнути з прокуратури Сумської області на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1: індексацію за затримку виплати заробітної плати за вимушений прогул за період з 19.08.2014 року до 24.02.2015 року в сумі 281 грн. 80 коп.; індексацію за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 24.02.2015 року до 21.12.2017 року в сумі 8315,52 грн.; компенсацію втрати частини заробітку за несвоєчасний розрахунок за період з 24.02.2015 року по 27.02.2018 року в сумі 228053,49 грн.; стягнути 27391,32 грн. за затримку виконання рішення про поновлення на роботі з 27.08.2012 року; компенсацію за невикористані основку та додаткові щорічні відпустки починаючи з 27.08.2012 року і до 24.02.2015 року за 147 днів щорічної основної та додаткової оплачуваємої відпустки з урахуванням компенсації та індексації за затримку виплати в сумі 40170,44грн.; моральної шкоди в сумі 27391,32 грн. Оскільки, стягнення стосується порушених трудових прав, то у рішенні просив зазначити до негайного виконання.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідачем, прокуратурою Сумської області, також подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення матеріальних та процесуальних норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.02.2018 в задоволені позовних вимог про стягнення з прокуратури Харківської області на користь ОСОБА_1 з відрахуванням необхідних податків і зборів компенсацію за невикористану основку щорічну відпустку за час вимушеного прогулу за період з 28.08.2012 по 23.02.2015 у сумі 5975,47 змінити, зменшивши розмір цієї компенсації до 4662,57 грн. за період з 28.08.2012 по 18.08.2014. Скасувати рішення в частині задоволених позовних вимог про стягнення з прокуратури Сумської області на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 2000 грн. та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог в повному обсязі.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 просив його апеляційну скаргу задовольнити в повному обсязі, а у задоволенні апеляційної скарги прокуратури Сумської області відмовити.

Представник відповідача в судовому засіданні просив рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.02.2018 скасувати, з підстав зазначених в апеляційній скарзі, також просив у задоволенні апеляційної скарги позивача відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін по справі, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що наказом прокурора Сумської області від 27 серпня 2012 року ОСОБА_1 звільнено з посади старшого слідчого прокуратури Сумського району та органів прокуратури. Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 18.08.2014 року у справі №2а-1870/8103/12 було частково задовлено позовні вимоги ОСОБА_1 до прокуратури Сумської області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Сумської області "Про звільнення з роботи" від 27.08.2012 року №1125к, поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого прокуратури Сумського району, стягнуто з прокуратури Сумської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 134324 грн. 25 коп. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2015 року рішення суду першої інстанції скасоване в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 32021,82 грн., в цій частині в задоволенні позову відмовлено, а також змінено в частині рішення про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 102302 грн. 43 коп. з доповненням про відрахування необхідних податків і зборів. 24 листопада 2015 року Вищим адміністративним судом України рішення судів у цій справі залишені в силі. Зазначене підтверджується копіями судових рішень.

24.02.2015 року на виконання судових рішень прокурором Сумської області виданий наказ про скасування наказу про звільнення позивача та поновлення його на посаді, а 02.10.2015 року прокурором Сумської області виданий наказ "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності", яким позивача звільнено із займаної посади та з органів прокуратури за невиконання службових обов'язків та прогул з 24.02.2015 по 02.10.2015. Ці обставини встановлені судовими рішеннями Сумського окружного адміністративного суду та Харківського апеляційного адміністративного суду у справі № 818/3584/15 за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Сумської області про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Також встановлено, що постановою Сумського окружного адміністративного суду від 12 травня 2016 року у справі №818/3844/15 частково задоволено позов ОСОБА_1 до прокуратури Сумської області та стягнуто з прокуратури середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 серпня 2014 року по 01 жовтня 2015 року в розмірі 60385,41 грн. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року постанова суду першої інстанції змінена та доповнена наступним: вважати, що сума середнього заробітку в розмірі 27391 грн. 32 коп. стягнута з прокуратури Сумської області на користь позивача як оплата вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника за період з 19 серпня 2014 року до 23 лютого 2015 року включно, підлягає виплаті позивачу з відрахуванням обов'язкових податків, зборів, платежів. В частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24 лютого 2015 року по 01 жовтня 2015 року в сумі 32894,09 грн. постанову суду скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 вересня 2017 року зазначені рішення залишені без змін.

На виконання рішення суду, кошти в розмірі 27391 грн. 32 коп., як оплата вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника за період з 19 серпня 2014 року до 23 лютого 2015 року включно сплачена відповідачем 21.12.2017 року шляхом перерахунку коштів на картковий рахунок позивача з утриманням необхідних податків і зборів, що підтверджується довідкою відповідача та копіями платіжних доручень.

За результатами розгляду справи, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме в частині стягнення з відповідача за невикористану щорічну основну відпустку за час вимушеного прогулу з 28.08.2012 по 23.02.2015 у розмірі 5975,47 грн., з урахуванням середньоденного заробітку у розмірі 65,67 грн. за 91 днів відпустки. Також зазначено, виходячи з тривалості порушення прав позивача щодо не нарахованої та невиплаченої компенсації за невикористану щорічну відпустку, в рахунок відшкодування моральної шкоди підлягає стягненню сума у розмірі 2000 грн. В задоволенні інших вимог підстави відсутні.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановлює Закон України "Про відпустки". Відповідно до ст.1 цього Закону державні гарантії та відносини, пов'язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Обчислення стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку врегульоване статтею 9 Закону, відповідно до п.2 ч.1 якої до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховується час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).

Відповідно до ч.1 ст.24 Закону у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Таким чином, позивач має право на отримання грошової компенсації за невикористану відпустку за період вимушеного прогулу.

Як встановлено судом першої інстанції, вимушений прогул позивача тривав з 28.08.2012 року і по день прийняття відповідачем рішення про його поновлення 23.02.2015 року.

Оскільки рішення суду про поновлення на роботі позивача відповідачем негайно не виконане, трудові відносини між сторонами не були поновлені саме з вини відповідача, відповідно період затримки за час виконання рішення є вимушеним прогулом, що встановлено і Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року.

Відповідно до ст. 49 Закону України "Про прокуратуру", в редакції, що діяла на час перебування позивача у вимушеному прогулі, передбачено, що прокурорам і слідчим прокуратури надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, атестованим працівникам прокуратури, які мають стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю: після 10 років - 5 календарних днів, після 15 років - 10 календарних днів, після 20 років - 15 календарних днів.

Таким чином, за період часу з 19.08.2014 року по 23.02.2015 року позивач мав право на 20 днів відпустки (30+10):12*6, тому з врахуванням вказаних у довідці відповідача від 16.02.2018 (том 2 а.с.152) кількості днів відпустки 71, загальна кількість днів відпустки, за яку позивач вправі отримати грошову компенсацію складає 91 календарний день.

Згідно абзацу першого пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом другим пункту 2 Порядку визначено, що працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час (абзац третій пункту 2 Порядку).

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до передостаннього абзацу пункту 4 цього Порядку тобто від посадового (місячного) окладу.

У відповідності до абз. 18 п. 4 Порядку в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку не з вини працівника, розрахунки провадяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Колегія суддів зазначає, що законодавцем визначений механізм проведення розрахунку середньомісячної заробітної плати із зазначенням фактичних обставин його застосування, а розрахунок із розміру посадового (місячного) окладу застосовується при умові не відпрацювання працівником упродовж останніх 4 місяців жодного робочого дня, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата, тобто перед звільненням з роботи.

Позивач зазначає, що 24.11.2015 Вищим адміністративним судом, рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18.08.2014 та Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2015 залишено в силі. Вказаними судовими рішеннями встановлено необхідність обчислення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи з середньоденної заробітної плати у розмірі 207,51 грн., а тому вважає, що компенсація за невикористані щорічну та додаткові відпуски повинна бути розрахована з урахуванням вказаної суми.

Однак, колегія суддів не може погодитись з твердженням позивача ОСОБА_1, оскільки пункт 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ № 100 пов'язує виплату компенсації за невикористану відпустку з урахуванням обчислення заробітної плати виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. В даній справі позивач не оскаржує процедуру щодо його незаконного звільнення та виплату його заробітної плати за час вимушеного прогулу при остаточному звільненні. Таким чином, в данному випадку подією, від якої здійснюється відлік для проведення розрахунку є день його повторного звільнення, а саме 02.10.2015, а тому розрахунок компенсації повинно бути проведено з урахуванням абз. 18 п. 4 Порядку.

Матеріалами справи встановлено, що оскільки згідно табелів обліку використання робочого часу ОСОБА_1 не відпрацьовано жодного робочого дня за період з 28.02.2012 по 23.02.2015, заробітня плата за цей період йому не нараховувалась та не виплачувалась, то розрахунок середньої заробітної плати повинен обчислюватись виходячи з установленого, згідно штатного розпису, посадового (місячного) окладу працівника. Середньоденний заробіток складає: 1379,00 грн./21 днів = 65,67 грн., що підтверджено довідкою (том 2 а.с.151).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що за 91 календарний день невикористаної щорічної основної відпустки компенсації підлягає без утримання відповідних податків та зборів 5975,97 грн. (91к.д. х 65,67грн.-5975,97грн.)

При цьому, в частині зарахування до стажу роботи, який дає право на щорічну відпустку періоду проходження військової служби та половини строку начавчання у вищому навчальному закладі, на чому наполягав позивач, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 49 Закону України "Про прокуратуру", в редакції, що діяла на час перебування позивача у вимушеному прогулі, передбачено, що прокурорам і слідчим прокуратури надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, атестованим працівникам прокуратури, які мають стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка, тобто спеціальним законом визначено стаж роботи, який дає право на додаткову відпустку, і це стаж роботи саме в органах прокуратури.

Водночас, відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України, працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

Отже, строкова військова служба та половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах зараховується не для обрахунку стажу роботи, який дає право на відпустку, а зараховується до вислуги років, що дає право на пенсію.

Щодо права позивача на додаткову соціальну відпустку і компенсації за неї, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 4 ч.1 ст.4 Закону додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону) віднесена до виду соціальних відпусток.

Стаття 19 Закону передбачає, що жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

Відповідно до пункту 5 частини 13 статті 10 Закону України "Про відпустки" щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків. Тобто, пункт 5 частини 13 статті 10 Закону України "Про відпустки" визначає одинокого батька як такого, що виховує дитину без матері.

Чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які слід пред'явити чоловіку, котрий виховує дитину без матері, для отримання додаткової соціальної відпустки.

Тому для підтвердження права на зазначену відпустку в даному випадку роботодавцю має бути пред'явлено копію свідоцтва про народження дитини, копію свідоцтва про розірвання шлюбу для підтвердження того, що чоловік є розлученим, та документи, які б підтверджували ту обставину, що мати не бере участі саме у вихованні дитини.

В ході розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в перід часу з дня прийняття судом рішення про поновлення на посаді 19.08.2014 року та до наступного звільнення 02.10.2015 позивач не подавав до прокуратури заяв про надання йому додаткової відпустки чи про виплату компенсації за неї, та відповідно не надавав документів, які б підтверджували статус одинокого батька. Відтак підстави для виплати такої компенсації у відповідача відсутні.

Також, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення йому компенсації за додаткову відпустку за особливий характер праці, який полягає у використанні електронно-обчислювальної машини у тому числі персонального комп'ютера.

Так, відповідно ло ст.8 Закону України "Про відпустки" щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається:

1) окремим категоріям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, - тривалістю до 35 календарних днів за Списком виробництв, робіт, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України;

2) працівникам з ненормованим робочим днем - тривалістю до 7 календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою.

Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.

Разом з тим працівникам (незалежно від обійманої посади), які працюють на електронно-обчислювальних та обчислювальних машинах (у тому числі на персональних комп'ютерах незалежно від виду монітора) і яким тривалість щорічної відпустки не визначена іншими нормативно-правовими актами, надається право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці тривалістю до 4 календарних днів згідно з поз. 58 розділу XXII "Загальні професії за всіма галузями господарства" Списку виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.97 р. N 1290 (із змінами).

Відповідно до пунктів 6 і 7 Порядку застосування зазначеного вище Списку, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 30.01.98 р. N 16 та зареєстрованого Міністерством юстиції України 30.01.98 р. за N 58/2498 (із змінами), додаткова відпустка за особливий характер праці надається пропорційно фактично відпрацьованому часу. У розрахунок часу, що дає право працівнику на таку відпустку, зараховуються дні, коли він фактично був зайнятий на роботах з особливим характером праці не менше половини тривалості робочого дня, встановленого для працівників цих виробництв, цехів, професій, посад.

З огляду на те, що посада слідчого не відносться до вищевказаного списку, а також на ту обставину, що під вимушеного прогулу позивач фактично на працював з персональним комп'ютером, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у нього відсутнє право на таку відпустку, відповідно і підстави для грошової компенсації відсутні.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задовлення позовних вимог про стягнення індексації суми компенсації за невикористану відпустку, а також заробітку за вимушений прогул з 19.08.2014 по 21.12.2017 на підставі Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", виходячи з наступного.

Статтею 2 цього Закону визначені об'єкти індексації грошових доходів населення, зокрема до таких об'єктів відносяться грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру. З метою реалізації цього Закону діє Постанова Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення", яка в свою чергу також визначає об'єкти індексації грошових доходів населення, а також визначає перелік грошових доходів, які не підлягають індексації. Так, відповідно до пунктів 2, 3 Постанови до об'єктів індексації не відносяться разові виплати та виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати. Так, до разових виплат відносяться: цільова матеріальна допомога, одноразова допомога при виході на пенсію, суми соціальних пільг, компенсації (крім виплат, визначених п. 2 Порядку № 1078), винагорода за підсумками роботи за рік, тощо. До виплат, які обчислюються, виходячи із середньої заробітної плати відносяться: оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця, допомога по тимчасовій непрацездатності, виплати, що зберігаються за працівником за час службового відрядження, виплати, що зберігаються за працівником за час щорічної та додаткової відпустки, тощо.

Враховуючи, що і компенсація за невикористану щорічну відпустку, і суми заробітку за вимушений прогул обчислюються виходячи із середньої заробітної плати та мають разовий характер, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ці доходи індексації не підлягають.

Не підлягають задоволенню також і вимоги позивача про стягнення компенсації за несвоєчасний розрахунок за період з 24.02.2015 року по 27.02.2018 року на підставі ст. 117 КЗпП України.

Так, відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Матеріалами справи встановлено, що під час першого звільнення позивача у серпні 2012 року, відповідач з ним провів повний розрахунок, поновивши позивача на посаді та сплативши на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 102302 грн. 43 коп.

Також судом встановлено, що позивача поновлено на посаді 24.02.2015 року, а 02.10.2015 року знову звільнено за прогул, який тривав з 24.02.2015 року, при цьому за період роботи заробітна плата позивачу не нараховувалась. На даний час рішення суду про відмову позивачу в задоволенні позову про скасування наказу про звільнення від 02.10.2015 року набрало законної сили. Відповідно на момент звільнення обов'язку у відповідача по виплаті всіх належних сум позивачу не було через відсутність належних йому сум.

Також суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав у задовленні позовних вимог позивача про стягнення на його користь середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі з 27.08.2012 у розмірі 27391,32 грн.

Так, спір щодо цієї суми вже був предметом судового розгляду і постановою Сумського окуржного адміністративного суду від 12 травня 2016 року стягнуто з прокуратури середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 серпня 2014 року по 01 жовтня 2015 року в розмірі 60385,41 грн. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року постанова суду першої інстанції змінена та доповнена наступним: вважати, що сума середнього заробітку в розмірі 27391 грн. 32 коп. стягнута з прокуратури Сумської області на користь позивача як оплата вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника за період з 19 серпня 2014 року до 23 лютого 2015 року включно, на виконання судових рішень відповідач перерахував позивачеві зазначені кошти 21.12.2017 року.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1, про відшкодування моральної шкоди у розмірі 27391 грн. 32 коп. , колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Стаття 237-1 Кодексу законів про працю України передбачає, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскільки відповідачем протиправно не нарахована та не виплачена компенсація за невикористану щорічну відпустку, протягом тривалого часу позивач був позбавлений можливості користуватися власними коштами, що змусило його докладати додаткових зусиль, направлених на організацію свого життя, забезпечення своєї родини, виходячи з тривалості порушення прав позивача та характеру моральних страждань, підлягає стягненню в рахунок відшкодування моральної шкоди 2000 грн.

Крім того, позивач в апеляційній скарзі просив допустити негайне виконання рішення суду, однак колегія суддів не вбачає підстав для допущення до негайного виконання рішення.

Так, перелік судових рішень, що виконуються негайно передбачений ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства, зокрема п. 2 ч. 1 ст. 371 Кодексу визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах стягнення за один місяць. Проте у даній справі ухвалене рішення про стягнення разових виплат, відповідно таке рішення не підлягає негайному виконанню.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визначе, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та працесуального права.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

Наведені в апеляційних скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Прокуратури Сумської області залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.02.2018 по справі № 818/1551/17 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

.

Головуючий суддя В.В. СтаростінСудді А.М. Григоров А.О. Бегунц Повний текст постанови складено 08.10.2018.