Рішення № 76969785, 28.09.2018, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/8072/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2018 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі:

головуючої-судді - ОСОБА_1,

при секретарі - Вереш А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 подану в особі представника позивача ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог – Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ТзОВ “Кредитні ініціативи” , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог – Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Позов обгрунтовувано тим, що 27 червня 2006 року між позивачем та Акціонерним комерційним банком “ ТАС - Комерцбанк” (надалі – Банк) укладений кредитний договір № 020/0606/88-128 відповідно до умов якого Банк надав йому кредит в розмірі 122 000,00 євро, зі сплатою відсоків та з кінцевим терміном повернення кредитних коштів в строк по 25.06.2016 рік, який змінювався Додатковими угодами від 03.08.2007р., 29.10.2007р., 14.01.2010р., 22.03.2011р. та 27.06.2011р.

В подальшому між ПАТ “ Сведбанк”, ТОВ “ Факторингова компанія “ Вектор плюс”, ТОВ “Кредитні ініціативи” було укладено договір факторингу № 15 від 28.11.2012 року та договір факторингу б/н від 28.11.2012 року, відповідно до яких ПАТ “ Сведбанк” уступив ТОВ “ Факторингова компанія “ Вектор Плюс”, а ТОВ “ Факторингова компанія “ Вектор Плюс” уступила ТОВ “Кредитні ініціативи” право вимоги заборгованості за кредитними договорами, зокрема вимоги заборгованості за кредитним договором № 020/0606/88-128 від 27.06.2006 року.

Після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження № 50897660 від 20.04.2016 р. позивачу стало відомо, що 19 березня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 6931, відповідно до якого запропоновано стягнути з позивача на користь ТзОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість, що виникла по кредитному договору № 020/0606/88-128 від 27.06.2006 року, право вимоги за яким 28.11.2012 року було відступлено ТОВ “ Факторингова компанія “ Вектор плюс” на підставі договору факторингу, якому в свою чергу право вимоги було відступлено 28.11.2012 року ПАТ “ Сведбанк” на підставі договору факторингу №15.

Позивач зазначає, що під час вчинення виконавчого напису, нотаріусом не було дотримано вимог чинного законодавства, зокрема приписів ЗУ “Про нотаріат”. А саме, вчинено виконавчий напис за відсутності передбачених законодавством документів, що підтверджували безспірність його заборгованості перед відповідачем, нотаріус при вчиненні виконавчого напису не врахував та не перевірив факту наявності чи відсутності спору щодо заборгованості. Крім того, зазначає, що ТзОВ “Кредитні ініціативи” , на його думку, ввів нотаріуса в оману, умисно змовчавши про факт тривалого судового розгляду справи № 308/252/15-ц про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка розглядається Ужгородським міськрайонним судом та судового розгляду справи № 756/11150/15-ц про визнання недійсним договору факторингу , на підставі якого був зроблений виконавчий напис. Представник позивача вказує на те, що позивач не підписував жодних документів, які б свідчили про його погодження з розміром заборгованості та її безспірність. Та обставина, що на час вчинення виконавчого напису в суді вже існував спір щодо розміру заборгованості за вищезазначеним кредитним договором, спростовує висновок про безспірність заборгованості боржника. Отже, на його думку відповідач не надав нотаріусу необхідних документів, а нотаріус, не перевіривши безспірність заборгованості, всупереч ст.88 ЗУ “ Про нотаріат” вчинив виконавчий напис.

За таких обставин, позивач, вважає, що виконавчий напис вчинений з порушенням приписів чинного законодавства , заборгованість, зазначена у виконавчому написі, на момент його вчинення була спірною, так як на час вчинення нотаріусом виконавчого напису в суді розглядався по суті спір щодо розміру цієї заборгованості, а відтак просить суд ухвалити рішення, яким визнати виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, вчинений 19 березня 2016 року, зареєстрований в реєстрі за № 6931 таким, що не підлягає виконанню.

В судове засідання позивач та його представник не з’явилися, представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи без участі позивача та його представника та в якій зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просив їх задовольнити з підстав та мотивів викладених у позові. Не заперечив проти заочного розгляду справи.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, надіслав на адресу суду заяву в якій просив провести судовий розгляд у відсутності представника відповідача, врахувати надіслані до суду письмові заперечення та відмовити у позові.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 у судове засідання повторно не з’явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи та письмового відзиву до суду не надходило.

20.09.2016 року, 23.09.2016 року представником позивача через канцелярію суду подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи;

27.10.2016 року представником позивача через канцелярію суду подано клопотання про відкладення розгляду справи;

31.10.2016 року представником позивача через канцелярію суду подано клопотання про відкладення розгляду справи;

06.04.2017 року через канцелярію суду надійшли від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 витребувані судом документи;

24.04.2017 року представником відповідача через канцелярію суду подано клопотання про відкладення розгляду справи;

07.06.2017 року представником позивача через канцелярію суду подано клопотання про відкладення розгляду справи та додаткові пояснення до позовної заяви;

12.06.2017 року представником позивача через канцелярію суду подано клопотання про відкладення розгляду справи та додаткові пояснення до позовної заяви;

20.09.2017 року представником позивача через канцелярію суду подано клопотання про розгляд справи за відсутності представника;

06.12.2017 року представником відповідача через канцелярію суду подано письмові заперечення на позов;

11.12.2017 року представником позивача через канцелярію суду подано клопотання про розгляд справи за відсутності представника;

28.09.2018 року представником відповідача через канцелярію суду подано клопотання про розгляд справи за відсутності представника;

В ході розгляду справи проведені наступні процессуальні дії:

05 грудня 2016 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду клопотання позивача про забезпечення доказів - задоволено.

Вивчивши та перевіривши в судовому засіданні матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд приходить до наступного.

За правилами ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 5. даної статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи , а ч.6 що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власноїініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що 27.06.2006 р. між між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним банком “ ТАС - Комерцбанк” (надалі – Банк) укладений кредитний договір № 020/0606/88-128 відповідно до умов якого Банк надав йому кредит в розмірі 122 000,00 євро, зі сплатою відсоків та з кінцевим терміном повернення кредитних коштів в строк по 25.06.2016 рік. ( а.с. 7-10) який змінювався Додатковими угодами від 03.08.2007р., 29.10.2007р., 14.01.2010р., 22.03.2011р. та 07.06.2011р., копії яких долучені до матеріалів справи.

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», яке є правонаступником ВАТ «Сведбанк», АКБ «ТАС – Комерцбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» був укладений договір факторингу і в той же день, 28 листопада 2012 року, між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» був укладений договір факторингу, за умовами яких клієнт відступає фактору свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками, зазначеними у реєстрі заборгованості боржників та у переліку кредитних договорів та договорів забезпечення. До зазначеного реєстру включено кредитний договір № 020/0606/88-12 від 27.06.2006 р.

Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п.1 ч.1 ст.512 ЦК України).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять усі права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом

ОСОБА_2 порушив свої зобов’язання за кредитним договором і ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_5, його поручителя, про стягнення заборгованості за цим договором. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 26.01.2015 року відкрито провадження у справі № 308/525/15-ц за позовом ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором. (а.с.11)

Судом встановлено, що у зв'язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_2 своїх зобов'язань за кредитним договором № 020/0606/88-12 від 27.06.2006 р. , 08 лютого 2016 року ТОВ «Кредитні ініціативи» направило ОСОБА_2 вимогу про усунення порушень, дострокове повернення всієї суми кредиту, сплати нарахованих відсотків і неустойку, яка станом на 26.01.2016р. становить 9 873 618, 88 грн. з яких: сума заборгованості за кредитом склала 3 253 324,76 грн.; за відсотками склала 1 857 196,01 грн.; по пені склала 4 763 098,11 грн.

Зважаючи на невиконання ОСОБА_2 вимоги ТОВ "Кредитні ініціативи" про дострокове повернення кредиту на загальну суму 9 873 618, 88 грн. та порушення зобов'язань за кредитним договором № 020/0606/88-12 від 27.06.2006 р. , відповідач звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 із заявою про вчинення виконавчого напису .

19.03.2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 було вчинено виконавчий напис, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість, що виникла по кредитному договору № 020/0606/88-128 від 27.06.2006 року, право вимоги за яким 28.11.2012 року було відступлено ТОВ “ Факторингова компанія “ Вектор плюс” на підставі договору факторингу, якому в свою чергу право вимоги було відступлено 28.11.2012 року ПАТ “ Сведбанк” на підставі договору факторингу №15, копія якого долучена до матеріалів справи.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.

Порядок вчинення виконавчих написів визначається положеннями Закону України «Про нотаріат», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 р. № 296/5; постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому, відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною першої статті 1 Закону України від 2 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» (далі – Закон «Про нотаріат») нотаріат в Україні – це система органів і посадових осіб, на які покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі – Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису – це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень – письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі – Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

При цьому стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису – це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов’язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису – надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов’язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника – це обов’язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками – наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов’язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Зокрема, спростовує безспірність заборгованості боржника той факт, що на час вчинення нотаріусом виконавчого напису в суді розглядається по суті спір щодо розміру цієї заборгованості.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6- 887цс17.

Як встановлено судом, станом на час вчинення 19.03.2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 виконавчого напису , в Ужгородському міськрайонному суді розглядався спір про стягнення заборгованості за кредитним договором № 020/0606/88-12 від 27.06.2006 р. , укладеним між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним банком “ ТАС - Комерцбанк”, за позовом ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 та ОСОБА_5

Оскільки станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису справа за позовом ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором не була розглянута судом по суті з ухваленням судового рішення, на час вчинення нотаріусом виконавчого напису в суді розглядався по суті спір щодо розміру цієї заборгованості, що спростовує факт безспірності заборгованості боржника.

Отже, та обставина, що на час вчинення виконавчого напису в суді вже існував спір щодо розміру заборгованості за вищезазначеним кредитним договором, спростовує висновок про безспірність заборгованості боржника.

Таким чином, право позивача у даному випадку порушене і воно підлягає судовому захисту у спосіб, визначений позивачем, який відповідає закону. Виходячи з правової природи виконавчого напису, який є виконавчим документом, суд відповідно до заявлених позовних вимог, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, вважає за можливе застосуватитакий спосіб захисту прав позивача, як визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (наприклад, рішення від 21 січня 1999 року в справі «ОСОБА_6 проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD ) та ОСОБА_7 (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов’язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України - кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін, та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається,виходячи із принципів розумності та справедливості, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з підстав та мотивів викладених вище.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі задоволення позову, судові витрати покладаються на відповідача.

Судові витрати по справі становлять 551,20 грн, які відповідно до вимог ст.141 ЦПК України слід стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на користь ОСОБА_2 .

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», главою 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 р. № 296/5, ст.ст. 12,13, 258-259, 268, 272-273 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позовну заяву ОСОБА_2 подану в особі представника позивача ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог – Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.

Визнати виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 від 19 березня 2016 року, зареєстрований в реєстрі за номером 6931, про стягнення з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» суму заборгованості за кредитним договором № 020/0606/88-128 від 27 червня 2006 року - таким, що не підлягає виконанню.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (місце знаходження: 04655, м.Київ, вул. Вікентія Хвойки, 21, код ЄДРПОУ 35326253) на користь ОСОБА_2 сплачений ним судовий збір в сумі 551,20 грн.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Апеляційного суду Закарпатської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Ужгородський міськрайонний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцятиднів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст. 355 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2 ст.273 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч.3 ст.354 ЦПК України).

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Учасники справи:

Позивач – ОСОБА_2 ( місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_1 );

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», місце знаходження: 04655, м.Київ, вул. Вікентія Хвойки, 21, код ЄДРПОУ 35326253;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог – Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, місце знаходження: 03131, м.Київ, вул. Передова, 15 Б

Дата складання повного судового рішення - 08.10.2018 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_1