Ухвала суду № 76969731, 04.10.2018, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/5777/18

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2018 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі головуючого судді Фазикош О.В., суддів Придачук О.А. та Данко В.Й.., за участю секретаря Рабош А.О., прокурора Гіряк Д.І., обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_2., захисників ОСОБА_1 - ОСОБА_3, ОСОБА_4, захисника ОСОБА_2 - ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018070030000655 від 27.02.2018 року про обвинувачення

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, українця, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, тимчасово непрацюючого, учасника бойових дій (антитерористична операція на Сході країни), має на утриманні двох неповнолітніх дітей, раніше не судимого, проживаючого за адресою ІНФОРМАЦІЯ_3,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.28, ч.1 ст. 14 та ст. 113, ч.2 ст. 28 та ч.1 ст. 263, ч.2 ст. 258, ч. 2 ст.28 та ч.2 ст. 194 КК України,

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянина України, українця, учасника бойових дій (антитерористична операція на Сході країни), військовий пенсіонер, інвалід 2 групи, на утриманні неповнолітніх дітей немає, раніше не судимого, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_5, проживаючого за адресою ІНФОРМАЦІЯ_6 «А», Кіровоградської області,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.28, ч.1 ст. 14 та ст. 113, ч.2 ст. 28 та ч.1 ст. 263, ч.2 ст. 258, ч. 2 ст.28 та ч.2 ст. 194 КК України,

ВСТАНОВИВ:

До Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018070030000655 від 27.02.2018 р. про обвинувачення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вчиненні ними кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 14 та ст.113, ч.2 ст.28 та ч. 1 ст. 263, ч.2 ст. 258, ч.2 ст. 28 та ч. 2 ст.194 КК України.

В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з тих підстав, що строк дії обраного запобіжного заходу, який ухвалою колегії суддів Ужгородського міськрайонного суду від 13.08.2018 року обвинуваченим ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було продовжено, закінчується 09 жовтня 2018 року. Підставою для продовження даного запобіжного заходу є наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, а саме з підстав того, що наявні ризики для кримінального провадження, які існували під час обрання останнім запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки останні обвинувачуються у вчиненні готування до вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на зруйнування або пошкодження об’єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, за попередньою змовою групою осіб, носіння, зберігання, придбання, вибухових пристроїв, без передбаченого законом дозволу, вчиненні терористичного акту, тобто вибуху, що заподіяв значної майнової шкоди, з метою провокації міжнародного ускладнення, за попередньою змовою групою осіб, умисному знищенні та пошкодженні чужого майна, вчиненого шляхом вибуху, за попередньою змовою групою осіб, що свідчить про можливість їх переховування від суду, враховуючи кількість та тяжкість злочинів та не допущення вчинення інших умисних кримінальних правопорушень. Крім того, прокурор вказує, що на даний час існують ризики переховування від органів досудового розслідування та/або суду, незаконного впливу на потерпілого, свідків, іншого підозрюваного ОСОБА_6, експертів, спеціалістів, у цьому кримінальному провадженні, є ризик вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення. Крім того, інший підозрюваний ОСОБА_7, на даний час переховується від органів досудового розслідування.

Захисник ОСОБА_1 - ОСОБА_3, ОСОБА_4, у судовому засіданні просили відмовити в задоволенні клопотання про продовження дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1. Подали клопотання про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 вказуючи, що відсутні достатні на їх думку підстави утримання під вартою обвинуваченого, відсутність та маловіргогідність ризиків передбачених ст. 177 КПК України та вказуючи про необхідність належного стаціонарного лікування обвинуваченого у зв’язку з погіршенням стану здоровя. У зв’язку з цим просили змінити запобіжний захід на домашній арешт.

Обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав думку захисників.

Захисник ОСОБА_2 - , ОСОБА_5, у судовому засіданні просив відмовити в задоволенні клопотання про продовження дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_2. Подав клопотання про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_2 вказуючи, що відсутні достатні на його думку підстави утримання під вартою обвинуваченого, відсутність ризиків передбачених ст. 177 КПК України та вказуючи про міцний соціальні зв’язку обвинуваченого за місцем проживання, та необхідність належного лікування обвинуваченого у зв’язку з незадовільним станом його здоровя. У зв’язку з цим просив змінити запобіжний захід на більш м’який не пов'язаний з триманням під вартою.

Обвинувачений ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав думку захисника.

Прокурор в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання захисників про зміну запобіжного заходу, посилаючись на наявність реальних ризиків наведених стороною обвинувачення передбачених ст. 177 КПК України.

Представник потерпілого в судовому засіданні не зявилась, повідомлялась належним чином, в судовому засіданні прокурор повідомив, що в телефонному режимі представник потерпілого пояснила свою відсутність у зв’язку з перебуванням на лікарняному, підтвердження чому надасть в наступному судовому засіданні.

Вислухавши думку учасників судового провадження, дослідивши надані суду клопотання, та додані до них документи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України суд, незалежно від наявності клопотань зобов’язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 26.06.2018 року запобіжний захід, обраний обвинуваченим у вказаному кримінальному провадженні закінчується 24 серпня 2018 року. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 13.08.2018 року запобіжний захід, обраний обвинуваченим у вказаному кримінальному провадженні було продовжено по 09 жовтня 2018 року.

У відповідності до вимог ст. 177 КПК України - метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків. Застосування таких заходів завжди пов'язано із необхідністю запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Підставами застосування запобіжного заходу є обґрунтованість підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення та наявність ризику (ризиків), перелік яких встановлено пунктами 1 - 5 ч. 1 ст. 177 КПК.

Згідно ч.5 ст. 176 КПК України, до особи, яка обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ст. 109-114-1, 258-258-5, 260, 261 КК України, запобіжні заходи у вигляді особистого зобов'язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть застосовуватися.

Проте, вказана норма не узгоджується із §3 ст. 5 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що передбачає право на свободу на особисту недоторканість, а також практиці Європейського суду з прав людини. Наприклад, у справі «Хайредінов проти України» передбачено, що якщо закон встановлює презумпцію щодо обставин, які стосуються підстав утримання під вартою, необхідно переконливо довести наявність конкретних обставин, які переважають над правилом поваги до особистої свободи. Тобто такі обставини мають встановлюватись у конкретному судовому засіданні, а не законодавчо. Така ж думка висловлена у рішенні ЄСПЛ «Харченко проти України».

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «Калашник проти Росії» тримання під вартою до вирішення питання про винність особи не має бути «загальним правилом», і слід виходити з презумпції залишення обвинуваченого на свободі. Якщо законом встановлено презумпцію щодо обставин, які стосуються підстав тримання під вартою, має бути, крім того, переконливо доведена наявність конкретних обставин, які переважують правило поваги до особистої свободи.

Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» вказав, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів». Отже, суд приймає до уваги тяжкість інкримінованих кримінальних правопорушень та покарання, що підвищує ризик зникнення обвинувачених від правосуддя.

У рішенні Європейського суду «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 р. зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв’язками з державою, у якій його переслідують, та міжнародними контактами. Суд приймає до уваги, що обвинуваченим інкримінується вчинення злочинів, а саме, готування до вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на зруйнування або пошкодження об’єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, за попередньою змовою групою осіб, носіння, зберігання, придбання, вибухових пристроїв, без передбаченого законом дозволу, вчиненні терористичного акту, тобто вибуху, що заподіяв значної майнової шкоди, з метою провокації міжнародного ускладнення, за попередньою змовою групою осіб, умисному знищенні та пошкодженні чужого майна, вчиненого шляхом вибуху, за попередньою змовою групою осіб, що свідчить про можливість їх переховування від суду, враховуючи кількість та тяжкість злочинів та не допущення вчинення інших умисних кримінальних правопорушень.

Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, для застосування стосовно обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 більш м’якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою в судовому засіданні не встановлено.

Суду не надано достатньо доказів обставин, які свідчать про наявність необґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченими кримінальних правопорушень та наявність підстав вважати, що ОСОБА_1, ОСОБА_2., залишаючись на волі, не будуть ухилятись від суду.

Згідно положень статті 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу чи особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою може оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Одночасно, в рішенні Харченко проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом свободи особистості.

З огляду на наведене, суд бере до уваги, що ОСОБА_1, ОСОБА_2., обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушеннь, які у відповідності до ст.12 КК України відноситься до особливо тяжких злочинів, зокрема санкція яких передбачає позбавленням волі на строк до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої, враховує особу обвинувачених, що ОСОБА_1, є учасником бойових дій (антитерористична операція на Сході країни), військовий пенсіонер, інвалід 3 групи, раніше не судимий, ОСОБА_2 є учасником бойових дій (антитерористична операція на Сході країни), має на утриманні двох неповнолітніх дітей, раніше не судимий, а також стан здоров’я обвинувачених.

Суд враховує, що стороною захисту не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що ризик переховування цих обвинувачених, а також ризик їх впливу на інших учасників процесу, матеріали відносно яких було виділено в окреме провадження, або взагалі перестали існувати, або зменшилися настільки, що й такий запобіжний захід як інший не пов'язаний із позбавленням волі здатний їм запобігти, а тому підстав для зміни застосованого до обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на інший не пов'язаний із позбавленням волі суд не вбачає. Крім цього, суд враховує, що інший підозрюваний ОСОБА_7, на даний час переховується від органів досудового розслідування.

Заслухавши учасників судового засідання, враховуючи вищенаведені ризики і обставини, які у своїй сукупності беруться до уваги судом при вирішенні питання про продовження обраного обвинуваченим запобіжного заходу, суд вважає, що обставини, зазначені при обранні запобіжного заходу продовжують існувати і по даний час, судове провадження не закінчено, ОСОБА_1, ОСОБА_2., перебуваючи на волі можуть ухилятися від явки до суду і виконання процесуальних рішень, а також перешкоджати встановленню істини у справі, з метою забезпечення дієвості кримінального провадження та процесуальної поведінки обвинувачених, запобіжний захід обвинуваченим ОСОБА_1, ОСОБА_2., у вигляді тримання під вартою необхідно продовжити.

Відповідно до п. 2.8 Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджених Наказами Міністерства юстиції №460/5 від 18 березня 2013 року, надання ув'язненим та засудженим невідкладної медичної допомоги, яка не може бути надана в медичній частині СІЗО, здійснюється відповідно до Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров'я України 10 лютого 2012 № 239/5/104, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 лютого 2012 року з № 212/20525.

Відповідно до вищевказаного Порядку (№239/5/104), а саме п. 2.3, медичне обстеження осіб, узятих під варту, здійснюється в разі їх звернення зі скаргою на стан здоров'я, з ініціативи лікаря медичної частини СІЗО або адміністрації СІЗО. Під час медичного обстеження особи, узятої під варту, з метою встановлення діагнозу лікар медичної частини СІЗО використовує дані анамнезу, медичної документації, яка долучена до особової справи, результати огляду, дані лабораторних, рентгенологічних і функціональних методів дослідження. При необхідності керівництво СІЗО подає запит до закладу охорони здоров'я, який надавав медичну допомогу особі, взятій під варту, щодо результатів диспансерного, амбулаторного, стаціонарного спостереження або лікування.

У випадках, коли лікарі медичної частини СІЗО не можуть самостійно встановити діагноз, начальник медичної частини СІЗО подає запит до керівництва СІЗО щодо направлення хворого на лікування до обраного закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку або залучення відповідного лікаря-фахівця закладу охорони здоров'я.

Керівництво СІЗО забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця або направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.

Відповідно до п. 2.4 консультування, обстеження та лікування фахівцями закладів охорони здоров'я (якщо воно можливе в умовах медичної частини СІЗО) здійснюється в медичних частинах СІЗО в присутності персоналу медичної частини.

Пунктом 2.5 передбачено, що особа, яку взято під варту, має право на вільний вибір лікаря. У разі звернення особи, узятої під варту, до лікаря медичної частини СІЗО з проханням про допуск обраного лікаря-фахівця, лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан його здоров'я і запит до керівництва СІЗО.

Керівництво СІЗО забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця.

Згідно п.2.6. у разі необхідності в додаткових лабораторних обстежень, які не можуть бути проведені в медичних частинах СІЗО (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров'я з орієнтовного переліку.

Про необхідність проведення обстеження, яке вимагає вивезення особи, узятої під варту, до закладів охорони здоров'я, лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан його здоров'я і запит до керівництва СІЗО.

Керівництво СІЗО забезпечує своєчасне направлення особи, узятої під варту, на обстеження в обране лікарем медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.

Згідно п.2.7 якщо за результатами огляду або обстеження особи, узятої під варту, встановлено, що воно потребує надання медичної допомоги в закладі охорони здоров'я з орієнтовного переліку, лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан здоров'я особи, узятої під варту, і звертається із запитом до керівництва СІЗО.

Керівництво СІЗО забезпечує перевезення особи, узятої під варту, до закладів охорони здоров'я з орієнтовного переліку і направляє довідку про стан здоров'я особи, узятої під варту, органу або особі, в провадженні яких знаходиться кримінальна справа цієї особи.

Згідно п.2.9 невідкладна медична допомога особам, узятим під варту, виявляється лікарем СІЗО, а в разі неможливості надання такої допомоги в повному обсязі - бригадою швидкої медичної допомоги. Керівництво СІЗО забезпечує своєчасний виклик бригади швидкої медичної допомоги.

У разі госпіталізації особи, узятої під варту, до закладів охорони здоров'я керівництво СІЗО повідомляє особі чи органу, у провадженні яких перебуває кримінальна справа, а також родичам особи, узятої під варту, або його законному представнику.

Викладене свідчить про те, що обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 може бути забезпечено належне лікування і обстеження, при дотриманні встановленого законодавством порядку, і за умови утримання в СІЗО.

Також слід зазначити, що в матеріалах кримінального провадження містяться копії медичної документації обвинуваченого ОСОБА_1 та ОСОБА_2, однак будь-яких вказівок про неможливість перебування останніх під вартою в них не відображено, інших документів, що підтверджують неможливість перебування підсудних в умовах СІЗО, суду не представлено.

За таких обставин суд приходить до висновку про доцільність продовження строку тримання обвинувачених під вартою.

Клопотання захисників про зміну запобіжного заходу, обраного стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та доводи в їх обґрунтування, не можна визнати такими, що ставлять під сумнів вище наведені висновки суду, а відтак, суд вважає за необхідне у вказаному клопотанні відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 176-178, 183, 314, 315, 331, 372 КПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заявленого клопотання захисників ОСОБА_1 - ОСОБА_3, ОСОБА_4, захисника ОСОБА_2 - ОСОБА_5, про зміну запобіжного заходу відмовити.

Продовжити дію запобіжного заходу ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_7, у вигляді тримання під вартою на період судового розгляду справи, але не більше ніж на 60 днів – по 30 листопада 2018 року.

Продовжити дію запобіжного заходу ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, у вигляді тримання під вартою на період судового розгляду справи, але не більше ніж на 60 днів – по 30 листопада 2018 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: О.В. Фазикош

Судді: В.Й. Данко

ОСОБА_8