Ухвала суду № 76969071, 05.10.2018, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

провадження № 2-о/243/1294/2018

справа № 243/9106/18

УХВАЛА

05 жовтня 2018 року м. Слов’янськ

Суддя Слов’янського міськрайонного суду Донецької області Ільяшевич О.В, розглянувши заяву ОСОБА_1, представник заявника ОСОБА_2, про встановлення факту смерті,-

ВСТАНОВИЛА:

21 вересня 2018 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про встановлення факту смерті.

24 вересня 2018 року ухвалою суду заяву залишено без руху та наведено мотиви з яких пільги щодо звільнення від сплати судового збору, передбачені п.21, ч.1 ст5 ЗУ «Про судовий збір», не поширюються на заяву, подану заявницею. Судом запропоновано сплатити судовий збір із зазначенням строку та порядку його сплати.

24 вересня 2018 року на виконання вимог ухвали від 18 вересня 2018 року представником заявниці направлено до суду заяву, в якій вона не погоджується із доводами суду щодо оплати судового збору з таких підстав.

Так у заяві зазначено, що судом грубо порушені норми матеріального права, виходячи з таких аргументів.

Представник заявниці у заяві зазначає, що дійсно в ЗУ «Про судовий збір» на підставі п.16 ч.2 ст.3, заявники звільняються від сплати судового збору за подачу заяв про встановлення факту смерті особи, яка загинула або пропала безвісті в районі проведення воєнних дій тощо, в той час як п.12, ч.1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», на який посилається заявниця, звільняє від сплати у справах за заявами про встановлення фактів, що має юридичне значення, поданих у зв’язку із збройною агресією, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно. Отже на думку представника заявниці, тимчасова окупації повинна бути причиною подачі заяви про встановлення факту смерті, а не самої смерті.

У своїй заяві, представник заявниці зазначає, що в даному випадку причиною подачі до суду заяві про встановлення факту смерті є саме тимчасова окупація, у зв’язку із якою заявниця не може на території України отримати свідоцтво про смерть.

Також в обґрунтування своєї думки, зазначає, що внесення змін до ЗУ «Про судовий збір», було обумовлено потребою не допустити дискримінації окремих категорій населення та зняття обмеження у реалізації ними права на доступ до суду що виразилося, зокрема у звільненні від сплати судового збору осіб, які постраждали від тимчасової окупації Криму, військового конфлікту в Луганській та Донецькій областях у певних категоріях справ. Також в заяві зазначено, що отримання, зокрема, свідоцтва про смерть, яка сталася на тимчасово окупованій території можливо лише після прийняття відповідного рішення судом, в той же час, будь-яка інша особа може отримати таке свідоцтво без здійснення будь-яких витрат, безпосередньо звернувшись до органів РАЦС. На думку представника заявниці така ситуація підпадає під визначення «прямої дискримінації» відповідно до ЗУ «Про засади запобігання та протидії дискримінації в України».

Представник заявниці також зазначає, що звільнення постраждалого населення від сплати судового збору у справах щодо захисту прав таких осіб, які пов’язано виключно із фактами внутрішнього переміщення та військового конфлікту, є обов’язковим оскільки такі факти є результатом дій держави, яка не змогла забезпечити мирне життя своїх громадян.

За таких обставин, представник заявниці наполягає на призначенні справи до судового розгляду з тих підстав, що його довірителька звільнена від сплати судового збору на підставі п.21, ч.1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір».

Відповідно до ч.5 ст. 185 ЦПК України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи не пізніше п’яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Зважаючи на вказану норму чинного законодавства, підставою для повернення є невиконання вимог суду щодо усунення недоліків у заяві та/або несплата судового збору. Втім, положення ст. 185 ЦПК України не позбавляють можливості учасника судового розгляду висловити свої аргументи щодо вимог суду, викладених в ухвалі без руху. При цьому суд вважає за необхідне надати мотивовану оцінку вказаним доводам представника заявниці.

Відповідно до вимог ст. 185 ЦПК України, при отриманні заяви суддя на підставі поданих документів, самостійно повинен вирішити питання, чи відповідає заява вимогам ст. 175 і 177 ЦПК України та зокрема чи оплачена вона судовим збором.

Законом прямо передбачені підстави звільнення від сплати судового збору та випадки, коли судовий збір взагалі не справляється. За таких обставин, обов’язок суду полягає у тому, щоб перевірити чи підпадає подана заява під вказані категорію справ. При цьому, саме по собі клопотання про звільнення від сплати судового збору з конкретних підстав, визначених законом, не вимагається та не обмежує обов’язку суду перевірити наявність всіх підстав звільнення від сплати судового збору, або його несправляння взагалі.

В ухвалі про залишення без руху заяви від 18 вересня 2018 року, було лише встановлено, що дана заява не підпадає під категорію, за якою судовий збір не справляється, визначену ст.1 ЗУ «Про судовий збір», внаслідок чого суд позбавлений можливості застосувати ці норми чинного законодавства у вказаній заяві.

Щодо повідомлення представника заявниці про те, що причиною подачі заяві до суду є саме тимчасова окупація, у зв’язку із якою заявниця не може на території України отримати свідоцтво про смерть, а отже відповідно до п. 21 ч.1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», вона звільнена від сплати судового збору, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

За змістом п.21 ч.1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються заявники - у справах за заявами про встановлення фактів, що мають юридичне значення, поданих у зв’язку із збройною агресією, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

При цьому законодавцем застосовано такі мовні конструкції: як « ….встановлення фактів, що мають юридичне значення, поданих у зв’язку із … тимчасовою окупацією території України …, що призвели до вимушеного переселення…».

Отже законодавцем чітко визначено причинно-наслідковий зв’язок між подією(збройна агресія, конфлікт тощо), яка потягла дію - наслідок(вимушене переселення, загибель тощо), який і повинен бути підтверджені судом як факт, що має юридичне значення. Саме на такі підстави наголошено було в ухвалі про залишення заяви без руху, без будь-якої прив’язки до конкретних видів фактів, що має юридичне значення.

Слід зазначити, що згаданою нормою передбачено чіткий перелік як подій, так і їх наслідків.

Такий наслідок тимчасової окупації як неможливість отримання документів на території, підконтрольній владі України, п. 21 ч.1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» не містить.

Щодо аргументів представника заявниці відносно того, що наявність обов’язку сплати судового збору при подачі заяви про встановлення факту смерті, яка трапилася на тимчасово окупованої території – підпадає під визначення «прямої дискримінації» відповідно до ЗУ «Про засади запобігання та протидії дискримінації в України», суд вважає за необхідне зазначити такі доводи.

Відповідно до п.2 , ч.1 ст. 1 ЗУ ««Про засади запобігання та протидії дискримінації в України», дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Встановлення факту смерті – є різновидом юридичних фактів, що підлягає розгляду в судах, при цьому із заявою про встановлення факту смерті може звернутися та звертається будь-яка особа, незалежно від того, де відбулася смерть особи. Отже порівняння обов’язку сплати судового збору за подачу заяви до суду та відсутності такого обов’язку за отримання свідоцтва про смерть у органах РАЦС не є коректним, та таким, що свідчить про наявність дискримінації в сенсі п.2 , ч.1 ст. 1 ЗУ ««Про засади запобігання та протидії дискримінації в України».

Суд повторно наголошує на тому, що Європейський суд з прав людини вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладенняфінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення п. 1 ст. 6 Конвенції про виконання зобов’язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах, так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (п. 59 рішення ЄСПЛ від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland»)).

Дійсно законодавцем визначено певну категорію справ та заявників, які звільненні від сплати судового збору, а також певну категорію справ, у яких судовий збір не справляється.

Законом передбачено загальні підстави звільнення або відстрочення/розстрочення від сплати судового збору – наявність скрутного матеріального становища.

Втім п.21 ч.1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» не передбачено звільнення від сплати судового збору при подачі до суду заяві про встановлення факту смерті у зв’язку із тимчасовою окупацію, внаслідок якої заявниця не може на території України отримати свідоцтво про смерть, оскільки законодавцем чітко визначено причинно-наслідковий зв’язок між подією(збройна агресія, конфлікт тощо), яка потягла дію - наслідок(вимушене переселення, загибель тощо), який і повинен бути підтверджені судом як факт, що має юридичне значення, .

Суд повторно наголошує на тому, що такий наслідок тимчасової окупації як неможливість отримання документів на території, підконтрольній владі України, п. 21 ч.1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» не містить.

З огляду на викладене, враховуючи що підстав, визначених законом, звільнення від сплати судового збору, судом не було встановлено, заявниці запропоновано було сплатити судовий збір, у розмірі, передбаченому ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» та одночасно роз’яснено право на звернення із клопотанням про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, або відстрочення сплати судового збору, відповідно до ст. 8 ЗУ «Про судовий збір», ст. 136 ЦПК України.

Відповідно до ч.3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Відповідно до розписки, яка мається у матеріалах справи, представник заявниці отримав копію ухвали про залишення без руху 24 вересня 2018 року.

24 вересня 2018 року судом отримана заява заявниці, де наведено доводи щодо звільнення від сплати судового збору, однак вимоги по сплаті судового збору не виконано.

Виходячи із змісту ч.3 ст. 185 ЦПК України, питання про повернення судового збору вирішується після спливу строку, встановленого судом для усунення недоліків. Отже відповідно до ухвали суду про залишення заяви без руху. строк для усунення недоліків спливає через десять днів з дня вручення копії ухвали – 04 жовтня 2018 року. При цьому, аналіз ч.3 ст. 185 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що подана 24 вересня 2018 року заява не обмежує права особи вчинити дії по усуненню недоліків у встановлений судом строк та не є підставою для скорочення такого строку.

З огляду на викладене, зважаючи що заявницею та/або її представником у строк, встановлений судом недоліки не усунуто, судовий збір не сплачено, суд приходить до висновку, що заяву слід вважати неподаною та повернути заявниці.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 175, 177, 185, 294 Цивільного процесуального кодексу України, ст.4, 5, 6 ЗУ «Про судовий збір», -

УХВАЛИЛА:

Заяву ОСОБА_1, представник заявника ОСОБА_2 про встановлення факту смерті – вважати неподаною та повернути заявниці.

Роз’яснити в цій ухвалі, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

На ухвалу може бути подано апеляційну скаргу до Донецького апеляційного суду через Слов’янський міськрайонний суд Донецької області протягом п’ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя Слов’янського

міськрайонного суду ОСОБА_3