Рішення № 76968988, 05.10.2018, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа 206/2688/18

Провадження 2/206/918/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2018 року Самарський районний суд м. Дніпропетровську у складі:

головуючого судді Кушнірчука Р.О.,

за участю секретаря судового засідання Шаповал Є.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро в загальному порядку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради про зобов'язання вчинення певних дій та стягнення немайнової шкоди,-

за участю:

представника відповідача - Бородіної К.В.,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради, в якому просить:

- у строк п'ять днів з дати набрання цим рішенням законної сили скласти акт судово-медичної експертизи (за чинним наразі законодавством - висновок судово-психіатричної експертизи) і направити його належно завірені копії йому, до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська, до Уповноваженого уряду у справах ЄСПЛ;

- надати у цьому акті відповіді на запитання постанови Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23.07.2009 року про призначення експертизи: по перше у ОСОБА_1 будь-який психічний розлад не виявлений, діагноз «психічно здоровий», по друге й третє - ОСОБА_1 усвідомлював свої дії та керував ними, згідно обов'язковими для експертизи обставинами, встановленими постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23.09.2007 року;

- за власний рахунок оприлюднити в тримісячний строк вказані відповіді в основному джерелі, де викладені неправдиві відомості щодо наявності сумнівів у його психічному здоров'ї у вигляді офіційного перекладу рішення ЄСПЛ від 26.02.2015 року в Офіційному віснику України із зазначенням, що цими відповідями спростовуються вказані сумніви вказаного рішення;

- керуючись ст. 263 ЦПК України стягнути на його користь завдану немайнову шкоду в розмірі 10 000 000 грн.

Свої вимоги обґрунтував тим, що постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 липня 2009 року в межах розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно нього була призначена стаціонарна судово-психіатрична експертиза. За цією постановою суду він двічі 23.07.2009 року та 14.09.2009 року, був примусово госпіталізований відповідачем і за результатами таких госпіталізацій 08.10.2009 року комісією експертів відповідача був складений документ під назвою «Акт № 36 судово-психіатричної експертизи», у висновках якого зазначалося «У зв'язку зі складністю висновку та неясністю клінічної картини встановити діагноз та вирішити поставлені питання відносно ОСОБА_1 не виявляється можливим». Також у висновках цього акту суду надана рекомендація призначити повторну судово-психіатричну експертизу, яка була двічі виконана судом постановами від 19.11.2009 року і від 25.01.2010 року про призначення повторної судово-психіатричної експертизи.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 26.02.2015 року «Заїченко проти України № 2» його тримання відповідачем при обох госпіталізація було визнано порушенням п.1 «е» статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Також суд визнав порушенням ст. 8 тієї ж Конвенції - збір міліцією щодо нього інформації. За вказані порушення суд стягнув на його користь 5000 євро. Оцінку акту № 36 від 08.10.2009 року суд не надав, а обмежився зазначенням наявності в ньому рекомендації про повторну судово-психіатричну експертизу та відсутності відповіді експертів на питання експертизи. Попри зазначення у рішенні слушності його доводів про гарантовану ст. 3 Закону України «Про психіатричну експертизу» презумпцію психічного здоров'я, одночасного висновку про його психічне здоров'я це рішення не містить, більше того це рішення ставить цю презумпцію під сумнів.

Так, рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17.11.2017 року, яке залишено без змін постановою апеляційного суду Дніпропетровської області, було встановлено, що Акт № 36 від 08.10.2009 року не є актом експертизи у розумінні законодавства України, оскільки не мстить жодної відповіді на поставлені перед експертом питання. У постанові суду апеляційної інстанції встановлено, що наразі питання щодо презумпції психічного здоров'я позивача не є вирішеним у рішенні Європейського суду з прав людини від 26 лютого 2015 року.

Первинна судово-психіатрична експертиза у межах розгляду адміністративної справи, яка винятково закінчується складанням акту експертизи проведена не була, а замість цього у так званому акті № 36 від 08.10.2009 року, який відповідно до рішення суду не є актом експертизи, була надана заборонена законодавством рекомендація.

Позивач вважає, що до тепер відсутністю висновку експертизи порушуються відповідачем його права. На порушені у постанові суду від 23.07.2009 року про призначення судово-психіатричної експертизи питання, відповідач зобов'язаний надати відповіді.

До того ж, суд вправі зобов'язати відповідача зробити висновок про відсутність виявлення експертизою у позивача будь-яких психічних розладів в силу об'єктивних обставин відсутності виявлення таких розладів.

Крім того, незаконними діями відповідача стосовно відсутності справжнього закінчення експертизи та складання незаконного документу під назвою Акт №36 судово-психіатричної експертизи йому завдана немайнова шкода в розмірі 10 000 000 грн., при встановленні розміру якої слід врахувати: додаткове позбавлення його свободи 03.08.2010 року, душевні страждання від зазначених незаконних дій і бездіяльності, надзвичайні зусилля стосовно відновлення його попереднього правового становища, його особистість, який є відповідно до рішення суду відомим фахівцем у галузі права, ступінь вини відповідача, загальноєвропейське розповсюдження завідомо неправдивих відомостей щодо справжності акту від 08.10.2009 року уведеного в оману ЄСПЛ, за рішенням якого залишається сумнів щодо його психічного здоров'я.

Ухвалою суду від 18 травня 2018 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 05 червня 2018 року продовжено строк для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 14 червня 2018 року звільнено позивача від сплати судового збору та відкрито провадження по справі та призначено її до розгляду в підготовчому засіданні за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 07 вересня 2018 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач у судовому засіданні позов підтримав, наполягав на його задоволенні.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову, надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що питання призначення та проведення судової експертизи, а також оцінка висновку судового експерта є компетенцією слідчих органів та суду згідно ЦПК та КПК. Викладений в Акті № 36 від 08.10.2009 року висновок про складність випадку і неясність клінічної картини, що унеможливлювало встановити діагноз та вирішити експертні питання, з рекомендацією проведення повторної експертизи, з боку експертної комісії лікарні - є виключно застосуванням передбаченої законом гарантії незалежності судових експертів та правильності їх висновку шляхом забезпечення можливості призначення судової експертизи. Зазначена мотивація висновку експертів є суто медичним критерієм, направленим на об'єктивне визначення психічного стану заявника, який можливо провести шляхом застосування іншого передбаченого законодавством медичного характеру у вигляді повторної експертизи. Сама по собі неможливість надання висновку експерта не є синонімом «психічно здоровий», але «психічно нездоровий». Складання висновку судово-психіатричної експертизи, як того бажає позивач виконуючи постанову Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23.07.2009 року є неможливим, оскільки обставини неможливості його надання не змінились. До того ж, рішенням ЄСПЛ у справі «Заїченко проти України» від 26.02.2015 року у зв'язку з оголошенням прийнятної скарги стосовно примусової госпіталізації і тримання заявника у психіатричній лікарні та стосовно збирання органами внутрішніх справ відомостей про нього судом було присуджено в рахунок відшкодування моральної шкоди 5000 євро. Таким чином, виходячи з принципів змагальності сторін за одну провинність не повинно бути двох стягнень, оскільки інше надавало звинувачувальній стороні необмежену перевагу в доведенні своєї позиції.

Заслухавши доводи сторін, врахувавши нижченаведені фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин, оцінку доказів та аргументів, суд прийшов до такого.

Судом встановлено, що секретарем Дніпропетровського окружного адміністративного суду був складений протокол про адміністративне правопорушення у відношенні ОСОБА_1 за ч.1 ст.185-3 КУпАП, в якому зазначалось, що останній проявив неповагу до суду шляхом не однократного подання через канцелярію суду під виглядом процесуальних документів заяв, що містять образливі, непристойні висловлювання, викладені у брутальній формі на адресу суддів окружного суду, як носіїв судової влади.

Справу було передано на розгляд Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська.

23 липня 2009 року постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська по вищезазначеній справі призначено судово-психіатричну експертизу та перед експертами було поставлено такі питання:

1. Чи страждає правопорушник ОСОБА_1 будь-якими психічними захворюваннями?

2. Якщо страждає, то чи міг ОСОБА_1 усвідомлювати свої дії або керувати ними при здійсненні ним вищевказаного адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185-3 КУпАП?

3.Чи не знаходився правопорушник ОСОБА_1 в момент здійснення правопорушення у тимчасовому хворобливому стані і чи міг він усвідомлювати свої дії або керувати ними?

Комісія експертів Комунального закладу «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради (раніше Комунальний заклад «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня» Дніпропетровської обласної ради), 08 жовтня 2009 року склала відносно позивача «Акт № 36 стаціонарної судово-психіатричної експертизи», у висновках якого на питання постанови Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23.07.2009 у справі № 3-1954/09 про проведення судово-психіатричної експертизи, було надано відповідь: «У зв'язку із складністю випадку, неясністю клінічної картини встановити діагноз та вирішити поставлені питання відносно ОСОБА_1 не виявляється можливим». Цим же Актом комісія рекомендувала суду призначити повторну судово-психіатричну експертизу позивачу.

Вищезазначені обставини встановлені рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 листопада 2017 року, яке набрало законної сили 05 травня 2018 року, а тому відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

9 серпня 2010 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська закрив провадження в адміністративній справі щодо позивача у зв'язку з закінченням строку давності притягнення до адміністративної відповідальності.

Позивач при зверненні до суду з дійсним позовом, зокрема в обґрунтування своїх вимог посилався на те, що відсутністю до тепер висновку щодо питань експертизи зазначених в постанові Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 липня 2009 року порушуються його права, оскільки питання щодо презумпції його психічного здоров'я не є вирішеним.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_1 пояснив, що складанню відносно нього Акту № 36 стаціонарної судово-психіатричної експертизи від 08 жовтня 2009 року, передував консультативний висновок за результатами його обстеження комісією з рекомендацією повторного проходження експертизи, який був складений на прикінці вересня початку жовтня 2009 року. Проте, у розмові з завідуючої кафедрою психіатрії ДДМА - професором Юр’євою Л.М., підпис якої нібито стоїть на цьому висновку, остання йому повідомила, що такого консультативного висновку вона взагалі не бачила та його не підписувала, а коли він повідомив їй про свій стан, вона наголосила на тому «Зачем Вы здесь держите здорового человека». Під час знаходження в лікарні він був здивований безграмотністю та зухвалістю лікарів, які склали цей акт, не вміючи правильно застосовувати законодавчі акти та ще не вислухавши його з поставлених питань. Все проходило з порушення норм закону і це є однією з підстав спричинення йому немайнової шкоди з боку лікарні.

Згідно зі ст. 21 Закону України «Про психіатричну допомогу», якщо проведення судово-психіатричної експертизи потрібне в адміністративних, кримінальних та цивільних справах, вона призначається та проводиться на підставах та в порядку, передбачених законом.

Відповідно до п.1.7«Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень» , затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 N 53/5 (в редакції Наказу Міністерства юстиції України N 965/5 від 01.06.2009, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), підставою для проведення експертизи є передбачений законом процесуальний документ (постанова, ухвала) про призначення експертизи, складений уповноваженою на те особою (органом).

Так, по закінченню проведення експертизи експертом складається висновок, а у разі неможливості її проведення повідомлення про неможливість надання висновку (п. 4.11. «Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень», затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 N 53/5 (в редакції Наказу Міністерства юстиції України N 965/5 від 01.06.2009, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

Як вже встановлено судом, судово-психіатрична експертизи щодо позивача призначалась Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська в межах розгляду щодо нього справи про адміністративне правопорушення.

Однак, як слідує з вищевикладеного висновок щодо питань призначеної судом експертизи складений не був, а комісія експертів лише склала Акт № 36 від 08 жовтня 2009 року про те, що встановити діагноз та надати експертний висновок щодо стану психічного здоров'я ОСОБА_1 неможливо «у зв'язку зі складністю випадку та неясністю клінічної картини».

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 листопада 2017 року, яке набрало законної сили, вищезазначений Акт № 36 стаціонарної судово-психіатричної експертизи», що виданий 08.10.2009 року Комунальним закладом «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» визнаний таким, що не є актом судово-психіатричної експертизи, як і взагалі висновком експерта(тів) в розумінні законодавства України, з підстав того, що відповідач мав скласти «повідомлення про неможливість надання висновку експерта», а не «Акт стаціонарної судово-психіатричної експертизи».

Так, питання призначення та проведення судової експертизи, а також оцінка висновку судового експерта є компетенцією слідчих органів та суду.

Висновок, який надається суду експертом, є процесуальним документом і може служити доказом у справі.

Висновок експерта не є обов'язковим для суду і оцінюється судом в сукупності з іншими доказами.

Оцінку доказам, зокрема проведеній експертизі, дає суд, прокурор та слідчий відповідно до законодавства України.

Отже, з викладеного слідує, що висновок експерта за призначеною експертизою відповідно до постанови Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 липня 2009 року, мав значення лише для розгляду справи в якій вона призначалась, а саме міг служити доказом у ній.

Однак, як на тепер вже встановлено судом, провадження в адміністративній справі щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності в межах розгляду якої призначалась судова експертиза - закрито, а тому, як доказ він використаний та оцінений судом бути не може.

До того ж, розглядаючи дану справу суд не може перебирати на себе повноваження іншого суду щодо контролю за виконанням його постанови про призначення судово-психіатричної експертизи, оскільки питання, пов'язані з виконанням постанови, вирішуються тим судом, який її виніс.

Крім того, суд не може втручатися в проведення судової експертизи, зокрема зазначати, які конкретно відповіді експерт повинен надати в своєму висновку, оскільки суд не має для цього спеціальних знань та експерт несе особисту відповідальність за наданий ним висновок (абзац 2 статті 4 Закону України «Про судову експертизу», стаття 384 Кримінального кодексу України).

Отже, підсумовуючи вищевикладене, суд не вбачає підстав для зобов'язання відповідача скласти висновок (акт) судово-психіатричної експертизи з наданням у ньому визначених позивачем відповідей на питання зазначені у постанові Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 липня 2009 року.

Також, у зв'язку з відмовою у задоволенні вищезазначених позовних вимог не підлягають задоволенню вимоги про направлення належним чином завіреної копії висновку (акту) судово-психіатричної експертизи позивачу, Красногвардійському районному суду м. Дніпропетровська, Уповноваженому Уряду у справах ЄСПЛ та оприлюднення в офіційному Віснику України наданих в ньому відповідей як таких, що є похідними від первинних позовних вимог.

Крім того, суд не вбачає порушень прав позивача щодо не визначеності презумпції його психічного здоров'я, оскільки кожна особа вважається такою, що не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених законодавством України (ст. 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» ).

Суд також наголошує на тому, що в порядку передбаченому законом наявність психічного розладу у позивача не встановлювалась, а тому доти він вважається такою особою, що не має психічного розладу («Презумпція психічного здоров'я»), що відповідає одному із принципів судово-психіатричної експертизи, який передбачає визнання особи психічно здоровою, доки зворотне не буде доведене у передбаченому законом порядку.

Що стосується вимог по відшкодуванню моральної шкоди, то суд виходив з такого.

У відповідності до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення доведеності вини.

Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Цивільне законодавство встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за завдання моральної шкоди настає за наявності всіх основних умов відповідальності: шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою та вина.

Відповідно до пунктів 2, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відшкодування такої шкоди можливе лише якщо таке передбачене відповідним законом, що визначає порядок і умови її відшкодування. Також передбачено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних та фізичних страждань.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної) прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризики настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Надавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. ст. 43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок доказування обставини при невизнані їх сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Суд вважає, що під час розгляду справи позивачем не доведено причинно-наслідкового зв'язку між поведінкою відповідача та шкодою, яку він вважає йому завданою, а самі по собі покази свідка ОСОБА_1, не можуть бути визначальними для покладення на відповідача обов'язку надати відповіді на питання поставленні експертам Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська та відшкодування заявленої ним немайнової шкоди.

Крім того, рішенням Європейського суду у справі «Заїченко проти України № 2» від 26 лютого 2015 року скаргу позивача ОСОБА_1, визнано прийнятною за п. 1 ст. 5 та ст. 8 Конвенції (примусова госпіталізація і тримання заявника у психіатричній лікарні, а також збиранням органами внутрішніх справ відомостей про нього) та на користь позивача, в якості відшкодування моральної, судових та інших витрат, присуджено 5120 євро.

Отже, підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача по відшкодуванню шкоди також не підлягають задоволенню.

Таким чином, розглядаючи позов в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів, у відповідності до вимог ст. 13 ЦПК України, з'ясувавши юридичну природу виниклих правовідносин, оцінивши надані докази та документи у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Що стосується судових витрат, то вони компенсуються за рахунок держави, оскільки позивача було звільнено від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 10, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ :

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( місце проживання: АДРЕСА_1) до Комунального підприємства «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради (ЄДРПОУ 01985400, місцезнаходження: м. Дніпро, вулиця Бехтерева,1) про зобов'язання вчинення певних дій та стягнення немайнової шкоди - відмовити.

Судові витрати віднести на рахунок держави.

Повний текст рішення складено 05 жовтня 2018 року.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України подається до Дніпровського апеляційного суду через Самарський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після завершення апеляційного перегляду

Головуючий суддя: Р.О. Кушнірчук