Рішення № 76967243, 27.09.2018, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" вересня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/1898/18

Господарський суд Одеської області у складі колегії суддів:

судді Цісельського О.В.

при секретарі судового засідання Мукієнко Д.С.

За участю представників:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: державного підприємства "БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ" (67700, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Шабська, 81)

до відповідача: приватного підприємства "СТИВІДОРНА ОСОБА_1" (7772, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Приморська, буд. 1)

про стягнення 19 853,79 грн.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ" звернувся із позовом про стягнення з приватного підприємства "СТИВІДОРНА ОСОБА_1" 19 853,79 грн., де 18 134,39 грн. – заборгованість, 1 548,23 грн. – пеня, 134,7 грн. – 3% річних, 36,44 грн. – інфляційні.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

15 квітня 2016 року між Державним підприємством "БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ" (Підприємство) та приватним підприємством "СТИВІДОРНА ОСОБА_1" (Орендар) укладено Договір про відшкодування витрат зі сплати земельного податку №19-ПД/16.

Предметом Договору є відшкодування Орендарем Підприємству витрат зі сплати податку на землю за земельну ділянку, на якій розташоване орендоване майно.

Пунктом 2.1 Договору зазначено, що одиницями площі оподаткування земельної ділянки є у межах населеного пункту 1 (один) метр квадратний.

Нормативна грошова оцінка одиниці площі земельної ділянки відповідно до державного акту на право постійного користування землею ІІ-ОД №000018 станом на 01 січня 2018 року становить 303,45 грн. без ПДВ.

Відповідно до п.2.2 Договору розмір відшкодування витрат Підприємству розраховується пропорційно кількості одиниць площі оподаткування земельної ділянки, на якій знаходиться орендоване майно та використовується Орендарем, з урахуванням прибудинкової території, що узгоджується ОСОБА_2 встановлення розміру площі) земельної ділянки, що додається до цього Договору та є його невід’ємною частиною.

15 квітня 2016 року Підприємство та Орендар підписали ОСОБА_2 встановлення розміру площі) земельної ділянки - 6 025,50 кв.м.

Пунктом 2.3 Договору встановлено, що відшкодування витрат зі сплати земельного податку здійснюється Орендарем щомісячно не пізніше 15 числа місяця наступного за розрахунковим шляхом перерахування грошових коштів з поточного рахунку Орендаря на поточний рахунок Підприємства на підставі виставленого Підприємством рахунку.

Відповідно до умов Договору, Державне підприємство "БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ" виставило ПП "СТИВІДОРНА ОСОБА_1" рахунки:

- рахунок №85 від 28.02.2018 на суму 2 805,32 грн.;

- рахунок №106 від 31.03.2018 на суму 3 105,89 грн.;

- рахунок №146 від 30.04.2018 на суму 3 005,70 грн.;

- рахунок№176 від 31.05.2018 на суму 3 105,89 грн.;

- рахунок №212 від 30.06.2018 на суму 3 005,70 грн.

- рахунок №347 від 31.07.2018 на суму 3 105,89 грн.

Вищезазначені рахунки було отримано представником приватного підприємства "СТИВІДОРНА ОСОБА_1", але станом на 30.08.2018р. рахунки не сплачені, годних зауважень до них не надано.

Пунктом 8.1 Договору передбачено, що у випадку виникнення спорів або розбіжностей сторони зобов’язуються вирішувати їх шляхом взаємних переговорів та консультацій.

Пунктом 8.2. Договору встановлено, що у разі недосягнення сторонами згоди, спори (розбіжності) вирішуються в судовому порядку.

З метою досудового врегулювання спору, від 14.06.2018 за вих.№629/08-28 та від 16.08.2018 за вих.№899/08-28, позивач направив відповідачу відповідні претензії з вимогою сплатити заборгованість за Договором.

За результатами розгляду претензії позивача від 14.06.2018р. за (вих.№629/08-28) заборгованість відповідачем визнана в повному обсязі, копія листа Відповідача від 4.07.2018 №49 додається.

Однак, відповідач наявну заборгованість за Договором не сплатив, з врахуванням наведеного, позивач звернувся до Господарського суду Одеської області із даним позовом для захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.09.2018р., позовну заяву державного підприємства "БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ" (вх.№2051/18) було передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Цісельського О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.06.2018р. позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №916/1898/18, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник позивача в судове засідання, призначене на 27.09.2018р., не з’явився, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином за юридичною адресою (67700, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Шабська, 81).

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 27.09.2018р., не з’явився, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином за юридичною адресою не з’являвся, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином за юридичною адресою (7772, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, вул. Приморська, буд. №1).

Відповідач подав до суду відзив на позов (вх.№19521/18), відповідно до якого заявлені позовні вимоги позивача визнає частково в частині суми основного боргу.

Штрафні санкції просить зменшити.

Відповідно до ч.7 ст.120 ГПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за можливості сповістити їх з допомогою інших засобів зв’язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов наступних висновків:

Частиною 1 ст.1 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

У відповідності до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ч.1 ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. При цьому, зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Стаття 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зі змісту ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України вбачається, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначено в ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами. Припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема з розрахунку заборгованості приведеного позивачем в позовній заяві та визнані відповідачем, останнім договірні зобов’язання щодо оплати з відшкодування витрат зі сплати земельного податку за договором про відшкодування витрат зі сплати земельного податку №19-ПД/16 не виконані належним чином, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 18 134,39 грн. у зв'язку з чим, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума заборгованості, встановлена судом в розмірі 18 134,39 грн.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 1 548,23 грн., 3% річних в сумі 134,73 грн. та інфляційні в сумі 36,44 грн.

Досліджуючи позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 134,73 грн. суд зазначає наступне:

У відповідності з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Право позивача вимагати від відповідача сплатити 3% річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належним до сплати за договором.

Перевіривши розрахунок позивача 3% річних в сумі 134,73 грн., суд встановив, що позовні вимоги в цій частині відповідають вимогам чинного законодавства, їх розрахунок здійснений позивачем належним чином, у зв’язку з чим підлягають судом задоволенню в повній мірі.

Щодо позовної вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних, суд зазначає наступне:

Системний аналіз законодавства України свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст.625 Цивільного кодексу України.

Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, стягнення яких передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

У зв'язку з тим, що в країні відбулись інфляційні процеси, то позивач має право на збереження реальної величини грошових коштів, строк оплати яких настав, але не сплачених.

При цьому, суд зазначає, що сума інфляційних втрат повинна розраховуватись за весь період прострочення, тобто з урахуванням як інфляційних процесів так і дефляційних процесів, що мали місце в період такого прострочення.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши розрахунок позивача інфляційних в сумі 36,44 грн., суд встановив, що здійснено не належним чином, у зв’язку з чим, судом було самостійно обраховано інфляційних наступним чином:

Період заборгованості Сума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції16.03.2018 - 30.08.20182805.321.0012.652807.9716.04.2018 - 30.08.20183105.890.993-21.743084.1516.05.2018 - 30.08.20183005.700.993-21.042984.6616.06.2018 - 30.08.20183105.890.993-21.743084.1516.07.2018 - 30.08.20183005.701.0000.003005.7016.08.2018 - 30.08.20183105.891.0000.003105.89

За самостійним розрахунком суду, інфляційні позивача складають 0,00 грн., у зв’язку з чим, у задоволенні позовної вимоги про стягнення інфляційних суд відмовляє.

Оцінюючи вимоги про стягнення пені, суд зазначає наступне:

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є господарські санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції. Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією. Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк. За грошовим зобов'язанням боржник не повинен платити відсотки за час прострочення кредитора.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У випадках, передбачених законом, штрафні санкції за порушення господарських зобов'язань стягуються судом у доход держави (ст.232 ГК України).

Відтак частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

За приписами п.2.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013р., за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Як було вище встановлено судом, за порушення зобов'язань за договором позивач нарахував відповідачу у відповідності до приписів договору пеню в сумі 1 548,23 грн., при цьому судом встановлено що надані позивачем розрахунки здійснені належним чином.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, а тому підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам в сумі 1 758,83 грн.

Керуючись ст.ст.13, 73, 76, 86, 202, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов – задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного підприємства "СТИВІДОРНА ОСОБА_1" (7772, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Приморська, буд. 1, код 40209636) на користь державного підприємства "БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ" (67700, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Шабська, 81, код 01125689) заборгованість в сумі 18 134 (вісімнадцять тисяч сто тридцять чотири) грн. 39 коп., пеню в сумі 1 548 (одна тисяча п’ятсот сорок вісім) грн. 23 коп., 3% річних в сумі 134 (сто тридцять чотири) грн. 73 коп. та судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1 758 (одна тисяча сімсот п’ятдесят вісім) грн. 83 коп.

3. В іншій частині позову – відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України

Наказ видати в порядку, передбаченому ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 08 жовтня 2018 р.

Суддя О.В. Цісельський