Ухвала суду № 76966726, 08.10.2018, Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКА

Справа № 187/856/16-к

Провадження № 1-кп/209/28/18

Ухвала

іменем України

"08" жовтня 2018 р. Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Лобарчук О.О.

при секретарі Золотих Л.М.

за участю прокурора Батрак С.С.

потерпілих ОСОБА_1,ОСОБА_2, ОСОБА_3

представника потерпілих ОСОБА_4

обвинуваченого ОСОБА_5

захисників обвинуваченого Ковальової Л.Ф., Грищенко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора щодо продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ,

В С Т А Н О В И В:

Згідно матеріалів кримінального провадження, до обвинуваченого ОСОБА_5 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк якого закінчується 12 жовтня 2018 року.

Згідно ч.3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Прокурор заявив клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою на 60 діб, та обґрунтував тим, що відповідно до ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків. Застосування таких заходів завжди пов'язано із необхідністю запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України. Вирішуючи питання про наявність підстав для продовження обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, необхідно врахувати,що він обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за яке передбачене покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 10 років.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, вагомою підставою для

вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання

встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому

зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування

особи від правосуддя може вимірюватись суворістю можливого покарання в сукупності з

наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій

його переслідують та міжнародними контактами.

Продовження тримання під вартою може бути виправдане тільки за наявності

конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості,

переважує принцип поваги до свободи особистості, який закріплений ст. 5 Конвенції про

захист прав людини і основоположних свобод (рішення у справі «Лабіта проти Італії» від

06.04.2000, рішення у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011).

В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм

рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони

загальносуспільних прав та інтересів.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини термін

«обгрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати

обєктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення

(справа «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011, справа «Фокс, Кембелл і

Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990), також вимога розумної підозри

передбачає наявність доказів, які обєктивно звязують підозрюваного з певним злочином і

вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають буди достатніми,

щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (справа « Мюррей

проти Сполученого Королівства» від 28.10.2994, справа «Фокс, Кембелл і Гартлі проти

Сполученого Королівства» від 30.08.1990), що має місце і в даному кримінальному

провадженні. Враховуючи стадію кримінального провадження, учасники процесу надають

суду докази доведеності або недоведеності висунутого обвинувачення, які суд оцінює в

нарадчій кімнаті при постановленні остаточного рішення по справі.

У зв'язку з викладеним, через тяжкість кримінального правопорушення, суспільну резонансність кримінального провадження , застосування більш м'якого запобіжного заходу не може забезпечити належну поведінку обвинуваченого ОСОБА_5, який обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину та є ризики того, що він буде першкоджати встановленню істини в кримінальному провадженні, переховуватися від суду.

Щодо клопотання обвинуваченого про зміну йому запобіжного заходу вважає, що воно не підлягає задоволенню, оскільки відсутні підстави для зміни йому запобіжного заходу.

Потерпілі та представник потерпілих не заперечують проти продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою, заперечують проти клопотання обвинуваченого щодо зміни йому запобіжного заходу.

Обвинувачений ОСОБА_5 заперечує проти клопотання прокурора про продовження відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки ним не наведені підстави для продовження тримання під вартою, не доведені ризики і взагалі їх існування.

Обвинувачений ОСОБА_5 заявив клопотання про зміну обраного йому запобіжного заходу з тримання під вартою на такий, що не пов'язаний із триманням під вартою, дозволивши йому надалі знаходитися за адресою його реєстрації: АДРЕСА_1 і працювати.

В обґрунтування свого клопотання вказав, що на цей час судом отримано і розглянуто докази того, що причиною дорожньо- транспортної пригоди 09.05.2016 року стали порушення правил, норм і стандартів, що стосуються убезпечення дорожнього руху, з боку дорожніх служб, і порушення правил безпеки дорожнього руху і експлуатації транспорту особою, яка керувала автомобілем ВАЗ- 21043.

Як вказав Пленум Верховного Суду України у п.7 постанови від 23.12.2005 №14 суди повинні з'ясовувати характер порушень, які допустив кожен із водіїв, а тому висновки експертів щодо порушення правил безпеки дорожнього руху водієм автомобіля ВАЗ-21043 є процесуальними джерелами доказів відповідно до ч.2 ст.84 КПК України.

Після спростування стороною захисту доказів, наданих стороною обвинувачення, у кримінальному провадженні є лише докази того, що в його діях 09.05.2016 року не було складу кримінального правопорушення. Незважаючи на це, він протягом двадцяти дев'яти місяців знаходиться під вартою, в жахливих умовах. За цей час жодним із дев'яти прокурорів, що приймали участь у кримінальному провадженні, не був доведений жодний ризик, який міг би виправдати позбавлення його свободи. Кожного разу прокурори твердили, що «ризики нікуди не зникли та не зменшились». Це відверто суперечить практиці Європейського суду з прав людини: навіть якщо б ризики й існували, то більш ніж за два роки вони не могли б залишатися тими самими, тим більше в умовах, коли суду надані як докази недобросовісного проведення слідства стороною обвинувачення, так і докази відсутності складу злочину в його діях. Сторона обвинувачення навіть не вважає за необхідне складати клопотання, обґрунтовувати

доцільність продовження запобіжного заходу та ознайомлювати з ними сторону захисту за три години до судового засідання, як того вимагає ч.2 ст. 184 КПК України. Замість отримання передбаченого законодавством клопотання прокурора, шановний суд лише з'ясовує у судовому засіданні думки прокурора та потерпілих щодо того, чи потрібно продовжувати йому

запобіжний захід. Врахування думки потерпілих щодо запобіжного заходу не тільки не передбачене кримінальним процесуальним законодавством України, але й суперечить йому, оскільки визначені у ч.1 ст. 194 КПК України обставини, які зобов'язаний перевірити суд, мають бути доведені доказами. Думка потерпілих не є доказом, і її врахування під час обрання запобіжного заходу є порушенням його права на незалежний та безсторонній суд. Із-за відсутності клопотань прокурора з обґрунтуванням підстав тримання його під вартою він був

позбавлений можливості надавати обґрунтовані заперечення щодо існування таких підстав. Незважаючи на те, що відповідно до ч.2 ст. 194 КПК України суд зобов'язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою ст.194 КПК України, шановний суд за відсутністю клопотань прокурора, за власною ініціативою багато разів продовжував терміни тримання його під вартою. «Коли суддя за відсутності клопотань сторін (прокурора) ініціює питання продовження тримання обвинуваченого під вартою або домашнім арештом, він виходить за межі судової функції і фактично стає на сторону обвинувачення, що є порушенням принципів незалежності і безсторонності судової влади)) - так зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 23.11.2017 по справі № 1-28/2017 (абз.9 п.5 мотивувальної частини).

Тобто фактично шановний суд багато разів ставав на сторону обвинувачення, порушуючи принципи незалежності і безсторонності судової влади. Мотиви його тримання під вартою, які залишаються незмінними в ухвалах шановного суду протягом більш двох років, зводяться до наступного:1) наявність підозри; 2) тяжкість інкримінованого правопорушення і суворість можливого покарання; 3) ризик переховування від суду, який нібито витікає із згаданих вище тяжкості і суворості.

Відповідно до ч.5 ст.9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-І\/ суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду, будь-яке ув'язнення особи без засудження її судом є суттєвим відхиленням від принципу забезпечення поваги до особистої свободи та від презумпції невинуватості (п.59 рішення у справі «Єлоєв проти України» від 06.11.2008).

Система обов'язкового тримання під вартою до суду сама по собі суперечить вимогам пункту 3 Статті 5 Конвенції, отже, національна влада зобов'язана встановити і продемонструвати існування конкретних фактів, які переважають принцип поваги до свободи особистості (п. 102 рішення у справі «Белевицький проти Росії» від 01.03.2007).

Обвинувачений завжди має бути свободним під час судового розгляду, якщо тільки Держава не зможе показати, що є «відповідні та достатні» причини для виправдання ув'язнення, яке триває. Обґрунтування будь-якого періоду ув'язнення, навіть короткого, має бути переконливо продемонстровано владою (п.п.32,33 рішення у справі «Кастравет проти Молдови» від 13.03.2007).

Квазіавтоматичне продовження ув'язнення суперечить гарантіям, які закріплені у пункті 3 Статті 5 Конвенції (п.40 рішення у справі «Тейс проти Румунії» від 10.06.2008).

Щодо підозри як підстави тримання під вартою Європейський суд зазначив:

Зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи (п.80 рішення у справі «Яблонський проти Польщі» від 21.12.2000).

За таких обставин Суд повинен вивчити «підстави, які переконували судові органи ухвалити рішення», що утримання слід продовжувати (п.42 рішення у справі «Б. проти Австрії» від 28.03.1990).

Більше того, ці підстави мають бути чітко вказані національними судами (п.71 рішення у справі «Цигоній проти України» від 24.11.2011).

Суд повинен потім встановити, чи інші підстави, на які посилаються судові органи, виправдовують продовження позбавлення свободи. Якщо такі підстави є "відповідними" та "достатніми", Суд повинен також з'ясувати, чи компетентні органи влади проявили «особливу старанність» при розгляді справи (п.50 рішення у справі «Ягчі і Саргін проти Турції» від 08.06.1995).

Щодо тяжкості обвинувачення і суворості покарання Європейський суд визначив:

Продовження тримання під вартою з посиланням в основному на тяжкість обвинувачень та використанням стереотипних формулювань, навіть без розгляду конкретних фактів або можливості застосування альтернативних запобіжних заходів, є порушенням пункту 3 статті 5 Конвенції (п.83 рішення у справі «Осаковський проти України» від 17.07.2014).

Тяжкість діяння, що інкримінується, сама по собі не може бути підставою тривалого періоду тримання під вартою та передчасно слугувати покаранням, пов'язаним із позбавленням свободи (п.185 рішення у справі «Алексанян проти Росії» від 22.12.2008).

Щодо наявності ризиків Європейський суд встановив:

Ризик переховування обвинуваченого не може оцінюватись виключно на підставі суворості

вироку. Його слід оцінювати з посиланням на ряд інших відповідних факторів, які можуть також або підтвердити наявність небезпеки переховування, або зробити її такою незначною, що вона не може виправдати тримання під вартою до судового розгляду (п.55 рішення у справі «Мансур проти Туреччини» від 08.06.1995).

Якщо у судовому рішенні не згадано жодного фактору, який вказував би на те, що існує ризик того, що заявник спотворить докази, біжить, заховається або ухилиться від будь-якого вироку, який може бути застосований, неможливо побачити будь-які певні ознаки того, що тримання заявника під вартою дійсно слугувало меті убезпечити проведення судового розгляду (п.п.64, 65 рішення у справі «Іловецький проти Польщі» від 04.10.2001).

У всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено, і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних запобіжних заходів (п.62 рішення у справі «Боротюк проти України» від 16.03.2011).

На національну судову владу покладається обов'язок забезпечити, щоб досудове тримання під вартою обвинуваченої особи не перевищувало розумного строку. У цьому зв'язку вона повинна розглянути усі факти «за» та «проти» наявності вимог справжнього суспільного інтересу, який виправдовує, з урахуванням принципу презумпції невинуватості, відступ від правила поваги свободи особистості. Аргументи «за» і «проти» визволення не повинні бути «загальними та абстрактними». Якщо підозрюваний знаходиться під вартою, то він має право на пріоритет своєї справи та її проведення з особливою старанністю (п.п.62-64 рішення у справі «Смирнова проти Росії» від 24.07.2003).

Обґрунтованість тривалості тримання під вартою повинна оцінюватися в кожному конкретному випадку за його особливостями. Продовження тримання під вартою може бути виправданим лише за наявності чітких ознак справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпці невинуватості, переважає право на свободу (п.93 рішення у справі «Єчюс проти Литви» від 31.07.2000).

Кожного разу, коли суд має винести рішення щодо доцільності продовження досудового тримання під вартою, він повинен заново оцінити підстави для подовження такого запобіжного заходу (п.39 рішення у справі «Тірон проти Румунії» від 07.07.2009; п.101 рішення у справі «Геращенко проти України» від 07.11.2013).

Продовження тримання під вартою не можна використовувати як таке, що вже відбувається,

покарання у вигляді позбавлення свободи (п.51 рішення у справі «Летельє проти Франції» від 26.06.1991, п.52 у справі «Кеммаш проти Франції» від 27.11.1991, п.91 рішення у справі «Томазі проти Франції» від 27.08.1992, та ін.).

Якщо у рішенні судових органів аргументи заявника щодо незаконності його утримання під вартою залишаються в основному без відповіді, то немає підстав вважати, що процедура розгляду законності утримання заявника під вартою відповідає стандартам, передбаченим пунктом 4 статті 5 Конвенції (п.66 рішення у справі «Третьяков проти України» від 29.09.2011).

Якщо в рішеннях судових органів про відмову у задоволенні клопотання не міститься жодного аналізу особистого становища та доводів заявника, то процедура розгляду

заявника під вартою не відповідає стандартам, передбаченим пунктом 3 статті 5 Конвенції (п.92 рішення у справі «Осаковський проти України» від 17.07.2014).

Відповідно до ч.1 ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Просить зважити на вимоги законодавства України, на практику Європейського суду з прав людини, на рішення Конституційного Суду України, проаналізувати його становище і його доводи, заново оцінити підстави і змінити запобіжний захід на такий, що не пов'язаний з триманням під вартою дозволивши йому надалі знаходитись за адресою його реєстрації: АДРЕСА_1 працювати. У разі прийняття рішення про відмову у задоволенні цього клопотання просить у вмотивованій ухвалі переконливо продемонструвати обґрунтування відмови , вказавши доведені прокурором обставини, передбачені п.п.2, 3 ч.1 ст.194 КПК України; інші, окрім існування підозри, підстави тримання його під вартою (відповідно до рішень Європейського суду у справі «Цигоній проти України» від 24.11.2011, п.71; у справі «Б. проти Австрії» від 28.03.1990, п.42); відповідні та достатні причини, що обґрунтовують та виправдовують його ув'язнення (відповідно до рішення Європейського суду у справі «Кастравет проти Молдови» від 13.03.2007,п.п.32,33); конкретні факти, які переважають принцип поваги до свободи особистості Європейського суду у справі «Белевицький проти Росії» від 01.03.2007, п.102); фактори існування ризику переховування або ухилення від будь-якого вироку, який може бути застосований до нього (відповідно до рішення Європейського суду у справі «Іловецький проти Польщі» від 04.10.2001,п.п.64,65); чіткі ознаки справжнього суспільного інтересу щодо його тримання під вартою протягом вісімсот вісімдесяти діб (відповідно до рішення Європейського суду у справі «Єчюс проти Литви» від 31.07.2000 п.93)

Захисник обвинуваченого- Грищенко В.В. підтримав клопотання свого підзахисного та просить змінити йому запобіжний захід з тримання під вартою на інший, не пов'язаний з триманням під вартою , оскільки воно належним чином обґрунтоване. Щодо клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, то прокурором не ознайомив обвинуваченого із клопотанням, клопотання містить загальні фрази, не було наведено жодного аргументу в чому полягають ризики.

Захисник обвинуваченого Ковальова Л.Ф. висловила думку щодо необґрунтованості заявленого прокурором клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки ризики не доведені, ризиків не існує, обвинувачений тримається під вартою більше двох років. Просить змінити обвинуваченому ОСОБА_5 на інший запобіжний захід , не пов'язаний з триманням під вартою/

Заслухавши учасників судового розгляду, вирішуючи клопотання прокурора щодо продовження відносно обвинувачного ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та клопотання обвинуваченого ОСОБА_5 про зміну йому запобіжного заходу з тримання під вартою на інший, не пов'язаний з триманням під вартою, оцінивши всі обставини відповідно до вимог ст.178 КПК України відносно обвинуваченого, приймаючи до уваги, що він обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, перебуваючи на волі обвинувачений може зникнути від суду з метою уникнення покарання, а застосування інших більш м'яких запобіжних заходів не забезпечить його належної процесуальної поведінки та попередження ризиків, передбачених ст.177 ч.1 п.1 КПК України, не вбачає будь-яких підстав для зміни обвинуваченому запобіжного заходу на інший більш м'який.

На підставі викладеного, керуючись ст. 201 ч.1, 372 КПК України, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на такий, що не пов'язаний із триманням під вартою, дозволивши йому надалі знаходитися за адресою його реєстрації: АДРЕСА_1- відмовити.

Раніше обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Макіївка Донецької області, продовжити до 05 грудня 2018 року .

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О.О. Лобарчук