Рішення № 76964314, 30.08.2018, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2018 р.м. ХерсонСправа № 821/1006/18

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гомельчука С.В.,

при секретарі Воронцовій К.С.,

представника позивача - Степанова О.Є.,

представника відповідача - Степанця Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Департаменту будівництва та розвитку інфраструктури Херсонської обласної державної адміністрації до Головного управління Держпраці у Херсонській області про визнання протиправним та скасування постанови про накладення штафу № ХС 1274/505/АВ/П/ПС/№Б-ФС від 26 квітня 2018 року,

встановив:

Департамент будівництва та розвитку інфраструктури Херсонської обласної державної адміністрації (далі - позивач, Департамент) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Херсонській області (далі - відповідач Головне управління), у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати постанову відповідача про накладення на Департамент штрафу за № ХС1274/505/АВ/П/ПС/3Б-ФС від 26 квітня 2018 року в розмірі 3723,00 грн., яка прийнята на підставі акта інспекційного відвідування № ХС 1274/505/АВ від 03 квітня 2018 року;

- визнати протиправним та скасувати постанову відповідача про накладення на Департамент штрафу від 26 квітня 2018 року (номер відсутній) в розмірі 11169,00 грн., яка прийнята на підставі акта інспекційного відвідування № ХС 1274/505/АВ від 03 квітня 2018 року.

Позовні вимоги обґрунтовані наступними обставинами. Так, у позові Департамент зазначає, що за результатами інспекційного відвідування відповідачем складено акт від 03 квітня 2018 року №ХС1274/505/АВ, зі змісту якого вбачається, що при проведенні перевірки в порушення норм Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплат», виявлено заборгованість із заробітної плати звільненим працівникам за 2013-2014 роки, яка становить 12,9 тис. грн. На підставі вказаного акта відповідачем за одне виявлене правопорушення застосовано одразу дві фінансові санкції, а саме: 26 квітня 2018 року Головним управлінням на підставі абз. 3 ч. 2 ст. 265 КЗпП України складено дві постанови про накладення на позивача штрафів у розмірі 3723,00 грн. (постанова № ХС1274/505/АВ/П/ПС/3Б-ФС) та 11169,00 грн. (номер відсутній). Позивач стверджує, що згідно ч. 1 ст. 61 Конституції України подвійне притягнення до відповідальності за одне й те саме правопорушення є протиправним. Крім того, при винесенні оскаржуваних постанов відповідачем не враховано норми Бюджетного кодексу України (далі - БК України) та Постанови Кабміну від 28 лютого 2014 року № 228, згідно яких основним плановим документом бюджетної установи є кошторис, який складається з загального та спеціального фондів державного бюджету. Бюджетні установи мають право провадити діяльність виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисами. При цьому, позивач вказує на те, що фінансування Департаменту у 2013-2014 роках здійснювалась виключно за рахунок коштів, передбачених у вартості будівництва та утримання служб замовника, які зараховуються до спеціального фонду державного бюджету як власні надходження від плати, що надаються бюджетним установам згідно з їх основною діяльністю. У 2013 році із залишку коштів на спеціальному рахунку позивача безспірно стягнуто судовий збір на користь Міністерства юстиції України, у зв'язку із чим виникла заборгованість із заробітної плати та перерахувань до бюджету. Разом з тим, відсутність бюджетного фінансування об'єктів капітального будівництва, недостатність фінансових ресурсів на рахунках Державної казначейської служби, несвоєчасна сплата платіжних доручень при виконанні будівельних робіт унеможливила подальше виконання робіт підрядними організаціями, що призвело до порушення графіків виконання робіт, а також виконання плану власних надходжень Департаменту від надання послуг технагляду за будівництвом об'єктів, за рахунок яких забезпечувалась виплата заробітної плати працівникам Департаменту. З урахуванням наведеного та приписів ст. 48 БК України, позивач наголошує на тому, що погашення заборгованості по розрахунках із заробітної плати колишнім працівникам в сумі 12,9 тис., яка не є бюджетною можливо лише за наявності відповідного судового рішення та виконавчого листа, шляхом безспірного списання коштів, у зв'язку з чим, позивачем колишнім працівникам видано довідки із вказанням сум заборгованості та надіслано листи-роз'яснення щодо необхідності звернення до суду для стягнення відповідної заборгованості. Позивач зазначає, що на підставі проведеної щодо нього перевірки з 01 серпня 2016 року по 11 серпня 2016 року складено акт від 11 серпня 2016 року № 21-01-235/215, яким встановлено ті самі правопорушення, що і перевіркою від 03 квітня 2018 року та винесено припис № 21-01-235/215-65 від 11 серпня 2016 року на усунення виявлених порушень законодавства. Згідно відмітки в акті від 03 квітня 2018 року вимоги наведеного припису позивачем виконано, що відповідно до п. 28 постанови Кабміну № 295 звільняє позивача від притягнення до відповідальності. Крім того, позивач вказує на порушення постанови Кабміну від 17 липня 2013 року № 509, згідно положень якої другий примірник постанови про накладення штрафу має бути направлений суб'єкту господарювання протягом трьох днів з дня прийняття відповідного рішення. Оскаржувані постанови прийняті 26 квітня 2018 року, однак, незважаючи на зазначені норми, були направлені на адресу Департаменту супровідними листами тільки 05 травня 2018 року (постанова №ХС1274/505/АВ/П/ПС/3Б-ФС) та 07 травня 2018 року (номер постанови відсутній). Тобто, строк направлення постанов був порушений. Таким чином, з огляду на той факт, що відповідачем прийнято оскаржувані постанови без врахування наведених обставин, положень БК України, постанови Кабміну № 295 від 26 квітня 2017 року, постанови Кабміну № 509 від 17 липня 2013 року, позивач вважає неправомірним застосування до нього фінансових санкцій, а тому просить визнати їх протиправними та скасувати.

29 травня 2018 року, судом прийнято рішення про розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання на 26 червня 2018 року.

Ухвалою суду від 26 червня 2018 року, згідно ч. 4 ст. 262 КАС України, відкладено судове засідання на 02 серпня 2018 року.

02 липня 2018 року до суду подано відзив на позовну заяву. Згідно змісту відзиву вбачається, що відповідач не погоджується із позицією Департаменту, викладеною у позові з огляду на наступне. Постановою Кабміну № 295 від 26 квітня 2017 року затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю. Відповідно п. 2 вказаного Порядку контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці. Підстави для проведення інспекційних відвідувань визначені п. 5 Порядку. Враховуючи наведене, відповідачем на підставі листа Головного управління статистики у Херсонській області від 30 січня 2018 року № 08.1-31-17 (є підставою для проведення перевірки згідно пп. 6 п. 5 Порядку), відповідно до наказу від 26 лютого 2018 року № 187 та направлення на проведення інспекційного відвідування від 26 лютого 2018 року № 213, направлено головного державного інспектора Масловську М.К. для проведення інспекційного відвідування Департаменту. Стверджує, що згідно ст. 16 Закону України «Про оплату праці» організація оплати праці на підприємствах і в організаціях, які знаходяться на госпрозрахунку і отримують дотації з бюджету, здійснюється в межах, встановлених для них сум і власних доходів. Водночас обмеження, що встановлені ст. 16 Закону «Про оплату праці» та посилання позивача на ст. 98 КЗпП України не можуть мати місце у даному випадку та не поширюються на відносини щодо оплати праці, так як у правовідносинах щодо оплати праці, які існують між працівником і власником, суб'єктивне право працівника на певну суму заробітної плати, яка випливає з актів законодавства, угод, колективного і трудового договору, не може бути обмежене через вихід підприємства за межі бюджетних дотацій і власних доходів, оскільки правило названих статей регулює лише відносини щодо організації оплати праці. Так, за результатами інспекційного відвідування головним державним інспектором складено акт від 03 квітня 2018 року № ХС1274/505/АВ, яким зафіксовано виявлені порушення трудового законодавства, Законів України «Про оплату праці», «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати». Звертає увагу на те, що механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених ч. 2 ст. 265 КЗпП України визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабміну від 17 липня 2013 року № 509. Відповідно до п. 3 наведеного Порядку рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу приймається не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта (акт складено 03 квітня 2018 року, відповідне рішення прийняте 13 квітня 2018 року за №1274/505/АВ/П/ПС/3Б). Пунктом 6 Порядку встановлено, що суб'єкт господарювання повідомляється про розгляд справи не пізніше ніж за 05 днів до дати її розгляду (13 квітня 2017 року за вх. № 01-08/1/871 на адресу позивача відправлено повідомлення про розгляд справи щодо порушення ним законодавства про працю). Відтак, порядок накладення штрафів на Департамент не був порушений відповідачем. Головне управління не погоджується із посиланням позивача на п. 28 Порядку, затвердженого постановою Кабміну № 295 щодо відсутності підстав для притягнення його до відповідальності, оскільки пунктом 29 цього Порядку вказується, що заходи до притягнення об'єкта відвідування до відповідальності за несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування. Пояснюючи подвійне накладення штрафу за один і той самий факт правопорушення, відповідач зауважує на тому, що постанова про накладення штрафу в розмірі 3723,00 грн. є проектом постанови про накладення штрафу в розмірі 11169,00 грн., який готувався до розгляду справи та був помилково підписаний уповноваженою посадовою особою. Враховуючи викладене, відповідач вважає позов необґрунтованим, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

13 липня 2018 року відповідач надіслав до суду зауваження до відзиву, що фактично є відповіддю на відзив.

Зі змісту поданого зауваження на відзив вбачається, що позивач посилаючись на положення ст. 265 КЗпП України та ст. 614 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зазначає, що відповідальність органів державної влади та органів місцевого самоврядування за порушення законодавства про працю наступає у разі вини в їх діях або бездіяльності. Зауважує на тому, що на момент розгляду справи у позивача існує прострочена заборгованість по заробітній платі за 2013-2014 роки в сумі 12,9 тис. грн., яка не є бюджетною. Вказує на те, що згідно ст. 3 БК України проводити виплати за минулі бюджетні періоди можливо лише за наявності зареєстрованої за такими виплатами заборгованості. Через відсутність в 2013-2014 роках бюджетних асигнувань позивач не зміг вказану заборгованість зареєструвати в органах державного казначейства, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 48 БК України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання за спеціальним фондом бюджету виключно в межах відповідних фактичних надходжень спеціального фонду бюджету. Звертаючись до положень ч. 4 ст. 48 БК України стверджує, що погашення заборгованості із заробітної плати в сумі 12,9 тис. грн., яка не є бюджетною можливо виключно у судовому порядку, за наявності відповідного судового рішення та виконавчого листа, шляхом безспірного списання коштів. Таким чином, в діях позивач відсутня вина у не виплаті заборгованості в добровільному порядку, що є обов'язковою підставою для притягнення до відповідальності за порушення законодавства про працю.

02 серпня 2018 року у судовому засіданні протокольною ухвалою прийнято рішення про перехід із спрощеного позовного провадження у загальне провадження. З'ясувавши всі необхідні обставини, суд вирішив закінчити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 20 серпня 2018 року.

Протокольною ухвалою від 20 серпня 2018 року судом оголошено перерву для надання до суду додаткових доказів, розгляд справи призначено на 29 серпня 2018 року.

29 серпня 2018 року сторони у судове засідання з'явились (вступна та резолютивна частини рішення оголошені 30 серпня 2018 року).

Представник позивача позовні вимоги підтримав і просив їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві та зауваженні на відзив.

Представник відповідача проти позову заперечив і просив відмовити в його задоволенні з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Суд зауважує на тому, що з 03 вересня 2018 року головуючий суддя по даній справі перебував на лікарняному, тому повний текст рішення складений та підписаний суддею датою, вказаною в резолютивній частині даного рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заяви по суті, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що з 01 серпня 2016 року по 11 серпня 2016 року відносно позивача проводилося інспекційне відвідування, в результаті чого, уповноваженим представником відповідача складено акт від 11 серпня 2016 року № 21-01-235/215, яким встановлено заборгованість із заробітної плати звільненим працівникам за 2013-2014 роки, яка становить 12,9 тис. грн. У зв'язку із виявленими правопорушеннями відповідачем складено припис від 11 серпня 2016 року за № 21-01-235/215-65, яким встановлено позивачу строк до 11 листопада 2016 року на усунення виявлених порушень.

В подальшому, на підставі листа Головного управління статистики у Херсонській області від 30 січня 2018 року № 08.1-31-17, наказу від 26 лютого 2018 року № 187 та направлення на проведення інспекційного відвідування від 26 лютого 2018 року № 213, відповідачем направлено головного державного інспектора Масловську М.К. для проведення інспекційного відвідування Департаменту.

За результатами інспекційного відвідування головним державним інспектором складено акт від 03 квітня 2018 року № ХС1274/505/АВ, яким зафіксовано порушення, що виявлені ще під час попереднього відвідування, оформленого актом від 11 серпня 2016 року. При цьому, згідно відмітки в акті від 03 квітня 2018 року припис за № 21-01-235/215-65 від 11 серпня 2016 року вважається виконаним. В той же час, відповідачем складено припис від 03 квітня 2018 року за №ХС1274/505/АВ/П, яким встановлено позивачу строк на усунення виявлених порушень. Згідно пояснень в.о. директора Департаменту, що містяться у матеріалах справи, погашення заборгованості можливе виключно за наявності судового рішення та виконавчого листа по кожному працівнику окремо, шляхом безспірного списання коштів з рахунку Департаменту.

13 квітня 2017 року відповідачем прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення на позивача штрафу за № ХС1274/505/АВ/П/ПС/3Б, який призначено на 26 квітня 2018 року (повідомлення направлено позивачу того ж дня за вих. № 01-08/1/871).

26 квітня 2018 року за результатами розгляду справи про накладення штрафу, Головним управлінням на підставі висновків акта перевірки від 03 квітня 2018 року №ХС1274/505/АВ, складено дві постанови про накладення на позивача штрафів у розмірі 3723,00 грн. (постанова №ХС1274/505/АВ/П/ПС/3Б-ФС) та 11169,00 грн. (номер відсутній). Постанови направлені позивачу листами від 05 травня 2018 року (вих. № 01-09/1/1077) та від 07 травня 2018 року (01-09/1/1103).

Не погоджуючись із оскарженими рішеннями Головного управління, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Вирішуючи питання про дотримання відповідачем порядку накладення на позивача фінансових санкцій, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Регулювання трудових відносин та охорона трудових прав працівників здійснюється згідно положень Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Згідно ч. 1 ст. 295 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабміну від 11 лютого 2015 року № 96 Державна служба України з питань праці є центральним органом виконавчої влади, який зокрема реалізує державну політику з питань нагляду та контролшю за додержанням законодавства про працю.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування) визначено Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 26 квітня 2017 року (далі - Порядок № 295).

Пунктом 2 Порядку № 295 передбачено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема органами Держпраці та її територіальними органами.

Інспекційні відвідування проводяться, зокрема за інформацією Держстату та її територіальних органів про наявність заборгованості з виплати заробітної плати (пп. 6 п. 5 Порядку № 295).

За результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення (п. 19 Порядку № 295).

Як встановлено судом, за результатами першого інспекційного відвідування позивача головним державним інспектором складено акт від 11 серпня 2016 року № 21-01-235/215 та припис на усунення виявлених порушень законодавства про працю від 11 серпня 2016 року за № 21-01-235/215-65. За результатами другого інспекційного відвідування позивача складено акт від 03 квітня 2018 року № ХС1274/505/АВ та припис на усунення виявлених порушень законодавства про працю від 03 квітня 2018 року за №ХС1274/505/АВ/П. У наведених актах відповідачем зафіксовано порушення ч.1 ст. 94, ч. 1 ст. 116, ч. 1 ст. 117 КЗпП України, ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», ст. 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати». Згідно відмітки в акті від 03 квітня 2018 року припис від 11 серпня 2016 року вважається виконаним.

У разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються. При цьому, заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування (п. п. 28, 29 Порядку № 295).

Таким чином, твердження позивача про неможливість притягнення його до відповідальності у зв'язку із відміткою, вказаною в акті від 03 квітня 2018 року про виконання вимог припису від 11 серпня 2016 року, не береться судом до уваги при розгляді даної справи, оскільки посилаючись на п.28 Порядку № 295, позивачем не враховано положення п.29 вказаного Порядку, якими передбачено можливість притягнення об'єкта перевірки до відповідальності за несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, незалежно від факту усунення виявлених порушень.

Згідно приписів абз. 3 ч. 2 ст. 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» визначений Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, який затверджено постановою Кабінетом Міністрів України від 17 липня 2013 року (далі - Порядок № 509).

Відповідно до п. 2 Порядку № 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

Штрафи можуть бути накладені на підставі, зокрема акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади (абз. 2 п. 2 Порядку №509).

Уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа). Справа розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд (п. п. 3, 4 Порядку № 509).

Про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника (п. 6 Порядку № 509).

З матеріалів справи вбачається, що 13 квітня 2017 року відповідачем прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення на позивача штрафу та направлено позивачу того ж дня (розгляд справи був призначений на 26 квітня 2018 року, тобто у межах встановленого строку).

Справа розглядається за участю представника суб'єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду (п. 7 Порядку №509).

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що позивача належним чином було повідомлено про дату, час і місце розгляду справи про накладення штрафу. Проте, обґрунтованого клопотання, визначеного у п. 7 вказаного Порядку матеріали справи не містять.

За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу. Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів суб'єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. У разі надсилання примірника постанови поштою у матеріалах справи робиться відповідна позначка (абз. 2, 4 п. 8 Порядку № 509).

Суд критично ставиться до того факту, що оскаржувані постанови направлені позивачу листами від 05 травня 2018 року та від 07 травня 2018 року, тобто з порушенням строку, встановленого п. 8 вказаного Порядку.

Таким чином, суд доходить висновку про те, що відповідачем частково дотримано порядок накладення на позивача фінансових санкцій, оскільки оскаржувані постанови направлені позивачу із порушенням строку, встановленого законодавцем. При цьому, суд вважає, що встановлене порушення не може бути безумовною підставою для скасування оскаржуваних постанов, так як наведене порушення не свідчить про їх необґрунтованість.

Відносно обґрунтованості винесення постанов про накладення на позивача фінансових санкцій, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 98 КЗпП України оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

З аналізу наведеної норми вбачається, що оплата праці працівників установ, що фінансується з бюджету здійснюється не тільки на підставі норм КЗпП України, а і на підставі законів, нормативно-правових актів та підзаконних нормативно-правових актів.

Відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначення правових засад утворення та погашення державного і місцевого боргу регулюються Бюджетним кодексом України (далі - БК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 БК України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Проводити виплати за минулі бюджетні періоди можливо лише за наявності заборгованості, зареєстрованої за такими виплатами.

Бюджет може складатися із загального та спеціального фондів. Складовими частинами загального фонду бюджету є: всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду бюджету; всі видатки бюджету, що здійснюються за рахунок надходжень загального фонду бюджету; кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету без визначення цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюється за рахунок надходжень загального фонду бюджету); фінансування загального фонду бюджету. Складовими частинами спеціального фонду бюджету є: доходи бюджету (включаючи власні надходження бюджетних установ), які мають цільове спрямування; видатки бюджету, що здійснюються за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету (у тому числі власних надходжень бюджетних установ); кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету з визначенням цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюється за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету); фінансування спеціального фонду бюджету.

Власні надходження бюджетних установ отримуються додатково до коштів загального фонду бюджету і включаються до спеціального фонду бюджету. Власні надходження бюджетних установ поділяються на такі групи: перша група - надходження від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із законодавством; друга група - інші джерела власних надходжень бюджетних установ (ч. ч. 1-4 ст. 13 БК України).

Керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах (ч. 1 ст. 51 БК України).

Відповідно до п. 1 приписів Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабміну від 28 лютого 2002 року № 228 (далі - Порядок № 228) кошторис бюджетної установи (далі - кошторис) - основний плановий фінансовий документ бюджетної установи, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов'язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень.

Згідно ч. ч. 1, 4 ст. 23 БК України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Витрати спеціального фонду бюджету мають постійне бюджетне призначення, яке дає право провадити їх виключно в межах і за рахунок фактичних надходжень спеціального фонду бюджету (з дотриманням вимог частини другої статті 57 цього Кодексу), якщо цим Кодексом та/або законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) не встановлено інше.

Розпорядники бюджетних коштів (далі - розпорядники) - бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення витрат бюджету (п. 6 Порядку № 228).

Розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду (п. 43 Порядку № 228).

Згідно ч. 1 ст. 48 БК України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Наведене свідчить на користь висновку про те, що основним плановим документом бюджетної установи є кошторис, який складається з загального та спеціального фондів Державного бюджету. Бюджетні установи діють виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом.

Згідно Положення про управління капітального будівництва Херсонської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови Херсонської обласної державної адміністрації № 18 від 18 січня 2013 року, бюджетного запиту та кошторису Управління капітального будівництва на 2013 рік (затверджено головою Херсонської ОДА), фінансування Департаменту будівництва та розвитку інфраструктури Херсонської обласної державної адміністрації (до листопада 2017 року - Управління капітального будівництва Херсонської обласної державної адміністрації) здійснювалось виключно за рахунок коштів, передбачених у вартості будівництва на утримання служб замовника, які зараховуються до доходів спеціального фонду державного бюджету як власні надходження від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю.

З матеріалів справи вбачається та відповідачем не заперечується той факт, що у липні 2013 року із залишку коштів на спеціальному рахунку позивача у безспірному порядку стягнуто судовий збір у розмірі 44,6 тис. грн., що призвело до виникнення заборгованості з виплати заробітної плати та перерахувань до бюджету (Довідка про причини виникнення заборгованості із заробітної плати).

Відповідно до пояснювальної записки Головному управлінню Державної казначейської служби України в Херсонській області за І квартал 2018 року прострочена кредиторська заборгованість по розрахункам із заробітної плати працівникам в сумі 12941,74 грн. за 2013-2014 роки (існує по спеціальному фонду державного бюджету) виникла у зв'язку із відсутністю коштів на рахунку Департаменту для здійснення розрахунків з постачальниками та відображена у додатку 28 «Довідка про дебіторську заборгованість та кредиторську заборгованість за операціями, які не відображаються у формі № 7д..».

Крім того, згідно наявних у матеріалах справи письмових доказів позивач не мав можливості зареєструвати в органах державного казначейства заборгованість по заробітній платі за 2013-2014 роки для проведення виплат за минулі звітні періоди згідно приписів ст. 3 БК України, у зв'язку із відсутністю бюджетних асигнувань у 2013-2014 роках.

Згідно положень ст. 48 БК України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання за спеціальним фондом бюджету виключно в межах відповідних фактичних надходжень спеціального фонду бюджету (з дотриманням вимог частини другої статті 57 цього Кодексу) (ч. 2).

Розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними. За такими операціями не виникають бюджетні зобов'язання та не утворюється бюджетна заборгованість (ч. 3).

Зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються.

Вимоги фізичних і юридичних осіб щодо відшкодування збитків та/або шкоди за зобов'язаннями, взятими розпорядниками бюджетних коштів без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), стягуються з осіб, винних у взятті таких зобов'язань, у судовому порядку (ч. 4).

З аналізу наведених норм вбачається, що взяття позивачем зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень вважаються порушенням бюджетного законодавства.

При цьому, заборгованість по заробітній платі, що стала підставою для винесення спірних постанов про накладення фінансових санкцій на позивача може бути погашена тільки у судовому (примусовому) порядку.

З метою погашення вказаної заборгованості Департаментом колишнім працівникам було видано довідки про суми нарахованої їм заробітної плати та компенсації втрат частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплат та надіслані листи-роз'яснення із вказанням про необхідність звернутися з позовною заявою до суду про стягнення заборгованості по заробітній платі (підтверджується листами від 18 жовтня 2016 року за вих. №№ 01-8/686, 01-8/685, 01-8/688, 01-8/687).

Суд враховує факт звернення позивача до Голови обласної державної адміністрації (уповноважений на затвердження фонду оплати праці та кошторису згідно Положення № 18 від 18 січня 2013 року) від 10 вересня 2014 року № КО-1304, Першого заступника голови обласної адміністрації від 06 травня 2014 року № 501/01-8, Директора Департаменту фінансів обласної державної адміністрації від 22 грудня 2014 року № 05-12/58, Прокуратури Херсонської області (в результаті такого звернення прокурор області звертався із поданням до Голови Херсонської ОДА про усунення порушень бюджетного законодавства), з метою погашення кредиторської заборгованості по розрахункам із заробітної плати працівникам. Проте, такі дії не призвели до погашення вказаної заборгованості.

Згідно приписів ст. 265 КЗпП України відповідальність посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій за порушення законодавства про працю наступає в разі вини в їх діях або бездіяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, враховуючи неможливість позивача погасити заборгованість по сплаті заробітної плати у добровільному порядку, вжиття ним усіх можливих заходів для забезпечення погашення вказаної заборгованості, а також зважаючи на те, що спірні постанови винесені без врахування приписів бюджетного законодавства, суд доходить висновку про їх протиправність.

Крім того, суд критично ставиться до прийняття відповідачем рішень, якими до позивача застосовано дві фінансові санкції за один вид правопорушення та вважає такі дії суб'єкта владних повноважень неправомірними, оскільки згідно положень ч. 1 ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Більше того, у відзиві відповідач наголошує на тому, що постанова про застосування до позивача фінансових санкцій на суму 3723,00 грн. була підписана уповноваженою особою помилково.

Оцінюючи наявні докази, суд дотримується позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.74 КАС України).

На підставі ч. 1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Проаналізувавши надані сторонами докази та норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що відповідач свою позицію не довів та не обґрунтував. Натомість, позивач довів протиправність винесення спірних постанов про накладення на Департамент фінансових санкцій.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що має бути задоволеним повністю.

Таким чином, керуючись статтями 2, 9, 12, 14, 139, 241 - 246, 205, 255 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Херсонській області (код ЄДРПОУ 39792699, вул.Театральна, 8, м.Херсон, 73003) від 26.04.2018 року № ХС1274/505/АВ/П/ПС/3Б-ФС про накладення штрафу в сумі 3723 грн.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Херсонській області (код ЄДРПОУ 39792699, вул.Театральна, 8, м.Херсон, 73003) від 26.04.2018 року № ХС1274/505/АВ/П/ПС/3Б-ФС про накладення штрафу в сумі 11169 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції,який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 05 жовтня 2018 р.

Суддя Гомельчук С.В.

кат. 10.4.1