Рішення № 76963885, 08.10.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1540/4083/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» Смолія Богдана Володимировича до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, треті особи - ОСОБА_3, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову від 11.07.2018 про відкриття виконавчого провадження № 56747346.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 11.07.2018 державним виконавцем Шевченківського районного відділу ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Байрамовим Т.Р. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 56747346 щодо примусового виконання виконавчого листа № 815/3191/17, виданого 26.04.2018 Одеським окружним адміністративним судом, яку позивач вважає незаконною та підлягаючою скасуванню. В якості підстави для скасування спірної постанови позивач вважає невчасне направлення постанови боржнику, а саме 19.07.2018, замість 12.07.2018. Крім того, в оскаржуваній постанові зазначено код ЄДРПОУ 21708016, що є кодом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, тоді як уповноважені особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб є фізичними особами. Аналогічно в постанові зазначена адреса Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, тобто юридичної особи. Відтак, в оскаржуваній постанові зазначені невірні ІПН боржника та його адреса, у зв'язку із чим позивача вважає, що «виконавчий документ не відповідає вимогам статті 4 Закону України «Про виконавче провадження». Про існування виконавчого документу та рішення Одеського апеляційного суду уповноважені особи Фонду дізналися із постанов про відкриття ВП № 56747471 та № 56747346 від 11.07.2018. При цьому рішення апеляційного суду по справі № 815/3191/17 було відправлено 05.06.2018 на адресу ПАТ «Банк Михайлівський» та Уповноваженій особі поштовим відправленням № 6550105385910, яке повернуто за зворотною адресу, так як на поштовому конверті було зазначено неповну адресу банку.

Ухвалою від 28.09.2018 відкрито провадження по справі та призначено судове засідання на 08.10.2018 о 12:30 год.

02.10.2018 до суду засобами електронного зв'язку надійшло клопотання представника позивача Баженова А.В. про участь сторони позивача в судовому засіданні, призначеному на 08.10.2018 о 12:30 год., в режимі відеоконференції, проведення якої заявник просив доручити господарському суду Київської області.

Ухвалою суду від 08.10.2018 в задоволенні клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовлено.

08.10.2018 до канцелярії суду від третьої особи ОСОБА_3 надійшли пояснення та клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Інші учасники справи до суду не з'явилися, про час та місце судового розгляду справи, в силу ст.268 КАС України, повідомлені належним чином.

Відповідно до ч.3 ст.268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

На підставі ч.9 ст.205 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність адміністративного позову з огляду на наступне.

Судом встановлено, що постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10.11.2017 по справі № 815/3191/17 за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Уповноваженої особи Фонду гарантування фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2018, позовні вимоги задоволено:

визнано протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича щодо не включення ОСОБА_3 до переліку вкладників ПАТ "Банк Михайлівський", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб по договору банківського рахунку №980-017-000000468 від 30.03.2015 року, укладеного між ОСОБА_3 та ПАТ "Банк Михайлівський";

зобов'язано повноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо включення ОСОБА_3, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Банк Михайлівський" по договору банківського рахунку №980-017-000000468 від 30.03.2015 року, укладеного між ОСОБА_3 та ПАТ "Банк Михайлівський" у розмірі 152434,40 грн. за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Вищезазначена постанова Одеського окружного адміністративного суду набрала законної сили 23.05.2018 і 26.06.2018 Одеським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 815/3191/17, де стягувачем вказано: ОСОБА_3; його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб): АДРЕСА_1, 65123; ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача за його наявності (для юридичних осіб): ідентифікаційний номер НОМЕР_1, а боржником: Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ" Волков Олександр Юрійович; місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб) боржника: провулок Рильський, 10-12/3, м. Київ, 01001; ідентифікаційний код, банківські реквізити суб'єкта господарської діяльності боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер боржника (для фізичних осіб - платників податків); код ЄДРПОУ 21708016.

11.07.2018 державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Байрамовим Талят Рефатовичем розглянуто заяву про примусове виконання виконавчого листа № 815/3191/17, виданий 26.06.2018, та винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 56747346.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню у зв'язку з наступним.

В першу чергу суд відхиляє посилання позивача на те, що ним не отримано вчасно рішення апеляційного суду, оскільки Законом України «Про виконавче провадження» визначена окрема процедура зупинення виконавчих дій, а КАС України передбачає можливість зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції. В той же час, за обставин справи виконавчий лист виданий у справі № 815/3191/17, в якій судове рішення набрало законної сили.

При цьому, з наданих представником третьої особи ОСОБА_3 доказів вбачається, що 15.06.2018 він направив Уповноваженій особі Фонду копію ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2018, яка була вручена 25.06.2018 (штрихкодовий ідентифікатор поштового відправлення 6500905846501).

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ст.2 цього Закону виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» встановлені вимоги до виконавчого документу, зокрема у виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;

4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);

5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;

6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);

7) строк пред'явлення рішення до виконання.

У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти.

Частиною 4 цієї статті встановлені підстави для повернення виконавчого документу, а саме Виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо:

1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання);

2) пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання;

3) боржника визнано банкрутом;

4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;

5) юридичну особу - боржника припинено;

6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону;

7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень;

8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим;

9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем;

10) виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Зі змісту виконавчого листа № 815/3191/17, виданого 26.06.2018 Одеським окружним адміністративним судом, вбачається, що останній відповідає всім вимогам, встановленим до виконавчого документу частиною 1 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку із чим у державного виконавця були відсутні підстави для його повернення на підставі п.6 ч.4 ст.4 цього Закону, що само по собі виключає задоволення позову, заявленого з наведених позивачем підстав.

Законний інтерес, якщо його порушує суб'єкт владних повноважень, може бути предметом судового захисту в порядку адміністративного судочинства. Під час розгляду справи суд з'ясовує, які саме фактичні обставини зумовлюють існування інтересу, відносини, що існують з приводу об'єкту інтересу, а також інші індивідуальні особливості, що відображають законність інтересу та необхідність судового захисту прагнень позивача.

Підставою для звернення за судовим захистом позивача - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» ОСОБА_1 послався на невідповідність виконавчого листа № 815/3191/17, виданого Одеським окружним адміністративним судом 26.06.2018, вимогам ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема на невірно зазначені адресу та код ЄДРПОУ боржника, які відповідають адресі та ЄДРПОУ Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, який є юридичною особою, тоді як відповідачем у справі № 815/3191/17 була фізична особа Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ" Волков Олександр Юрійович.

З цього приводу суд звертає увагу позивача на те, що Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема статтею 374, передбачено право суду на виправлення помилки у виконавчому документі, допущену при його оформленні або видачі, за заявою боржника.

Тобто за обставин, що зумовили Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» Смолія Богдана Володимировича звернутися до суду із даним адміністративним позовом вбачається, що останній вважає помилковим зазначення у виконавчому листі № 815/3191/17 реквізитів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, як юридичної особи, та вважає належним - зазначення відповідних реквізитів фізичної особи Волкова Олександра Юрійовича, який був Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ".

З цього приводу суд роз'яснює позивачу, що відповідно до ч.4 ст.46 КАС України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень:

1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об'єднання;

2) про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об'єднання;

3) про затримання іноземця або особи без громадянства чи примусове видворення за межі території України;

4) про встановлення обмежень щодо реалізації права на свободу мирних зібрань (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);

5) в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб'єкту владних повноважень законом.

Таким чином, очевидно, що спір у справі № 815/3191/17 за позовом ОСОБА_3 до Уповноваженої особи Фонду гарантування фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії не є спором, де відповідачем може виступати фізична особа.

Крім того, суд зазначає, що правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків встановлюються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Норми цього Закону є спеціальними та врегульовують особливі правовідносини, які виникають, зокрема, між вкладниками та Фондом або його уповноваженою особою щодо гарантування вкладів фізичних осіб.

Відповідно до п.17 ч.1 ст.2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Абзацом другим частини третьої статті 34 Закону N 4452-VI передбачено, що всі або частина повноважень Фонду, визначені цим Законом, можуть бути делеговані одній або кільком уповноваженим особам Фонду. У разі делегування повноважень кільком уповноваженим особам Фонд зазначає обсяг повноважень кожної з них. Здійснення повноважень органів управління банку може бути делеговано тільки одній уповноваженій особі.

Тобто делегування повноважень Фонду є правом, а не обов'язком Фонду, та обсяг делегованих повноважень у кожному конкретному випадку може бути різним.

Оскільки обов'язок Фонду, визначений статтею 38 Закону N 4452-VI, віднесений до компетенції Фонду як суб'єкта владних повноважень при реалізації публічно-владних управлінських функцій, то виконання цього обов'язку уповноваженою особою Фонду при делегуванні їй таких повноважень свідчить про те, що вона діє як посадова особа, а не як керівник банку. Той факт, що Фонд делегує частину повноважень уповноваженій особі Фонду, не змінює владний та управлінський характер таких функцій, а також не змінює їх суті та змісту. Отже, в цьому випадку має місце публічний і владний характер діяльності самої уповноваженої особи Фонду.

У зв'язку із цим спір по справі № 815/3191/17, предметом якого була перевірка законності дій чи рішень посадової особи Фонду щодо виконання покладених на неї владно-управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави на відповідність законам України та іншим нормативно-правовим актам, підлягав вирішенню за правилами адміністративного судочинства.

Відтак, відповідач у справі № 815/3191/17 - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» Волков Олександр Юрійович виступав від імені Фонду, а не як фізична особа, у зв'язку із чим у виданому 26.06.2018 Одеським окружним адміністративним судом виконавчому листі № 815/3191/17 вказані належні реквізити боржника - суб'єкта владних повноважень - відповідача по справі.

Вирішуючи спір, суд також не оминає увагою той факт, що при зверненні із даним позовом Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» ОСОБА_1 зазначив, що з 2015 р. ПАТ «Банк Михайлівський» знаходиться в стадії ліквідації, у зв'язку із чим просив відстрочити сплату судового збору до моменту прийняття рішення по справі.

Тобто при зверненні до суду позивач для цілей відстрочення сплати судового збору позиціонував себе як керівник, або інша афільована особа ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», який перебуває у процесі ліквідації.

В той же час, для цілей скасування постанови про відкриття виконавчого провадження Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» ОСОБА_1 позиціонує відповідну Уповноважену особу Фонду в якості фізичної особи - громадянина України.

Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини в пункті 74 рішення у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії» зазначив, що орган державної влади не має права посилатися на брак коштів на виправдання неспроможності виконати судове рішення про виплату боргу.

В пункті 40 рішення у справі «Горнсбі проти Греції» зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції», пункт 68).

Пункт 1 статті 6 § 1 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом щодо будь-яких його цивільних прав та обов'язків; таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "суду" (див. "Горнсбі проти Греції", рішення від 19 березня 1997 р., 1997-II, р. 510, § 40).

Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Як зазначив Європейський суд у справі Yvone van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія названого принципу пов'язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.

На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", заява N 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява N 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер'їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків ("Лелас проти Хорватії", п. 74).

В цьому аспекті та світлі наведених висновків Європейського суду з прав людини суд звертає увагу позивача на неприпустимість такої непослідовної і суперечливої поведінки сторони позивача, яка свідчить про намір позивача вдаватися до широкого спектру маніпулювань та зловживань, заснованих на запереченні очевидних фактичних обставин, з метою домогтися в штучний спосіб невиконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Суд звертає увагу позивача, що однією з засад адміністративного судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами. У свою чергу, суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема подання завідомо безпідставного позову, що може мати наслідки у вигляді відповідальності винної особи.

Згідно висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника.

Поряд із тим, суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася із позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.

Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

У мотивувальній частині рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти Україна" (пункти 23 - 25) зазначено, що за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції суди зобов'язані обґрунтувати свої рішення, проте це не може сприйматись як вимога давати детальну відповідь на кожен довід. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру ухвалюваного рішення.

Більш того, порушення вимог закону рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням.

Отже суд приходить до висновку про те, що заявлені в даному адміністративному позові позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки є безпідставними та не ґрунтуються на приписах законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Судові витрати розподілити за правилами ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 287 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» Смолія Богдана Володимировича (04053, АДРЕСА_3; 21708016) до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві (01032, м. Київ, вул. Сксаганського, 110; 34967593), треті особи - ОСОБА_3 (65123, АДРЕСА_2; НОМЕР_1), Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (04053, АДРЕСА_3; 21708016), про визнання протиправною та скасування постанови відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.272 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя І.В. Завальнюк

.