Рішення № 76963755, 27.09.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №813/1075/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2018 року

Головуючого-судді Сподарик Н.І.,

за участю секретаря судового засідання Телиці О.В.,

представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Львівської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «На Війтівській» про визнання відсутності повноважень передавати у власність або постійне користування земельної ділянки під багатоповерховим будинком,-

В С Т А Н О В И В :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_3 до Львівської міської ради, із вимогами:

-визнати, що виключне право на отримання земельної ділянки у власність чи безстрокове користування під багатоповерховим будинком по АДРЕСА_1, а також на закріплену за ним прибудинкову територію мають тільки співвласники цього будинку;

-визнати відсутність повноважень у Львівської міської ради передавати у власність або постійне користування земельну ділянку під багатоповерховим будинком по АДРЕСА_1, а також на закріплену за ним прибудинкову територію третій стороні - юридичній особі - ОСББ «На Війтівській».

В обгрунтування позову позивач зазначила, що ОСББ «На Війтівській» створено власниками квартир та нежитлових приміщень багатоквартирних будинків АДРЕСА_2 та буд.АДРЕСА_1 без її участі. Позивач вказує, що ОСББ створене для обслуговування житлових будинків та не має жодного відношення до володіння будь-яким нерухомим майном у будинку по АДРЕСА_1, тобто не є співвласником цього будинку. Позивач вважає, що оскільки будинок є у спільній сумісній власності декількох осіб, тому земельна ділянка під багатоквартирним будинком не може перейти у приватну власність однієї особи (фізичної чи юридичної). Більше того, позивач наголошує, що зважаючи на те, що ОСББ за ухвалою Львівської міської ради від 16.11.2017 року одноосібно отримає можливість оформити право власності або право постійного користування на земельну ділянку під будинком та закріплену за ним прибудинкову територію, який знаходиться у спільній сумісній власності співвласників будинку, у тому числі і позивача, у зв'язку із чим останні будуть позбавлені законного права на приватизацію земельної ділянки під своїм будинком. Таким чином, позивач, не погоджуючись із діями відповідача та вважаючи, що у Львівської міської ради відсутні повноваження щодо передачі земельної ділянки під багатоквартирним будинком юридичній особі - ОСББ «На Війтівській», звернулася до суду за захистом порушених та охоронюваних законом прав та інтересів.

Ухвалою суду від 23.03.2018 року було відмовлено у відкритті провадження у справі, згідно ч.1 ст.170 КАС України.

Позивач, не погодившись із даною ухвалою, оскаржила таку в апеляційному порядку.

Так, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2018 року у справі №813/1075/18 було задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_3, ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 23.03.2018 року скасовано, а матеріали справи направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 12.06.2018 року відкрито загальне позовне провадження у даній адміністративній справі, призначено підготовче засідання та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «На Війтівській».

У підготовчому засіданні 09.07.2018 року представник відповідача до суду подав відзив на позовну заяву. У відзиві представник зазначив, що позивачем не обґрунтовано та не підтверджено наявність дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів останнього.

24.07.2018 року представником третьої особи ОСББ «На Війтівській» до суду подано письмові пояснення по суті спору, суть яких зводиться до того, що права позивача жодним чином не порушені, просив суд за наведених підстав відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою суду від 25.07.2018 року задоволено клопотання представника позивача та закрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_3 до Львівської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «На Війтівській» про визнання виключного права на отримання земельної ділянки у власність чи безстрокове користування та відсутності повноважень передавати у власність або постійне користування земельної ділянки в частині позовних вимог про визнання того, що виключне право на отримання земельної ділянки у власність чи безстрокове користування під багатоповерховим будинком по АДРЕСА_1, а також на закріплену за ним прибудинкову територію мають тільки співвласники цього будинку.

17.09.2018 року представник позивача подав до суду відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 17.09.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представники позивача у судовому засіданні позов підтримали, надали пояснення, аналогічні тим, що викладені у позовній заяві, додаткових поясненнях, просили суд позов задоволити повністю.

Відповідач та третя особа явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечили.

Заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши подані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Позивач ОСОБА_3 є власником квартир №10 та №12 у будинку АДРЕСА_1, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №3120427.

Згідно довідки ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» №1438 від 26.05.2016 року, будинок по АДРЕСА_1 складається із 13-ти приватних квартир та двох приватних нежитлових приміщень.

Рішенням виконкому Сталінської райради №6 від 28.12.1953 року на основі рішення Львівського міськвиконкому від 20.04.1953 року №484 за будинком АДРЕСА_1 закріплено земельну ділянку площею 720 кв.м, у т.ч.440 кв.м під будинком, 280 кв.м прибудинкової території (у дворі).

22.08.2011 року ОСББ «На Війтівській» звернулося до Львівського міського голови із заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 для обслуговування багатоквартирних житлових будинків ОСББ «На Війтівській» та доданими до неї документами; орієнтовний розмір земельної ділянки 0,2132 га. Звернення зареєстроване у центрі надання адміністративних послуг Львівської міської ради за №2-21893/АП-2403 від 22.08.2017 року.

Ухвалою Львівської міської ради №2645 від 16 листопада 2017 року ОСББ «На Війтівській» надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,2132 га. на АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 для обслуговування багатоквартирних житлових будинків за рахунок земель, що не надані у власність або користування, з подальшим їх приведенням до земель житлової та громадської забудови. Вирішено ОСББ «На Війтівській» забезпечити через спеціалізовану землевпорядну організацію виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та подати міській раді на затвердження. Контроль за виконанням ухвали покласти на заступника міського голови з містобудування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.

Суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею врегульовано Земельним кодексом України від 25.10.2001 року №2768-III.

Частиною 1 статті 92 Земельного кодексу України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до частини 2 статті 92 Земельного кодексу України, права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

а)підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;

б)громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації;

в)релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності;

г)публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування»;

ґ)заклади освіти незалежно від форми власності;

д)співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Відповідно до статті 95 Земельного кодексу України, землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право, зокрема, самостійно господарювати на землі; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно з частинами 1, 2, 5 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст.42 Земельного кодексу України, земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», Конвенція разом з практикою Суду застосовуються при розгляді судами як джерело права).

У рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982 року, «Новоселецький проти України» від 11.03.2003 року, «Федоренко проти України» від 01.06.2006 року).

Так у п.49 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії» (Case of Immobiliare Saffi v. Italy) (Заява №22774/93) від 28.07.1999 року, Суд знову наголошує на тому, що втручання, особливо коли воно має розглядатися в контексті частини другої статті 1 Протоколу №1, має забезпечити «справедливу рівновагу» між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту основних прав людини. Важливість забезпечення цієї рівноваги відбивається в структурі статті 1 загалом, а отже, й у частині другій. Має бути розумне співвідношення між засобами, що використовуються, і поставленою метою. З'ясовуючи, чи дотримано цієї вимоги, Суд визнає, що держава має право користуватися широкими рамками свободи розсуду як у виборі засобів примусового виконання наказів, так і в з'ясуванні виправданості наслідків такого виконання наказів у світлі загальних інтересів - виконання, що спрямоване на досягнення мети, поставленої даним законом.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», об'єднання співвласників багатоквартирного будинку - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

На підставі ст.4 вказаного Закону об'єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.

Основна діяльність об'єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання.

Отже, наведеними нормами передбачено право об'єднання співвласників багатоквартирного будинку на отримання у власність та користування земельної ділянки з метою утримання житлового будинку в інтересах його співвласників.

Згідно статті 4 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» в одному багатоквартирному будинку може бути створено тільки одне об'єднання. Власники квартир та нежитлових приміщень у двох і більше багатоквартирних будинках, об'єднаних спільною прибудинковою територією, елементами благоустрою, обладнанням, інженерною інфраструктурою, можуть створити одне об'єднання.

Основна діяльність об'єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обгрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», співвласник багатоквартирного будинку (далі - співвласник) - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку; управління багатоквартирним будинком - вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов'язків співвласників, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку.

Управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками. За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку (асоціації об'єднань співвласників багатоквартирного будинку) (ст.9 Закону).

Співвласники приймають рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому цією статтею. Якщо у багатоквартирному будинку в установленому законом порядку утворено об'єднання співвласників, проведення зборів співвласників та прийняття відповідних рішень здійснюється згідно із законом, що регулює діяльність об'єднань співвласників багатоквартирних будинків (ч.1 ст.10 Закону).

Відповідно до статей 6, 7 Закону, співвласники мають право, зокрема, брати участь в управлінні багатоквартирним будинком, з іншого боку, співвласники зобов'язані, зокрема, виконувати рішення зборів співвласників, при цьому реалізація співвласником своїх прав не може порушувати права інших співвласників.

Співвласники мають право, зокрема, брати участь в управлінні об'єднанням у порядку, визначеному цим законом і статутом об'єднання, з іншого боку, співвласники зобов'язані, зокрема, виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень, здійснення співвласником своїх прав не може порушувати права інших співвласників (ст.ст.14, 15 Закону).

Разом з тим п.4 ч.1 ст.1 цього Закону містить визначення прибудинкової території, а саме - це територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Також п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначає, що спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Згідно ч.2 ст.382 ЦК України, усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

З аналізу ст.42 Земельного кодексу України й вищевикладених норм (які діяли станом на час виникнення спірних правовідносин) та в аспекті відповідного тлумачення прав співвласників багатоквартирного житлового будинку, що наведено в Рішенні Конституційного суду України у справі №1-2/2004 від 2.03.2004 року №4 рп/2004, виходячи з правової характеристики спільного майна власників квартир, конкретизованої в Законі України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», суд приходить до висновку, що прийняттям позитивного рішення за клопотанням позивача міською радою безперечно були б порушені права співвласників багатоповерхового житлового будинку на при будинкову територію.

У цьому зв'язку судом не приймаються до уваги твердження представників позивача щодо недотримання відповідної процедури передачі співвласникам квартир вказаної земельної ділянки у спільну власність, а як наслідок юридична невизначеність правового статусу прибудинкової території будинку.

Таким чином, позивач є співвласником спірної земельної ділянки, оскільки є власником житлового приміщення, розташованого у багатоквартирному будинку, і може користуватися вказаною земельною ділянкою на рівні з іншими співвласниками.

Суд зазначає, що дана обставина досліджувалася Галицьким районним судом м.Львова у справі №461/8315/17. Так, в рішенні від 10.07.2018 року суд дійшов висновку, що у зв'язку із прийняттям оскаржуваної ухвали Львівської міської ради №2645 від 16.11.2017 року виникли правовідносини між Львівською міською радою та ОСББ «На Війтівській» й при цьому, позивач не є учасником цих відносин. За змістом спірної ухвали Львівської міської ради №2645 від 16.11.2017 року така є актом індивідуальної дії і породжує права та обов'язки тільки для тих суб'єктів (чи визначеного цим актом кола суб'єктів), яких їм адресовано.

Більш того, суд роз'яснив, що відсутність у позивача, прав та/або обов'язків, у зв'язку з прийняттям оскарженої ухвали не породжує у такої особи і права на захист.

Згідно до ч.1 ст.143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

В силу ч.1 ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 12 Земельного кодексу України передбачено, що розпорядження землями територіальних громад відноситься до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст.

Статтею 20 Земельного кодексу України, визначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Водночас, відповідно до п.34 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», питання регулювання земельних відносин вирішується на пленарному засіданні ради - сесії.

Згідно ч.5 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Таким чином, позитивно оцінюючи твердження представника відповідача, суд зазначає, що законодавством передбачено, що способом волевиявлення ради, яка реалізує право власності від імені відповідної територіальної громади, щодо регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесії.

Частинами 1 - 2 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку суду, відповідачем доведено правомірність та обґрунтованість своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позов ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.139 КАС України, сплачений при зверненні до суду з даним позовом судовий збір не підлягає поверненню позивачу.

Керуючись ст.ст.14, 72-77, 139, 241-247, 250-251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Львівської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «На Війтівській» про визнання відсутності повноважень передавати у власність або постійне користування земельної ділянки під багатоповерховим будинком - відмовити повністю.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Сподарик Н.І.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 08 жовтня 2018 року.