Рішення № 76963621, 08.10.2018, Луганський окружний адміністративний суд

10.2.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

08 жовтня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 1240/2387/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Секірська А.Г., розглянувши в порядку спрощеного провадження (без виклику сторін) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Біловодського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

07 серпня 2018 року ОСОБА_1 (далі - представник позивача) звернувся в інтересах ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2) до Луганського окружного адміністративного суду із позовом до Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - відповідач, Біловодське ОУПФУ), в якому просить суд:

1) визнати протиправною бездіяльність Біловодського ОУПФУ щодо припинення виплати ОСОБА_2 пенсії за віком з 31.01.2018;

2) зобовязати Біловодське ОУПФУ поновити виплату ОСОБА_2 пенсії за віком з 31.01.2018 та сплатити виниклу заборгованість з 31.01.2018 на картковий рахунок ЛОУ АТ "Ощадбанк";

3) стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Біловодського ОУПФУ на користь позивача понесені судові витрати.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_2 з 09.08.2006 призначено пенсію за віком довічно, починаючи з березня 2018 року жодних пенсійних виплат не отримував. 12.04.2018 на адресу відповідача надійшла заява від 12.04.2018 з вимогою поновити позивачу виплату пенсії шляхом виплати на особовий рахунок. 24.04.2018 виконуючим обовязки начальника Біловодського ОУПФУ надано відповідь, в якій зазначено, що виплату пенсії ОСОБА_2 припинено з 31.01.2018 на підставі інформації, наданої Держприкордонслужбою у звязку з тривалою відсутністю за місцем проживання/перебування як внутрішньо переміщеної особи, а також довідку від 15.12.2014 № 92005381 скасовано відповідно до п.1 п.п.3 ст. 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" на підставі листа Біловодського РВ з УГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 05.01.2018 № 78/3/32/32 про тривалу відсутність ВП (понад 60 днів) за місцем проживання від 26.03.2018.

З посиланням на норми Конституції України, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009, рішення ЄСПЛ у справі "Пічкур проти України", позивач зазначив, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених статтею 49 Закону № 1058. Рішення управління, відповідно до якого довідка внутрішньо переміщеної особи скасована, не є нормативно - правовим актом вищої юридичної сили, яким встановлено обовязок органів ПФУ припинити виплати пенсій через скасування довідки, виданої згідно з Порядком № 509, а отже, не є належною підставою для припинення пенсійних виплат в розумінні статті 49 Закону № 1058.

Також представник позивача зазначив, що 02.08.2018 позивачем та Адвокатським обєднанням "Чудовський та партнери" укладено договір про надання правової допомоги № 02/08/2-18-01. На підставі п.4.1 договору, у відповідності до прибуткового ордеру та квитанції до прибуткового касового ордеру позивачем 02.08.2018 сплачено обумовлені договором грошові кошти в загальному розмірі 5000,00 грн. Частина наданих послуг підтверджується актом виконаних робіт від 03.08.2018.

Ухвалою суду від 09.08.2018 відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк.спр.1-2).

Ухвалою суду від 09.08.2018 зупинено провадження у справі до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 805/402/18 (арк.спр. 30).

Ухвалою суду від 21 вересня 2018 року поновлено провадження у справі та зобов'язано відповідача надати докази (арк.спр. 71).

27.09.2018 за вх. № 23857/2018 від відповідача надійшов відзив на позов (арк. спр. 74-75), в якому зазначено, що відповідач позовних вимог не визнає з таких підстав.

В грудні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до відповідача з заявою про взяття на облік пенсійної справи, з березня 2015 року позивача взято на облік до Біловодського ОУПФУ. Позивач отримував пенсію з 01.08.2014 по 31.01.2018.

З посиланням на норми постанови КМУ від 08.06.2016 № 365, відповідач зазначив, що соціальні виплати припиняються в разі, зокрема, скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (підпункт 4 пункту 12 Порядку), отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування (підпункт 5 п.12 Порядку). Повторне призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам у разі їх припинення відповідно до п.п.4 п.12 цього Порядку можливе лише через шість місяців після такого припинення і виконання всіх процедур, необхідних для їх призначення, передбачених законодавством (п.18 Порядку).

Виплату призупинено на підставі списків Біловодського РВ з УГУСБУ в Донецькій та Луганській областях від 05.01.2018 про тривалу відсутність ВПО (понад 60 днів) за місцем проживання.

З огляду на викладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, є пенсіонером та отримує пенсію за віком, мав підтверджений відповідною довідкою статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджено наявними в матеріалах справи копіями: паспорта громадянина України (арк. спр. 9-11), картки фізичної особи - платника податків (арк.спр. 12), довідки від 15.12.2014 № 920005381 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (арк. спр. 14), пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2, виданого 09.08.2006 (арк. спр. 13).

15.12.2014 позивач звернувся до УПФУ в Біловодському районі із заявами про взяття на облік його пенсійної справи (арк.спр. 82), та про перерахування належних пенсійних сум на поточний рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк» (арк.спр. 84).

Згідно з копією розпорядження від 10.03.2015 № 12116 позивача взято на облік в УПФУ в Біловодському районі та призначено пенсію з 01.08.2014 (арк.спр. 76).

Протоколом від 12.03.2015 позивачу нараховано пенсію з серпня 2014 року по березень 2015 року (арк.спр. 89).

01.04.2016 позивач звернувся до УПФУ в Біловодському районі з заявою про поновлення виплати пенсії (арк.спр. 93).

Розпорядженням від 07.04.2016 № 133024 призначено пенсію з 01.02.2016 (арк.спр. 92).

Протоколом від 08.04.2016 позивачу нараховано пенсію з лютого 2016 року по квітень 2016 року (арк.спр. 95).

01.12.2016 позивач звернувся до відповідача з заявою про перерахування належних сум пенсії на поточний рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк» (арк.спр. 106).

17.05.2017 позивач звернувся до УПФУ в Біловодському районі з заявами на виготовлення електронного пенсійного посвідчення (арк.спр. 99-100) та поновлення виплати пенсії (арк.спр. 110).

Розпорядженням від 17.01.2017 № 133024 позивачу призначено пенсію з 01.12.2016 (арк.спр. 99).

Протоколами від 24.01.2017 та від 12.06.2017 позивачу нараховано пенсію з грудня 2016 року по січень 2017 року (арк.спр. 98), та з березня по червень 2017 року (арк.спр. 112) відповідно.

22.08.2018 за вх.№ 20015/2018 управлінням СЗН Біловодської районної державної адміністрації на виконання вимог ухвали суду надано інформацію, що ОСОБА_4 довідку внутрішньо переміщеної особи від 15.12.2014 № 920005381 на підставі п.1 п.п.3 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», згідно листа Біловодського РВ З УГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 05.01.2018 № 78/3/32/32 про тривалу відсутність ВПО (понад 60 днів) за місцем проживання, що дає підстави вважати, що особа повернулася до покинутого місця проживання, скасовано 10.01.2018 (арк.спр. 40).

Під порядковим номером 140 рішення від 10.01.2018 № 40 про скасування довідки внутрішньо переміщеної особи зазначено ОСОБА_2 (арк.спр.41-42).

Як зазначено відповідачем у відзиві, виплату позивачу пенсії призупинено на підставі списків Біловодського РВ з УГУСБУ в Донецькій та Луганській областях від 05.01.2018 про тривалу відсутність ВПО (понад 60 днів) за місцем проживання.

Окремого рішення про припинення виплати пенсію позивачу не надано.

12.04.2018 ОСОБА_5 звернулася в інтересах позивача до Біловодського ОУПФУ з заявою про поновлення пенсійних виплат (арк.спр. 15).

24.04.2018 за вих.№ 76/К-14 відповідачем на адресу ОСОБА_5 надано відповідь, що виплата пенсії ОСОБА_2 проводилась по 31.01.2018. Виплата припинена з 31.01.2018 на підставі інформації, наданої Держприкордонслужбою у зв'язку з тривалою відсутністю за місцем проживання/перебування як внутрішньо переміщеної особи, а також довідку № 92005381 від 15.12.2014 скасовано відповідно до п.1 п.п.3 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» на підставі листа Біловодського РВ З УГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 05.01.2018 № 78/3/32/32 про тривалу відсутність ВПО (понад 60 днів) за місцем проживання. Роз'яснено, що для поновлення виплати пенсії рекомендовано ОСОБА_2 особисто звернутися до Біловодського УСЗН за відкриттям довідки ВПО, а потім Біловодського ОУПФУ (арк.спр. 16).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Суд вважає за необхідне розглянути справу у письмовому провадженні, з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у рішенні від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18, а також правових висновків Верховного Суду, викладених в постановах за наслідками розгляду інших справ.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Згідно з статтею 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII), який набрав чинності з 22 листопада 2014 року, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Частиною першою статті 4 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 1058-IV виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно із частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Статтею 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовано питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.

Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», яка набрала чинності з 08 жовтня 2014 року, затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пунктами 1 та 2 якого передбачено:

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи».

Для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», яка набрала чинності з 26 листопада 2014 року (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509.

Зазначені виплати, що призначені або продовжені відповідним особам до набрання чинності цією постановою, здійснюються за фактичним місцем їх проживання (перебування) у разі видачі їм до 31 грудня 2014 року такої довідки.

08 червня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», яка набрала чинності 14 червня 2016 року, пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування.

Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам установлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються […] територіальними органами Пенсійного фонду України […] за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Згідно з пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування:

Контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж одного разу на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики. Якщо в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб є інформація щодо проходження особою фізичної ідентифікації в публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України», чергова перевірка у відповідному періоді не проводиться. […]

Згідно з пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування:

Соціальні виплати припиняються у разі:

1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;

2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї;

3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;

4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»;

5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

З вищеописаних норм чинного законодавства слідує, що частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV визначено вичерпний перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду. Цим переліком передбачена можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

У свою чергу постановами Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 та від 08.06.2016 № 365 визначено умови призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам: знаходження внутрішньо переміщеної особи на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».

Як зазначено відповідачем у відзиві, виплату позивачу пенсії призупинено на підставі списків Біловодського РВ з УГУСБУ в Донецькій та Луганській областях від 05.01.2018 про тривалу відсутність ВПО (понад 60 днів) за місцем проживання.

Окремого рішення про припинення виплати пенсію позивачу не надано.

Таким чином, припинення виплати пенсії позивачу відбулося безпідставно та не у спосіб, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV.

Крім того, у постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 688/1196/17 та від 21.06.2018 у справі № 243/8037/17 зазначено, що Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії як скасування довідки внутрішньо переміщеної особи у зв'язку з відсутністю цієї особи за місцем проживання, вказаним в довідці.

Аргументи відповідача, що відповідач зобов'язаний у свої діяльності керуватися постановами Кабінету Міністрів України, зокрема, встановленим цими постановами порядком продовження та поновлення виплат, суд вважає безпідставними та відхиляє, з огляду на таке.

Як вже вище зазначено, підстави припинення виплати пенсії визначаються виключно законами України.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.

У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

За загальним правилом «закон» - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається відповідно до особливої процедури парламентом та регулює найважливіші суспільні відносини.

У свою чергу нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, тому ними не можуть бути внесені будь-які зміни до законів.

Відповідно, встановлення постановами Кабінету Міністрів України інших підстав для припинення виплати пенсії, відмінних від визначених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, не є іншим випадком припинення виплати пенсії, передбаченим законом, у розумінні пункту 5 частини першої статті 49 цього Закону.

Таким чином, припинення виплати пенсії позивачу за відсутності передбачених законами України підстав, є незаконним.

З огляду на все вищевикладене, судом встановлено, що позивач, починаючи з лютого 2018 року не отримує пенсію з вини Біловодського ОУПФУ, тому суми пенсії, невиплачені позивачу з вини відповідача, мають бути виплачені йому за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо не нарахування та не виплати позивачу пенсії з лютого 2018 року без прийняття обґрунтованого рішення, тобто належним способом захисту в даних правовідносинах є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивач пенсії з лютого 2018 року, а також зобов'язання відповідача поновити позивачу нарахування та виплату пенсії за віком з лютого 2018 року.

Що стосується вимоги позивача про зобов'язання відповідача сплатити виниклу заборгованість з 31 січня 2018 року, суд вважає що така вимога у повній мірі охоплюється зобов'язанням відповідача поновити нарахування та виплату пенсії з 01.02.2018. Відповідно, додаткового зобов'язання не потребує.

З вищенаведених підстав суд також вважає безпідставними твердження відповідача щодо неможливості виплати позивачу пенсії за минулий період, які відповідач обґрунтовує пунктом 15 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування та відсутністю окремо визначеного Кабінетом Міністрів України порядку виплати пенсій, які не виплачені за минулий період. Такий підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави. Так, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати особі пенсії за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов'язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.

Взявши на себе обов'язок із виплати особі пенсії за минулий період (стаття 46 Закону № 1058), але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність. Ця недобросовісність була допущена Урядом, а не відповідачем, проте носієм обов'язку перед особою виступає держава в цілому. Оскільки у відносинах виконання цього обов'язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату пенсії, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір в розмірі 1409,60 грн згідно з квитанцією від 02.08.2018 № 0.0.1099744299 (арк.спр. 8) за дві вимоги немайнового характеру.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позовні вимоги фактично підлягають задоволенню повністю, лише з коригуванням способу захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне судовий збір у розмірі 1409,60 грн стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Крім того, представник позивача у позовній заяві зазначив, що 02.08.2018 позивачем та Адвокатським об'єднанням "Чудовський та партнери" укладено договір про надання правової допомоги № 02/08/2-18-01. На підставі п.4.1 договору, у відповідності до прибуткового ордеру та квитанції до прибуткового касового ордеру позивачем 02.08.2018 сплачено обумовлені договором грошові кошти в загальному розмірі 5000,00 грн. Частина наданих послуг підтверджується актом виконаних робіт від 03.08.2018.

Просив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Біловодського ОУПФУ на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС України).

Частиною третьою статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).

Згідно із частиною п'ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною сьомою статті 134 КАС України визначено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Таким чином, системний аналіз статті 134 КАС України свідчить про те, що суд не наділений повноваженнями з власної ініціативи, без клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, за умови надання позивачем доказів, передбачених частиною четвертою статті 134 КАС України, ставити під сумнів співмірність витрат на правничу допомогу.

У постанові Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені документи мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування таких витрат.

02.08.2018 між Адвокатським об'єднанням «Чудовський та партнери» в особі Керуючого партнера Чудовської І.В. та фізичною особою ОСОБА_2 укладено договір № 02/08/2018-01 про надання правової допомоги, згідно з пунктом 1.1 якого Клієнт доручає, а Повірений бере на себе зобов'язання забезпечувати реалізацію прав та обов'язків Клієнта щодо визнання протиправною бездіяльність Біловодського ОУПФУ щодо припинення виплати Клієнту пенсії з 31 січня 2018 року, що викладено в листі Біловодського ОУПФУ Луганської області від 24 квітня 2018 року № 76/к-14, а також зобов'язати в судовому порядку поновити виплату пенсії шляхом подання відповідної позовної заяви до Луганського окружного адміністративного суду, та, в разі необхідності, представництва інтересів у судових засіданнях (арк.спр. 17-19).

Згідно із пунктом 1.3 договору, для надання правової допомоги за цим договором залучаються адвокати Повіреного, зокрема, ОСОБА_1.

Представником позивача надано копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії НОМЕР_3 (арк.спр. 24) та оригінал ордера серії КС № 450409 (арк.спр. 25), проте не надано доказів перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з АО «Чудовський та партнери».

Згідно з пунктом 4.1 договору, за надання правової допомоги за цим договором Клієнт оплачує Повіреному гонорар в розмірі 5 000,00 грн.

Договір вступає в дію з дня внесення Клієнтом обумовленого в п.4.1 цього договору першого платежу, але не раніше дня підписання цього договору (пункт 6.1 договору).

На підставі рахунку від 02.08.2018 на оплату правової допомоги за договором № 02/08/2018 від 02.08.2018 (арк.спр. 20) ОСОБА_2 сплачено 5 000,00 грн, на підтвердження чого надано копії прибуткового касового ордеру від 02.08.2018 № б/н (арк.спр. 21) та квитанції до прибуткового касового ордера від 02.08.2018 № б/н (арк.спр. 22).

Сторонами договору 03.08.2018 підписано акт виконаних робіт про виконання договору про надання правової допомоги від 02.08.2018 № 02/08/2018-01, згідно з пунктом 1 якого Повірений надав Клієнту частину послуг за договором про надання правової допомоги від 02.08.2018 № 02/08/2018-01, зокрема:

- проведено консультації та роз'яснень законодавства щодо визнання протиправною бездіяльності Біловодського ОУПФУ щодо припинення виплати Клієнту пенсії з 31 січня 2018 року;

- підготовлено та узгоджено проект позовної заяви до Луганського окружного адміністративного суду про визнання протиправною бездіяльності Біловодського ОУПФУ та зобов'язання вчинити певні дії (арк.спр.23).

Суд зауважує, що Акт не містить відомостей про фактично витрачений час з урахуванням почасових ставок вартості однієї години роботи Повіреного, який надає правову допомогу, також відсутні будь-які інші розрахунки витрат, тому вартість виконаних робіт визначити неможливо.

Відповідно до вимог пункту 11 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 29.12.2017 № 148 (далі - Положення № 148) готівка, що надходить до кас, оприбутковується в день одержання готівки в повній сумі.

Оприбуткуванням готівки в касах установ/підприємств та їх відокремлених підрозділів, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

Оприбуткуванням готівки в касах фізичних осіб-підприємців, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх товарними чеками (квитанціями) і веденням книги обліку доходів і витрат (або книги обліку доходів), є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у книзі обліку доходів і витрат (або книзі обліку доходів) на підставі товарних чеків (квитанцій).

Оприбуткуванням готівки в касах відокремлених підрозділів установ/підприємств, а також у касах фізичних осіб-підприємців, які проводять готівкові розрахунки із застосуванням РРО та/або КОРО без ведення касової книги, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень на підставі даних розрахункових документів шляхом формування та друку фіскальних звітних чеків і їх підклеювання до відповідних сторінок КОРО/занесення даних розрахункових квитанцій до КОРО.

Суб'єкти господарювання, які проводять готівкові розрахунки із застосуванням РРО та/або КОРО, використовують КОРО для:

1) підклеювання та зберігання фіскальних звітних чеків на відповідних сторінках КОРО;

2) здійснення операцій із розрахунковими квитанціями в разі виходу з ладу РРО чи відключення електроенергії;

3) обліку ремонтів, робіт з технічного обслуговування, перевірок конструкцій та програмного забезпечення РРО.

Згідно із пунктом 25 Положення № 148 приймання готівки в касу проводиться за прибутковим касовим ордером (додаток 2), підписаним головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником установи/підприємства. До прибуткових касових ордерів можуть додаватися документи, які є підставою для їх складання.

Про приймання установами/підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера), підписана головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником, підпис яких може бути засвідчений відбитком печатки цієї/цього установи/підприємства. Використання печатки установою/підприємством не є обов'язковим.

Касири (особи, які виконують їх функції) під час роботи з готівкою керуються правилами визначення платіжності банкнот і монет Національного банку України.

Прибуткові та видаткові касові ордери до передавання в касу реєструються бухгалтером у журналі реєстрації прибуткових і видаткових касових документів (додаток 4), який ведеться окремо за прибутковими та видатковими операціями. Видаткові касові ордери, оформлені на підставі видаткових відомостей, реєструються в такому журналі після здійснення виплат, зазначених у видатковій відомості абзац перший пункту 33 Положення № 148).

Форма прибуткового касового ордера, визначена Додатком 2 до Положення № 148, передбачає наявність такого реквізиту як номер прибуткового касового ордера, і на самому ордері, і на квитанції до цього ордеру. Зазначене кореспондується з формою журналу реєстрації прибуткових і видаткових касових документів (додаток 4), графа 3 якого передбачає наявність номеру прибуткового касового ордеру.

Частиною першою статті 73 КАС України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

З огляду на наведене, надані позивачем копії прибуткового касового ордеру від 02.08.2018 № б/н та квитанції до прибуткового касового ордеру від 02.08.2018 № б/н не є належними доказами понесення позивачем витрат на правову допомогу, та, як зазначено вище, не надано розрахунку таких витрат.

Таким чином, розмір витрат на правничу допомогу не підтверджено належними доказами, тому відсутні підстави для їх відшкодування.

Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_1) до Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (місцезнаходження: 92800, Луганська область, смт. Біловодськ, вул. Центральна, буд. 77, код за ЄДРПОУ: 41247269) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_2 пенсії з 01 лютого 2018 року.

Зобов'язати Біловодське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області відновити нарахування та виплату ОСОБА_2 пенсії за віком з 01 лютого 2018 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1409,60 грн (одна тисяча чотириста дев'ять гривень 60 коп.).

Відмовити у задоволенні вимог в частині відшкодування витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката.

Рішення суду звернути до негайного виконання у межах виплати ОСОБА_2 пенсії за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.Г. Секірська