Рішення № 76959843, 26.09.2018, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/7117/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" вересня 2018 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Виниченко Л.М.,

за участі секретаря Гноілек М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу № 755/7117/18 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та застосування наслідків недійсності правочину,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору фінансового лізингу № 01093 від 13.02.2018 року, укладеного з ТОВ «Сігма Автолізинг», та стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 25 000,00 грн.

Позовні вимоги мотивує тим, що 13.02.2018 року між ним та ТОВ «Сігма Автолізинг» було укладено договір фінансового лізингу № 01093, предметом якого є надання партнеру послуг, спрямованих на придбання автомобіля марки/моделі «Jinma 264Е» на суму 5 975,65 дол. США, що в гривневому еквіваленті становить 161 940,00 грн.

З метою отримання автомобіля відповідачу було перераховано грошові кошти у розмірі 25 000,00 грн.

Позивач вказує, що вказаний договір мав бути нотаріально посвідченим, але такого посвідчення не було.

Крім цього, вартість предмету лізингу на момент укладення договору та розмір щомісячного періодичного платежу подається відповідачем у доларах США з еквівалентом в гривнях, а тому щомісячні платежі за автомобіль в гривнях зростають відповідно до зростання курсу долара.

Також позивач зазначає, що спірний договір був укладений під впливом обману та із застосуванням нечесної підприємницької практики, зокрема, ним було отримано не чітку, неправдиву інформацію та при умові належного роз'яснення йому всіх умов і наслідків договору він би не погодився на його укладення.

Крім цього, зазначений у договорі автомобіль не може вважатися предметом договору, оскільки дана річ не визначена індивідуальними ознаками, а саме не вказано який це саме транспортний засіб, його виробник, модель, комплектацію, рік випуску, колір тощо.

Ще під час укладення договору не було досягнуто згоди відносно особи продавця. Також відповідач не мав ліцензії.

Позивач в судове засідання не з'явився, суду подав заяву з проханням розглянути справу без його участі, в заяві зазначив, що позов підтримує, не заперечує проти ухвалення заочного рішення, також вказав, що автомобіль за договором лізингу від відповідача не отримував.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, про причини неявки представника суд не повідомлено. Відзив на позов відповідач не подав.

З урахуванням вищевикладеного Дніпровським районним судом м. Києва 26.09.2018 року постановлена ухвала про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів, відповідально до положень ст. ст. 223 ч. 4, 280 ч. 1 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 13 лютого 2018 року між відповідачем та ОСОБА_1 було укладено договір фінансового лізингу № 01093, відповідно до умов якого ТОВ «СІГМА АВТОЛІЗИНГ» зобов'язалося придбати та передати у користування позивачу на термін та на умовах, передбачених цим договором автомобіль марки «Jinma 264Е» (надалі по тексту - договір, а.с. 13-20).

Згідно ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 806 ЦК України визначено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю - продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно положень ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

Частинами першою, другою статті 207 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.

Зазначені висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15, від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1551цс16, від 18 січня 2017 року у справі № 6-648цс16, від 23 травня 2018 року у справі № 626/2573/15ц, від 13 червня 2018 року у справі № 305/43/16ц, від 31 липня 2018 року у справі № 593/1854/13-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 500/7133/15ц.

Судом встановлено, що спірний договір не був нотаріально посвідчений у відповідності до вимог ст. 799 ЦК України.

Порядок нотаріального посвідчення договору лізингу транспортних засобів за участю фізичної особи передбачений п. 3.12 Глави 5 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» від 22 лютого 2012 року № 296/5.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 215, ч. 2 ст. 216 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Враховуючи обставини справи та вимоги закону, оскільки спірний договір на порушення вимог статті 799 ЦК України нотаріально не посвідчений, то згідно зі статтею 220 ЦК України він є нікчемним.

Крім того, судом також встановлено, що умови спірного договору фінансового лізингу є несправедливими, виходячи з наступного.

Стаття 18 Закону «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, або договорів у цілому, що обмежують права споживача.

Відповідно п. 8.2 укладеного між сторонами договору, сторони погоджуються, що вартість предмета лізингу на момент укладення договору становить 5 975,65 дол. США з урахуванням ПДВ, згідно обмінного курсу долара США до української гривні, що в гривневому еквіваленті на дату укладення договору становить 161 940 грн. з ПДВ.

Згідно п. 9.1 договору, комісія за організацію угоди являє собою погоджений сторонами відсоток від вартості предмету лізингу у розмірі 10 %, який лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця після укладення договору за його організацією протягом строку дії договору, незалежно від назви призначення платежу квитанції на сплату. Розмір комісії за організацію Договору визначено у Додатку № 1 до даного договору. Комісія за організацію Договору входить до складу обов'язкових лізингових платежів, які лізингоодержувач зобов'язаний сплатити з моменту отримання предмету лізингу.

Відповідно до п. 9.2 договору, авансовий платіж складає частину від вартості Предмета Лізингу в розмірі 23 відсотків від вартості Предмета Лізингу зазначеного у даному Договорі та у Додатку № 1 до даного Договору.

На виконання умов договору ОСОБА_1 13 лютого 2018 р. на рахунок ТОВ «СІГМА АВТОЛІЗИНГ» сплатив авансовий платіж за договором у розмірі 25 000,00 грн., що підтверджується квитанцією № 18 від 13.02.2018 року (а.с. 23).

Положеннями договору передбачено, серед іншого, сплату лізингоодержувачем на користь лізингодавця комісії за передачу предмета лізингу.

Комісія за передачу предмета лізингу - це обов'язковий одноразовий платіж, розмір якого становить 3 % від вартості транспортного засобу вказаного у договорі, що підлягає сплаті Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця за здійснення необхідних дій, які пов'язані з передачею Предмета Лізингу Лізингоодержувачу (а.с. 13).

Пунктом 10.1 договору визначено, що лізинговий періодичний платіж - це платіж, що сплачується кожного місяця лізингоодержувачем на користь лізингодавця відповідно до графіку сплати лізингових періодичних платежів. Кожен лізинговий періодичний платіж включає - відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування у розмірі 20 відсотків річних на залишок частини від обсягу фінансування (винагорода лізингодавця за отримане у лізинг майно); - частина від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу); - комісія за супроводження договору в розмірі 6 відсотків.

Отже, виходячи з умов договору, на позивача, як лізингоодержувача, покладено обов'язок фактично багаторазово сплачувати відповідачу за одну ж і ту послугу, а саме за організацію і виконання договору у виді комісії за організацію угоди, щомісячний платіж і комісію за супроводження договору та комісію за передачу предмета лізингу, у зв'язку з чим умови договору є несправедливими.

Також умовами договору не передбачено відповідальності відповідача за невиконання та/або неналежне виконання своїх зобов'язань за договором.

Разом з тим, положеннями договору, а саме пунктами 12.7, 12.8, 12.9, 12.11, 12.13 встановлено, що за порушення умов договору на позивача покладено обов'язок щодо сплати пені, процентів, штрафів, компенсації витрат, відшкодування збитків та відповідні майнові зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Згідно ч. ч. 2, 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; встановлення обов'язку споживача виконати всі зобов'язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх.

Відповідно правових позицій Верховного Суду України, викладених у справі № 6-330цс16 від 08.06.2016 р. та у справі № 6-3020цс15 від 11.05.2016 р., аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Матеріали справи не містять відомостей про передачу відповідачем позивачу предмета лізингу.

Крім того, з огляду на юридичну природу договору фінансового лізингу та положень статті 692 ЦК України споживач послуг, укладаючи такий договір, має право знати обсяг своїх фінансових зобов'язань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу. При цьому ціна предмета лізингу є істотною умовою такого договору згідно вимог статей 638, 655, 691 ЦК України.

Зі змісту спірного договору убачається, що сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля, специфікацій та умов, графіку сплати лізингових платежів згідно з додатком 1 до договору, на який робиться посилання у змісті договору фінансового лізингу, та такий додаток до договору позивачем та відповідачем не підписувався і не складався.

У спростування вказаних обставин будь яких доказів відповідачем суду не надано.

Таким чином, на момент укладення договору фінансового лізингу позивач був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобов'язань та графіком лізингових платежів, що свідчить про невизначеність загального обсягу грошових зобов'язань позивача.

Разом з тим частиною другої статті 6 Закону «Про фінансовий лізинг» визначено, що істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Судом також не встановлено наявності ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), та що суперечить вимогам законодавства.

На підставі викладеного суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача, у зв'язку з чим укладений між сторонами договір фінансового лізингу № 01093 від 13.02.2018 року слід визнати недійсним, відповідно до вимог ст. ст. 203, 215 ЦК України, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», та стягнути з відповідача на користь позивача сплачені останнім кошти на виконання спірного правочину у розмірі 25 000,00 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача також підлягає стягненню на користь держави судовий збір у розмірі 1 102 грн. 40 коп.

Керуючись ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 1, 2, 6, 11, 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст. ст. 11, 16, 203, 207, 215, 216, 227, 628, 638, 691, 692, 799, 806-808 Цивільного кодексу України, ст. ст. 13, 76-81, 141, 258, 259, 263-265, 288 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та застосування наслідків недійсності правочину задовольнити.

Визнати договір № 01093 фінансового лізингу від 13 лютого 2018 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» та ОСОБА_1 недійсним.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 25 000 (двадцять п'ять тисяч) грн.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом тридцяти днів з дня його проголошення не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте Дніпровським районним судом м. Києва за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1, адреса проживання: 02105, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг», адреса місцезнаходження: 02121, м. Київ, вул. Харківське шосе, буд. 182, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 41298109.

Повне судове рішення складено 01 жовтня 2018 року.

Суддя Виниченко Л.М.