Ухвала суду № 76956977, 26.09.2018, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

26.09.2018

Справа № 642/3075/18

Провадження № 1-кс/642/2387/18

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 вересня 2018 року м. Харків

Слідчий суддя Ленінського районного суду м. Харкова Гримайло А.М. за участю секретаря Сорокіної Ю.В., представника ТОВ «Афаліна» адвокатів ОСОБА_1, ОСОБА_2.Е., прокурор Куриленко Д.В., слідчого Трус М.В.,

розглянув клопотання представника ТОВ «Афаліна» про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 12018220510001539,

в с т а н о в и в:

Представник ТОВ «Афаліна» звернувся до суду із заявою про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 12018220510001539.

В обґрунтування заяви посилався на те, що слідчим відділом Холодногірського ВП ГУ НП в Харківській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12018220510001539 від 22.06.2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.

Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду міста Харкова 25 червня 2018 року (справа № 642/3075/18) задоволено клопотання начальника відділення СВ Холодногірського ВП ГУ НП в Харківській області про арешт майна. В ухвалі слідчого судді міститься посилання на п. З ч. 2 ст. 167 КПК України, а саме на те, що нерухоме майно ТОВ «Афаліна» є тимчасово вилученим майном. Однак, застосування вказаних положень КПК України до майна ТОВ «Афаліна» є безпідставним, адже нерухоме майно не могло бути вилучено під час огляду чи обшуку, як того вимагають положення ч. 2 ст. 168 КПК України. Слідчим суддею також не було враховано, що накладення арешту з метою забезпечення цивільного позову є неприпустимим, виходячи з положень ч. 6 ст. 170 КПК України, адже жодній особі у кримінальному провадженні №12018220510001539 від22.06.2018 року не було повідомлено про підозру, а мета арешту - «встановлення істини» взагалі не передбачена чинним Кримінальним процесуальним кодексом України. У той же час, існує ціла низка обставин, які беззаперечно вказують на те, що правові підстави для арешту майна ТОВ «Афаліна» були відсутні, адже все арештоване майно у жодному випадку не може бути доказом у кримінальному провадженні, що здійснюється за ч. 2 ст. 190 КК України. Так, з ухвали слідчого судді вбачається, що досудове розслідування проводиться за заявою директора ТОВ «Афаліна» ОСОБА_3 за фактом нібито заволодіння чужим майном.При цьому, орган досудового розслідування, уникає викладення диспозиції статті 190 КК України (шахрайство)у повному обсязі, а саме не вказує на спосіб заволодіння майном, а саме на обман або зловживання довірою.В основу обґрунтування необхідності накладення арешту на нерухоме майно ТОВ «Афаліна» було покладено нібито встановлений органом досудового розслідування факт створення засновником ТОВ «Афаліна» ОСОБА_4 «неіснуючої позики», удаваного договору позики»,а також укладення Договору іпотеки № 1316 від 23.05.2018 року між ТОВ «Афаліна» та ОСОБА_5

Втім, покладення органом досудового розслідування в основу обґрунтування необхідності арешту майна ТОВ «Афаліна» вказаних вище обставин є неприпустимим, з огляду на наступне: аніДоговір позики від 23.05.2018 року, ані Договір іпотеки від 23.05.2018 року ніким не оскаржувалися та не визнавалися судом недійсними. У той час, як визнання правочину недійсним чи удаваним є виключною компетенцією суду відповідно до ст. 215 та ст. 235 ЦК України. Тобто, на момент вирішення питання про арешт майна орган досудового розслідування ввів слідчого суддю в оману з приводу дійсності правочину та поклав на себе повноваження суду, що суперечить ст. 19 Конституції України, згідно якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування. їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.Очевидно, щоані заявник - директор ТОВ «Афаліна» ОСОБА_3, ані орган досудового розслідування без належного розуміння положень Цивільного кодексу України, що регулюють взаємовідносини за договором позики та забезпечення виконання зобов’язання, та фактично наразі здійснюють втручання у правовідносини, що виникли абсолютно на законних підставах між двома фізичними особами . По-друге,передача ТОВ «Афаліна» як майновим поручителем, що не є боржником за основним зобов’язанням, нерухомого майна в іпотеку з метою забезпечення виконання фізичною особою - ОСОБА_4 (боржником) своїх зобов’язань за Договором позики від 23 травня 2018 року с абсолютно законним правовим явищем в розумінні ст. 1 ЗУ «Про іпотеку», згідно якої Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель. Майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов’язання іншої особи-боржника.Підписання договору іпотеки від імені ТОВ «Афаліна» - засновником ОСОБА_6 повністю відповідає Статуту ТОВ «Афаліна», в редакції від 18 травня 2018 року, що діяла на момент підписання Договору іпотеки, а саме виключно ОСОБА_4 як єдиний учасник ТОВ «Афаліна» мала право на підписання будь-яких договорів. У той час як рішенням єдиного учасника ТОВ «Афаліна» ОСОБА_4В від 18 травня 2018 року було встановлено обмеження директора ТОВ «Афаліна» ОСОБА_3 щодо представництва від імені юридичної особи, асаме ОСОБА_3 мав право підписувати договори виключно після письмового погодження їх учасником товариства, тобто ОСОБА_4(Статут в редакції від 18 травня 2018 року та виписка з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 23 травня 2018 року додається на підтвердження повноважень). Факт того, що директор ТОВ «Афаліна» ОСОБА_3, який був лише найманим працівником, не був присутній під час підписання Договору іпотеки від 23.05.2018 року, не завіряв жодного документа та не передавав печатку, не може бути покладений в основу обґрунтування необхідності арешту нерухомого майна ТОВ «Афаліна», адже так звана «присутність директора» під час укладення засновником ТОВ «Афаліна» будь- яких договорів не передбачена Статутом Товариства, а відповідно до ч. 1 ст. 58і ГК України використання суб’єктом господарювання печатки не є обов’язковим.По-третє, арештоване нерухоме майно ТОВ «Афаліна» не може вважатися доказом злочину шахрайства виходячи навіть з правової природи іпотеки як одного із видів забезпечення виконання зобов’язання. Укладення договору іпотеки не свідчить про вибуття майна з володіння, його відчуження. Більш того, звернення стягнення на предмет іпотеки можливе виключно в разі невиконання забезпеченого зобов’язання. Очевидно, що після припинення основного зобов’язання за договором позики між фізичними особами ОСОБА_6 та ОСОБА_5, в розумінні вимог ст. 17 ЗУ «Про іпотеку», іпотека буде припиненою.

В судове засідання представник заявника з’явився, просив суд задовольнити клопотання в повному обсязі, надав пояснення аналогічні, що викладені в клопотанні.

Прокурор та слідчий в судовому засіданні не заперечували відносно задоволення заяви про скасування арешту майна.

На підстав ст.107 КПК України фіксування кримінального провадження здійснюється за допомогою технічних засобів. Крім того, відповідно до вимог ст.108 КПК України ведеться журнал судового засідання.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку сторін, слідчий суддя вважає, що клопотання є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду міста Харкова 25 червня 2018 року (справа № 642/3075/18) задоволено клопотання начальника відділення СВ Холодногірського ВП ГУ НП в Харківській області про арешт майна.

З резолютивної частини вказаного вище рішення суду вбачається, що арешт накладено на майно, яке на праві приватної власності належить ТОВ «Афаліна», код ЄДРПОУ 22701074. а саме на: нежитлову будівлю (прибудова) літ. «Ц-4», загальною площею 557.1 кв.м; нежитлову будівлю літ. «4-1». загальною площею 173.5 кв.м.: нежитлові приміщення № 1. 2. 5-10, 13-15. 21а, 21-30, 43-51. 31-42 у нежитловій будівлі корп. № 1 літ. «Ш-1» та прибудова до корп.№ 1 літ. Ш-2», загальною площею 2116,4 кв.м.; нежитлову будівлю літ. «В/1-1», загальною площею 997.3 кв.м.; нежитлову будівлю літ. «Ц-1», загальною площею 1838,9 кв.м.; нежитлову будівлю літ. «Х-1». загальною площею 181,1 кв.м.; нежитлові будівлі літ. «Р-1». загальною площею 57.8 кв.м,, літ. «С-1», загальною площею 66.3 кв.м.; нежитлову будівлю літ. «М-1», загальною площею 63.7 кв.м.; нежитлову будівлю літ. «Э/1-2», загальною площею 2746,1 кв.м.

Відповідно до ч.10 ст.170 КПК України не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Згідно ч. 1 ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

В абз. 2 ч. 1ст. 174 КПК України арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

В постанові Верховного Суду України від 15 травня 2013 року № 6-26цс13 вказано, що вимоги особи, що ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту. В порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, коли арешт на майно накладено при провадженні в кримінальній справі, розглядаються заяви боржників на правильність арешту майна. Саме до цього зводяться роз’яснення, надані Пленумом Верховного Суду України у п. 4 постанови «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» від 27 серпня 1976 року № 6 в редакції від 30 червня 1978 року № 5.

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на звернення до суду. Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Отже законодавцем надано право звернення з таким клопотанням, у даному конкретному випадку, виключно власнику або володільцю майна, який не був присутній при розгляді клопотання про його арешт.

Згідно Постанови №5 Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.06.2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа, як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов’язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтями 174, 539 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК), до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок.

Згідно з п.13 інформаційного листа ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ № 223-558/0/4-13 від 05.04.2013 Про деякі питання здійснення слідчим суддею суду першої інстанції судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження, слідчий суддя скасовує ці заходи забезпечення лише у випадках: надходження від підозрюваного/обвинуваченого, його захисника, законного представника, іншого власника чи володільця майна клопотання про скасування повністю або частково арешту майна, якщо зазначені особи: 1) не були присутні при розгляді питання про арешт майна; 2) доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу минула потреба; 3) доведуть, що арешт накладено необґрунтовано.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З урахуванням встановлених в судовому засіданні обставин, доводи клопотання про скасування арешту є обґрунтованими, встановлено, що в подальшому застосуванні арешту немає правових підстав, в зв'язку з чим клопотання про скасування арешту підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.170-174,309,372 КПК України, слідчий суддя

У Х В А Л И В :

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду міста Харкова від 25 червня 2018 року (справа № 642/3075/18) на майно, яке на праві приватної власності належить ТОВ «Афаліна», код ЄДРПОУ 22701074, а саме на: -нежитлову будівлю (прибудова) літ. «Ц-4», загальною площею 557,1 кв.м;

- нежитлову будівлю літ. «Ч-1», загальною площею 173,5 кв.м.;

-нежитлові приміщення № 1, 2, 5-10, 13-15, 21а, 21-30, 43-51, 31-42 у нежитловій будівлі корп. № 1 літ. «Ш-1» та прибудова до корп. № 1 літ. «Ш-2», загальною площею 2116,5 кв.м.;

-нежитлову будівлю літ. «В/1-1», загальною площею 997,3 кв.м.;.

-нежитлову будівлю літ. «Ц-1», загальною площею 1838,9 кв.м.;

-нежитлову будівлю літ. «Х-1», загальною площею 181,1 кв.м.;

-нежитлові будівлі літ. «Р-1», загальною площею 57,8 кв.м., літ. «С-1», загальною площею 66,3 кв.м.,г

-нежитлову будівлю літ. «М-1», загальною площею 63,7 кв.м.;

-нежитлову будівлю літ. «Э/1-2», загальною площею 2746,1 кв.м.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя А.М. Гримайло