Рішення № 76955104, 28.09.2018, Дубенський міськрайонний суд Рівненської області

Справа № 559/904/18

2/559/745/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2018 року рокуДубенський міськрайонний суд Рівненської області

в складі головуючої судді Жуковської О.Ю.,

секретаря судового засідання Остапчук О.В.,

з участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дубно справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області про скасування наказів про звільнення від 22.12.2017 за № 296-к та від 16.04.2018 за № 106-к, визнання звільнення з роботи незаконним, поновлення в займаній посаді, стягнення середньої заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 2003 до 2017 року працював директором Дубенської виконавчої дирекції відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. 1 серпня 2017 року, в порядку переведення у зв'язку з процедурою реорганізації, його прийнято на роботу заступником начальника Дубенського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області. 27 жовтня 2017 року він отримав попередження про зміни в організації виробництва і праці, зміни істотних умов праці, зокрема про зміну системи оплати та стимулювання праці, розміру посадового окладу, зміну найменування посади, які мали вступити в дію з 01.01.2018 та про можливе майбутнє звільнення.

16 квітня 2018 року, в перший день його виходу на роботу після закінчення лікарняного, було скликано засідання профспілкового комітету первинної профспілкової організації Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області, на якому вирішено дати згоду на його звільнення. Листом від 16.04.2018 № 8/20 голова профкому повідомив начальника Управління про надання згоди профкому на його звільнення та просив розглянути питання щодо можливого працевлаштування. 16.04.2018 начальником Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Рівненській області було підписано наказ № 106-к про його звільнення з роботи відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням чисельності та штату. Не зважаючи на рекомендації профспілки, будь-яких питань щодо подальшого працевлаштування не вирішувалося ні в день його звільнення, ні перед тим.

За весь період з моменту попередження до моменту звільнення йому не було запропоновано жодної вакантної посади в організації, чим порушено вимоги ст. ст. 40, 49-2 КЗпП України.

Зазначає, що роботодавцем було порушено вимоги ч. 1, 2 ст. 42 КЗпП України, тобто порушено процедуру скорочення в частині врахування його переважного права на залишення на роботі, оскільки у нього була відповідна кваліфікація, нагороджувався почесною грамотою обласної ради та пам'ятним знаком. Вважає, що відповідає одночасно двом критеріям - має тривалий безперервний стаж роботи у органах Фонду (у порівнянні з іншими працівниками, яких не було скорочено) і йому залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку (на відміну від інших осіб, що залишилися працювати).

До того ж, подання від Управління виконавчої дирекції ФСС України у Рівненській області на адресу профкому первинної профспілкової організації про його звільнення було підготовлене 13.04.2018. Про це згадується навіть у протоколі засідання профспілкового комітету від 16.04.2018. Однак, у цей день він перебував на лікарняному. Фактично, процедура його звільнення, перший етап якої передбачений ст. 43 КЗпП України, розпочалась у період його тимчасової непрацездатності, чим порушено ч. 3 ст. 40 КЗпП України.

У день звільнення він отримав для ознайомлення два накази: від 22.12.2017 за № 296-к «Про звільнення ОСОБА_1 О.» та від 16.04.2018 за № 106-к «Про звільнення ОСОБА_1 О.».

Як у першому наказі (від 22.12.2017), так і в другому наказі (від 16.04.2018) першим пунктом містилася вказівка про звільнення його з посади за п. 1 ст. 40 КЗпП України. При цьому у преамбулі до другого наказу (від 16.04.2018) містилося посилання на перший наказ (22.12.2017). Нарахування та виплата належних йому при звільненні сум, в т. ч. вихідної допомоги, були проведені ще згідно з першим наказом від 22.12.2017.

Виходячи з факту проведення виплат наказом від 22.12.2017, очевидно що цей день відповідач рахував днем його звільнення. У день підписання вказаного наказу він перебував на лікарняному, і в цей період виплата вихідної допомоги (згідно зі ст. 44 КЗпП України), інші розрахунки (ст. ст. 47, 116 КЗпП України), звільнення - заборонені законом.

Наголошує, що наказ про звільнення від 22.12.2017 № 296-к виданий всупереч вимогам ч. 1 ст. 43 КЗпП України без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації. Даний наказ відповідач не скасував, а використав його як підставу для прийняття другого наказу про його звільнення, про що прямо вказав у наказі від 16.04.2018 № 106-к. Зазначає, що звільнення одного й того ж працівника одним і тим же роботодавцем з одних і тих же підстав двома різними наказами і з розривом у чотири місяці (без поновлення особи на роботі після першого наказу про звільнення) не передбачено діючим законодавством. Окрім того, враховуючи те, що в основу другого наказу про звільнення від 16.04.2018, виходячи з його вступної частини, покладено перший наказ від 22.12.2017, який є явно незаконним, то таким же незаконним є і другий наказ. Адже, розпорядчий акт роботодавця, виданий на підставі іншого незаконного розпорядчого акту, в силу прямого причинно-наслідкового зв'язку також є незаконним.

Вважає, що порушення відповідачем вимог ст. ст. 40, 42, 49-2 КЗпП України свідчить про незаконне звільнення його із займаної посади та є підставою для поновлення на роботі. У зв’язку із цим просить суд скасувати накази про звільнення, визнати звільнення з роботи незаконним, поновити його в займаній посаді, стягнути середню заробітну плату за час вимушеного прогулу.

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали з підстав зазначених у позові, просили задовольнити його в повному обсязі.

Представник позивача зазначив, що звільнити працівника на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП можливо лише за відсутності вакансій, які не пропонували ОСОБА_1 Відповідачем порушено вимоги ст. 42 КЗпП – переважне право на залишення на роботі, хоча в позивача були накази про заохочення та преміювання. Випадків притягнення його до дисциплінарної відповідальності не встановлено, а про тривалий час роботи наголошувалось і в протоколі засідання профкому, і в листі. В позивача тривалий безперервний стаж, залишилось менше трьох років до настання пенсійного віку. Подання про звільнення було підготовлено 13.04.2018, коли ОСОБА_1 перебував на лікарняному. Його звільняли з роботи 2 рази: 22.12.2017 з посади та 16.04.2018 з роботи. Перший наказ не скасовувався, хоча винесений був всупереч ч. 1 ст. 43 КЗпП, оскільки згоди профспілки не було. Після першого звільнення його не поновлювали. Виплати при звільненні провели 22.12.2017, під час перебування позивача на лікарняному. В другому наказі послались на перший як на правову підставу. Першим наказом ОСОБА_1 звільнили з посади, а другим – з роботи, бо посади вже не було. Дубенське відділення Управління не є окремою юридичною особою, це структурний підрозділ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України. Відповідач повинен був запропонувати позивачу вакантні посади в організації, не залежно від того в якому відділенні працює особа: в Дубенському, Здолбунівському, Радивилівському, Рівненському чи іншому. І вакансії мають пропонуватись у період від дня попередження про майбутнє вивільнення (з 27.10.2017) і до дня вивільнення (16.04.2018). Вакантних посад з 27.10.2017 до 16.04.2018 не пропонували. Відповідачем не надано жодних доказів відсутності вакансій, які повинні бути запропоновані по всій юридичній особі, в розрізі всього Управління. Навпаки, в цей час приймали людей на роботу, про що є підтвердження в матеріалах справи. Відповідач стверджує, що посаду заступника начальника відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України скоротили повністю, а тому не порівнювали хто має переважне право залишення на роботі. Але це не відповідає дійсності, бо в Рівненському відділенні залишилась одна посада заступника начальника.

Позивач зазначив, що звільнили його незаконно. Спочатку звільнили, а потім запропонували нові посади. Він 14,5 років безперервно працював у Фонді, має дві вищі освіти. До пенсії йому лишалось усього півроку. Просить задовольнити позов.

Представник відповідача позов не визнав, подав відзив на позовну заяву, яким просить відмовити в задоволенні позову, оскільки ним було дотримано всіх вимог чинного законодавства при звільненні позивача, завчасно попереджено про звільнення. Зазначив, що посади не пропонувалися, оскільки, вакансії на час звільнення були відсутні.

В судовому засіданні представник відповідача показала, що відбулися зміни в організації виробництва та праці. З 193 одиниць залишилось 114. Посади заступників начальника відсутні, крім Рівненського відділення. Попередження про можливе звільнення було 27.10.2017, а 19.12.2017 направлено офіційне повідомлення, що відсутні вакантні посади, згідно ч. 1 ст. 40 КЗпП. ОСОБА_1 перебував на лікарняному, тому наказ був виданий у день виходу на роботу, бо не було посади. Коли позивач вийшов на роботу, то 16.04.2018 його звільнили і провели перерахунок виплат, бо хворів. Всі розрахунки провели своєчасно. Факт скорочення робочих місць підтверджується штатним розписом. Посада заступника начальника залишилась єдиною, тому переважного права залишитись на роботі не було, оскільки, однорідних посад не існувало. Визнає, що Дубенське відділення – це структурний підрозділ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області. Єдина посада заступника управління залишилась у м. Рівне. Посади позивачу не пропонували, оскільки, вакансій не було. Посади аналізувались з 27.10.2017 до 16.04.2018, за цей період не було жодної посади, яка б відповідала кваліфікації та освіті позивача. Штатний розпис надається начальниками відділень і затверджується начальником управління. 19.12.2017 позивача повідомили про те, що буде звільнений з 29.12.2017. Оскільки він був на лікарняному, то про звільнення взнав 16.01.2018. Звільнили ОСОБА_1 наказом від 16.04.2018. Підстав для скасування попереднього наказу від 22.12.2017 не було, оскільки, там було написано: «Звільнити в день виходу на роботу». 26.12.2017 були проведені виплати при звільненні, в квітні вони були перераховані. На момент звільнення посади позивача не існувало, рахувався поза штатом. Визнала, що в період між 27.10.2017 до 16.04.2018 по Управлінню взяли на роботу двох осіб, про що є відповідні накази. Спочатку їх посади скоротили, а потім знову створили. Вважає, що ОСОБА_1 не відповідав кваліфікаційним вимогам, щоб бути призначеним на ці посади. Але після дослідження посадових інструкцій не змогла пояснити в чому ж невідповідність. Після звільнення ОСОБА_1 ввели в штат ще одну посадута йому запропонували. Чому не зробили цього до звільнення - не може суду пояснити. Як не може суду пояснити й чому видали перший наказ про звільнення ОСОБА_1 під час його перебування на лікарняному.

Свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні показав, що він працює на посаді виконуючого обов`язки начальника управління Фонду соціального страхування у Рівненській області. Після скорочення чисельності працівників фонду, посада заступника начальника залишилась лише у Рівненському відділенні. Питання переваги залишення на роботі вивчались комісією. У порівнянні з працівником, що залишилась на посаді, переваг у ОСОБА_1 немає. В той день, коли в позивача закінчився лікарняний, взнав, що йому залишилось 6 місяців до пенсії та почав вирішувати питання стосовно посади для нього. На день звільнення ОСОБА_1 посаду не пропонували, бо її не було. Розрахунок з ним провели в останній день роботи. Перший розрахунок був коли він перебував на лікарняному. Штатні розписи змінювались і вакансії з`являлись.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні показала, що працює заступником начальника відділу організації роботи документообігу та господарського забезпечення управління, є головою профспілки. 28.09.2017 профспілка отримала подання, що планується скорочення. В грудні 2017 ОСОБА_1 був направлений лист про необхідність з`явитись на засідання профкому, проте лист повернувся без вручення. Оскільки ОСОБА_1 не був повідомлений, то питання, які стосувались його звільнення, на засіданні профкому не розглядалось. Потім він був на лікарняному. В квітні 2018 року знову надійшов лист-подання по ОСОБА_1 16.04.2018 він був повідомлений про засідання профкому щодо надання згоди на його звільнення. На засіданні був присутній ОСОБА_1 та начальник управління ОСОБА_6, який повідомив членів комісії, що вирішується питання про збільшення кількості робочих місць, щоб знайти позивачу місце. Профспілка надала згоду на звільнення ОСОБА_1, на це рішення вплинуло, що ОСОБА_6 запевнив, що позивачу дадуть робоче місце. Працювала кадрова комісія, яка давала інформацію по кожному працівнику в розрізі всього Управління у виді розгорнутої таблиці інформацію, де були зазначені усі критерії: діти, стаж, освіта і т.д. Вона входила в кадрову комісію. Обговорювали кожну кандидатуру. Навпроти ОСОБА_1 дійсно стояла відмітка, що в порівнянні з іншими він має перевагу: менше трьох років до пенсії. Але коли розглядались всі кандидатури, він не був повідомлений і його не порівнювали з іншими. А в квітні місяці уже не було з ким порівнювати.

Заслухавши учасників, дослідивши докази, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно трудовій книжці БТ-І №5222751, ОСОБА_1 29.05.2003 наказом №35 від 29.05.2003 року прийнятий на посаду директора по строковому трудовому договору Дубенської виконавчої дирекції відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. 01.08.2017 прийнятий на роботу на посаду заступника начальника Дубенського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області. 16.04.2018 звільнений відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП у зв`язку із скороченням чисельності та штату. Розпорядженням № 215 від 11.10.2006, постановою правління №37 від 23.06.2008 за сумлінну працю ОСОБА_1 нагороджений Почесними грамотами, а розпорядженням № 26 від 30.10.2013 оголошено подяку. Трудову діяльність розпочав трактористом з 30.03.1977 (а.с. 8-10, 109-111).

26.10.2017 начальником Управління виконавчої дирекції у Рівненській області Фонду соціального страхування України, видано попередження №02-01/1022-1, в якому зазначено, що відповідно до вимог ст.32 КЗпП України, керуючись Постановами та наказами правління Фонду соціального страхування України, позивач попереджається про зміни в організації виробництва і праці, зміни істотних умов праці, зокрема про зміну системи оплати та стимулювання праці, розміру посадового окладу, зміну найменування посади, які вступають в дію з 01.01.2018 та про можливе майбутнє звільнення. З даним попередженням позивач ознайомився 27.10.2017 (а.с. 11).

19.12.2017 начальником Управління виконавчої дирекції у Рівненській області Фонду соціального страхування України видане повідомлення №02-01/1601-2, де зазначено, що у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, зокрема скороченням чисельності та штату працівників, позивач повідомляється про те, що його посада скорочується, а він підлягає звільненню у порядку, передбаченому статтею 49-2 КЗпП України. В повідомлені також зазначено, що вакантні посади відповідно до фаху позивача в штатному розписі відсутні, тому позивач підлягає звільненню з 29.12.2017 на підставі п.1 ст.40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього заробітку (а.с. 26).

Судом встановлено, що лист з повідомленням, адресований ОСОБА_1 повернувся без вручення адресату (а.с. 27), тож ОСОБА_1 не був повідомлений про звільнення на підставі п.1 ст.40 КЗпП України.

Наказом № 296-К від 22.12.2017, позивача звільнено з посади заступника начальника Дубенського відділення Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у Рівненській області відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку із скороченням чисельності та штату в перший день виходу на роботу після лікування. Проведено нарахування та виплату всіх належних при звільненні, вихідної допомоги (а.с. 14).

Згідно протоколу засідання профспілкового комітету від 16.04.2018, надано згоду на звільнення ОСОБА_1 з клопотанням щодо можливого працевлаштування ОСОБА_1 Зазначено, що на адресу профкому надійшло подання від Управління виконавчої дирекції ФСС від 13.04. 2018 № 04-23-860 щодо надання згоди на звільнення ОСОБА_1 (а.с. 12). У листі до начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування №8/20 від 16.04.2018 профспілка дає згоду на звільнення, враховуючи тривалий стаж роботи в органах Фонду, вік працівника просить розглянути питання щодо можливого працевлаштування ОСОБА_1 (а.с. 13).

Наказом № 106-К від 16.04.2018, у зв`язку із закінченням тимчасової непрацездатності ОСОБА_1, відповідно до наказу від 22.12.2017 № 296-к, позивача звільнено з роботи відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку із скороченням чисельності та штату. Проведено перерахунок та виплату сум належних при звільненні, компенсації за невикористану щорічну основну відпустку тривалістю 7 календарних днів (а.с. 15).

Тобто, наказ № 106-К від 16.04.2018 про звільнення ОСОБА_1 виданий на підставі наказу № 296-К від 22.12.2017.

З 17.12.2017 до 13.04.2018 ОСОБА_1 перебував на лікарняному. Відповідач цей факт визнає, що відображено і в наказах про звільнення, і в інформації, наданій в.о. начальника Управління виконавчої дирекції у Рівненській області Фонду соціального страхування України на адвокатський запит щодо відпрацьованих ОСОБА_1 днів і виплачених коштів (а.с. 29, 123).

Відповідно до ч.3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Відповідач видавши попередження №02-01/1022-1 від 26.10.2017 керувався ч.3 ст. 32 КЗпП України, якою передбачено, що у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Згідно з п.6 ч.1 ст.36 КЗпП України припиняється трудовий договір у разі відмови працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмови від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено судам, що припинення трудового договору за п.6 ст.36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо).

Верховний Суд України у справі № 6-2748цс15 (постанова від 23.03.2016) зробив правовий висновок, що зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв'язку із зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці. Під час звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації праці, в тому числі скорочення штату працівників, необхідно дотримуватись гарантій, передбачених статтею 49-2 КЗпП України.

У матеріалах справи відсутні докази, що позивачу було повідомлено, які саме істотні умови праці у нього змінюються при продовженні його роботи за його спеціальністю, кваліфікацією, посадою. Крім того, відповідачем не було видано наказу про скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

За положеннями частини першої та третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Згідно вимог статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про вивільнення конкретного працівника протягом двох місяців роботодавець повинен запропонувати йому всі наявні за відповідною кваліфікацією вакантні посади.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Позивача не був повідомлений про скорочення посади, яку він обіймає, і про відсутність вакантних посад відповідно до його фаху в штатному розписі, але його все одно звільнили. У листі № 04-23-1044 від 14.05.2018 адресованому ОСОБА_1 запропоновано працевлаштування на посаду головного спеціаліста сектору страхових виплат та матеріального забезпечення Дубенського відділення управління виконавчої дирекції ФСС України у Рівненській області, проте зроблено це після звільнення (а.с. 64).

Також судом встановлено, що згідно штатних розписів залишалась одна штатна одиниця заступника по Рівненському відділенню, і створювались нові вакансії в період, коли їх повинні були запропонувати ОСОБА_1, але відповідач цього не зробив 02.02.2018, 12.02.2018 та 14.02.2018 прийнявши наказами на роботу інших осіб (а.с. 76, 77, 79). Представник відповідача посилається на те, що ОСОБА_1 не відповідав кваліфікаційному рівню, бо не має досвіду в сфері фінансів не менше трьох років, щоб займати посаду заступника начальника відділу матеріально-технічного забезпечення. Проте це твердження очевидно безпідставне. ОСОБА_1 тривалий час перебував на керівній посаді, мав право підпису разом з бухгалтером, був матеріально-відповідальною особою. Згідно посадових інструкцій (а.с.90-98) інші вимоги – це вища освіта, вільне володіння державною мовою і стилем службового листування, знання чинного законодавства, таким вимогам відповідає будь-яка особа з вищою освітою. А ОСОБА_1 має дві вищі освіти.

Представник відповідача посилається на те, що ОСОБА_1 не був кваліфікованим працівником, оскільки допустив неправильне оформлення двох лікарняних листків, що довелось надавати додаткову декларацію на запит Дубенського міськрайонного центру зайнятості (а.с. 81-86). Але ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки дисциплінарним стягненням ОСОБА_1 не піддавали і на цій підставі не звільняли. Крім того, запити на надання додаткової інформації надійшли 06.02.2018. На той момент уже був винесений перший наказ про звільнення ОСОБА_1, тому очевидно, що це не могло вплинути на прийняття рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади.

Зважаючи на вищевикладене, суд робить висновок про наявність підстав для задоволення вимог позивача про скасування наказу про звільнення та поновлення в займаній посаді

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв’язку з незаконним звільненням або переведення, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Для розрахунку середнього заробітку суд бере до уваги період з 17 квітня 2018 року (а саме: 16 квітня 2018 року - день звільнення, вважається останнім робочим днем, а отже не включається до розрахунку), до 28 вересня 2018 року (до дня прийняття судового рішення у справі).

Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати №100, який затверджений Постановою КМ України від 08 лютого 1995 року, передбачено що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно повідомлення Дубенського відділення управління виконавчої дирекції ФСС України у Рівненській області № 14-01-14/410 від 08.08.2018 ОСОБА_1 з 17 грудня 2017 року не працював у зв`язку з тимчасовою втратою непрацездатності, тому суд бере до уваги виплати за жовтень та листопад 2017 року (повністю відпрацьовані позивачем місяці), а саме: 17964, 50 грн. - за жовтень та 15019, 50 грн. - за листопад (а.с. 123).

Згідно п.8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд виходить з розрахунку середньомісячної заробітної плати позивача, яка за жовтень 2017 року складала 17964, 50 грн. та 15019, 50 грн. - за листопад 2017 року, кількість робочих днів за ці місяці - 43 дні. Щоденний середній заробіток складає 767, 07 грн. (32984 грн./43 робочі дні).

Вимушений прогул з 17.04.2018 до 28.09.2018 складає 119 днів. Таким чином розмір виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 91281, 33 грн.(767, 07 грн.*119 робочих днів).

Відповідно до вимог ч. 6 ст.141 ЦПК України, судові витрати, підлягають стягненню з відповідача, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Суд також вважає необхідним допустити негайне виконання рішення про поновлення на роботі, оскільки відповідно до ст. 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 141, 258, 259, 264, 265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі, - задовольнити.

Визнати незаконними та скасувати накази начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області від 22.12.2017 за № 296-к та від 16.04.2018 за № 106-к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Дубенського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням чисельності та штату.

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Дубенського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17 квітня 2018 року до 28 вересня 2018 року у розмірі 91281 (дев`яносто одна тисяча двісті вісімдесят одна) гривня 33 копійок, за вирахуванням податків та обов`язкових платежів.

Рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області на користь держави (в особі Державної судової адміністрації України) судовий збір у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Рівненської області через Дубенський міськрайонний суд Рівненської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідач: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області, ідентифікаційний код юридичної особи: 41313357, місцезнаходження: вул. Кавказька, 2, м. Рівне.

Дата складання повного судового рішення 03 жовтня 2018 року.

Суддя: