Рішення № 76948563, 01.10.2018, Тлумацький районний суд Івано-Франківської області

Справа № 353/870/17

Провадження № 2/353/16/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2018 року м.Тлумач

Тлумацький районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого - судді Лущак Н.І.

з участю: секретарів судових засідань - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3

позивача ОСОБА_4В та його представника - ОСОБА_5

відповідача – ОСОБА_6 та її представника – ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Тлумач цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про поділ майна подружжя, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_6 про поділ майна подружжя, в якому просить виділити йому у власність 1/2 частину домоволодіння по вул. Яворницького, 16 в м. Тлумачі Івано-Франківської області; визнати за ним право власності на 1/2 частину домоволодіння по вул. Яворницького, 16 в м. Тлумачі Івано-Франківської області. Також просив покласти судові витрати на відповідача. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 19.07.1980 року між ним та ОСОБА_6 було укладено шлюб. Заочним рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківької області від 29.12.2009 року шлюб між ним та відповідачем розірвано. Ухвалою Тлумацького районного суду Івано-Франківської області, залишеною без змін ухалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11.10.2017 року, в задоволенні його заяви про перегляд заочного рішення відмовлено.

На підставі рішення виконавчого комітету Тлумацької міської ради народних депутатів № 334 від 26.08.1992 року його дружині було виділено ділянку під будівництво індивідуального житлового будинку, яке вони разом з дружиною розпочали в 1993 році.

Всі будівельні матеріали були придбані за спільні кошти. Станом на 2001 рік ними було побудовано літню кухню.

У зв’язку із скрутним матеріальним становищем, втратою роботи, він в кінці березня 2001 року змушений був виїхати на роботу за кордон, а саме у Французьку Республіку. Це рішення було прийнято спільно із дружиною. Зважаючи на нелегальне становище та необхідність коштів для закінчення будівництва будинку для його сім’ї, він довгий час не мав можливості повернутися, а всі зароблені кошти пересилав дружині для завершення будівництва будинку.

З квітня 2009 року по жовтень 2009 року він приїжджав додому в Україну. На той момен будівництво будинку було завершено, вони всією сім’єю проживали в ньому. Перебуваючи вдома він спорудив огорожу по периметру будинку.

Як випливає з інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, свідоцтво на право власності на зазначений будинок було видано 31.07.2009 року.

Зважаючи на те, що його дружина працювала медсестрою у районній лікарні, їхня дочка закінчувала коледж і планувала поступати в університет, на що потрібно було кошти, він знову змушений був виїхати на заробітки. Після його від’їзду вони продовжували спілкуватися, він постійно матерільно допомагав. Жодних розмов про розірвання шлюбу дружина не вела. Тільки повернувшись назад, він дізнався, що їхній шлюб розірвано.

У зв’язку з тим, що домоволодіння з господарським будівлями та спорудами, що складається з житлового будинку, літньої кухні, сараю та вбиральні побудовано в шлюбі з ним і за їхні спільні кошти, дане майно є його з відповідачкою спільною сумісною власністю.

На даний час між ним та відповідачем не досягнуто згоди у розподілі майна, відповідач повністю заперечує проти його прав на частку у спільному майні, яке ними набуте у шлюбі, не впускає на подвір’я, викликає поліцію, коли він приходить, мотивуючи тим, що в будинок хоче проникнути злодій.

Просив позов задовольнити.

Ухвалою судді Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 22.09.2017 року в порядку повного забезпечення позову ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про поділ майна подружжя, накладено арешт на домоволодіння, що знаходиться за адресою: вул. Яворницького, 16, м. Тлумач, Івано-Франківська область (реєстраційний номер об’єкту нерухомого майна 1334484326256), що належать на праві приватної власності ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності №б/н, виданого Тлумацькою міською радою Івано-Франківської області 31.07.2009 року, та встановлено заборону будь-яким особом у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо вищевказаного майна до вирішення спору в суді (а.с. 36-37), яку згідно постанови про закінчення виконавчого провадження від 03.10.2017 року, винесену головним державним виконавцем Тлумацького РВ ДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області ОСОБА_8 (ВП №54777110) – виконано (с.с. 42).

15.12.2017 року набрала чинності нова редакція Цивільного процесуального кодексу України та згідно п. 9 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, в редакції 15.12.2017 року, встановлено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Оскільки провадження по даній справі було відкрито до набрання чинності ЦПК України у редакції Закону № 2147, розгляд справи повинен відбуватися у відповідності до правил, які почали діяти після набрання чинності даної редакції ЦПК України, тобто з 15 грудня 2017 року.

До початку розгляду справи по суті, а саме 18.01.2018 року відповідач ОСОБА_6 подала через канцелярію Тлумацького районного суду Івано-Франківської області відзив на позов, а також підтвердження про направлення його копії позивачу (а.с. 141), в якому вказала, що в позові позивач ОСОБА_4 зазначив, що тривалий час працював за кордоном, щоб забезпечити гідні умови проживання своїй сім’ї, як таких причин розірвати шлюб не було. Однак, наведені в позові обставини не відповідають дійсності. За остінніх 17 років (з часу виїзду позивача на роботу у 2001 році) як такого подружнього життя між ними не було, тільки постійні сварки. Позивач жодного разу не знаходив шляхів для примирення, збереження сім’ї, матерільного утримання. Перебуваючи за кордоном, проживав у фактичних шлюбних відносинах з іншими жінками.

З часу реєстрації шлюбу, з липня 1980 року, вони фактично цілий рік разом не проживали, так як втручалися батьки позивача та старша сестра. Після закінчення навчання в медичному училищі м. Коломия, вона почала працювати в ЦРЛ в м. Тлумач Івано-Франківської області в пологовому відділенні. Оскільки робота була позмінна, між нею та чоловіком виникали постійні сварки через безпідставні ревнощі з його сторони. В 1982 році перейшла на роботу в неврологічне відділення на щоденну роботу, без нічних чергувань, однак безпідставні звинувачення не припинилися. У 1983 році у них народився син ОСОБА_9 і коли йому виповнолося 1,5 року вона змушена була вийти на роботу на 1,5 ставки, оскільки позивач не надавав їй коштів для догляду за дитиною та на побутові потреби. У позивача появилися різні компанії, випивка, сім’єю не цікавився. У 1991 році у них народилася дочка ОСОБА_10. Чоловік і далі випивав, був звільнений з роботи у 1992 році за зловживання алкоголем, цілий рік ніде не працював.

Рішенням виконкому Тлумацької міської ради народних депутатів від 26.08.1992 року за № 334 їй, як медпрацівнику Тлумацької ЦРЛ, була виділена земельна ділянка розміром 0,10 га під будівництво житлового будинку по вул. Яворницького, 16 в м. Тлумачі Івано-Франківсбької області. В 1993 році вони розпочали будівництво літньої кухні, яка станом на 1994 рік була вимурувана і накрита шифером. Роботи по будівництву припинилися до 2005 року. На будівництво літньої кухні (в т.ч. сараю і вбиральні) було використано 10 тисяч штук цегли, а шифер на перекриття вона отримала в рахунок заробітної плати (згідно технічного паспорта загальна вартість будівель 150575 грн). У 1993 позивач ОСОБА_4 працював у підприємців, однак заробітної плати не отримував, оскільки заподіяв шкоду майну підприємця, а також підприємству «Сільгосптехніка», яка погашалася з його заробітної плати.

З 1994 року колишній чоловік працював в заводоуправлінні с. Олешів Тлумацького району Івано-Франківської області, додому приїздив пізно в ночі в нетверезому стані, в присутності малолітньої доньки наносив їй побої, чіплявся до сина, якому було 14 років, що змушувало дитину тікати з дому. Постійно морально травмував дітей, як такого сімейного житя між ними не було.

В березні 2001 року позивач поїхав на роботу у Францію, за кошти позичені у його сестер, які згодом останні вимагали повернути їм. Вона залишилася з неповнолітніми дітьми, які потребували засобів до існування.

Приблизно раз в три-чотири місяці позивач телефонував до дітей. Як їй стало відомо, він проживав там з іншими жіками. Він створював враження того, що піклується про сім’ю, передавав речі з Франції, які вже були у вжитку. З часу виїзду за кордон ОСОБА_4 фінансово не підтримував сім’ю, пояснюючи тим, що не може знайти постійнолї роботи.

В лютому 2004 року син взяв оренду приміщення в Тлумацькій ЦРЛ, так як займався підприємницькою діяльністю, і вона спільно з ним відкрила магазин. Всі виручені кошти пішли на будівництво житлового будинку, яке вона розпочала у вересні 2005 року. Про те, що вона розпочала будівництво житлового будинку, позивач нічого не знав, про це йому повідомили його сестри, коли дізналися, що вона купує блоки на фундамент. По будівництву будинку допомогу надавали її батьки, дали кошти на покриття даху будинку, дерево, а також вона позичала кошти у своєї сестри, брата, своїх працівників, які повертала до 2017 року. В 2014 році донька виїхала на роботу до Франції, а саме у Париж, та допомагала повертати борги.

В квітні 2009 року житловий будинок був зданий в експлуатацію (на той час був зроблений звичайний ремонт, з майна був кухонний набір та два дивани). Спільно нажите майно – меблі «Оксамит», два дивани, кухонний набір, телевізор, холодильник, коврове покриття, посуд та інше майно, зроблений нею та дітьми євроремонт, залишилося в їхній спільній квартирі по вул. 1 Травня, 4 «а»/19, в м. Тлумачі Івано-Франківської області.

У квітні 2009 року позивач приїхав з Франції, відносини в них не складалися, хоча він і перебував у її будинку. В травні 2009 року він позичив у чоловіка своєї сестри ОСОБА_11 гроші в сумі 1000 доларів США для повернення у Францію, однак двічі його було повернуто назад, а третій раз з самого Парижу. По поверненню додому ОСОБА_4 їхній син з її батьком заливали обмостки для встановлення огорожі і він просто надавав їм фізичну допомогу. В той час він побив її і вона перебувала на лікуванні в лікарні. Позивач неодноразово намагався виїхати за кордон, але йому це не вдавалося. За його проханням вона позичила гроші на його поїздку, які він обіцяв повернути. В цей час вона повідомила, що подає заяву про розірвання шлюбу, на що він не заперечував. 31.12.2009 року ОСОБА_4 по телефону обзивав її нецензурними словами, слухавку взяла їхня донька і повідомила йому, що шлюб між ними розірвано і щоб він більше їх не турбував. На це позивач сказав, щоб вона сама віддавала позичені для його поїздки кошти.

З цього часу по день приїзду ОСОБА_4 в серпні 2017 року в Україну вони жодного разу не спілкувалися, навіть по телефону. Тобто як такої сім’ї в них не було з самого початку, і тим більше не було спільного сімейного бюджету.

З 26.08.2017 року вона перебувала на лікуванні в Тлумацькій ЦРЛ. 01.09.2017 року ОСОБА_4 прийшов до неї в нетверезому стані в палату, погрожував вбити, якщо вона не буде надалі з ними проживати. З цього приводу вона зверталася в поліцію. В приміщенні неврологічного відділу Тлумацької ЦРЛ, де вона знаходилася на лікуванні, розбив скло у вхідних дверях. В цей же день ввечері ОСОБА_4 переліз через огорожу до її будинку, розкидав сміття, хуліганив, вигримував у двері, у зв’язку з чим вони викликали працівників поліції.

Вважає, що оскільки будівництво житлового будинку проводилося за її кошти, право власності на будівлі видані на її ім’я, тобто вона являється їх власником, а тому посила відмовити у задоволенні позову.

Згідно штемпеля на конверті 19.02.2018 року позивач ОСОБА_12 на аресу суду надіслав відповідь на відзив, а також підтвердження про направлення його копії відповідачу (а.с. 154), в якому вказав, що у відзиві на позов його колишня дружина наводить багато фатів, які не відповідають дійсності, робить з нього алкоголіка, який нічого не робив.

З часу реєстрації шлюбу, з липня 1980 року по грудень 1980 року, його дружина проживала у своїх батьків, так як проходила медичну практику в Обертинській лікарні. Він працював в м. Коломия Івано-Франківської області і постійно приїжджав до неї. Після закінчення медичної практики з січня 1981 року вони винаймали квартиру в м. Коломия Івано-Франківської області. В травні 1981 року дружину направили на роботу в Тлумацьку районну лікарну, тому він звільнився з роботи та влаштувався на роботу шофером в м. Тлумачі Івано-Франківської області (Райагробуд). В цей період вони разом винаймали квартиру по вул. Миру в м. Тлумачі Івано-Франківької області.

Після року роботи в Райагробуді йому дали гуртожиток сімейного типу, а через деякий час їм дали однокімнатну квартиру. Вони проживали разом і у них у 1983 році народився син, а у 1991 році дочка. В Райагробуді він працював з 1981 року по 1993 рік, заробляв непогано як на той час, звільнився за власним бажанням, а не через зловживання алкоголем, як стверджує дружина.

В 1992 році дружині виділили земельну ділянку під будівництво.

В 1994 році вони розпочали будівництво літньої кухні, сараю і підвалу. До його від’їзду на роботу за кордон було залито фундамент, вимуровані стіни, зроблено покриття даху будинку шифером. В сараї було залито стяжку, зроблено одні двері і 2 вікна. Було куплено 15 кубів дошки, фундаментні блоки розміром 60х120, арматура, завезено 4 крази гравію. Всі документи на дані матеріали залишилися в дружини.

Підтверджує, що шифер на покриття даху дружина отримала в рахунок заробітної плати, тому в той період вони жили на гроші зароблені ним.

В березні 2001 року він за спільним рішенням з дружиною поїхав на роботу за кордон. Спочатку було дуже важко, особливо через незнання мови, працював на різних будівельних роботах. Проте спілкувався з дружиною, дітьми по телефону.

Його дружина заявляє, що він фінансово не допомагав, тоді як вона пояснить, що саме за ча його перебування за кордоном вона зуміла: зробити євроремонт в квартирі, яку вони приватизували; відкрити магазин; купити автомобіль AUDI; побудувати двоповерховий будинок площею майже 200 кв.м. та зробити в ньому ремонт; купити меблі та перейти проживати в новий будинок; викопати криницю 8 м глибини; три чи чотири рази поїхати на відпочинок в санаторій в м. Трускавець; допомогти своїм батькам в с. Гарасимів Тлумацького району Івано-Франківської області газифікувати їхній будинок (батьки друждини на той час уже були пенсіонерами, а мати важко хворіла). Крім того, син з 2001 року по 2005 рік навчався в семінарії в м. Івано-Франківську, дочка навчалася в школі, а потім у коледжі. Всі отримали водійські посвідчення.

Дружина долучила деякі документи, які стосуються придбання будівельних матеріалів і це логічно, бо вона цим будівництвом займалася, адже він заробляв гроші за кордоном. Він довіряв дружині і не вів жодного обліку коштів, які передавав в період 2001-2009 років. По його приблизних розрахунках ця сума є не меншою 40000 євро. І це не рахуючи переданої техніки, будівельних інструментів, різних подарунків і багато інших речей.

Дружина пише, що він передавав речі із смітника, так інколи він предавав одяг, він був не новий, але в хорошому стані.

Коли він повернувся в Україну, з квітня по жовтень 2009 року проживав з дружиною і дітьми. За цей час з сином вони зробили благоустій подвір’я, по перимерту зробили огорожу. Він сам купив цемент, 200 погонних метрів труби, два камази гравію, два камази будівельного каменю. З дружиною і дітьми вони ходили на родинні свята, були на весіллі, яке організовував її брат. Між ними були сварки в цей період, однак дружина про розірвання шлюбу нічого не говорила. Про це також свідчить те, що вона не зверталася до суду з позовом про розірвання шлюбу в той період, коли він був в Україні.

Дружина стверджує, що у Фрації він жив з різними жінками, він справді жив на квартирі, де проживало п’ять чоловік, а саме одній кімнаті жило троє чоловіків, а в іншій дві жінки, однак з жодною з них він позашлюбних відносин не мав.

В жовтні 2009 року він знову за згодою дружини поїхав за кордон. Після цього він з дружиною продовжував спілкуватися, але вона його ігнорувала, постійно пред’являла йому всякі претензії. Потім він дізнався через знайомих, що у дружини є інший чоловік. Дійсно в цей період між ними відносини погіршилися. В 2010 року до нього приїхав син, а у 2015 році – дочка, дітям він у всьому допомагав.

В 2017 році перед його від’їздом додому, дочка йому сказала, щоб він до матері у спірний будинок не повертався, тому він був змушений поїхати до сестри в с. Гарасимів Тлумацького району Івано-Франківської області. На наступни день після приїзду на Україну, він зателефонував дружині і вона повідомила, що вони ролучені, тому вона не бажає його ні бачити, ні чути.

02.08.2017 року він пішов до дружини на роботу, щоб поговорити та помиритися, однак вона на його прихід відреагувала агресивно, відразу зателефонувала до дочки і повідомила, що він на неї нападає. Ввечері він хотів зайти до неї додому, щоб ще раз поговорити та перепросити, але все закінчилося тим, що приїхала поліція.

Пізніше на його дзвінки відповідач ОСОБА_6 не відповідала, тому він зрозумів, що його намагання бодай поговорити з дружиною є марними.

26.02.2018 року відповідач ОСОБА_6 на адресу суду надіслала заперечення на відповідь на відзив, до якого додала підтвердження про направлення його копії позивачу, в якому зазначила, що у відзиві на позов ОСОБА_4 вона докладно пояснила про його роботу в Райагробуді, приватних підприємців та Тлумацькому заводоуправлінні, що заробітної плати чоловіка вона фактично не бачила, так як з нього стягували зарплату за заподіяну шкоду майну, та його поведінку протягом їхнього спільного життя. Позивач безпідставно звинувачує її в тому, що вона забрала в нього трудову книжку, а фактично він сам не бажає надавити суду її копію, щоб доказувати як він працював і отримував заробітну плату. Позивач посилається на довідку Тлумацького Райагробуду від 18.01.2018 року, згідно якої він дійсно працював водієм по 17.11.1992 року (з якого часу не зазначено), а з 17.11.1992 року переведений бетонником ІV-го розряду в бригаду «Прокопа», де він жодного дня не працював, в довідці не має відомостей по який час він працював. Дана довідка досить сумнівна. Позивач не представив жодного документу щодо розміру отримуваної ним заробітної плати.

Рішенням виконкому Тлумацької міської ради народних депутатів від 26.08.1992 року за № 334 їй, як медпрацівнику Тлумацької ЦРЛ, була виділена земельна ділянка розміром 0,10 га під будівництво житлового будинку по вул. Яворницького, 16, в м. Тлумачі Івано-Франківської області. В 1993 році вони розпочали будівництво літньої кухні, яка станом на 1994 рік була вимурувана (стіни) і накрита шифером. Роботи по будівництву припинилися до 2005 року. На будівництво літньої кухні (в т.ч. сарай та вбиральню) було використано 10 тисяч штук цегли, а шифер на перекриття вона отримала на роботі в рахунок заробіньої плати (загальна вартість будівель 150575 грн. згідно технічного паспорта).

В березні 2001 року ОСОБА_13 поїхав на роботу у Францію на позичені в його сестер кошти, які останні згодом вимагали у неї повернути. Також вона віддавала свої гроші в кафе, які позивач заборгував. В приватизованій квартирі вона з дітьми та сусідами робила євроремонт.

В лютому 2004 року син взяв в оренду приміщення в Тлумацькій ЦРЛ, так як займався підприємницькою діяльністю, спільно з ним вона відкрила магазин, і всі виручені кошти пішли на будівництво житлового будинку, який вона розпочала у вересні 2005 року. Про це ОСОБА_4 нічого не знав, дізнався від своїх сестер, яким стало відомо, що вона купила блоки на фундамент (подзвонив і запитав для чого блоки).

На газифікацію будинку батьків коштів вона жодних не давала, в цьому не було необхідності, так як у них були свої збереження, батьки самі коштами допомагали їй по будівництву.

За кошти виручені від підприємницької діяльності вони з сином купили автомашину AUDI, 1985 року випуску, яка необхідна була для доставки товару в магазин. В 2016 році її продали і віддали частково борги.

У неї був передінсультний стан і їй профспілка Тлумацької ЦРЛ виділила безоплатну путівку в санаторій м. Трускавець Львівської області, там вона була єдиний раз, а не декілька, як пише позивач.

В квітні 2009 року житловий бдинок був зданий в експлуатацію (на той час був зроблений звичайний ремонт, з майна був кухонний набір та два дивани). Спільнонажите майно залишилося в їхній спільній квартирі по вул. 1 Травня, 4 «а»/19. Там же знаходяться передані позивачем з Франції вживані речі, про які зазначає позивач у відзиві. Відеокамеру позивач подарував дочці ОСОБА_10, а по приїзді додому в 2009 році, після чергових скандалів, розбив її.

Обмостки під огорожу навколо будинку робили її батько та син, а позивач фізично їм допомагав. Матеріал був придбаний за її кошти. Позивач повернувся в Україну без грошей. За зроблений благоустрій подвір’я розраховувалася вона сама також, ОСОБА_4 домовився тільки за трактор. Фактично до виїзду за кордон в жовтні 2009 року протягом 6 місяців позивач перебував на її забезпеченні.

Сім’ї як такої у них не було з самого початку і тим більше не було спільного сімейного бюджету.

Щодо зазначених у відповіді на відзив так званих «добрих намірів» позивача, з якими він приходив до неї після повернення в 2017 році на Україну, сусіди бачили його лежачого під парканом у нетверезому стані та чули як він обзивав її нецензурними словами. Крім того, вона знайшла на подвір’ї літрову пляшку з-під води «Живчик» наповнену бензином.

Вона заперечує щодо задоволення позову ОСОБА_4 про поділ спільно нажитого майна, а саме житлового будинку за адресою: вул. Яворницького, 16, м. Тлумач, Івано-Франківська область, так як він жодного відношення до даного будинку не має.

В судовому засіданні 04.04.2018 року позивач ОСОБА_4 пояснив, що з 1980 року проживав з дружиною в м. Коломия Івано-Франківської області. Згодом вони переїхали в м. Тлумач Івано-Франківської області. Жили добре, він працював водієм. У 1984 році йому виділили квартиру. У 1992 році дружині виділили земельну ділянку для будівництва і вони в 1993 році розпочали будівництво, побудували літню кухню, сарай, туалет, було заготовлено 15 кубів дошки, арматура для фундаменту, блоки для будинку. Оскільки не було заробітків, він у 2001 році виїхав на роботу за кордон, де перебував до 2009 року. Він передавав водіями бусів гроші дружині по 300-400 доларів щомісяця, посилки, спілкувався з дружиною. По його підрахунках він передав приблизно 35000-40000 євро. Відповідач, працюючи медсестрою, не могла заробити кошти і побудувати будинок самостійно. Спочатку дружина купила магазин, згодом - автомобіль, а в 2005 році розпочала будівництво будинку. У 2009 році він повернувся на Україну, де був у період з квітня по жовтень місяць. Будинок на той час був повністю готовий, тільки меблі були не всюди. З собою привіз 500 євро, а пізніше йому привезли ще 1300 євро. Він купив труби, арматуру, гравій, блоки для огорожі, залив фундамент самої огорожі. Між ним та відовідачем були незначні сімейні сварки. Коли він приїхав у 2017 році, то йому стало відомо, що шлюб між ними розірвано. На даний час не проживає у квартирі, тому що там немає умов для проживання.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 позовну заяву підтримав з підстав зазначених в ній, просив її задовольнити. Додатково пояснив, що під час перебування позивача та відповідача у шлюбі на ім’я ОСОБА_6 було виділено земельну ділянку, на якій вони разом розпочали будівництво. На час виїзду позивача за кордон було вже побудовано літну кухню, сарай, туалет. Перебуваючи на заробітках, ОСОБА_4 постійно відправляв кошти та посилки в Україну. У Французькій Республіці перебував до 2009 року. Коли позивач повернувся додому, то був вже побудований будинок, в ньому він робив ремонти. Всі документи на будинок були оформлені за час перебування сторін у шлюбі. Жодних доказів того, що відповідач ОСОБА_6 позичала кошти на будівництво будинку суду не представила.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_6 та її представник ОСОБА_7 позов не визнали, просили відмовити в його задоволенні. ОСОБА_6 пояснила, що з позивачем спочатку вона проживала в м. Коломиї, а пізніше переїхали проживати до м. Тлумача. Під час перебування у шлюбі між ними були сварки, позивач наносив їй побої. Після року спільного проживання, вона навіть хотіла розірвати шлюб. У 1983 році у них народився син, потім народилася дочка. Позивач сім’єю не цікавився, вона працювала у лікарні, отримував заробітну плату 90 рублів. ОСОБА_4 ховав від неї гроші. У 2001 році виїхав за кодон за позичені нею гроші. Потім передав гроші і вона повернула борг. Більше коштів не передавав. Вона орендувала магазин за позичені кошти, в 2005 році відкрила власний магазин, оскільки була необхідність купила автомобіль. У 2005 році заклали фундамент під будинок. Зимою 2005-2006 року привезли цеглу. Влітку 2006 року вимурували будинок, а восени його накрили за кошти, які вона взяла у своїх батьків (20000 грн). Протягом 2007 року поштукатурили, зробили проводку, побілили, зробили підлогу, поклала плитку. Вона постійно зичила гроші, які віддавала згодом. Від позивача вона гроші не отримувала, тільки передачі. Гроші отримував син ОСОБА_9. Багато її друзів допомагало на будівництві, допомагали також брат і сестра. Будинок вона будувала за кошти зароблені у магазині, а також за позичені гроші. Дохід з магазину був непоганий, магазин оформлений на сина, а торгувала в ньому вона та дочка. Кошти позичала протягом 2005-2008 років, а повертала вже протягом 2010-2017 років. Знає, що у сина було на зберіганні 7000 євро відповідача ОСОБА_4, однак їй позивач кошти не передавав. Позивач брав участь у плануванні подвір’я, однак гроші на це давала вона. Згодом син та дочка також виїхали за кордон.

Свідок ОСОБА_14 пояснив, що йому відомо, що ОСОБА_4 допомагав у будівництві будинку по вул. Яворницького, 16, в м. Тлумачі Івано-Франківської області. Коли будували літну кухню, він привозив робочих, інструменти, він часто для цього давав позивачу свою машину. В цей період він також допомагав на будівництві. Позивач дбав для своєї сім’ї. У 2008 році йому ОСОБА_4 позичив 4000 євро на купівлю квартири, які він віддав дітям позивача. Чи допомагав ОСОБА_4 при будівництві будинку сказати не може, оскільки жодного разу на будівництві він особисто не був. Заходив туди тільки у 2009 році, коли будинок був вже готовий.

Свідок ОСОБА_15, яка є сестрою позивача ОСОБА_4, суду пояснила, що її брат брав участь у будівництві будинку по вул. Яворницького, 16, в м. Тлумачі Івано-Франківської області. До його виїзду за кордон брат з дружиною та дітьми проживали у ІНФОРМАЦІЯ_1 «а»/19, в м. Тлумачі Івано-Франківської області. Коли дали земельну ділянку, її брат, позивач по справі, розпочав будівництво: побудував літню кухню, сарай, туалет, привозив гравій, блоки на будівництво будинку. На той час працював у Райагробуді. У 2001 році позичив у неї гроші і поїхав на роботу у Францію. Зі слів брата, він постійно передавав гроші дружині та дітям. Коли у 2005 році померла її та позивача мати, відповідач ОСОБА_6 просила її вчасно не казати братові про це, щоб він не приїхав у Україну на похорон, оскільки потрібно заробляти гроші на будівництво будинку. У 2009 році коли брат був вдома, робив планування подвір’я, заливав фундамент на огорожу. Під час їхніх зустрічей з ОСОБА_6, вона розказувала як там чоловік у Франці, нарікань з її сторони, стосовно того, що він фінансово не допомагає, не було. В 2009 році була у будинку ОСОБА_6, перший поверх будинку був повністю готовий і омебльований, а другий поверх був ще без меблів.

Свідок ОСОБА_16 пояснила, що до виїзду ОСОБА_4 за кордон, була побудована літна кухня, на подвір’ї були будівельні матеріали: 4-5 машин гравію, арматура, ліс. Позивач ОСОБА_4 працював у Райагробуді, отримав квартиру, їздив у Венгрію декілька разів. Знає, що ОСОБА_6 просила не дзвонити до ОСОБА_4, коли померла його мати, бо потрібно будо заробляти гроші. Ствердила, що ОСОБА_4 передавав гроші, однак хто їх отримував сказати не може. Під час зустрічей з ОСОБА_6 нарікань на чоловіка не було, зокрема на те, що він фінансово не допомагає будувати будинок.

Свідок ОСОБА_17 пояснив, що більше 10 років жив у Франції з ОСОБА_4 Вони разом неодноразово передавали гроші рідним на Україну. Він особисто у 2009 році привозив гроші у сумі 1400 євро, які передав ОСОБА_4, їх сину ОСОБА_9. Був вдома у ОСОБА_4. ОСОБА_4 постійно говорив, що потрібні кошти для будівництва будинку та передавав кошти з цією метою дружині ОСОБА_6 Син позивача та відповідача ОСОБА_9 приїжджав на роботу у Францію і проживав разом з батьком, пізніше приїхала туди їх дочка. Стосунки між ними були добрі.

Свідок ОСОБА_18 пояснила, що вона збирала гроші для придбання автомобіля. Відповідач ОСОБА_6 робила сходи для нового будинку і попросила її позичити 1000 доларів, які протягом тривалого часу повернула у гривнях. Чи передавав кошти ОСОБА_4 на будівництво будинку їй невідомо.

Свідок ОСОБА_19 пояснила, що ОСОБА_6 знає давно. Два рази позичала їй гроші, на відкриття магазину восені 2004 року та для придбання плитки 2008 року. Роботи по укладанню плитки в будинку ОСОБА_6 виконував її чоловік. Гроші ОСОБА_6 їй повертала на протязі двох років. За чоловіка відповідачки їй нічого невідомо.

Свідок ОСОБА_20 пояснила, що працювала продавцем у магазині ОСОБА_6 протягом 2007-2008 років. Як жили ОСОБА_6 між собою сказати неможе. Відповідачка ОСОБА_6 потягом цього періоду неодноразово позичала у неї гроші в різних сумах, останній раз 1000 доларів США, які повернула у 2014 році.

Свідок ОСОБА_21 пояснила, що їй відомо, що її сестра ОСОБА_6 розпочала будову у 2005 році, на що остання позичила в неї 5000 доларів США, які їй віддавала частинами, останню суму повернула в кінці 2017 року. На 2009 рік, коли приїхав ОСОБА_4, в будинку було зроблено 2 ванни, кухню, куплено деякі меблі, однак будинок був майже порожній. Позивач спав на матраці, оскільки спальня була ще не готова. За час спільного проживання ОСОБА_4 ховав гроші від дружини, бив її, нічого не купляв дітям. Будова почалася, коли позивач був уже у Франції. За час перебування у Франції майже не працював, заробляв тільки на харчі. Від сестри знає, що ОСОБА_4 ніяких коштів на будівництво не передавав, після приїзду нічого не допомагав і нічого не робив на будові, не купляв матеріалів. Постійно випивав. У 2009 році відповідач ОСОБА_6 позичила в неї гроші для повернення ОСОБА_4 на роботу до Франції.

Свідок ОСОБА_22 пояснив, що у 2013-2014 роках він робив ковану огорожу біля будинку по вул. Яворницького, 16, в м. Тлумачі Івано-Франківської області. На той час там були залиті бетоном стовпчики для огорожі. У 2017 році там же робив табличку з номером будинку та підставку під квіти, тоді вже будинок було утеплено і зроблено фасад. За виконану роботу з ним розраховувалася ОСОБА_6

Свідок ОСОБА_23 пояснив, що літом 2015 року він працював у ОСОБА_6, в літній кухні викладав грубку та робив камін. На той час в літній кухні не було вікон і дверей, тільки накрита коробка. Огорожа вже була, він раніше допомагав ОСОБА_22 її встановлювати.

Свідок ОСОБА_24, який є братом відповідача ОСОБА_6, пояснив, що його сестра ОСОБА_6 одружилася з позивачем у 1980 році. За час спільного проживання позивач ніколи нічого не допомагав сестрі. В 2001 році ОСОБА_4 позичив в нього 100 доларів США і поїхав у Францію. Він постійно допомагав сестрі на будівництві, виконував підсобні роботи, запрошував майстрів. Літню кухню позивач та відповідач почали будувати у 1993 році, а житловий будинок його сестра сама у 2005-2006 роках. У 2007-2008 роках сестра позичила у нього 500 доларів США на опалення, які пізніше повернула. Їхні родичі постійно допомагали сестрі в будівництві, давали свої заощадження. Станом на 2009 рік будинок був готовий, однак в ньому не було меблів та огорожі. Його сестра сама займалася будівництвом та облаштуванням будинку, та літньої кухні. Коли приїжджав позивач ОСОБА_4 у 2009 році, між ним і його сестрою були погані стосунки.

Свідок ОСОБА_25, який є батьком відповідача ОСОБА_6, пояснив, що його колишній зять ОСОБА_4 нічого не хотів робити по господарству, не допомагав будувати будинок, ховав гроші у взуття, не давав їх ні дітям, ні дружині. У 2009 році він з внуком Віталіком заливав обмостку навколо будинку для огорожі, позивач ОСОБА_4 їм не допомагав, хоча був вдома. Саму огорожу робив майстер. Позивач ОСОБА_4 не купував матеріал для будівництва, грошей на будову не давав. Він, ОСОБА_25, годував худобу і виручені кошти за її продаж надавав дочці для будівництва будинку. На купівлю матеріалів для покрівлі будинку він дав своїй дочці 20000 грн., а позивач ОСОБА_4 з Франції гроші передавав своїй сестрі в с. Гарасимів Тлумацького району Івано-Франківської області. ОСОБА_4 залишав у нього сушити дошки, які згодом забрав для виготовлення вікон і дверей для нового будинку, однак ні виробів, ні самих матеріалів не повернув.

Свідок ОСОБА_26 пояснила, що їй було 8 років, коли тато поїхав у Францію. Коштів на поїздку у них не було, тому він їх позичив у своєї сестри. Вона добре пам’ятає, що тато любив випивати, сварився з мамою. Перший рік перебування у Франції у батька грошей не було, родичі батька телефонували до матері та вимагали повернути гроші, згодом тато віддав гроші. Тато майже не телефонував додому. У 2004 році мамі порадили відкрити магазин. Спочатку було тяжко, але з часом справи налагодилися, появилися гроші. Мама почала будувати будинок. Тато навіть не знав, що мама розпочала будову. Дізнався вже тоді, коли привезли цеглу і залили фундамент. Мама у нього просила кошти на будівництво, але він не давав. В 2005 році мама розпочала будівництво житлового будинку, за виручку із реалізації товарів у магазині, купляла всі матеріали. Коштів не вистачало, мама постійно позичала гроші на будову, які поступово повертала.

У 2009 році, коли приїхав тато, він їй дав 50 євро. На той час будинок був готовий, але без меблів, була омебльована тільки кухня, в будинку було два дивани, тому він спав на матраці. Також не було зроблено фасад будинку, не було огорожі. Коли привезли гаражні ворота, татові було байдуже, він навіть не цікавився, що робиться в сім’ї. Допомагав братові та дідусеві заливати обмостку для огорожі. Пізніше тато знову повернувся у Францію. Батько заплатив за 2 роки її навчання, вона брала гроші на придбання комп’ютера у сестер батька, однак останні дали тільки половину суми. Кошти на будівництво тато не предавав, ніколи не цікавився будівництвом, участі не брав, його родичі також не допомагали. Тато передавав посилки один раз на пів року, які забирали вона або брат. У 2014 році вона поїхала також на роботу у Францію, щоб допомогти матері сплатити борги, де жила з татом 3 роки. Батько постійно пиячив, виганяв її з житла.

Свідок ОСОБА_27 пояснила, що знає сім’ю ОСОБА_26 з 1987 року, оскільки жили в одному будинку. Позивач ОСОБА_4 випивав, більшість часу проводив з друзями, був поганим чоловіком та батьком. Коли відповідач ОСОБА_6 відкрила магазин та розпочала будову, вона з чоловіком їй допомагала. Ствердити чи ОСОБА_4 давав гроші на будівництво не жоже, однак точно знає, що позивач розпочала будівництво за кошти виручені з магазиу, багато коштів позичала, неодноразово просила у неї, однак, оскільки сама мала будову, позичити кошти не могла. У 2009 році в будинку майже нічого не було, на даний час все зроблено.

Свідок ОСОБА_28 пояснила, що в 1985 році вона проживала в одному будинку з сім’єю ОСОБА_4. Позивача ОСОБА_4 ніколи не цікавило сімейне життя, він не цікавився дітьми, бив дружину. Брав участь у будівництві літньої кухні, а у 2001 році поїхав у Францію. Відповідач будувала будинок за кошти виручені із доходів магазину. Вона також допомагала відповідачу на будівництві.

Свідок ОСОБА_29 пояснила, що з 2005 року вона є сусідкою ОСОБА_6 З 2005 року по 2008 рік будівництвом будинку займалася відповідач ОСОБА_6 сама, будівництво продила за кошти виручені із доходів магазину, а також часто кошти позичала у знайомих. Вона ніколи не чула, щоб позивач надавав кошти на будівництво будинку. У 2008 році відповідач з дітьми перейшла проживати у будинок, де були готові дві ванни, кухня. В кімнатах було тільки два дивани, на другий поверх не було сходів і він не був завершений. У 2009 році, коли приїхав позивач з Франції по будівництву нічого не хотів допомагати.

Заслухавши думку сторін та їхніх представників, свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, з таких підстав:

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 19.07.1980 року, який заочним рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 29.12.2009 року розірвано (ОСОБА_23 1 а.с. 9). У шлюбі у них народилося двоє дітей: син ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_2, та дочка ОСОБА_26, ІНФОРМАЦІЯ_3, що підстверджується копіями свідоцтв про народження (ОСОБА_23 1 а.с. 135-136). Ухвалою Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 07.09.2017 року (ОСОБА_23 1 а.с. 10-11), залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11.10.2017 року (ОСОБА_23 1 а.с. 124-125), поновлено ОСОБА_4 пропущений строк для звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 29.12.2009 року. Заяву ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 29.12.2009 року залишено без задоволення.

Відповідно до повідомлення, виданого архівним відділом Тлумацької РДА Івано-Франківської області від 18.09.2017 року за № 672/01-20, згідно архівного витягу з рішення виконкому № 334 Тлумацької міської ОСОБА_14 народних депутатів від 26.08.1992 року «Про виділення земельних ділянок працівникам охорони здоров’я для індивідуального будівництва у м. Тлумач», виділено площу в кількості 5,2 га райлікарні під будівництво індивідуальних житлових будинків працівникам охорони здоров’я, згідно додатку. Площа будівництва 0,10 га на один будинок (ОСОБА_23 1 а.с. 15). Відповідно до копії Списку медичних працівників Тлумацької ЦРЛ, яким виділено земельні ділянки під індивідуальне будівництво в 1992 році, який є додатком до рішення № 334 виконкому Тлумацької міської ОСОБА_14 народних депутатів, ОСОБА_6 виділено земельну ділянку під будівництво по вул. Яворницького, 14, в м. Тлумачі Івано-Франківської області (ОСОБА_23 1 а.с. 15 зворот).

26.06.2007 року на підставі рішення IV сесії Тлумацької міської ради V демократичного скликання від 23.03.2007 року, ОСОБА_6 було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 858880, на земельну ділянку, площею 0,1000 га, кадастровий номер 2625610100:03:004:0010, яка розташована по вул. Яворницького, 16, в м. Тлумачі Івано-Франківської області, призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських удівель та споруд (ОСОБА_23 1 а.с. 121).

Рішенням виконкому Тлумацької міської ради Івано-Фрнкіської області № 83 від 23.04.2008 року вирішено: затвердити акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію індивідуального житлового будинку та господарських будівель по вул. Яворницького, 16, в м. Тлумачі ОСОБА_6 площею 191,0 кв.м: житловою площею 90,3 кв.м., допоміжною площею 100,7 кв.м. та господарські будівлі.; провести реєстрацію даного акту в інспекції державного архітектурного будівельного контролю, яка видала дозвіл на виконання будівельно-монтажних робіт; оформити право власності на індивідуальний житловий будинок та господарські будівлі по вул. Яворницького, 16, в м. Тлумачі ОСОБА_6; виготовити свідоцтво на право власності згідно даного рішення та зареєструвати його в Івано-Франківському ОБТІ (ОСОБА_23 1 а.с. 74).

Відповідно до копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САС № 679934 від 31.07.2009 року ОСОБА_6 на праві приватної власності належить домоволодіння, яке складається з житлового будинку А 191,0 кв.м.; літня кухня Б 45,8 кв.м.; сарай В 21,5 кв.м.; вбиральня Г 2,0 кв.м., по вул. Яворницького, 16, в м. Тлумачі Івано-Франкіської області (ОСОБА_23 1 а.с. 75). Дані відомості також підтверджуються копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно серії ССР № 759591 від 31.07.2009 року (ОСОБА_23 1 а.с. 76) та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна № 97834146 від 20.09.2017 року (ОСОБА_23 1 а.с. 12-14).

Згідно копії зведеного акту вартості будинків, господарських будівель та споруд реєстровий № 140 вартість житлового будинку, господарських будівель та споруд по вул. Яворницького, 16, в м. Тлумачі Івано-Франківської області, що належить ОСОБА_6 станом на 09.04.2009 року становить 627818 грн. (ОСОБА_23 1 а.с. 50).

Відповідно до копії технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок від 09.04.2009 року житловий будинок, господарські будівлі та споруди по вул. Яворницького, 16, в м. Тлумачі Івано-Франківської області побудовані у період з 2005 року по 2008 рік (ОСОБА_23 1 а.с.116-119).

Згідно копії свідоцтва на право власності на житло від 20.01.1995 року, виданого органом приватизації Тлумацького району, квартира, яка знаходиться по вул. 1 Травня, 4а/19, в м.Тлумачі Івано-Франківської області дійсно належитьть на праві спільної (сумісної) власності ОСОБА_4 та членам його сім’ї: дружині ОСОБА_6, синові ОСОБА_12, дочці ОСОБА_26 в рівних долях. Квартира приватизована згідно Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Загальна площа квартири становить 32,0 кв.м, а відновна вартість на момент приватизації 560000 крб. (ОСОБА_23 1 а.с. 120).

Відповідно до довідок Тлумацької ЦРЛ №№ 85, 85, від 06.06.2018 року ОСОБА_6 дійсно працює на посаді медичної сестри неврологічного відділення Тлумацької ЦРЛ і її заробітна плата становить: 2001 р. – 1847,68 грн.; 2002 р. – 2214,95 грн.; 2003 р. – 3020,08 грн.; 2004 р. – 3646,30 грн.; 2005 р. – 5869,27 грн.; 2006 р. – 7735,26 грн.; 2007 р. – 11774,75 грн.; 2008 р. – 13131,90 грн.; 2009 р. – 15824,19 грн.; 2010 р. – 22155,73 грн.; 2011 р. – 22145,29 грн.; 2012 р. – 30191,02 грн.; 2013 р. – 30687,71 грн.; 2014 р. - 30288,37 грн.; 2015 р. – 32158,49 грн.; 2016 р. – 37523,40 грн.; 2017 р. – 46137,50 грн. (ОСОБА_23 2 а.с. 27, 28).

Згідно заяви ОСОБА_12 (сина позивача та відповідача) від 25.10.2017 року, посвідченої першим секретарем з консульських питань Посольства України у Французькій Республіці (ОСОБА_23 1 а.с. 126), він являється приватним підприємцем у місті Тлумач Івано-Франківської області та ствердив, що всіма справами та доходами, що стосуються магазину займалася його матір ОСОБА_6 (відповідач), магазин оформлений на його ім’я тільки документально. Відповідно до довідок Тлумацького відділення Тисменицької ОДПІ №№ 1031/10/09-14-13, 1032/10/09-14-13 від 08.06.2018 року (ОСОБА_23 2 а.с. 29, 30) ОСОБА_12 з 01.03.2014 року по 31.12.2017 року перебував на обліку як фізична особа-підприємець на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності. Згідно податкової звітності суб’єкта малого підприємства-фізичної особи-платника єдиного податку обсяг вручки від реалізації товарів (робіт, послуг) склав:

-з 01.03.2004 року по 31.12.2004 року – 6202,45 грн. (№160 від 05.01.2005 р.);

-з 01.01.2005 року по 31.12.2005 року – 5607,00 грн. (№595 від 04.01.2006 р.);

-з 01.01.2006 року по 31.12.2006 року – 8476,10 грн. (№14310 від 05.01.2007 р.);

-з 01.01.2007 року по 31.12.2007 року – 26908,00 грн. (№ 14537 від 04.01.2008 р.);

-з 01.01.2008 року по 31.12.2008 року – 85787,00 грн. (№15378 від 05.01.2009 р.);

-з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року – 94357,00 грн. (№14066 від 05.01.2010 р.);

-з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року – 91340,00 грн. (№12950 від 04.01.2011 р.);

-з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року – 134625,00 грн. (№14892 від 03.01.2012 р.);

Згідно поданої податкової декларації по єдиному податку розмір доходу склав:

-з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року – 171760,00 грн. (№10513 від 02.01.2013 р.);

-з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року – 184600,00 грн. (№1400000266 від 30.01.2014 р.);

-з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року – 179480,00 грн. (№150002889 від 25.02.2015 р.);

-з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року – 162130,00 грн. (№1600002298 від 05.01.2016 р.);

-з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року – 147870,00 грн. (№1700000663 від 27.01.2017 р.);

-з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року – 187970,00 грн. (№1009 від 29.01.2017 р.).

У п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду від 22 грудня 1995 року № 20 із змінами «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» зазначено, що вирішуючи спори про право приватної власності на майно, суди повинні виходити з того, що відповідно до ст. 13 Закону України «Про власність» об’єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення, набуті з передбачених законом підстав.

Згідно п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду від 22 грудня 1995 року № 20 із змінами «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» передбачено, що розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст.16 Закону "Про власність", ст.22 Кодексу про шлюб та сім'ю України). Розмір часток у спільній сумісній власності подружжя визначається за нормами Кодекса про шлюб та сім'ю. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.

Відповідно до вимог ч. 3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Отже, розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Згідно з статтею 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Нормами статті 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Тобто, сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості.

Згідно з пунктами 22-25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України, відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України). Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

Згідно висновку про вартість домоволодіння, розташованого по вул. Яворницького, 16, в м. Тлумачі Івано-Франківської області, ринкова вартість об’єкта оцінки становить грн. 1111330 грн. (ОСОБА_23 2 а.с. 66-97).

Відповідно до п.30 постанови Пленуму Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК. У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Якщо за час окремого проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин спільне майно його членами не придбавалося, суд відповідно до ч. 6 ст. 57 СК може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте кожним з них за цей період та за вказаних обставин, і

провести поділ тільки того майна, що було їхньою спільною

власністю до настання таких обставин. При вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3

ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів,

які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК). Рішення суду повинно містити мотиви та обґрунтування відступу від засади рівності часток подружжя у їхньому спільному майні. Інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дочки, сина або другого з подружжя, що заслуговують на увагу, можуть враховуватися судом при визначенні способу поділу спільного майна в натурі й у тому разі, коли суд не відступив від засади рівності часток.

Згідно зі ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначеною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 372 Цивільного кодексу України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд не бере до уваги твердження відповідача ОСОБА_6 про позику коштів на будівництво будинку, оскільки жодного договору позики на підтвердження вищевказаного суду не представлено.

Як встановлено в судовому засіданні, домоволодіння, яке знаходяться по вул. Яворницького, 16, в м. Тлумачі Івано-Франківської області, було побудовано під час під час перебування у шлюбі ОСОБА_4 (позивач) та ОСОБА_6 (відповідач) у шлюбі та за спільні кошти подружжя, вони вважаються набутими подружжям за час шлюбу, доказів того, що відповідач ОСОБА_6 брала більшу участь при будівництві вищевказаного домоволодіння суду не надано, як і доказів того, що позивач не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, приховував, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї, тому суд не вбачає підстав для відступу від рівності часток позивача та відповідача.

Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши матеріали справи, вимоги чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню. А тому, слід припинити право приватної власності ОСОБА_6 на спірне домоволодіння та визнати його спільною сумісною власністю подружжя. Здійснити поділ будинковолодіння по вул. Яворницького, 16, в м. Тлумачі Івано-Франківської області, визнати за позивачем та відповідачем право власності на нього по 1/2 частині кожному.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з вартості будинковолодіння, яка становить 1111330 грн, розмір судового збору за позовною вимогою майнового характеру про визнання права власності на 1/2 частину будинковолодіння, яке знаходиться по вул. Яворницького, 16, в м. Тлумачі Івано-Франківської області, становить 5556,65 грн.

При такому вирішенні позову, враховуючи те, що позивачем при подачі позову сплачено судовий збір в розмірі 640 грн. (квитанція № 60.143.1/6297398 від 21.09.2017 року, а.с. 1), з нього слід стягнути на користь держави недоплачену суму судового збору у розмірі 4916,65 коп., а з відповідача слід стягнути на користь держави судовий збір у розмірі 5556,65 грн.

На підставі наведеного, ст. 57, 60, 68, 69-72 Сімейного кодексу України, постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду від 22 грудня 1995 року № 20 із змінами «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» ст.ст. 365, 368, 369, 372, 392 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 263-265, 268, 273, 354-355 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити.

Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрованого ІНФОРМАЦІЯ_5, жителя ІНФОРМАЦІЯ_6, реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_7, зареєстрованої ІНФОРМАЦІЯ_8, реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2, будинковолодіння, яке знаходиться по вул. Яворницького, 16, в м. Тлумачі Івано-Франківської області, припинивши право приватної власності ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_7, зареєстрованої ІНФОРМАЦІЯ_8, реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2, на зазначений об’єкт, та провести його поділ.

Визнати за ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрованим ІНФОРМАЦІЯ_5, жителем ІНФОРМАЦІЯ_6, реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1, право власності на 1/2 частину будинковолодіння, яке знаходиться по вул. Яворницького, 16, в м. Тлумачі Івано-Франківської області.

Визнати за ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_7, зареєстрованою ІНФОРМАЦІЯ_8, реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2, право власності на 1/2 будинковолодіння, яке знаходиться по вул. Яворницького, 16, в м. Тлумачі Івано-Франківської області.

Стягнути з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрованого ІНФОРМАЦІЯ_5, жителя ІНФОРМАЦІЯ_6, реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1, на користь на користь Державної судової адміністрації України (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код отримувача за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача (ГУДКСУ): Казначейство України (ЕАП); код банку (МФО): 899998; р/р 31211256026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106) – 4916 (Чотири тисячі дев’ятсот шістнадцять) грн. 65 коп. недоплаченої суми судового збору.

Стягнути з ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_7, зареєстрованої ІНФОРМАЦІЯ_8, реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2, на користь на користь Державної судової адміністрації України (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код отримувача за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача (ГУДКСУ): Казначейство України (ЕАП); код банку (МФО): 899998; р/р 31211256026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106) – 5556 (П’ять тисяч п’ятсот п’ятдесят шість) грн. 65 коп. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Івано-Франківської області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий Н.І. Лущак