Рішення № 76943616, 25.09.2018, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/3667/16-ц

Провадження №2/442/86/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2018 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

в складі головуючого судді Нагірної О.Б.

за участю секретарів судових засідань ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дрогобичі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №442/3667/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 міської ради, виконавчого комітету ОСОБА_4 міської ради, управління земельних ресурсів у м. Дрогобичі, ОСОБА_5 про скасування рішення, скасування запису про реєстрацію, зобов’язання відновити земельну ділянку у попередній стан,

учасники справи

представники позивача ОСОБА_6, ОСОБА_7,

відповідач ОСОБА_5,

представник відповідача ОСОБА_8,

встановив:

Позивач звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просить скасувати рішення № 553 від 7 вересня 2005 року сесії ОСОБА_4 міської ради , яким ОСОБА_5 було передано безкоштовно у власність земельну ділянку площею 439 кв м з цільовим призначенням для ведення садівництва та виготовлено державний акт про право власності земельну ділянку для ведення садівництва, скасувати запис про реєстрацію кадастрового плану № 4610670500:01:044:0342 на площу 0,0439 Га виданий ОСОБА_5 та виданий на підставі нього Державний акт на право приватної власності на цю ділянку та привести сторони у попередній стан :зобов’язати ОСОБА_5 відновити стан земельної ділянки, який існував до порушення прав ОСОБА_3

Уточнивши позовні вимоги додатково просить зобов‘язати ОСОБА_5 знести самовільно встановлену металеву огорожу по периметру спірної земельної ділянки, яка прилягає до земельної ( зображено на плані земельної ділянки ОСОБА_3 виготовленої ТзОВ «Траверс», листопад 2014 року) та зобов’язати Держгеокадастр м. Дрогобич провести винос в натуру меж ділянки по вул. Б.Лепкого,19 для здійснення приватизації ОСОБА_3.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що рішенням виконкому ОСОБА_4 міської ради народних депутатів № 277 від 06.10.1988 року йому встановлено норму земельної ділянки при житловому будинку № 30 по вул. Новій в м. Стебнику площею 910 кв.м., а лишки площею 797 кв.м. залишено в тимчасовому користуванні. Рішенням виконкому ОСОБА_4 міської ради народних депутатів № 164 від 12.08.1993 року його матері ОСОБА_3 виділялася земельна ділянка під будівництво житлового будинку площею 600 кв.м. за рахунок лишків будинковолодіння № 30, власником якого є він, згідно затвердженого кварталу забудови по вул. Б. Лепкого. Виділена земельна ділянка у даний час за цільовим призначенням не використовується. В самому рішенні сесії міської ради № 282 від 08.10.1992 року (доповнення до нього № 164 від 12.08.1993 року), яким надавався наділ ОСОБА_3, про зміни конфігурації земельної площі не вказувалося. Однак, земельну ділянку будинку № 19 по вул. Б. Лепкого переміщено на частину його земельної ділянки. Звідси, відповідно, утворюється незайнята площа земельної ділянки між будинками № 19 та № 17 по даній вулиці. В подальшому «новоутворені» лишки землі згідно п. 2.7 оскаржуваного рішення передані безкоштовно у власність ОСОБА_5 для ведення садівництва. Відповідно до вищевказаного рішення ОСОБА_5 на вказану земельну ділянку оформлено державний акт на право власності. Вважає, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням вимог чинного законодавства. Крім цього, його особисто ніхто про відібрання лишків не повідомляв.

Згідно розпорядження щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ № 247 від 29.09.2016 дана справа передана на розгляд судді Нагірній О.Б., ухвалою від 30.10.2016 прийнята до провадження та призначена до судового розгляду.

В матеріалах справи міститься заперечення на позовну заяву, де ОСОБА_5 просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі через його безпідставність ( а/с 41-44) та заява про відмову в задоволенні позову у зв’язку спливу позовної давності ( а/с 79-80).

ОСОБА_3 подала суду заяву про поновлення строку позовної давності через поважність причини та спростування заяви ОСОБА_5 про застосування строку позовної давності до позовних вимог, а також клопотання про призначення судової земельно – технічної експертизи.

Ухвалою суду від 27.01.2017 позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 міської ради, виконавчого комітету ОСОБА_4 міської ради, Держгеокадастр у м. Дрогобичі, ОСОБА_5 про скасування рішення, скасування запису про реєстрацію, зобов’язання відновити земельну ділянку у попередній стан зі збільшеними позовними вимогами залишено без руху (а/с 137).

Ухвалою суду від 31.01.2017 зобов»язано Держгеокадастр у м. Дрогобичі Львівської області надати суду кадастровий план на земельні ділянки, розташовані за адресою: вул. Б.Лепкого,19 в м. Стебник Львівської області , та вул. Б.Лепкого,17 в м. Стебник Львівської області (а/с 139).

Ухвалою суду від 10.04.2017 по справі призначено судову земельно-технічну експертизу, провадження в справі зупинено (а/с 166).

Ухвалою суду від 21.05.2018 провадження в справі відновлено (а/с 192).

Позивач ОСОБА_6, який є одночасно і представником третьої особи ОСОБА_3, в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Доповнив, що, на його думку, ОСОБА_5 самовільно встановив межі земельної ділянки. Тому він звернувся з даним позовом до суду. Вважає, що відповідач приватизацію землі виконав з порушеннями чинного законодавства. Просить позовні вимоги задоволити в повному обсязі.

Представник позивача ОСОБА_9 позицію свого довірителя підтримав. Додатково суду пояснив, що у 2005 році ОСОБА_5 виготовив державний акт на право власності на земельну ділянку, а ОСОБА_4 міська рада не провела вилучення землі, що є порушенням чинного законодавства. Тому на підставі незаконного рішення видано незаконний державний акт.

Представники відповідачів ОСОБА_4 міської ради та виконавчого комітету ОСОБА_4 міської ради на неодноразові виклики суду жодного разу в судове засідання не з’явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином заздалегідь. Про причини неявки суд не повідомили, а тому суд ухвалив проводити розгляд справи за їх відсутності.

Відповідач ОСОБА_5 позовні вимоги ОСОБА_6 не визнав. Просить суд в задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_8, в обґрунтування позиції свого довірителя суду пояснив, що сам позивач в судовому засіданні підтвердив, що земельна ділянка, яка надана у приватну власність ОСОБА_10, ніколи в його користуванні не була. Їхні земельні ділянки не межують. Оскаржуване рішення про виділення його довірителеві земельної ділянки у приватну власність жодним чином не порушує прав позивача, тому є законним. Просить в задоволенні позову відмовити.

Оцінивши встановлені обставини справи, надані докази та відповідні норми закону, суд прийшов до переконання, що вимоги позивачки є необґрунтованими, такими, що не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а тому позов є безпідставним і таким, що не підлягає до задоволення виходячи з з наступних підстав.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Так, у відповідності до ст. 4 ЦПК України кожна особа в порядку, встановленому цивільним кодексом, має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За приписами ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної або комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, Рада Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (ч.6 ст.118 Земельного кодексу України).

Судом встановлено, що позивач є власником будинковолодіння №30 по вул. Нова у м. Стебнику Львівської області .

Рішенням виконавчого комітету ОСОБА_4 міської ради № 282 від 08.10.1992 року ( з урахуванням рішення виконкому ОСОБА_4 міської ради № 164 від 12.08.1993 року) позивачці ОСОБА_3, виділено земельну ділянку площею 600 кв. м. під будівництво індивідуального житлового будинку по вул. Б. Лепкого, 19, яка знаходиться між вулицями ОСОБА_11 та Новою (а/с 7,8).

Відповідно до частини першої статті 10, статті 25, пункту 34 частини першої статті 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу до повноважень сільських, селищних, міських рад належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності.

Системний аналіз положень Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” (частини першої статті 10, статей 16, 17, 18, 25, 26 та інших) свідчить про те, що органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України та законами України до їхньої компетенції, є суб'єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу. Як суб'єкти владних повноважень органи місцевого самоврядування вирішують в межах закону питання в галузі земельних відносин.

Як вбачається з позову, ОСОБА_3 вважає, що надана відповідачеві ОСОБА_5 земельна ділянка є у межах земельної ділянки, виділеної ОСОБА_3, та її ділянка переміщена на земельну ділянку, яка перебувала в тимчасовому користуванні ОСОБА_6. Однак, як вбачається зі змісту даної позовної заяви та підтверджено в судовому засіданні позивачем, за рахунок лишків його будинковолодіння виділена земельна ділянка не відповідачеві ОСОБА_5, а позивачу – ОСОБА_3 Земельні ділянки ОСОБА_6 та відповідача між собою не межують. Окрім цього, земельна ділянка, яка передана у власність ОСОБА_5 у користуванні ОСОБА_6 не перебувала.

Ухвалою суду від 10.04.2017 по справі призначено судову земельно-технічну експертизу, провадження в справі зупинено (а/с 166) та на поставлене запитання щодо визначення чи земельна ділянка, площею 439 кв.м., по вул. Б.Лепкого,17 в м.Стебник, надана ОСОБА_5 згідно рішення ОСОБА_4 міської ради №553 від 07 вересня 2005 року з цільовим призначенням землі для ведення садівництва, на підставі якого виготовлений державний акт про право власності на земельну ділянку для ведення садівництва накладається на земельну ділянку по вул. Б.Лепкого,19 у м. Стебник, яка належить ОСОБА_3 на підставі рішення ОСОБА_4 міс №282 від 09.10.1992 року згідно висновку експерта № 15 від 15.05.2018 не надається можливим у зв'язку з тим, що:

земельна ділянка по вул. Б.Лепкого,19 в м. Стебник Львівської області відведена в натурі згідно пункту 1.1 рішення №164 від 12.08.1993 року (про доі рішення №282 від 08.10.1992р.) ОСОБА_4 міської ради народних і Дрогобицької міської ради Львівської області (а.с.8), та не розпочато будівництво житлового будинку; відсутні відстані на схемі розбивки ділянок по вул. Б.Лепкого в м. Львівської області між земельними ділянками №17 та №19 (а.с.12) (див. дод табл.№1), на плані прив'язки будинковолодіння №19 по вул. Б. Лепкого в м. Стебник прив'язки проектних будівель та споруд до будівель та споруд суміжних будинкої по вул. Б.Лепкого в м. Стебник (а.с.11) (див. додаток №3 табл.№2); на плані прив'язки будинковолодіння №17 по вул.Б. ОСОБА_11 в м. Стебник прив'язки проектних будівель та споруд до будівель та споруд суміжних будинковолодіння по вул. Б.Лепкого в м. Стебник, (а.с.19) (див. додаток №3 табл.№3), не надано викопіювання з генплану м. Стебник Львівської області кі забудови по вул. Б.Лепкого та по вул. Нова, поблизу будинковолодінь №17; №19 ОСОБА_11 та будинковолодіння по вул. Нова,30 в м. Стебник Львівської області.

На поставлене експерту запитання щодо визначення чи земельна ділянка по вул. Б.Лепкого, 19 у м. Стебник, яка належить ОСОБА_3 накладається на земельну ділянку по вул. Нова в м. Стебник, яка належить ОСОБА_6 згідно висновку експерта № 15 від 15.05.2018 не надається можливим у зв'язку з тим, що: земельна ділянка по вул. Б.Лепкого,19 в м. Стебник Львівської області не була відведена в натурі згідно пункту 1.1 рішення №164 від 12.08.1993 року (про доповнення рішення №282 від 08.10.1992р.) ОСОБА_4 міської ради народних депутатів Дрогобицької міської ради Львівської області (а.с.8) та не розпочато будівництво житлового будинку; відсутні відстані на схемі розбивки ділянок по вул. Б.Лепкого в м. Стебник Львівської області між земельними ділянками №17 та №19 (а.с.12) (див. додаток табл.№1); на плані прив'язки будинковолодіння №19 по вул. Б. Лепкого в м. Стебник від прив'язки проектних будівель та споруд до будівель та споруд суміжних будинковолодінь по вул. Б.Лепкого в м. Стебник (а.с.11) (див. додаток №3 табл.№2); не надано викопіювання з генплану м. Стебник Львівської області кварталу забудови по вул. Б.Лепкого та по вул. Нова, поблизу будинковолодінь №17; №19 по вул. Б.Лепкого та будинковолодіння по вул. Нова,30 в м. Стебник Львівської області (а/с 172-175).

В судовому засіданні експерт ОСОБА_12 підтримав висновки, зроблені під час проведення судової експертизи.

Як вбачається з рішення виконавчого комітету ОСОБА_4 міської ради від 08.10.1992 року № 282 матері позивача ОСОБА_3, було виділено ділянку під будівництво житлового будинку по вул. Б.Лепкого в м.Стебнику, а № 164 від 12.08.1993 року попереднє рішення було доповнено п.1, згідно якого ділянку виділено площею 600 кв.м. (а.с.7,8).

Як вбачається з копії власної заяви ОСОБА_3 від 26.09.1991 року на адресу голови ОСОБА_4 міської ради вбачається, що вона просить надати їй земельну ділянку під забудову, яка є в тимчасовому користуванні її сина, по справі, що проживає ІНФОРМАЦІЯ_1, і це прямо вказує, що її заява була та таку земельну ділянку їй виділено саме за рахунок лишків землі, що були в були користуванні ОСОБА_6.

Так, на підставі рішення про виділення позивачу земельної ділянки за рахунок земельної ділянки був складений акт виносу в натуру меж земельної ділянки і будівель від 20.10.1992 року, а згідно рішення № 164 від 18.08.1993 року було виділено конкретний розмір земельної ділянки 600 кв. м. та оскільки земельна ділянка, що вилучалась як видно з її конфігурації згідно планів, від вул. Нова до вул. ОСОБА_11, то їй присвоєно №19 вул. ОСОБА_11, та складено схема від 30.08.1993 року до акту від 20.10.1992 року згідно якої видно, що сусідами ОСОБА_3 зліва є будинковолодіння № 23(Фомич) та №25 (Шкільник).

Отже, суд вважає доведеним з огляду на вказані вище докази, що лишки земельної ділянки перебували у тимчасовому користуванні ОСОБА_6, ще відповідними рішеннями ОСОБА_4 міської ради за 1992 та 1993 роки, про які позивач знав та не оскаржував, були вилучені в останнього та виділені його матері –позивачу за її письмовою заявою для індивідуального будівництва.

З огляду на це суд вважає безпідставними посилання позивача на те, що фактично земельну ділянку ОСОБА_3 було виділено на землі, яку передали ОСОБА_5 для ведення садівництва, а земельну ділянку ОСОБА_3 переміщено на його частину земельної ділянки, що була в його тимчасовому користуванні. Це зокрема спростовується Державним актом на право власності на земельну ділянку по вул. Б.Лепкого,17 на ім»я ОСОБА_5 від 20.02.2003 року, з якого вбачається, що сусідами які межують з його земельною ділянкою ОСОБА_3 не значиться, а зліва є землі загального користування.

Суд вважає, що факт виділення ОСОБА_3 земельної ділянки, що була в тимчасовому користуванні ОСОБА_6 повністю доводиться і ОСОБА_9 обстеження будинковолодіння № 30 по вул..Новій в м.Стебник земельної ділянки виділеної під будівництво житлового будинку ОСОБА_3 та долученкм до нього планом земельної ділянки.

Суд вважає доведеним, що відповідач - ОСОБА_4 міська рада при прийняті оспорюваного рішення діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені р.7,144 Конституції України, пп.34 п.1 ст.26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно та розсудливо, а тому підстав для визнання незаконним та скасування оспорюваного рішення суб’єкту владних повноважень не має підстав.

Крім цього, слід зазначити, що виходячи з приписів статей 116, 118 ЗК України, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, що фактично вказує про відсутність обтяжень земельної ділянки у такому випадку (такий правовий висновок міститься у Постанові Верховного суду від 27 березня 2018 року у справі №463/3375/15-а).

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_3 зверталась з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок із комунальної власності та надання у власність.

За розглядом такої заяви ОСОБА_4 міською радою постановлено рішення № 572 від 12.06.2014 про задоволення заяви ОСОБА_3

Проте, про подальше рішення ОСОБА_4 міської ради (затверджено чи відмовлено) суду не відомо, позивачем з цього приводу не додано жодного документу, лише зі слів позивача в судовому засіданні встановлено, що в затвердженні проекту землеустрою ОСОБА_3 було відмовлено через відсутність земельної ділянки.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади АРК або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Порушені права землекористувачів підлягають захисту в порядку, передбаченому статтею 152 Земельного Кодексу з урахуванням обов’язкового дотримання норм чинного законодавства. Згідно із цими нормами захист прав громадян і юридичних осіб на земельні ділянки здійснюються, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, що кореспондується з вимогами частини другої статті 55 Конституцій України і частини десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що оскарження рішень, дій та бездіяльності органів місцевого самоврядування та органів державної влади є окремим способом захисту права, пов’язаним з їх діяльністю як суб’єктів владних повноважень що здійснюють владні функції. В іншому ж випадку (наприклад, оспорювання формування волі власника) виокремлення цього способу захисту було б позбавлено сенсу. Особа , яка реалізує своє суб’єктивне право через прийняття суб’єктом владних управлінських функцій відповідного рішення, чи вчинення ним дій, вступає з ним в публічно-правові відносини і має право на захист свого права в адміністративному суді.

Так, визнання протиправними та скасування (визнання незаконними – в редакції статті 16 Цивільного кодексу України) рішень органів місцевого самоврядування є окремим способом захисту цивільних прав та інтересів, порушених зазначеними органами під час реалізації ними своїх повноважень. Наведення цього способу захисту в Цивільному кодексі України свідчить про те, що рішення суб’єкта владних повноважень можуть не лише призводити до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, але й порушувати цивільні права особи, що виникли з інших підстав.

Так, відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення; суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до вимог ст. 13 ч. 2 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду.

Позивачем не надано допустимих та належних доказів на підтвердження заявлених вимог, хоча обов'язок доказування і подання доказів закон покладає на позивача.

В матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази з боку позивача, що підтверджували би його позовні вимоги та судом не здобуто таких доказів в судовому процесі.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Особи, які беруть участь у справі, розпоряджаються своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Суд постановляє рішення в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, встановлені судом обставини свідчать про те, що у суду є всі підстави для відмови у задоволені позову за недоведеністю.

Відповідач ОСОБА_5 в особі його представника ОСОБА_8. подав суду заяву про застосування строку позовної давності. З приводу такої заяви суд зазначає таке.

Так, відповідно до ч. 3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, що має місце у даній справі. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Втім, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України). Отже, фактично сплив позовної давності є підставою для відмови у позові лише коли про її застосування заявлено стороною у спорі і суд не визнає поважними причини пропущення позовної давності.

Разом з тим, за змістом ч.1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

За таких обставин позовна давність в даному випадку не може бути застосована.

Оскільки судом не встановлено та позивачем не доведено належним чином порушення його прав прийнятим рішенням ОСОБА_4 міської ради №553 від 07.09.2005, суд відмовляє в позові в частині його скасування через необґрунтованість та безпідставність позовних вимог.

Крім цього, вимога про скасування запису про реєстрацію кадастрового плану № 4610670500:01:044:0342 на площу 0,0439 га виданий ОСОБА_5 та виданого на підставі нього Державного акту на право приватної власності на цю ділянку та привести сторони у попередній стан, зобов‘язання ОСОБА_5 знести самовільно встановлену металеву огорожу по периметру спірної земельної ділянки, яка прилягає до земельної та зобов’язати Держгеокадастр м. Дрогобич, проведення виносу в натуру меж ділянки по вул. Б.Лепкого,19 для здійснення приватизації ОСОБА_3 є похідними вимогами від первісної вимоги, а тому суд відмовляє і у задоволенні позову в цій частині.

Відповідно до ч.2 п. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.

На підставі вищевикладеного, ст.ст.3, 10, 11, 15, 59, 60, 212, 214 ЦПК України 118, ЗК, суд -

Ухвалив :

В позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4 міської ради, виконавчого комітету ОСОБА_4 міської ради, управління земельних ресурсів у м. Дрогобичі, ОСОБА_5 про скасування рішення, скасування запису про реєстрацію, зобов’язання відновити земельну ділянку у попередній стан відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Львівської області шляхом подання через Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 01.10.2018 року.

Суддя: О.Б.Нагірна