Рішення № 76939036, 04.10.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2018 р. № 643/9503/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельникова Р.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова про визнання дії протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Московського районного суду м. Харкова з позовом про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 26.07.2017 року вище вказаний позов було залишено без руху.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 27.09.2017 року позов ОСОБА_1 ухвалено вважати неподаним та повернуто позивачу.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.01.2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 27.09.2017 року по справі №643/9503/17 скасовано. Справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Позивачем до Московського районного суду м. Харкова 19.02.2018 року було подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд:

- визнати з 01.03.2016 року дії та рішення управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 (ном. за ДРФО НОМЕР_1) протиправними та дискримінаційними;

- зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова, поновити виплату пенсії довічно та виплатити з 01.03.2016 року виниклу заборгованість ОСОБА_1 (ном. за ДРФО НОМЕР_1).

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 02.03.2018 року справу за вищевказаним позовом передано за предметно-територіальною підсудністю до Харківського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2018 року звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору по адміністративній справі № 643/9503/17.

Ухвалою суду від 27.04.2018 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в зазначеній справі.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що вона є внутрішньо переміщеною особою та з 21.08.2014 року перебуває на пенсійному обліку у відповідача, яким здійснювалась виплата, належних позивачу, сум пенсії. Однак з березня 2016 року відповідачем було протиправно припинено виплату пенсії. Вважаючи такі дії та рішення відповідача протиправними, позивач звернулась до суду з даним позовом задля захисту своїх порушених прав.

Разом із позовом позивачем подано до суду клопотання про поновлення процесуальних строків, в обґрунтування якого вказано, що позивач ніяких повідомлень від відповідача на свою адресу не отримувала, а про порушення своїх прав саме відповідачем дізналася тільки 17.07.2017 року через свого представника з листа відповідача. Отже, із посиланням на положення ст.49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та ст.ст. 99, 102 КАС України позивач просила поновити їй строк звернення до суду з адміністративним позовом.

Представником відповідача через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву, в якому вказано, що відповідач проти заявленого позову заперечує, оскільки нарахування пенсії для виплати у березні 2016 року проводилось з урахуванням переданих органами праці та соціального захисту населення даних за результатами звірки з "Єдиною інформаційною базою даних переміщених осіб", у зв'язку з чим з 01.03.2016 року виплату пенсії ОСОБА_1 було припинено. Також вказано, що позивач зобов'язана повідомляти про зміну місця проживання або повернення до покинутого постійного місця проживання, подавати правдиві відомості тощо. За перевіркою уповноважених органів відповідно до п.п. 2 п.4 Порядку № 365 позивач порушила норми чинного законодавства, що дало підстави для припинення соціальних виплат. Таким чином, на думку відповідача, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 відповідно до паспортного документу НОМЕР_2, виданого Жовтневим РВ УМВС України в Луганській області, є громадянкою України, а відповідно до пенсійного посвідчення НОМЕР_3, виданого Пенсійним Фондом України, є пенсіонеркою, якій призначено пенсію за віком.

Зі змісту позову вбачається, що позивач перебувала на пенсійному обліку за місцем проживання в м. Луганську, проте з 2015 року позивач перебуває на пенсійному обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова.

Позивачем зазначено, що приблизно з липня 2014 р. місце її проживання - м. Луганськ опинилося у зоні збройного конфлікту з подальшим його відношенням до району проведення антитерористичної операції, а також до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Відповідно до ст.4, 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" №1706-VІІ від 20.10.2014 р. та положень Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою КМУ №509 від 01.10.2014 р., ОСОБА_1 було взято на облік у відповідному структурному підрозділі з питань соціального захисту населення, як особу, яка переміщена з району проведення антитерористичної операції, на підтвердження чого до суду надано довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №6343014296 від 25.06.2015 року.

Згідно з абз.14 ч. 1 ст.9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" №1706-VІІ від 20.10.2014 р. внутрішньо переміщена особа має право на отримання соціальних та адміністративних послуг за місцем перебування.

Позивачем вказано, що на теперішній час вона перебуває на обліку у управлінні Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова, яке на підставі відповідної заяви нараховувало пенсійне забезпечення та перераховувало належні до виплати суми на пенсійний рахунок, що відкритий на ім'я позивача, по березень 2016, але починаючи з 01.03.2017 року без правових підстав було припинено виплату пенсії.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, діючи через свого представника, звернулась до відповідача із заявою про надання інформації, в якій просила повідомити чи знаходиться її справа в управлінні, за які періоди не сплачена пенсія, на підставі чого припинена (зупинена) виплата пенсі та ким прийняте таке рішення.

Листом від 06.07.2017 року №507/М-3 «Про пенсійне забезпечення» позивача повідомлено, що пенсійну справу позивача було взято на облік в управлінні та за матеріалами пенсійної справи з 01.08.2014 року по лютий 2016 року була виплачена пенсія. Також вказано, що нарахування пенсії для виплати у березні 2016 року проводилось з урахуванням переданих органами праці та соціального захисту населення даних за результатами звірки з «Єдиною інформаційною базою даних переміщених осі», у зв'язку з чим з 01.03.2016 року виплату пенсії було припинено. Крім того, позивачу роз'яснено порядок поновлення виплати пенсії.

Суд зазначає, що ухвалою суду від 22.05.2018 року було зупинено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова про визнання дії протиправними та зобов'язання вчинити певні дії до набрання законної сили рішенням у справі №Пз/9901/20/18.

При цьому, Верховним Судом 08.05.2018 року розглянуто зразкову справу №Пз/9901/20/18 (№805/402/18-а) щодо аналогічних правовідносин, за результатами чого прийнято рішення, яке за даними Єдиного державного реєстру судових рішень та відповідно до оприлюдненої постанови (скороченої) Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 року залишена без змін після апеляційного оскарження.

Відповідно до ч.3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Дана адміністративна справа відповідає ознакам типової справи, що визначені Верховним Судом у пункті 113 рішення від 08.05.2018 року, а отже судом при вирішенні даної справи мають бути враховані правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №Пз/9901/20/18 (№805/402/18-а).

Суд зазначає, що у положеннях ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом.

Як визначено Європейською соціальною хартією (переглянутою), 1996 року, згода на обов'язковість якої надано Верховною Радою України та яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року, кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. За цим Україна має міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами "досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися" права та принципи, що закріплені у Хартії.

При цьому, положеннями ст.8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

В той же час, положеннями ч.3 ст.4 Закону №1058-IV передбачено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Як встановлено судом, позивач є внутрішньо переміщеною особою.

Отже, відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" №1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Наведене визначення поняття внутрішньо переміщеної особи має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до положень п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим Постановою КМУ № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".

Згідно із п. 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого Постановою КМУ № 509, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених ст.12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" №1706-VII та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 року, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених ст.12 вказаного Закону.

Як передбачено п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою КМУ № 365, соціальні виплати припиняються у разі, зокрема, отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до положень ст. 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Отже вказаною нормою визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

При цьому, суд зазначає, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем виплату пенсії позивачу було припинено з 01.03.2016 року з урахуванням переданих органами праці та соціального захисту населення даних за результатами звірки з «Єдиною інформаційною базою даних переміщених осіб».

Однак, суд зазначає, що положеннями Закону № 1058-IV не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як за переданими органами праці та соціального захисту населення даними, за результатами звірки з «Єдиною інформаційною базою даних переміщених осіб».

Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Конституційним Судом України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважено, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Також у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейським судом з прав людини вказано, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу.

Зі змісту поданого представником відповідача відзиву на позов вбачається, що за перевіркою уповноважених органів відповідно до п.п.2 п.4 Порядку №365 позивач порушила норми чинного законодавства. Також представником відповідача вказано, що позивач жодним чином не заперечує проти інформації уповноважених органів, не спростовує факту повернення на тимчасово окуповану територію України тощо.

При цьому, суд наголошує, що з аналізу положень Закону № 1058-IV припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.

Як передбачено положеннями п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Суд зазначає, що відповідно до положень п.2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365, контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж одного разу на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики. Якщо в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб є інформація щодо проходження особою фізичної ідентифікації в публічному акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України", чергова перевірка у відповідному періоді не проводиться.

При цьому, згідно із пп.2 п.4 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365, додаткова перевірка проводиться у разі: наявності інформації про повернення внутрішньо переміщеної особи на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, чи її виїзд за кордон, або отримання такої інформації від МВС, СБУ, Держприкордонслужби, Національної поліції, ДМС, інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань, волонтерських, благодійних організацій, інших юридичних і фізичних осіб, що надають допомогу внутрішньо переміщеним особам;

Заслуговують уваги обставини того, що підпунктом 5 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що соціальні виплати припиняються у разі: отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Однак, суд зазначає, що до суду не надано жодних доказів скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", або ж отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування

Водночас, суд зазначає, що не підтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

Як передбачено ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеного у рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Отже, відповідач, припиняючи нарахування та виплату позивачу пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому, право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку, що припинення виплати пенсії позивачу з 01 березня 2016 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, що фактично призвело до втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Стосовно заявленого позивачем клопотання про поновлення строку звернення до суду суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Кодекс адміністративного судочинства України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Натомість спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та строки перерахунку пенсій є Закон № 1058- IV.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Позивачем у адміністративному позові вказано та не спростовано відповідачем, що призначена пенсія виплачувалась їй щомісяця до березня 2016 року включно, після чого її виплата була припинена.

Суд зазначає, що до суду не надано доказів припинення нарахування пенсії позивачу, а отже, враховуючи, що позивач звернулася до суду з позовом про поновлення виплати пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, та судовим розглядом справи встановлено, що таке припинення було здійснено протиправно, то згідно ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення.

При цьому, суд зазначає, що під час розгляду справи судом не встановлено обставин прийняття відповідачем рішення про припинення виплати позивачу пенсії, а отже позовні вимоги позивача про визнання з 01.03.2016 року рішення управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 (ном. за ДРФО НОМЕР_1) протиправним та дискримінаційним є такими, що не підлягають задоволенню.

З врахуванням встановлених під час судового розгляду справи обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправними дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивача.

Враховуючи обставини справи, суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є саме зобов'язання управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова, поновити виплату пенсії та виплатити ОСОБА_1 (ном. за ДРФО НОМЕР_1) заборгованість по виплаті пенсії з 01.03.2016 року.

Стосовно заявленого позивачем клопотання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання Управління Пенсійного фонду в Московському районі м. Харкова подати до суду у встановлений судом строк з моменту набрання рішенням законної сили, звіт про виконання рішення суду суд зазначає наступне.

Згідно з приписами частин 1 та 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З огляду на вищевикладену норму діючого законодавства, суд зазначає, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду.

У даному випадку суд не вбачає підстав для встановлення контролю за виконанням даного рішення шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання, у зв'язку з чим приходить до висновку про відмову у задоволенні даного клопотання.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

З урахуванням встановлених фактів, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 257-263, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова про визнання дії протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 (ном. за ДРФО НОМЕР_1).

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова поновити виплату пенсії та виплатити ОСОБА_1 (ном. за ДРФО НОМЕР_1) заборгованість по виплаті пенсії, яка виникла з 01.03.2016 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Мельников Р.В.