Рішення № 76938969, 03.10.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2018 р. № 2040/5525/18

Харківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Горшкової О.О., в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (просп. Незалежності, буд. 2,м. Ізюм,Харківська область, 64300) про зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1, звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просять суд:

- визнати неправомірними рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу, викладені в рішеннях від 05.01.2018 року та 05.03.2018 року;

- зобов'язати Ізюмське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 27.12.2017 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що позивач є громадянином України. 11.11.1998 позивач виїхала за кордон до Ізраїлю на постійне місце проживання. Водночас, представник позивача зазначив, що на час виїзду за кордон має стаж роботи приблизно 27 років, що підтверджується трудовою книжкою. У зв'язку з досягненням пенсійного віку позивач 27.12.2017 року через свого представника звернувся до відповідача з заявою разом з відповідними документами для призначення позивачу пенсії. Проте, відповідачем, як вважає позивач, 05.01.2018 року та 05.03.2018 року прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком з посиланням на вимоги постанови правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 в частині того, що ОСОБА_1 не зареєстрована на території Ізюмського району. З огляду на зазначене, позивач вважає, що відповідачем безпідставно та необґрунтовано прийнято оскаржувані рішення, які позивач просить скасувати та зобов'язати відповідача призначити відповідну пенсію. Також, 28.09.2018 року через канцелярію суду від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі.

Через канцелярію суду 03.10.2018 року (вх. № 01-26/50935/18) від представника відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач зазначив, що оскільки ОСОБА_1 не зареєстрована на території Ізюмського району, то підстав для прийняття заяви про призначення їй пенсії не має, з огляду на що відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Також, представник відповідача у своєму відзиві просив розглянути справи без участі уповноваженого представника управління.

Беручи до уваги, що сторони у судове засідання не прибули, керуючись п. 10 ч. 1 ст. 4, ч. 4 ст. 229 КАС України, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за наявними в ній доказами у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон (а.с.26).

В період з 1971 року по 1994 ОСОБА_1 працювала на підприємствах м. Харкова, що підтверджується копією трудової книжки (а.с.44-61).

В 1998 році позивач виїхав на постійне проживання до Ізраїлю. На час виїзду за кордон на постійне проживання позивач не досяг пенсійного віку, за призначенням пенсії до державних органів України не звертався і пенсія йому не призначалась.

ОСОБА_1 при досягненні пенсійного віку через свого представника звернулась до Пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії за віком, до якої додав копії трудової книжки, паспорту, довіреність тощо (а.с.65-68).

За результатами розгляду вказаної заяви відповідачем листами від 05.03.2018 року № 134/М-14 та від 05.01.2018 року № 308/14-07 повідомлено представників ОСОБА_1 про відсутність підстав для прийняття заяв про призначення пенсії. (а.с. 71-72).

Як вбачається зі змісту вказаних листів, відповідачем визначено підставу для відмови в призначенні пенсії за віком позивачу відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 - ненадання ОСОБА_1 документів, що підтверджують місце проживання (реєстрації) на території Ізюмського району.

По суті спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Статтею 51 вищенаведеного Закону було передбачено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Отже, згідно вимог законодавства, чинного на час виїзду позивача на постійне проживання за межі України, виплата пенсії припинялася на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Таким чином виплата пенсії позивачу була припинена з 1999 року.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року положення пункту 2 частини 1 статті 49 та другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визнані неконституційними, а, отже, втратили чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України.

При цьому, суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам у контексті трактування вищезазначених норм права, враховує право позивача на поновлення виплати пенсії, оскільки, у відповідності до Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 таке право поширюється на осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Так, закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права, які не можуть бути обмежені за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (частина третя статті 25 Конституції України).

Поряд з цим, надаючи оцінку позиції відповідача щодо відсутності у ОСОБА_1 права на призначення пенсії, з огляду на відсутність реєстрації останньої на території Ізюмського району, суд зазначає, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав, а відтак вказана позиція відповідача є безпідставною та необґрунтованою.

Водночас, проаналізувавши вищезазначені норми права у контексті розуміння норм діючого законодавства, яким регулюються спірні правовідносини, суд зазначає, що поновлення права на виплату пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов'язаних з поновленням виплати, серед яких подання заяви про поновлення виплати з дотриманням строків звернення, наявність документів, які підтверджують факт призначення пенсії, припинення її виплати чи право на поновлення її виплати та, відповідно, прийняття територіальним органом пенсійного фонду відповідного рішення за результатом розгялду такої заяви про поновлення/призначення пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові №723/2676/14-а від 06 лютого 2018 року по справі №723/2676/14-а.

Відповідно до частини 2 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Так, постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року за №22-1 затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі по тексту - Порядок №22-1).

Згідно з п. 1.1 Порядку №22-1 заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Пунктом 1.5 вказаного Порядку встановлено, що заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Приписами п.2.8 Порядку №22-1 встановлено, що поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Відповідно до п.2.9 Порядку, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Згідно з положеннями п.4.1 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2). Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

Пунктом 4.3 Порядку передбачено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Судом встановлено, що Ізюмське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області рішення про відмову в поновленні позивачу пенсії належної форми не приймало, а листами від 05.01.2018 року № 308/14-07 та від 05.03.2018 року № 134/М-14 позивачу надана відповідь на звернення щодо призначення пенсії.

При вирішенні спору суд приймає до уваги правовий висновок, який викладений у постанові Верховного Суду від 19.04.2018 року по адміністративному провадженню №К/9901/6458/18 (справа Кременецького районного суду Тернопільської області №601/198/16), відповідно якого підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу ПФУ в установленому порядку.

Згідно матеріалів справи, позивач не подав до управління Пенсійного фонду заяву про поновлення виплати йому пенсії встановленого зразка, а саме у поданій заяві не міститься реєстраційний номер облікової картки платника податків, не зазначено банківські реквізити, не надано договір банківського рахунку з тим, щоб пенсія перераховувалась йому на рахунок, відкритий в банківській установі, тобто заявник не дотримався порядку звернення для поновлення виплати пенсій.

Суд зазначає, що позивач, як громадянин України, який виїхав за кордон на постійне місце проживання, має право на призначення пенсії за віком, проте за умови звернення до управління ПФУ з відповідною заявою з дотриманням положень Порядку 22-1, яким врегульовано питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій.

За таких обставин, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах відповідач забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч. 2 ст. 19 КАС України, оскільки за письмовим зверненням надав письмову відповідь, що узгоджується з положеннями Закону України "Про звернення громадян".

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку, що позивачем не дотримано встановленого порядку звернення за поновленням пенсії, оскільки він не звертався до відповідача із заявою встановленого зразка про призначення та виплату пенсії за віком відповідно до вимог статті 44 Закону №1058-IV, та необхідним пакетом документів для поновлення виплати пенсії, а відтак відповідач не мав достатніх законних підстав для прийняття рішення щодо поновлення раніше призначеної пенсії, а тому діяв у межах повноважень визначених чинними законодавством.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 19 квітня 2018 року по справі №601/198/16.

Відповідно до вимог ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд вважає, що відповідачем на час розгляду даної справи по суті права позивача не порушено.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на те, що позивач не довів обставин, які б свідчили про порушення його прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, то у суду відсутні підстави для задоволення позову.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 6-9, 14, 243-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (просп. Незалежності, буд. 2, м. Ізюм, Харківська область, 64300) про зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Горшкова О.О.