Рішення № 76938616, 01.10.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

01.10.2018 р. справа №820/4744/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденка А.В.,

за участі секретаря - Стрєлка О.В.,

позивачів - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника позивача, ОСОБА_1 - ОСОБА_3,

представника відповідача - Безродного О.В.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5 до Харківської міської ради провизнання протиправним та скасування рішення органу місцевого самоврядування у формі нормативно-правового акту локальної дії, -

встановив:

Позивачі - ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_2 - в порядку адміністративного судочинства заявили ідентичні вимоги (з урахуванням уточнень) про визнання протиправним та скасування рішення Харківської міської ради Харківської області 17 сесії 7 скликання від 20.12.2017 р. №931/17 "Про затвердження програми поводження з домашніми тваринами та регулювання їхньої чисельності у м. Харкові на 2018-2022 рр." в частині вилову котів.

Аргументуючи заявлені вимоги зазначили, що оскаржене рішення порушує права та законні інтереси заявників як власників усіх безхазяйних котів міста Харкова шляхом їх незаконного відлову. Крім того, зазначали, що відлову згідно ч. 1 ст. 24 Закон України "Про захист тварин від жорстокого поводження" підлягають лише собаки.

Відповідач, Харківська міська рада, з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що оскаржене рішення відповідає вимогам як норм національного законодавства України, так і міжнародних актів права, спрямоване виключно на захист здоров'я мешканців територіальної громади міста Харкова.

Суд, вивчивши доводи позову і заперечень проти позову, заслухавши сторін та представників сторін, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що рішенням Харківської міської ради 17 сесії 7 скликання від 20.12.2017р. №931/17 Програму поводження з домашніми тваринами та регулювання їхньої чисельності у м. Харкові на 2018-2022рр. (далі - Програма). Дане рішення за своєю правовою суттю та змістом є нормативно-правовим актом локальної дії.

До Програми включені положення про здійснення вилову безпритульних тварин у підрозділі "Мета та завдання" розділі "Паспорт Програми", у підрозділі 2.2. "Завдання Прогарами" розділі 2 "Мета та завдання Програми", у п. 2.1 розділу «Заходи Прогарами» та у п.2.8 розділу "Заходи Програми".

Як з'ясовано судом, юридичною підставою для прийняття оскарженого рішення владний суб'єкт обрав положення ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", а фактичною підставою послугувало судження владного суб'єкта про необхідність регулювання чисельності домашніх тварин і доцільність застосування до безпритульних котів методу "вилову-стерилізації-повернення на місце вилову".

Оскільки оскаржене рішення владного суб'єкта за усіма ознаками належить до кола нормативно-правових актів локальної дії, то суд перевіряє відповідність закону оскарженого рішення органу місцевого самоврядування за процедурою ст. 264 КАС України та відзначає, що правовідносини з приводу поводження з домашніми тваринами унормовані, насамперед, приписами Європейської Конвенції про захист домашніх тварин (ратифікована Законом України від 18.09.2013р. №578-VІІ; далі за текстом - Конвенція про захист), Закону України "Про захист тварин від жорстокого поводження", Закону України "Про місцеве самоврядування".

Так, за визначенням ч.5 ст.1 Конвенції про захист під безпритульною твариною мається на увазі домашня тварина, яка або не має притулку, або знаходиться за межами оселі свого власника чи хазяїна й не перебуває під контролем чи безпосереднім наглядом будь-якого власника чи хазяїна.

Отже, у розумінні Конвенції про захист безпритульною є 1) тварина, котра взагалі не має притулку, тобто не має власника (господаря, хазяїна, доглядача тощо), 2) тварина, котра має власника (господаря, хазяїна, доглядача тощо), але знаходячись поза межами його оселі, не перебуває під його контролем (наглядом).

Частиною 2 ст. 3 Конвенції про захист передбачено, що ніхто не повинен залишати домашньої тварини. Суд звертає увагу представників сторін на те, що наведене положення свідчить про юридичну неспроможність доводів позивачів стосовно можливості знаходження котів (на відміну від собак) поза межами оселі власника без його безпосередньої фізичної присутності.

Вказане підтверджується також і положеннями ч. 1 ст. 4 Конвенції про захист, де зазначено, що будь-яка особа, яка утримує домашню тварину або яка дала згоду доглядати за нею, несе відповідальність за її здоров'я та благополуччя.

Можливість вжиття Державою заходів із контролю за кількістю безпритульних тварин витікає з ст. 12 Конвенції про захист.

Водночас із цим, текст Конвенції про захист не містить жодних чітких приводів для застосування згаданих заходів із контролю, зокрема і у формі вилову безпритульних тварин.

У національному законодавстві України такі заходи включені законодавцем до Закону України "Про захист тварин від жорстокого поводження".

За визначенням ст. 1 означеного закону безпритульні тварини - домашні тварини, що залишилися без догляду людини або утворили напіввільні угруповання, здатні розмножуватися поза контролем людини.

У силу приписів ст. 9 Закону України "Про захист тварин від жорстокого поводження" особа, яка утримує домашню тварину, зобов'язана: забезпечити домашній тварині необхідні умови, що відповідають її біологічним, видовим та індивідуальним особливостям, відповідно до вимог цього Закону; дотримуватися санітарно-гігієнічних норм експлуатації жилого приміщення, де утримується домашня тварина (місце постійного утримання), та норм співжиття (ч. 1 ст. 9); особи, які утримують домашніх тварин, мають право з'являтися з ними поза місцями їх постійного утримання (супроводжувати їх) (ч. 3 ст. 9); супроводжувати домашню тварину може особа, яка досягла 14-річного віку (ч. 4 ст. 9); особа, яка супроводжує тварину, зобов'язана забезпечити: безпеку оточуючих людей і тварин, а також майна від заподіяння шкоди супроводжуваною домашньою твариною; безпеку супроводжуваної домашньої тварини; безпеку дорожнього руху при проходженні з домашньою твариною біля транспортних шляхів і при їх переході шляхом безпосереднього контролю за її поведінкою (ч. 5 ст. 9); при супроводженні домашніх тварин не допускається залишати їх без нагляду (ч. 6 ст. 9).

З процитованої норми закону чітко та однозначно витікає, що домашня тварина (собака чи кіт) не може залишатись без нагляду і піклування з боку людини, що цілком узгоджується з вимогами Конвенції про захист.

Статтею 22 Закону України "Про захист тварин від жорстокого поводження" визначено, що при поводженні з домашньою твариною особа, яка її утримує, зобов'язана, зокрема, забезпечити наявність намордника, повідка, що необхідні для здійснення вигулу домашньої тварини поза місцем її постійного утримання.

Таким чином, національне законодавство України містить застереження, згідно з яким домашня тварина (як собака, так і кіт) не може перебувати поза доглядом людини та не може знаходитись поза оселею людини без намордника чи повідка та без фізичної присутності власника (представника власника чи доглядача).

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про захист тварин від жорстокого поводження" передбачена можливість вилову безпритульних тварин, під якими законодавець розуміє загублених, покинутих, залишених без опіки і бродячих тварин.

Разом із тим, суд відмічає, що саме для собак ч. 1 ст. 24 Закону України "Про захист тварин від жорстокого поводження" національним законодавцем запроваджено окремий правовий режим застосування такого заходу контролю (нагляду) як вилов у разі знаходження поза оселею людини без власника.

Підстав для поширення названого механізму на правовідносини, котрі складаються відносно котів, суд не вбачає.

Стосовно інших домашніх тварин національним законодавцем у ч. 2 ст. 24 Закону України "Про захист тварин від жорстокого поводження" та у ч.3 ст.24 Закону України "Про захист тварин від жорстокого поводження" запроваджено спеціальні правові режими вилову.

Так, згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України "Про захист тварин від жорстокого поводження" тимчасовій ізоляції підлягають собаки, коти та інші домашні тварини в разі, якщо на це є відповідне рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері ветеринарної медицини, а також ті, що завдали тілесних ушкоджень людині або іншій домашній тварині.

Оскільки тимчасова ізоляція фізично неможлива без попереднього застосування процедури вилову, то суд вважає, що дана норма закону запроваджує підстави для вилову безпритульних тварин (як собак, так і котів) у разі: 1) наявності рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, або центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері ветеринарної медицини; 2) наявності факту завдання твариною тілесних ушкоджень.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України "Про захист тварин від жорстокого поводження" тимчасова ізоляція домашніх тварин може проводитись у примусовому порядку, якщо домашня тварина є небезпечною для оточуючих.

З викладених вище міркувань вилов безпритульних тварин (як собак, так і котів) у порядку даної норми закону можливий у разі існування з боку тварини загрози для життя та здоров'я людини.

При цьому, суд зауважує, що за загальним правилом така загроза настає як у випадку захворювання самої тварини (як за явними і очевидними симптомами захворювання, так і за будь-якими іншими ознаками хвороби, котрі поза розумним сумнівом свідчать про відмінність поведінки та стану тварини від здорової), так і у випадку ймовірності впливу здорової тварини на безпеку здоров'ю людини через дію алергічних факторів.

Таким чином, у тексті Закону України "Про захист тварин від жорстокого поводження" законодавець прямо сформулював підстави та приводи для вилову безпритульних тварин у разі існування загрози з їх боку безпечному середовищу існування людини.

Проте, згадуючи у приписах ст. 23 Закону України "Про захист тварин від жорстокого поводження" про можливість вилову тварин у цілях регулювання їх чисельності національний законодавець у тексті даного закону не навів жодних чітких та однозначних приводів для застосування процедури вилову безпритульних тварин саме з цією метою.

Зміст Програми в частині вилову котів з урахуванням окремого режиму вилову у порядку ч. 1 ст. 24 Закону України "Про захист тварин від жорстокого поводження", спеціального режиму вилову у порядку ч. 2 ст. 24 Закону України "Про захист тварин від жорстокого поводження" та спеціального режиму вилову у порядку ч. 3 ст. 24 Закону України "Про захист тварин від жорстокого поводження" не містить викладення чітких параметрів регулювання граничної чи оптимальної чисельності котів на території міста Харкова для застосування процедури їх вилову у повсякденному (звичайному) режимі.

Вказане не відповідає вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Наведена обставина є підставою для скасування оскарженого рішення владного суб'єкта, але виключно в частині застосування звичайного (тобто повсякденного) режиму вилову котів до тварин, котрі не мають явних та очевидних або взагалі будь-яких ознак захворювань.

Обставини вилову безпритульних тварин за процедурами ч. 1 ст. 24 Закону України "Про захист тварин від жорстокого поводження", ч. 2 ст. 24 Закону України "Про захист тварин від жорстокого поводження", ч. 3 ст. 24 Закону України "Про захист тварин від жорстокого поводження" у межах даної судової справи не розглядаються, позаяк ці заходи контролю (нагляду) здійснюються на виконання прямої норми закону, а не приписів оскарженого рішення владного суб'єкта.

Обраний позивачами спосіб захисту не може бути застосований судом, так як призначений для спорів про відповідність закону правових актів індивідуальної дії.

Між тим, предметом розгляду даної справи є нормативно-правовий акт локальної дії, котрий у разі невідповідності правовому акту вищої юридичної сили підлягає визнанню протиправним та нечинним.

Доводи позивача про позбавлення права власності на тварин на увагу суду не заслуговують, позаяк право власності згідно з приписами Конвенції про захист та Закону України "Про захист тварин від жорстокого поводження" поширюється виключно на ту домашню тварину, котра знаходиться під доглядом людини в її оселі або пересувається поза межами оселі разом з такою людиною.

Вирішуючи спір, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22.02.2007р. по справі «Красуля проти Росії», від 05.05.2011р. по справі «Ільяді проти Росії», від 28.10.2010р. по в справі «Трофимчук проти України», від 09.12.1994р. по справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01.07.2003р. по справі «Суомінен проти Фінляндії», від 07.06.2008р. по справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та ОСОБА_8 (ОСОБА_8) проти Вірменії»), відповідно до якої право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Разом із тим, суд бере до уваги, що за змістом перелічених рішень вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Під час розгляду справи суд надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Факт порушення прав та інтересів позивачів у спірних правовідносинах знайшов підтвердження проведеним судовим розглядом лише в частині застосування звичайного (тобто повсякденного) режиму вилову котів до тварин, котрі не мають явних та очевидних або взагалі будь-яких ознак захворювань, що є визначеною процесуальним законом обставиною для задоволення заявлених вимог саме в цій частині.

У решті вимог позов належить відхилити.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Визнати протиправним та нечинним рішення Харківської міської ради від 20.12.2017р. №931/17 стосовно (в частині) затвердження абзацу про здійснення вилову безпритульних тварин у підрозділі "Мета та завдання" розділі "Паспорт Програми" Програми поводження з домашніми тваринами та регулювання їхньої чисельності у місті Харкові на 2018-2022 роки в частині вилову котів без явних та очевидних ознак хвороб, стосовно (в частині) затвердження абзацу про здійснення вилову безпритульних тварин у підрозділі 2.2. "Завдання Прогарами" розділі 2 "Мета та завдання Програми" Програми поводження з домашніми тваринами та регулювання їхньої чисельності у місті Харкові на 2018-2022 роки в частині вилову котів без явних та очевидних ознак хвороб, стосовно (в частині) затвердження п.2.1 і п.2.8 розділу "Заходи Програми" Програми поводження з домашніми тваринами та регулювання їхньої чисельності у місті Харкові на 2018-2022 роки в частині вилову котів без явних та очевидних ознак хвороб.

У решті вимог позов - залишити без задоволення.

Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Роз'яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Рішення виготовлено у повному обсязі у порядку ч. 3 ст. 243 КАС України 5 жовтня 2018 року.

Суддя Сліденко А.В.