Рішення № 76938609, 28.09.2018, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2018 р. Справа № 818/2299/18

Суддя Сумського окружного адміністративного суду Кунець О.М., розглянувши в приміщенні суду в м. Суми в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу №818/2299/18 за позовом ОСОБА_1 до Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Сумського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) з позовною заявою до Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області (далі - відповідач, Сумське ОУПФ Сумської області), у якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо припинення позивачу з 01.0.2018 нарахування і виплату пенсії;

- зобов'язати відповідача поновити позивачу нарахування і виплату пенсії з 01.05.2018р. та сплатити заборгованість, яка виникла з часу припинення нарахування та виплати пенсії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є пенсіонером, внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку в Сумському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Сумської області. Як зазначає позивач, пенсія йому виплачувалась Сумським ОУПФ до квітня 2018. З травня 2018 виплата пенсії ОСОБА_1 була припинена. За інформацією, наданою відповідачем, виплата пенсії припинена у зв'язку з відсутністю ОСОБА_1 за фактичним місцем проживання. Рішенням Комісії по розгляду заяв громадян з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам виконавчого комітету Сумської міської ради від 17.04.2018 №819926 позивачу припинено виплату пенсії з 01.05.2018. Листом Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради від 20.04.2018 №12.01-28/2945/07 скасовано дію довідки ОСОБА_1 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи з 20.04.2018. 26.04.2018 рішенням Комісії по розгляду заяв громадян з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам ОСОБА_1 припинено всі види соціальних виплат відповідно до підпункту 4 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місце їх фактичного проживання/перебування, у зв'язку зі скасуванням дії довідки. Таким чином, дії відповідача щодо невиплати пенсії, на думку позивача, є протиправними, у зв'язку із чим останній звернувся до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою суду від 21.06.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

10.07.2018 відповідачем подано відзив (а.с.28-29), у якому Сумське ОУПФУ проти позовних вимог заперечує та зазначає, що припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах рад згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365. Позивач перебував на обліку в управлінні та отримував пенсію по 01.05.2018 як внутрішньо переміщена особа з Луганської області. З 01.05.2018 виплату пенсії припинено у зв'язку із встановленням факту відсутності позивача за місцем проживання.

26.07.2018 було зупинено провадження у справі №818/2299/18 до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі Пз/9901/20/18(805/402/18).

Рішенням Верховного Суду від 03.05.2018, залишеним без змін постановою Великої палати Верховного Суду від 04.09.2018, адміністративний позов по зразковій справі №805/402/18 задоволено. Відповідно до відомостей з сайту Єдиного державного реєстру судових рішень дане рішення набрало законної сили 04.09.2018.

Ухвалою суду від 13.09.2018 було поновлено провадження у справі №818/2299/18.

Суд, дослідивши докази та письмові пояснення сторін, викладені у позові та відзиві, задовольняє позовні вимоги, виходячи із наступного.

Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, пенсіонер за віком, на даний час перебуває на обліку в Сумському ОУПФУ.

10.02.2015 позивачу було видано довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №5924003017 (а.с.13).

Відповідачем до 01.05.2018 нараховувалась та виплачувалась пенсія позивачу.

Рішенням Сумського ОУПФУ Сумської області від 17.04.2018 №819926 припинено виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.05.2018 (а.с.46).

Листом від 25.05.2018 №11119/11-23 (а.с.17) Сумське ОУПФУ повідомило ОСОБА_1 про те, що рішенням Комісії по розгляду заяв громадян з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам виконавчого комітету Сумської міської ради від 17.04.2018 №819926 припинено виплату пенсії з 01.05.2018 (а.с.37-38). Крім того, зазначено, що листом Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради від 20.04.2018 №12.01-28/2945/07 скасовано дію довідки ОСОБА_1 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи з 20.04.2018.

26.04.2018 рішенням Комісії по розгляду заяв громадян з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам позивачу припинено всі види соціальних виплат відповідно до підпункту 4 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місце їх фактичного проживання/перебування, у зв'язку зі скасуванням дії довідки (а.с.40-41).

Дослідивши обставини справи, суд вважає за доцільне зазначити наступне:

Відповідно до ч.1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно до ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов'язком держави.

За приписами ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ст.8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV (надалі Закон №1058-ІV) передбачено право громадян України на отримання пенсій та соціальних послуг.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення (ст. 4 Закону №1058-ІV).

Згідно частини 1 статті 47 Закону №1058-ІV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

З 22 листопада 2014 року набрав чинності Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року №1706-VII (далі - Закон №1706-VII), яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону №1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (ч.2 ст. 4 Закону №1706-VII).

Як згідно ст.4 Закону №1706-VII так і згідно пункту 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року №509 (далі - Порядок №509) факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених, зокрема, статтею 12 цього Закону.

Обґрунтовуючи свою позицію відповідач, з посиланням на норми Закону №1706-VII та Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" від 8 червня 2016 року №365 (далі - Порядок №365) вказує на правомірність припинення пенсії у зв'язку із скасуванням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та прийняття відповідачем відповідного рішення про припинення виплати пенсії позивачу.

Суд зазначає, що фактично встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування та скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" є одними з підстав, визначених у п.п.2,4 п.12 Порядку №365 для припинення соціальних виплат, а частина 1 статті 12 Закону №1706-VII надає вичерпний перелік підстав для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб та такими є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

Разом з тим, вказаний Закон №1706-VII не визначає порядку чи підстав для припинення виплат пенсії чи інших соціальних виплат.

Законом, який регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є саме Закон №1058-1V. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування. (ст. 5 Закону №1058-1V). І саме цим Законом частиною 1 статті 49 визначено підстави припинення пенсії. Так, за приписами цієї норми, виплата пенсії, зокрема, за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду припиняється у таких випадках: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом шести місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином доводи відповідача, з посиланням на Порядок №365 та Закон №1706-VII, про наявність обґрунтованих підстав для відмови у виплати пенсії не приймається судом до уваги, оскільки скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не передбачені ст.49 Закону №1058-IV. А норми Закону №1706-VII є пріоритетними над нормами постанов Кабінету Міністрів України.

Вказана правова позиція також узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 06.02.2018 у справі за №263/7763/17 (провадження № К/9901/202/17) та у постанові Верховного Суду, прийнятої у зразковій справі від 03.05.2018 (справа № 805/402/18, провадження №Пз/9901/20/18), що набрала законної сили 04.09.2018.

Крім того, відповідно до ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.11.2003 №1382-ІV реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до ч.2 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

В п.51 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Пічкур проти України" було зазначено, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України та у п. 54 зроблено висновок про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" Європейський суд з прав людини визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем "Молдавської Республіки Придністров'я" (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за ст. 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників. В цьому рішенні також зазначено, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинна усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 13.06.2007 "Про незалежність судової влади" встановлено, що відповідно до ст. ст.8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Окрім того, доводи відповідача про те, що позивач не оскаржив рішення Комісії по розгляду заяв громадян з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам про припинення виплат пенсії, не приймаються судом до уваги, оскільки вказане не спростовує протиправну бездіяльність відповідача, крім іншого рішення Комісії по розгляду заяв громадян з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам не є предметом розгляду даної справи

Разом з тим, статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Вказаний перелік є вичерпним, розширеному тлумаченню не підлягає та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом. Жодна з цих підстав відповідачем не була застосована для припинення виплати мені пенсії. Окреме рішення про припинення виплати мені пенсії відповідачем не виносилось, письмова інформація про припинення виплати пенсії територіальним органом Пенсійного фонду мені не надсилалась.

Отже, відповідач припинив виплату пенсії ОСОБА_1, не приймаючи рішення у відповідності до ч.1 ст.49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", при тому, що жодним законом України не встановлено обмежень права на отримання пенсійних виплат осіб, які мають статус внутрішньо переміщених.

На думку суду, право громадянина на отримання призначеної йому пенсії не можна пов'язувати з такою умовою, як постійне проживання або перебування за місцем реєстрації місця проживання. Будь-які висновки органів соціального захисту про відсутність осіб за місцем проживання, перебування чи реєстрації, а також рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (яка була створена виконавчим органом міської ради на підставі ПКМУ від 08.06.2016 № 365 Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам), яке фактично слугувало підставою для припинення виплати пенсії позивачу, ніяким чином не є таким рішенням у розумінні ч.1 ст.49 Закону України №1058-ІУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Аналогічний висновок викладений у зразковій справі про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі, викладений у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року (справа №805/402/18, провадження №Пз/9901/20/18), згідно якого визнано протиправним та скасовано розпорядження Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 24 березня 2017 року Про припинення виплати пенсії до з'ясування та зобов'язано відновити виплату призначеної їй пенсії за віком з 01 квітня 2017 року.

Суд зазначає, що справа №818/2299/18, є аналогічною із вказаною зразковою справою.

Відповідно до ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Сумське об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області, як суб'єкт владних повноважень, не довело правомірності ненарахування та не виплати за період з травня 2018 року.

З урахуванням встановлених фактів, суд приходить до висновку, що дії відповідача не відповідають критеріям, передбаченим ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, є протиправними, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправними дії Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області щодо припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.05.2018 року.

Зобов'язати Сумське об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області (40009, м. Суми, вул. Степана Бандери, 43, код ЄДРПОУ 40383837) поновити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1), нарахування та виплату пенсії з 01.05.2018 року, а також сплатити заборгованість, яка виникла з часу припинення нарахування та виплати пенсії.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Кунець