Рішення № 76937637, 27.09.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №813/2961/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі :

головуючого - судді Кухар Н.А.

секретаря судового засідання Шавель М.М.

за участю:

представника позивача - Петролюк А.М.

представника відповідача - Пасічник Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові справу за позовом Приватного підприємства "ВІР-ЗАХІДБУД" до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправними і скасування постанови та припису ,-

в с т а н о в и в:

ПП "ВІР-ЗАХІДБУД" (79007, вул. Городоцька, 23/306, м. Львів) звернулося в суд з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області (79005, пл.Міцкевича,8, м. Львів) про визнання протиправними і скасування постанови та припису.

Ухвалою від 10.07.2018 року вищезазначену позовну заяву залишено без руху, надано строк для усунення недоліків. 18.07.2018 року позивачем усунуто її недоліки. Ухвалою від 20 липня 2018 року відкрито провадження у справі.

Протокольною ухвалою суду від 06 вересня 2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем не допущено порушення вимог статті 24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), оскільки державний інспектор помилково дійшов висновку про те, що цивільно-правові угоди, укладені позивачем та виконавцем мають ознаки трудового договору. Вказують, що при наявності у позивача дозволу територіального управління Держгірпромнагляду № 0275.15.46 від 28.05.2015 року на виконання будівельних робіт на висоті, посвідчення ОСОБА_3, як монтажника висотника (місце роботи - фізична особа), для робіт на висоті, видане «Західним навчально - інформаційним центром з охорони праці та промислової безпеки» від 10.07.2015 року, остання перевірка знань 11.05.2017 року; Протоколу засідання комісії з перевірки знань ОСОБА_3, з питань охорони праці № 01-02В/1 від 11.05.2017 року, а відтак позивачем не було допущено порушень у сфері охорони праці з питань допущення ОСОБА_3, до робіт з монтажу (демонтажу) збірно - розбірної опалубки на висоті в тому числі і беручи до уваги відсутності необхідності отримання дозволів на роботи (постанова КМ України від 26.10.2011 року за №1107), що є підставою для скасування постанови та припису.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнала, просила суд у задоволенні позову відмовити за безпідставністю, з підстав, що зазначені у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 14.05.2018 року на адресу Головного управління Держпраці у Львівській області надійшло повідомлення від ПП «Вір - Західбуд» про нещасний випадок, який стався з ОСОБА_3., який працював за цивільно - правовою угодою.

Наказом Головного управління Держпраці у Львівській області від 16.05.2018 року № 120-НВ було призначено комісію для спеціального розслідування нещасного випадку. (а.с.48).

Наказом Головного управління Держпраці у Львівській області від 23.05.2018 року № 1136-П, інспектору праці - головному державному інспектору відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно правових актів м. Львова Гуцало Анастасії Генадіївні на підставі пп.5 п. 5 Порядку та п.38 абз.12 Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою КМУ від 26.04.2011 № 295 в термін з 24.05.2018 по 29.05.2018 року провести інспекційне відвідування на предмет додержання вимог законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин з найманим працівником у ПП «Вір - Західбуд»: Львівська область, м. Львів, вул. Городоцька, буд. 23, оф. 306. (а.с.51).

23.05.2018 року для здійснення інспекційного відвідування у ПП «Вір - Західбуд» Головним управлінням Держпраці у Львівській області було видано направлення № 1038 на здійснення інспекційного відвідування у період з 24.05.2018 року по 29.05.2018 року (а.с. 52).

Наказом Головного управління Держпраці у Львівській області № 131-НВ від 29.05.2018 року було продовжено термін спеціального розслідування нещасного випадку. (а.с. 49).

За результатами інспекційного відвідування ПП «Вір- Західбуд» відповідачем складено акт № 505/726/АВ від 29.05.2018 року . (а.с. 7- 13). Відповідно до зазначеного акту перевірки, ГУ Держпраці у Львівській області встановлено порушення позивачем ч.1,3 ст. 24 КЗпП України та Постанови КМ України № 413 від 17 червня 2015 року.

29.05.2018 року відповідач склав припис № ЛВ505/726/АВ/П, яким зобов'язано директора усунути порушення (а.с. 17-18),

19.06.2018 року перший заступник начальника ГУ Держпраці у Львівській області Грицак О.О., на підставі акту від 29.05.2018 року № ЛВ 505/726/АВ прийняла постанову № ЛВ505/726/АВ/ФС про накладення на Приватне підприємство «Вір- Західбуд» штрафу у розмірі 111690 грн. (а.с. 14-16).

Припис № ЛВ505/726/АВ/П від 29.05.2018 року та постанова про накладення штрафу № ЛВ505/726/АВ/ФС від 19.06.2018 року є предметами оскарження.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України.

Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

У відповідності до статті 21 КЗпП України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України). Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Судом встановлено, що 26 березня 2018 року ПП «Вір - Західбуд» надалі «Замовник» в особі директора ОСОБА_7, та ОСОБА_3, в подальшому «Виконавець» укладено цивільно - правовий договір (договір підряду). Згідно предмету договору замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання виконувати такі роботи: монтаж (демонтаж) збірно - розбірної опалубки стін, перекриття на об'єкті будівництва торгово - житлового комплексу на вул. героїв УПА 73 у м. Львові в строк з 26.03. до 31.05.2018 року.

31.05.2018 року складений акт приймання - здачі надання послуг (а.с. 21).

Як вбачається з наведеного вище цивільно-правового договору, укладеного позивачем з ОСОБА_3, предметом є виконання робіт та надання послуг.

Фізична особа повинна була виконувати роботу на підприємстві відповідно до визначеного виду виконуваної роботи, у встановлений строк. При цьому, в укладеному договорі визначається обсяг виконуваної роботи, та обумовлюється у вигляді зобов'язання виконувати роботи (надавати послуги).

Згідно пояснювальної записки потерпілого - ОСОБА_3, зазначає свою посаду, як монтажник і зазначає, що завдання дістав від бригадира ОСОБА_8, очистити вертикальний щит опалубки від залишків бетону, який опирався на колону на осі Г-8 без кріплення. Близько 8:30 різкий порив вітру перекинув донизу щит опалубки і накрив його. (а.с.54).

В цивільно - правовому договору також було зазначено, що виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує безпечне виконання роботи.

Враховуючи вищенаведене ОСОБА_3, не організовував свою роботу самостійно, а виконував завдання бригадира.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про охорону праці» від 14.10.1992, № 2694-XII, працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному доборі, повинні щороку проходити за рахунок роботодавця спеціальне навчання і перевірку знань відповідних нормативно-правових актів з охорони праці. Перелік робіт з підвищеною небезпекою затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони праці.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3, було видане посвідчення, монтажника висотника (місце роботи - фізична особа), для робіт на висоті, видане «Західним навчально - інформаційним центром з охорони праці та промислової безпеки» від 10.07.2015 року (а.с.22). З Протоколу засідання комісії з перевірки знань з питань охорони праці № 01-02В/1 від 11.05.2017 року ПП «Західний навчально - інформаційний центр з охорони праці та промислової безпеки» ОСОБА_3, пройшов перевірку знань. (а.с. 23).

Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_4, пройшов вступний інструктаж 26.03.2018 року про що свідчить його підпис в журналі реєстрації вступного інструктажу з питань охорони праці, який було проведено інженером з охорони праці ПП «Вір - Західбуд» ОСОБА_9 (а.с. 55-57).

В позовній заяві позивач вказує на те, що відповідно до Додатку № 2 до Порядку видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, затвердженого Постановою КМ України 26.10.2011 року за № 1107 в переліку видів робіт підвищеної небезпеки відсутні такі роботи, як монтажник (демонтаж) збірно - розбірної опалубки стін.

Згідно п. 14 Додатку 2 Порядку № 1107 зазначено, що зведення, монтаж і демонтаж будинків, споруд, зміцнення їх аварійних частин є в переліку видів робіт підвищеної небезпеки для проведення яких необхідний дозвіл, а монтаж (демонтаж) збірно - роздрібної опалубки є частиною цього процесу.

Відповідно до додатку 6 Порядку № 1107, роботи, що виконуються на висоті понад 1,3 метра, відносяться до робіт підвищеної небезпеки, які виконуються на підставі декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з охорони праці.

Територіальне управління Держгірпромнагляду у Львівській області було видано позивачу дозвіл № 0275.15.46 від 28.05.2015 року на виконання будівельних робіт, що виконуються на висоті 5 метрів і більше над поверхнею грунту з перекриття або робочого настилу, та роботи, що виконуються за допомогою підйомних і підвісних колисок, механічних підіймачів та будівельних підйомників. (а.с.24).

Враховуючи викладене, судом встановлено, що договір, укладений позивачем з фізичною особою має ознаки трудового характеру.

З огляду на наведені обставини, суд дійшов висновку, що позивачем як роботодавцем не було укладено трудовий договір у відповідності до вимог статті 24 КзПП України за що встановлена відповідальність згідно абзацу 2 частини 2 статті 265 КзПП України.

Суд вважає необґрунтованими і такими, що не можуть бути прийняті до уваги посилання позивача на постанову Галицького районного суду м. Львова від 17.07.2018 року у справі № 461/4312/18, якою провадження у справі про притягнення ОСОБА_7 за ч.3 ст.41 КУпАП - закрито за відсутності у його діях складу адімінстративного правопорушення.

Вказане судове рішення, на переконання суду, не доводить протиправності спірного рішення відповідача та не є обов'язковим для суду в розумінні ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Наведеною нормою КАС України встановлені преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Зазначені преюдиційні обставини є підставами для звільнення від доказування.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене ч. 4. ст. 78 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Тобто, за змістом ч. 4 ст. 78 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Водночас, передбачене ч. 4 ст. 78 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Для спростування преюдиційних обставин, передбачених ч. 4 ст. 78 КАС України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами ст.90 КАС України.

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Таким чином, адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Підтвердженням наведеного слугують приписи ч.7 ст.78 КАС України, згідно якої правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.

За таких умов суд вважає, що встановлені постановою Галицького районного суду м.Львова від 17.07.2018р. у справі № 461/4312/18 обставини є відмінними від обставин, які досліджені в цій справі, а відтак не мають преюдиційного значення.

Безпідставними також вважає суд твердження позивача про те, що розгляд справи про накладення штрафу здійснений без участі представника позивача, виходячи з такого. Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» передбачений Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України 17.07.2013 р. № 509 (надалі по тексту - Порядок №509).

Згідно з п. 2 Порядку № 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками.

Відповідно до абзацу 4 пункту 2 Порядку № 509 передбачено, що штрафи можуть бути накладені на підставі акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.

Відповідно до пунктів 3, 4 Порядку № 509, уповноважена особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складання акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі справа). Справа розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.

Пункт 6 Порядку 509 встановлює, що про розгляд справи Держпраці та її територіальні органи письмово повідомляють суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в Держпраці чи її територіальному органі, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Відповідно до п. 7 вищезгаданого Порядку справу про накладення штрафу уповноваженою посадовою особою може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.

Судом встановлено, що 11.06.2018 року Головне управління Держпраці у Львівській області скеровувало листа № 215/2/11-37 адресованому керівнику Приватного підприємства «Вір - Західбуд» в якому вказано, що розгляд справи про накладення штрафу буде відбуватися 19.06.2018 року о 11 год., в приміщенні Головного управління Держпраці у Львівській області. (а.с. 58).

Згідно протоколу розгляду справи про накладення штрафу на ПП «Вір - ЗахідБуд» від 19.06.2018 року на розгляді справи був присутній представник по довіреності - інженер з охорони праці ПП «Вір - Захід Буд» ОСОБА_9 (а.с.71).

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що відповідачем правомірність оскаржуваних рішень підтверджена належними та допустимими доказами, а тому в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

У відповідності до КАС України судові витрати не належить стягувати.

Керуючись ст.ст. 72,77,94, 241 -246 КАС України , суд -

в и р і ш и в :

В задоволенні позову ПП "ВІР-ЗАХІДБУД" (79007, вул. Городоцька,23/306, м. Львів, код ЄДРПОУ 34814293) до Головного управління Держпраці у Львівській області (79005, пл. Міцкевича,8, м. Львів, код ЄДРПОУ 39778297) про визнання протиправними і скасування постанови та припису - відмовити повністю.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення до Львівського апеляційної адміністративного суду.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Львівський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено 05 жовтня 2018 року.

Суддя Кухар Н.А.