Рішення № 76937465, 05.10.2018, Луганський окружний адміністративний суд

10.2.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

05 жовтня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 812/1589/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

07 червня 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) до Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області (далі - відповідач, УПФУ в м.Сєвєродонецьку Луганської області), в якому позивач просив суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у поновленні позивачу пенсії;

- зобов'язати відповідача поновити позивачу виплату пенсії та виплатити заборгованість за період, починаючи з моменту її припинення (з лютого 2015 року) (а.с.3-6).

В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне.

Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований за адресою АДРЕСА_4, проте у зв'язку із проведенням бойових дій на сході України змінив місце проживання та зареєструвався 01.06.2016 як ВПО за адресою: АДРЕСА_1. З лютого 2015 року виплати пенсії позивачу були припинені. Позивач звертався до відповідача із заявами про призначення пенсії, проте отримував відмову, так як умовою отримання пенсії є довідка ВПО. Після отримання довідки ВПО 23.05.2018 позивач звернувся до відповідача з заявою про поновлення пенсії, проте було відмовлено в поновленні пенсії на підставі протоколу комісії УПСЗН в м.Сєвєродонецьк №8 від 07.09.2016 з вказаною причиною - встановлення відсутності факту проживання як ВПО за зареєстрованою адресою. Позивач вважає дії відповідача протиправними, для захисту своїх прав звернувся до суду та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, до відділу діловодства та обліку звернення громадян 20.06.2018 за вхідним реєстраційним номером 14667/2018 надав відзив на позовну заяву від 19.06.2018 №20019/07-19 (а.с.21-22), в якому заперечував проти задоволення позову. В обґрунтування зазначив, що 23.10.2014 позивач звернувся до відповідача із заявою про взяття на облік. З 01.08.2014 позивача було взято на облік. Пенсія позивачу виплачувалась по 31.01.2015, що підтверджується довідкою від 14.06.2018 №1678. Розмір пенсії за січень 2015 року - 1083,86 грн. Виплата пенсії була припинена з 01.02.2015. Відповідач вказує, що оскільки позивач не мав довідки ВПО, відповідачем з 01.02.2015 виплата пенсії була припинена. 29.06.2016 позивач звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії, додавши копію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Згідно витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 07.09.2016 №8, за наслідками розгляду подання про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, вирішено соціальні виплати позивачу не призначати. Тому, як вважає відповідач, було правомірно припинено виплату пенсії з 01.02.2015. Крім того, відповідач вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з огляду на наступне. Позивач про порушення своїх прав повинен був дізнатися з лютого 2015 року, тобто з моменту припинення пенсійних виплат, однак до суду звернувся 07.06.2018. За таких обставин відповідач вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду. Нарахування пенсії з 01.02.2015 не проводилось, що підтверджується довідкою від 14.06.2018 №1678. На підставі викладеного, відповідач вважає вимоги позивача необґрунтованими та просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Ухвалою суду від 08.06.2018 відкрито провадження в справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.1-2).

Ухвалою суду від 21.06.2018 зупинено провадження у справі до набранням законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 805/402/18 (а.с.36-37).

Ухвалою суду від 05.10.2018 поновлено провадження у справі (а.с.49).

Ухвалою суду від 05.10.2018 відмовлено представнику відповідача у задоволенні клопотання про витребування інформації (а.с.50-51).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77,90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, є громадянином України, паспорт НОМЕР_2, виданий 23.11.2000 Жовтневим РВ УМВС України у Луганській області, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 (а.с.7,8).

Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується посвідченням НОМЕР_3 від 27.05.2003 (а.с.10).

Відповідно до інформації зазначеної у довідці від 07.06.2016 №919055957 ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, тимчасова адреса місця проживання позивача: 93400, АДРЕСА_3 (а.с.9).

На виконання ухвали суду від 08.06.2018 Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради надало інформацію, в якій зазначило, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в УПтаСЗН як внутрішньо переміщена особа, відповідну довідку №919055957 було видано 07.06.2016, рішення про скасування дії довідки не приймалось (а.с.42).

23.10.2014 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив взяти на облік пенсійну справу за віком та зазначив, щоб виплата відбувалась через «Ощадбанк» (а.с.23).

Відповідно до інформації зазначеної у розпорядженні №210 від 28.11.2014, ОСОБА_1 з 01.08.2014 призначено пенсію за віком довічно у розмірі 1083,86 грн. (зворотній бік а.с.23).

29.06.2016 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив поновити виплату пенсії через відділення АТ «Ощадний банк України» з березня 2016 року (а.с.25).

07.09.2016 комісією з питань призначення (відновлення) винесено протокол №8, відповідно до якого вирішено не призначати ОСОБА_1 пенсію (а.с.26-27).

22.09.2016 відповідачем винесено розпорядження, яким на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №8 від 07.09.2016 вирішено припинити виплату пенсії по особовому рахунку №813869 ОСОБА_1 з 01.10.2016, пенсія в сумі 1083,86 грн. виплачена по 31.01.2015 (а.с.28).

23.05.2018 за №274/С-4 на звернення позивача від 18.05.2018 відповідачем надано відповідь, в якій зазначив, що призупинено виплату пенсії з 01.01.2015 у зв'язку з відсутністю довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Для відновлення статуту внутрішньо переміщеної особи позивачу запропоновано звернутися за місцем реєстрації до Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради та взяти довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Для поновлення виплати пенсії та оформлення електронного посвідчення позивачу також запропоновано особисто звернутись до Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області та надати відповідні документи (а.с.12).

Вважаючи протиправними дії відповідача, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII).

Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]

Стаття 19. [...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Частиною 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Так виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Згідно з наявного у матеріалах справи розпорядження органу Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонеуьку Луганської області від 22 вересня 2016 року виплата пенсії позивачу була призупинена на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №8 від 07.09.2016 (а.с.28).

В самому розпорядженні від 22 вересня 2016 року зазначено, що соціальні виплати не призначено згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 та пенсія в сумі 1083,86 виплачена по 01.01.2015 (а.с.28).

Лише у відповіді від 23.05.2018 №274/С-4 відповідач зазначив, що з виплату пенсії призупинено з 01.01.2015 у зв'язку з відсутністю довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

З матеріалів справи вбачається, що довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №919055957 позивач отримав 07.06.2016 (а.с.9).

Посилання відповідача на те, що призупинення виплати пенсії є правомірним на підставі розпорядження від 22.09.2016 та на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365, що можливо віднести до "в інших випадках, передбачених законом", суд вважає неприйнятними з наступних підстав.

Так за змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Водночас суд зазначає, що встановлення відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї не є передбаченою Законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, в рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності ( п. 25 рішення).

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (п. 33 рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати пенсії позивачу у період 01 лютого 2015 року по 30 вересня 2016 року без прийняття обґрунтованого рішення про припинення виплати пенсії. Також в наслідок винесення відповідачем розпорядження від 22.09.2016 про припинення позивачу пенсії з 01.10.2016 були створені відповідні правові наслідки.

Ефективним захистом порушених прав позивача є поновлення нарахування та виплати пенсії позивачу починаючи з 01.02.2015, оскільки як вбачається з довідки від 14.06.2018 №1678 наданої відповідачем, позивачу призупинено і нарахування, і виплату пенсії саме з 01.02.2015 (а.с.29). За таких обставин суд вважає доцільним самостійно обрати належний спосіб захисту порушених прав позивача з урахуванням ч.2 ст.5 КАС України.

З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01 лютого 2015 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Надаючи правову оцінку доводам відповідача про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, суд вважає таку позицію необґрунтованою з огляду на наступне.

Відповідно до норм частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядження про призупинення виплати пенсії позивачу прийнято відповідачем 22.09.2016. Офіційну відповідь на звернення позивача від 18.05.2018 відповідач сформував 23.05.2018 за №274/С-4 та адміністративний позов ОСОБА_1 надіслав поштою і отриманий судом 07.06.2018.

Згідно частини другої ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи те, що частково предметом позову є бездіяльність відповідача, яка є триваючою у часі подією, на предмет визначення її відповідності нормам законодавства, а в інша частина вимог стосується правомірності прийнятого розпорядження про припинення виплати пенсії, і відповідачем не надано доказів, які б підтвердили офіційне інформування позивача про його наявність ще в 2016 році, суд дійшов висновку про те, що позивач своєчасно звернувся до суду з адміністративним позовом, оскільки офіційно йому стало відомо про підстави порушених прав лише у травні 2018 року.

Аналізуючи вказані вище норми права та оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач при прийнятті розпорядження від 22.06.2016 про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 діяв не на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також допустив протиправну бездіяльність в частині припинення нарахування та виплати пенсії позивачу за період з 01.02.2015 по 30.09.2016.

Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

За інформацією відповідача остання виплата пенсії позивачу була проведена у січні 2015 року у розмірі 1083,86 грн. (а.с.29). Таким чином сума стягнення за один місяць складає 1083,86 грн.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з обранням належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача.

Висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 (провадження №Пз/9901/20/18), які відповідно до ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при розгляді типової справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Ухвалою суду від 08.06.2018 звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання адміністративного позову до Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії (а.с.1-2).

Оскільки ухвалою суду від 08.06.2018 позивача звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат між сторонами відповідно до вимог статті 139 КАС України не проводиться.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, 371, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області щодо ненарахування та невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01 лютого 2015 року по 30 вересня 2016 року.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області від 22 вересня 2016 року про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 жовтня 2016 року.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області (93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул.Шевченка, будинок 9, код ЄДРПОУ 21792459) відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_4, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 91000, АДРЕСА_2) призначеної йому пенсії за віком з 01 лютого 2015 року.

Допустити рішення суду до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 1083 (одна тисяча вісімдесят три) гривні 86 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.М. Басова