Рішення № 76933759, 25.09.2018, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/19197/18

Провадження № 2/127/3301/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.09.2018 Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Сичука М.М.,

при секретарі Конецул О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Банку України про визнання недійсним запису в трудовій книжці із зазначенням нового формулювання, скасування наказу про звільнення, зобов'язання працевлаштування та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу через затримку у видачі трудової книжки, -

ВСТАНОВИВ:

01.08.2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 Банку України про визнання недійсним запису в трудовій книжці із зазначенням нового формулювання, скасування наказу про звільнення, зобов'язання працевлаштування та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу через затримку у видачі трудової книжки.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_2 Банком України (далі - НБУ) та ОСОБА_1 був укладений строковий трудовий договір зі строком до 29.09.2017 року.

15.09.2017 року ОСОБА_1 був направлений лист на адресу НБУ з проханням продовжити строк трудового договору, так як вона перебувала на 18 тижні вагітності.

28.09.2017 року ОСОБА_1 була ознайомлена із попередженням про закінчення строку трудового договору, строк якого мав би закінчитися 29.09.2017 року.

У вказаному попередженні зазначена стаття 184 КЗпПУ, відповідно до якої, у разі звільнення після закінчення строкового трудового договору вагітних жінок, повинне здійснюватися їх обов’язкове працевлаштування. На період працевлаштування за ОСОБА_1 мала зберігатися середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Позивачу не було надано для ознайомлення ні наказу про припинення з нею строкового договору, ні вручено трудової книжки, отримувала заобітну, і тому остання передала НБУ свій лікарняний листок.

Відповідач лікарняний лист, відкритий 22.12.2017 року взяв, і тому ОСОБА_1 вважала, що оформлена на роботі, через що не вставала на облік в Центр зайнятості, не шукала самостійно роботу.

Згодом ОСОБА_1 отримала від НБУ відповідь 17-0008/16 від 10.01.2018 року, що їй відмовляється у видачі довідки про те, що вона працює у НБУ для нарахування їй допомоги по вагітності та оплати лікарняних. При цьому, коштів в якості середнього заробітку на період працевлаштування відповідач їй за третій місяць не сплатив та трудову книжку їй не повернув.

У листі № 17-0008/16 від 10.01.2018 року НБУ запропонував їй роботу в Києві, нащо вона направила заяву, що не може працювати в Києві, бажає працевлаштуватися у м. Вінниці, в управлінні НБУ у Вінницькій області, оскільки в Києві не має власного житла. Також остання не може проживати в Києві, тому що має відвідувати жіночу консультацію та здавати аналізи за місцем реєстрації, оскільки зареєстрована у м. Вінниця.

У лютому 2018 року ОСОБА_1 отримала лист Вінницького обласного центру зайнятості від 16.02.2018 року № 02-18/475-18, про те, що до них звернулося НБУ з проханням її працевлаштування.

В подальшому ОСОБА_1 отримала відповідь НБУ від 19.02.2018 року № 17-000/9921 про те, що НБУ звернувся по питанню її працевлаштування до Вінницького обласного центру зайнятості та по питанню оплати її лікарняного листа відкритого 22.12.2017 року.

Згідно відповіді Вінницького обласного центру зайнятості від 20.02.2018 року № 15-15/497/18, її повідомлено, що вона не може бути працевлаштована через те, що перебуває на лікарняному, а також, що питання її працевлаштування має займатися НБУ. 15.03.2018 року ОСОБА_1 народила сина ОСОБА_3

Листом від 21.03.2018 року № 17-008/15989 НБУ повернув лікарняний листок ОСОБА_1, відкритий 22.12.2017 року і в цьому листі працевлаштуватися відповідач її не пропонував.

21.05.2018 року позивач направила лист відповідачу, про те, що бажає, щоб їй укрпоштою було направлено її трудову книжку та копію наказу про звільнення, а також довідку з детальною розшифровкою про усі нарахування.

ОСОБА_1 зазначає, що у червні її батько отримав (оскільки позивач перебувала в м. Києві з двохмісячним сином та повернулася лише 29.06.2018 року) від НБУ лист від 31.05.2018 року із копією наказу № 3093-к від 28.09.2017 року про звільнення у зв’язку із закінченням дії строкового трудового договору, із збереженням середнього заробітку до 29.12.2017 року; копію наказу № 1542-к від 10.04.2018 року про звільнення у зв’язку із відмовою від працевлаштування та трудову книжку із закінченими записами. При цьому їй донараховано за третій місяць, гарантованого статтею 184 КЗпПУ.

У зв’язку з вищенаведеним ОСОБА_1 звернулася до суду та просила зобов’язати НБУ скасувати наказ № 1542-к від 10.04.2018 року про звільнення у зв’язку із відмовою ОСОБА_1 від працевлаштування із зазначенням нового формулювання «у зв’язку із працевлаштуванням»; визнати недійсним запис в трудовій книжці, виданої на ім’я ОСОБА_1 про звільнення на підставі наказу № 1542-к від 10.04.2018 року у зв’язку із відмовою ОСОБА_1 від працевлаштування із зазначенням нового формулювання «у зв’язку із працевлаштуванням»; зобов’язати НБУ, згідно ст. 184 КЗпПУ обов’язково працевлаштувати ОСОБА_1; стягути з НЮУ на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за 30.12.2017 року та 31.12.2017 року в розмірі 444,81 грн. та середньомісячний заробіток за період з 01.01.2018 року по день набрання судового рішення законної сили, станом на 01.07.2018 року в розмірі 20684,10 грн.; допустити негайне виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку за один місяць.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, просив його задоволити з підстав, зазначених в позовній заяві.

Представник НБУ в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову, надавши суду відзив на позовну заяву. Відзив мотивований тим, що відповідно до наказу ОСОБА_2 Банку України від 01.06.2017 року № 1898-к ОСОБА_1 була прийнята до ОСОБА_2 банку на роботу прибиральником службових приміщень відділу забезпечення діяльності ОСОБА_2 банку в регіонах України (робоче місце у м. Вінниця) управління господарського забезпечення департаменту забезпечення діяльності ОСОБА_2 банку, за строковим трудовим договором, з 06.06.2017 року до 29.09.2017 року. 15.09.2017 року до ОСОБА_2 банку надійшла заява ОСОБА_1 від 11.09.2017 року, у якій вона повідомляла, що перебуває на обліку в жіночій консультації ВМКПБ № 1 м. Вінниця по вагітності. 28.09.2017 року ОСОБА_1 була під підпис ознайомлена з попередженням про припинення строкового договору, у якому повідомлялось про те, що строк її договору закінчується 29.09.2017 року; після закінчення строкового трудового договору вона до роботи допущена не буде; на період пошуку підходящої роботи вона може перебувати вдома та повинна з’являтись до ОСОБА_2 банку на першу вимогу. У цей же день був виданий наказ ОСОБА_2 банку від 28.09.2017 року № 3093-к «Про ОСОБА_1І.», згідно з яким 29.09.2017 року строковий трудовий договір з ОСОБА_1 припинявся. З цим наказом ОСОБА_1 була ознайомлена. Таким чином представник банку зазначає, що з 30.09.2017 року трудових відносин між ОСОБА_2 банком України та ОСОБА_1 не існувало. Відповідач зазначає, що він в повному обсязі виконав покладені п. 2 статті 36 КЗпП України зобов’язання, щодо обов’язкового працевлаштування позивача на іншому підприємстві. У попередженні та у листі ОСОБА_2 банку від 10.01.2018 року № 17-0008/1600 ОСОБА_1 була запропонована робота прибиральником з розташуванням робочого місця у м. Києві, від якої вона відмовилась у зв’язку з відсутністю місця проживання у м. Києві, недостатністю коштів та потребою у відвідуванні лікаря.

Судом встановлено наступні фактичні обставини справи та правовідносини, врегульовані нормами КЗпП України стосовно припинення трудових відносин.

Відповідно до наказу ОСОБА_2 Банку України від 01.06.2017 року № 1898-к ОСОБА_1 була прийнята до ОСОБА_2 банку на роботу прибиральником службових приміщень відділу забезпечення діяльності ОСОБА_2 банку в регіонах України (робоче місце у м. Вінниця) управління господарського забезпечення департаменту забезпечення діяльності ОСОБА_2 банку, за строковим трудовим договором, з 06.06.2017 року до 29.09.2017 року.

15.09.2017 року до ОСОБА_2 банку надійшла заява ОСОБА_1 від 11.09.2017 року, у якій вона повідомляла, що перебуває на обліку в жіночій консультації ВМКПБ № 1 м. Вінниця по вагітності.

28.09.2017 року ОСОБА_1 була під підпис ознайомлена з попередженням про припинення строкового договору, у якому повідомлялось про те, що строк її договору закінчується 29.09.2017 року; після закінчення строкового трудового договору вона до роботи допущена не буде; на період пошуку підходящої роботи вона може перебувати вдома та повинна з’являтись до ОСОБА_2 банку на першу вимогу.

У цей же день був виданий наказ ОСОБА_2 банку від 28.09.2017 року № 3093-к «Про ОСОБА_1І.», згідно з яким 29.09.2017 року строковий трудовий договір з ОСОБА_1 припинявся. З цим наказом ОСОБА_1 була ознайомлена.

Згідно наказу "Про звільнення ОСОБА_1І." № 1542-к від 10.04.2018 року було звільнено ОСОБА_1, прибиральника службових приміщень віділлу забезпечення діяльності ОСОБА_2 Банку України в регіонах України (робоче місце в м. Вінниця) управління господарського забезпечення Департаменту забезпечення діяльності ОСОБА_2 банку України, з роботи 12.04.2018 року у зв'язку з закінченням строку трудового договору, п. 2 ст. 36 КЗпП України та відмовою працевлаштування. Здійснити ОСОБА_1 виплату грошової компенсації за 8 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за робочий рік з 06.06.2017 року до 29.09.2017 року. Підстава винесення наказу: наказ від 28.09.2017 № 3093-к, попередження про закінчення строку трудового договору ОСОБА_1 від 28.09.2017 року, листи ОСОБА_2 Банку України від 10.01.2018 року № 17-0008/1600 та від 30.01.2018 № 17-0008/6089, відмова ОСОБА_1 від запропонованої роботи (листи від 28.09.2017 та від 17.01.2018), лист Вінницького обласного центру зайнятості від 16.02.2018 № 02-22/476/18, лист Фонду соціального страхування України від 27.02.2018 року № 5.2-28-673, лист Міністерства соціальної політики України від 02.03.2018 № 97/о/22-18/134, ст. 83 та ст. 184 КЗпП України.

Відповідно до супровідного листа НБУ від 31.05.2018 року № 17-0008/30153 Директором департаменту персоналу НБУ було направлено на адресу ОСОБА_1 трудову книжку ОСОБА_1, серії БТ-ІІ № 6165667; належним чином завірену копію наказу НБУ від 28.09.2017 № 3093-к "Про ОСОБА_1І."; належним чином завірену копію наказу НБУ від 10.04.2018 № 1542-к "Про звільнення ОСОБА_1І."; довідку щодо доходів ОСОБА_1 та перерахування їй коштів при звільненні.

Згідно довідки НБУ від 31.05.2018 року № 60-0027/387 ОСОБА_1 дійсно працювала в НБУ прибиральником службових приміщень. Її доходи за період з 06.06.2017 року до 12.04.2018 року становлять 25464,97 грн. Розрахункові кошти сплачені 12.04.2018 року на рахунок ОСОБА_1 (м/о № НОМЕР_1 від 12.04.2018 року на суму 754,06 грн.).

Згідно із ч. 1 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти особі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується.

Відповідно до ч. 6 ст. 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Факт укладання саме строкового трудового договору сторонами не заперечується.

Відповідно до частини 1 статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи собою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації тіжений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну Утечу ват и умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством колективним договором і угодою сторін.

Пунктом 2 статті 23 КЗпІІ України передбачено можливість укладення трудового договору на строк, що встановлюється за погодженням сторін.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Згідно з частиною третьою статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Суд звертає увагу, що стосовно звільнення вагітної жінки по закінченню терміну строкового трудового договору при вирішенні питання про припинення із вагітною жінкою строкового договору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України необхідно дотриматись порядку припинення строкового трудового договору. Роботодавець має своєчасно попередити вагітну жінку про припинення трудового договору і зробити це варто у письмовій формі. Слід враховувати, що звільнення провадиться з обов’язковим працевлаштуванням. Закінчення строку трудового договору не дає підстав для автоматичного звільнення. Роботодавець має попередити вагітну жінку, що після закінчення строку трудового договору вона до роботи допущена не буде і під час пошуку підходящої для неї роботи може перебувати вдома. А коли можливість для працевлаштування буде знайдено, працівниця зобов’язана з’явитись на вимогу роботодавця.

Чинним законодавством України визначено особливий порядок звільнення вагітних жінок, у зв’язку із закінченням строкового трудового зокрема відповідно до частини 3 статті 184 КЗпП України таке звільнення відбувається з обов’язковим працевлаштуванням з урахуванням спеціальності працівниці.

Як роз'яснено у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України№9 від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді справ про звільнення за 1 статті 36 КЗпП України, судом повинно бути враховано те, що звільнення з цихпідстав вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (або понад три роки, але не більше, ніж до 6 років, якщо дитина за медичним висновком в цей період потребує домашнього догляду), матерів (жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої запис про батька дитини або запис про батька зроблено вустановленому порядкуза вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама) при наявності дитини до чотирнадцяти років або дитини-інваліда провадиться з обов'язковим працевлаштуванням. Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов'язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин, наприклад, за станом здоров'я).

Відповідач в повному обсязі виконав покладені п. 2 статті 36 КЗпП України зобов’язання, щодо обов’язкового працевлаштування позивача на іншому підприємстві. У попередженні та у листі ОСОБА_2 банку від 10.01.2018 року № 17-0008/1600 ОСОБА_1 була запропонована робота прибиральником з розташуванням робочого місця у м. Києві, від якої вона відмовилась у зв’язку з відсутністю місця проживання у м. Києві, недостатністю коштів та потребою у відвідуванні лікаря.

Роботи, яка б відповідала кваліфікації ОСОБА_1 з розташуванням робочого місця у м. Вінниця у ОСОБА_2 банку не було.

Так, відповідно до постанови Правління ОСОБА_2 банку від 13.10.2015 року № 690 «Про централізацію функцій та виключення зі структури ОСОБА_2 банку Управління ОСОБА_2 банку у Вінницькій області» Управління ОСОБА_2 банку у Вінницькій області виключено зі структури ОСОБА_2 банку.

У зв’язку із цим, ОСОБА_2 банк листом від 30.01.2018 року № 17-0008/6089 звернувся до Вінницького обласного центру зайнятості з проханням посприяти у працевлаштуванні ОСОБА_1

У листі-відповіді від 16.02.2018 року № 02-22/476-18 Вінницький обласний центр зайнятості повідомив, що ОСОБА_1 під час співбесіди зазначила «що питання працевлаштування її не цікавить і допомоги вона не потребує».

До того ж у ст. 184 КЗпП України прямо вказано на необхідність вжиття заходів для працевлаштування вагітних жінок.

За умови невиконання підприємством (установою, організацією), яке призвело звільнення, обов'язку по працевлаштуванню протягом трьох місяців є підставою для покладення на нього відповідно до частини 2 статті 232 КЗпП України обов'язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця, а не про поновлення на попередній роботі. Оскільки згідно зі статтею 235 зазначеного Кодексу підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав, то у разі невиконання власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом протягом трьох місяців обов’язку по працевлаштуванню звільненого працівника за пунктом 2 статті 36 КЗпП, за заявою такої особи може вирішуватися спір не про поновлення на роботі, а про виконання зобов'язання по працевлаштуванню. Зазначений правовий висновок узгоджується з постановою Верховного Суду України від 15.10.2013 по справі № 21-303а13.

У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 6 (із змінами) "Про практику розгляду судами трудових спорів" судам роз'яснено, якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Проте оскільки при пропуску місячного і тримісячного строків у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а й усі обставини справи, права та обов'язки сторін.

Таким чином, відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

З огляду на відсутність порушень в діях відповідача, підстав для визнання недійсним запису в трудовій книжці із зазначенням нового формулювання, скасування наказу про звільнення, зобов'язання працевлаштування та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу через затримку у видачі трудової книжки суд не вбачає.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову суд прийшов до висновку, що усі позовні вимоги слід залишити без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 36, 184, 235 КЗпП України, ст.ст. 3, 12, 13, 81, 89, 141, 263-265, 268, 370, 430ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Банку України про визнання недійсним запису в трудовій книжці із зазначенням нового формулювання, скасування наказу про звільнення, зобов'язання працевлаштування та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу через затримку у видачі трудової книжки відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, адреса: м. Вінниця, проспект Юності, 44/119.

Відповідач ОСОБА_2 України, код ЄДРПОУ 00032106, адреса: м. Київ, вул. Інститутська, 9.

Суддя